ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/3083/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Савицького Я.Ф., Діброви Г.І.,
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від Товариства з обмеженою відповідальністю “БК ДЕЛЮКС ДЕВЕЛОПМЕНТ»: Скиба Є.А.,
від Товариства з обмеженою відповідальністю “ПАРТНЕР БУД ІНВЕСТ»: Кузьменко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ПАРТНЕР БУД ІНВЕСТ»
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 про забезпечення позову, суддя в І інстанції Шаратова Ю.А., в м. Одесі
у справі №916/3083/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “БК ДЕЛЮКС ДЕВЕЛОПМЕНТ»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ПАРТНЕР БУД ІНВЕСТ»
про стягнення 1 975 708,71 грн
В серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БК ДЕЛЮКС ДЕВЕЛОПМЕНТ» звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАРТНЕР БУД ІНВЕСТ» про стягнення заборгованості за Договором підряду від 10.06.2025 грн № 10/06 в розмірі 1 975 708,71 грн, з якої 1 962 909,46 грн - сума основного боргу, 11 669,90 грн - пеня, 1 129,35 грн - 3 % річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору підряду від 10.06.2025 № 10/06 щодо оплати за виконанні позивачем роботи.
29.08.2025 на адресу суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БК ДЕЛЮКС ДЕВЕЛОПМЕНТ» про забезпечення позову, в якій товариство просило суд:
- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, та на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ПАРТНЕР БУД ІНВЕСТ» в межах ціни позову у розмірі 1 975 708,71 грн.
Заява мотивована тим, що існує досить висока ймовірність того факту, що ТОВ «ПАРТНЕР БУД ІНВЕСТ» не дочекавшись рішення суду, може вчинити дії щодо припинення своєї господарської діяльності з закриттям своїх поточних банківських рахунків, що може значно утруднити або взагалі зробити неможливим виконання рішення суду у майбутньому, у разі задоволення позову.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 у справі №916/3083/25 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “БК ДЕЛЮКС ДЕВЕЛОПМЕНТ» про забезпечення позову - задоволено; накладено арешт на грошові кошти, як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках в фінансових установах та/або банках, та на грошові кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову, та належать Товариству з обмеженою відповідальністю “ПАРТНЕР БУД ІНВЕСТ» в межах ціни позову у розмірі 1 975 708,71 грн.
Суд дійшов висновку, що вид забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти боржника в межах позовних вимог є адекватним, тобто, співмірними відповідно вимогам, на забезпечення яких вони вживаються.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю “ПАРТНЕР БУД ІНВЕСТ» на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга, в якій останнє просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 у справі №916/3083/25 скасувати та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову повністю.
На переконання апелянта, посилання позивача на потенційну можливість настання в майбутньому негативних наслідків без надання відповідного обґрунтування, а також доказів вчинення відповідачем певних реальних дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення чи зменшення його майна, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Маючи відповідні матеріальні ресурси, будівельну ліцензію, маючи позитивну репутацію серед замовників, відповідачу ТОВ «ПАРТНЕР БУД ІНВЕСТ» нерентабельно, нераціонально припиняти будівельну діяльність із-за судового спору з ціною позовних вимог 1 975 708,71 грн, з ТОВ «БК ДЕЛЮКС ДЕВЕЛОПМЕНТ».
Арешт грошових коштів у розмірі, який включає в себе вже сплачені позивачу суми авансового платежу у розмірі 709 770,96 грн є неспівмірним та неправомірним обмеженням майнових прав Відповідача (апелянта). Накладення арешту на вже сплачену позивачеві частину грошових коштів у розмірі 709 770,96 грн позбавляє забезпеченню збалансованості інтересів сторін. Забезпечення позову здійснено у розмірі, який перевищує реальну суму спірних вимог, є неспівмірним та неправомірним обмеженням майнових прав Відповідача (апелянта).
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, є беззаперечною. За таких умов вимога подання доказів позивачем щодо доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїми коштами, є для позивача заздалегідь недосяжним стандартом доказування, що порушує баланс інтересів сторін, оскільки позивач не може знати напевно в який саме момент відповідач може прийняти рішення про виведення грошових коштів зі своїх рахунків.
У відповіді на відзив скаржник зазначає, що позивач вже посилається на «реальну загрозу невиконання або утрудненого виконання можливого рішення суду про задоволення позову», не згадуючи жодним чином про припинення діяльності товариства. Отже, позивач змінив фактичні підстави, на яких наполягав під час звернення із заявою про забезпечення позову. Первісна підстава - припинення діяльності відповідача - була замінена іншою, загальною та невизначеною, - загрозою невиконання рішення суду. Така зміна свідчить, що первісне обґрунтування арешту коштів було недостовірним, необґрунтованим і побудованим лише на припущеннях, без належних доказів, що суперечить вимогам статті 74 ГПК України.
У відповіді на відзив від 03.11.2025 скаржник зазначив, що суд першої інстанції наклав арешт на суму 1 975 708,71 грн. Однак, як вбачається з матеріалів справи, судом було прийнято заяву Позивача про зменшення позовних вимог до 1 322 009, 62 грн. про що йдеться в ухвалі від 15.10.2025р. Таким чином, сам Позивач визнав, що первісно заявлена ним сума (на яку і було накладено арешт) є завищеною. Наразі сума арешту (1 975 708,71 грн) перевищує актуальну, визнану самим Позивачем ціну позову (1 322 009,62 грн). Цей факт, підтверджений ухвалою суду, є безумовним доказом того, що захід забезпечення є математично неспівмірним заявленим на сьогодні вимогам.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2025 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено справу до розгляду на 04.11.2025 об 11:30.
В судовому засіданні 04.11.2025 брали участь представники сторін.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).
Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
-розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
-забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
-наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;
-імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
-запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При цьому обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд, на підставі поданих заявником доказів, має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №916/2364/20).
Предметом позову у цій справі є вимога ТОВ «БК Делюкс Девелопмент» до ТОВ «Партнер Буд Інвест» про стягнення заборгованості за договором у розмірі 1 975 708,71 гривень.
Позивач зазначив, 10.06.2025 року між ТОВ «БК Делюкс Девелопмент» та ТОВ «Партнер Буд Інвест» був укладений Договір підряду №10/06 на виконання робіт з благоустрою території по об'єкту: «Влаштування будівлі супермаркету з розширенням приміщення торгівельної зали та зміною зовнішніх геометричних розмірів будівлі в плані в межах земельної ділянки за адресою: м. Одеса, Приморський район, Французький бульвар, 16-А».
Позивач вказав, що свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, тобто виконав усі Роботи, що передбачені умовами Договору та 02.07.2025 року направив рекомендованим листом з описом на поштову адресу ТОВ «Партнер Буд Інвест»: 1) довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2025 року; 2) акт приймання виконаних будівельних робіт за липень 2025 року, яку отримав особисто під розпис директор ТОВ «Партнер Буд Інвест» Подалка Руслан Миколайович на день раніше 01.07.2025 року; 3) підсумкову відомість ресурсів; 4) повідомлення про готовність до передачі закінчених робіт.
Загальна вартість робіт, яка була виконана ТОВ «БК Делюкс Девелопмент» по Договору і яка повинна бути сплачена ТОВ «Партнер Буд Інвест» становить 1 962 909,46 гривень. Водночас зазначені грошові кошти не надходили на розрахунковий рахунок ТОВ «БК Делюкс Девелопмент», а тому у ТОВ «Партнер Буд Інвест» виникла заборгованість перед ТОВ «БК Делюкс Девелопмент» по сплаті 1 962 909,46 гривень. З метою досудового врегулювання спору, позивач надсилав відповідачу Претензію з проханням погасити виниклий борг. Згідно відстеження руху відправлення за трекінг номером накладної АТ «Укрпошта» № 6501230260274, претензію було отримано ТОВ «Партнер Буд Інвест» 22.07.2025 року.
Водночас позивач не отримав жодної відповіді від відповідача на свою претензію.
За твердженням позивача, у зв'язку з тим, що ціна позову становить 1 975 708,71 грн, існує досить висока ймовірність того факту, що ТОВ «Партнер Буд Інвест» може не дочекавшись рішення суду вчинити дії щодо припинення своєї господарської діяльності з закриттям своїх поточних банківських рахунків, що може значно утруднити або взагалі зробити неможливим виконання рішення суду у майбутньому, у разі задовлення позову.
А тому, зважаючи на такі обставини, позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення вказаного позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які належать відповідачу в межах суми позовних вимог в розмірі 1 975 708,71 гривень.
Колегія суддів вважає, що заявлені заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення коштів у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, то застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову безпосередньо пов'язане із предметом позову.
Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Судова колегія звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі №910/8671/22.
Також, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що арешт коштів на рахунках означає, що грошові кошти залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення їх виведення з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.
Обраний позивачем у цій справі вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки при застосуванні такого заходу арештоване майно та грошові кошти фактично перебувають у володінні власника, а обмежується лише можливість розпорядження ними.
Судова колегія наголошує, що у разі пред'явлення позову до боржника про стягнення грошових коштів, накладення арешту на грошові кошти у межах ціни позову забезпечує у майбутньому виконання рішення суду. Натомість, у разі незабезпечення такого позову, боржник має право у будь-який момент відчужити належні йому грошові кошти.
Також судова колегія зазначає, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії.
Позивач просить накласти арешт на грошові кошти відповідача в межах ціни позову 1 975 708,71 грн, що є співмірним заявленим позовним вимогам.
Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, є законними та співмірними із заявленими позовними вимогами, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення поданої заяви шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що належать та знаходяться у нього, у межах ціни позову - 1 975 708,71 грн.
Аргументи скаржника про те, що позивачем не надано доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист у даній справі колегією суддів відхиляються, оскільки умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. У разі пред'явлення позову до боржника про стягнення грошових коштів, накладення арешту на грошові кошти та майно у межах ціни позову забезпечує у майбутньому виконання рішення суду. Натомість, у разі незабезпечення такого позову, боржник має право у будь-який момент відчужити належні йому грошові кошти та майно.
Наявність такого необмеженого права боржника розпоряджатись своїм майном само по собі вже є доказом необхідності забезпечення майнового позову кредитора в межах ціни цього позову.
У постанові від 09.06.2023 у справі № 37з-23 Верховний Суд зазначив:
“Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22)».
Доводи скаржника про необґрунтованість наданого розрахунку заборгованості стосуються вирішення спору по суті, тому не приймаються до уваги судовою колегією, адже під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Судова колегія наголошує, що в даному випадку заходи забезпечення позову, вжиті судом, лише запровадять законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для розгляду судом першої інстанції позову по суті за звичайною процедурою, а в разі задоволення позову сприятимуть ефективному захисту прав позивача в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.
Щодо доводів апелянта, що з поточного рахунку він здійснює відрахування на оплату заробітної плати, сплату податків, внесків, а також розраховується з контрагентами за договорами, судова колегія зазначає таке.
В частині другій статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" наведено невичерпний перелік коштів, на які забороняється звернення стягнення та накладення арешту. Зокрема, вказано, про недопустимість накладення арешту та/або звернення стягнення на кошти боржника, що знаходяться на рахунках, накладення арешту або звернення стягнення на які заборонено законом.
Згідно з частиною третьою статті 52 Закону України "Про виконавче провадження", не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Перелік коштів (виплат), на які не може бути звернуто стягнення, наведений і в статті 73 Закону України "Про виконавче провадження", серед яких виплати на відшкодування витрат з оплати комунальних послуг відсутні.
Виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону (абзац другий частини другої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження").
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №905/361/19 (провадження №12-28гс20) викладений висновок, що стаття 48 Закону України "Про виконавче провадження" встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено. Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України "Про виконавче провадження").
Відповідно питання щодо правової природи коштів, що перебувають на рахунках боржника, на які накладено арешт, вирішується на стадії виконавчого провадження відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Отже, накладаючи арешт на грошові кошти відповідача, суд першої інстанції не заборонив апелянту як власнику володіти та користуватись нерухомим майном і основними засобами.
Тобто, захід забезпечення позову, який був застосований судом, а саме, накладення арешту на грошові кошти, не обмежують апелянта у праві володіти та користуватися власним майном і здійснювати господарську діяльність.
У відповіді на відзив від 03.11.2025 скаржник зазначив, що суд першої інстанції наклав арешт на суму 1 975 708,71 грн. Однак, як вбачається з матеріалів справи, судом було прийнято заяву Позивача про зменшення позовних вимог до 1 322 009, 62 грн. про що йдеться в ухвалі від 15.10.2025р. Таким чином, сам Позивач визнав, що первісно заявлена ним сума (на яку і було накладено арешт) є завищеною. Наразі сума арешту (1 975 708,71 грн) перевищує актуальну, визнану самим Позивачем ціну позову (1 322 009, 62 грн). Цей факт, на переконання скаржника, є безумовним доказом того, що захід забезпечення є математично неспівмірним заявленим на сьогодні вимогам.
Судова колегія також звертає увагу, що суд апеляційної інстанції має перевірити законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги станом на момент ухвалення такого рішення, а тому доводи скаржника, що в подальшому ухвалою місцевого господарського суду (тобто після винесення оскаржуваної ухвали про забезпечення позову) судом було задоволено заяву про зменшення розміру позовних вимог - не приймаються до уваги судом.
Крім того, статтею 145 ГПК України передбачено порядок та підстави скасування заходів забезпечення позову. Частинами 1, 2 статті 145 ГПК України регламентовано, що суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п'яти днів з дня надходження його до суду. Отже, забезпечувальні заходи застосовуються та скасовуються судом шляхом постановлення процесуального рішення - ухвали. Наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову.
З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для справи, та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування ухвали суду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 про забезпечення позову у справі №916/3083/25 - без змін.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 275 та ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції, розглядаючи заяву, дав вірну оцінку доводам сторін, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.
Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення питання щодо відмови у забезпеченні позову.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про залишення ухвали місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ПАРТНЕР БУД ІНВЕСТ» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 про забезпечення позову у справі №916/3083/25 - залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 01.09.2025 про забезпечення позову у справі №916/3083/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 06.11.2025.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Г.І. Діброва
Я.Ф. Савицький