печерський районний суд міста києва
Справа № 757/22672/21-ц
пр. 2-1963/25
16 жовтня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Ільєвої Т.Г.,
при секретарі судових засідань - Романенко Д.С.,
за участі представника позивача ТОВ «Інститут геоінформатики» - адвоката Лисенко І.К.,
представника відповідача - Логвиненко Є.В. ,
представника третьої особи ТОВ «Констеб ЛТД» - адвоката Утіралової К.М.,
представник третьої особи ТОВ «Карбон ЛТД» - Ксьондзик Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу у порядку загального (позовного) провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики» до ОСОБА_2 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮС Імпорт Експорт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Констеб ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Резерв», Товариство з обмеженою відповідальністю «Маренда», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба Віталій Миколайович про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання правочину недійсним, скасування рішень про державну реєстрацію та реєстраційних записів, -
У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮС Імпорт Експорт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Констеб ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Резерв», Товариство з обмеженою відповідальністю «Маренда» про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання правочину недійсним, скасування рішень про державну реєстрацію та реєстраційних записів.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що він є законним власником об'єкта нерухомості, а саме нежитлових приміщень площею 3000 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, АДРЕСА_2 секції 3-4, номер реєстраційної справи в реєстрі об'єктів нерухомого майна 911460380382 (надалі - майно) та набув право власності на нього на підставі протоколу № 70 загальних зборів засновників ТОВ "Карбон ЛТД" від 20.05.2016р. та акту приймання- передачі між ТОВ "Карбон ЛТД" та ТОВ "Інститут геоінформатики" від 20.05.2016 р. Зазначене право власності зареєстроване за позивачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Державним реєстратором-приватним нотаріусом Кударенко Вірою Миколаївною 27.05.2016 року.
ТОВ "Карбон ЛТД", від якого право власності перейшло до позивача, володів цим майном на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2011 року у справі № 18/492-40/110-61/20, право власності було зареєстроване за ТОВ "Карбон ЛТД" в реєстрі речових прав на нерухоме майно Державним реєстратором-приватним нотаріусом Кударенко Вірою Миколаївною 17.05.2016 року.
Позивач зазначає, що факт законності вчинення цієї реєстраційної дії, також був предметом розгляду Окружного адміністративного суду м. Києва у справі
№ 826/7844/16 за позовом ТОВ "Денді-Карбон" до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко Віри Миколаївни, за результатами розгляду якої постановою від 27.10.2017 р. в задоволенні позову ТОВ "Денді-Карбон'' було відмовлено та підтверджено право власності ТОВ "Карбон ЛТД" на підставі рішення суду від 08.11.2011 р., у справі № 18/492-40/110-61/20, визнано законними вчинені ТОВ "Карбон ЛТД" реєстраційні дії.
Крім того, як вказує позивач, факт встановлення права власності за ТОВ "Карбон ЛТД", також встановлено Господарським судом м. Києва при розгляді справи
№ 5011-74/12502-2012, зокрема у рішенні від 03.04.2013 р.
Проте, 26.04.2016 р. третя особа ТОВ "Денді-Карбон" незаконно зареєструвала за собою право власності на майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 24.03.2009 р., постанови Київського апеляційного господарського супу від 18.01.2010, постанови Вищого господарського суду України від 17.05.2010 р. у справі № 18/142-50/323, що стосуються обставин справи, які існували станом на 2009 рік, але на момент вчинення ТОВ "Денді-Карбон" зазначених вище реєстраційних дій вже не підтверджували право власності ТОВ "Денді-Карбон" на дане майно.
06.06.2016 р. ТОВ "Денді-Карбон" було повторно незаконно зареєстровано за собою право власності на майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі зазначених вище судових рішень.
Проте, на момент здійснення цієї реєстраційної дії право власності на об'єкт нерухомості вже було зареєстровано за ТОВ "Карбон ЛТД", на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2011 р. у справі № 18/492-40/110-61/20.
Крім того, на час здійснення зазначеної реєстраційної дії, 03.02.2016 р. Господарським судом м. Києва вже було винесено рішення у справі № 910/27203/15 за позовом ТОВ "Денді -Карбон" до ТОВ "Констеб ЛТД", ТОВ "Карбон ЛТД", ПАТ "КБ "Земельний капітал" про визнання права власності на спірне майно, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Денді-Карбон" відмовлено в повному обсязі. Зазначене рішення Господарського суду м. Києва від 03.02.2016 р. у справі № 910/27203/15 було залишено без змін Постановою суду апеляційної інстанції від 27.02.2018 р.
В подальшому, 08.06.2016 в Державному реєстрі Іпотек була зареєстрована іпотека за ТОВ "ЮС Імпорт Експорт", що діяло від імені і за рахунок ТОВ "Констеб ЛТД", на підставі договору про іпотеку № 2096 від 08.06.2016 р. Цей договір визнано недійсним на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 07.08.2019 р. у справі № 910/11650/16.
27.03.2017 р. в Державному реєстрі Іпотек була зареєстрована іпотека за ТОВ ВКФ "Резерв" на підставі іпотечного договору № 336 від 27.03.2017 р. Даний договір було визнано недійсним, відповідно до рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2018 р. у справі № 910/1485/18.
23.06.2017 року право власності на об'єкт нерухомості було зареєстровано за ТОВ ВКФ "Резерв" на підставі Договору іпотеки № 336 від 27.03.2016 р, визнаного недійсним, відповідно до рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2018 р. у справі № 910/1485/18.
21.07.2017 Державному реєстрі Іпотек була також зареєстрована іпотека за за ТОВ "Маренда", на підставі іпотечного договору №1065 від 21.07.2017 р., укладеного на підставі вже визнаного недійсним договору іпотеки № 336, що відповідно не створив собою будь-яких наслідків для сторін цього правочину.
23.04.2018 року право власності на об'єкт нерухомості було незаконно зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі продажу № 475 від 23.04.2018 р. Вказаний договір підлягає скасуванню, тому що був укладений на підставі договорів, які визнано недійсними, тому вони не можуть створювати для сторін жодних юридичних наслідків.
Вказані обставини послугували підставою для звернення до суду з даним позовом, згідно вимог якого позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати запис про право власності №14833126, внесений 03.06.2016 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вербою Віталієм Миколайовичем на підставі рішення про державну реєстрацію № 29919993;
- визнати протиправним та скасувати запис про державну реєстрацію іпотеки № 14867676, внесений 08.06.2016 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рябих В.М., на підставі рішення про державну реєстрацію №29953480;
- визнати протиправним та скасувати запис про державну реєстрацію іпотеки № 19710408, внесений 27.03.2016 приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Вакуленко С.О., на підставі рішення про державну реєстрацію № 34525070;
- визнати протиправним та скасувати запис про право власності № 21084587 внесений 23.06.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карташовою А.С. на підставі рішення про державну реєстрацію № 35845385;
- визнати протиправним та скасувати запис про державну реєстрацію іпотеки № 21504615 внесений 21.07.2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. на підставі рішення про державну реєстрацію №36255644;
- визнати протиправним та скасувати запис про право власності № 25847516 внесений 23.04.2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського, нотаріального округу Якуба Юрій Антонович на підставі рішення про державну реєстрацію № 40769571;
- витребувати у відповідача ОСОБА_2 на користь позивача нежитлові приміщення площею 3000 м.кв, що розташовані за адресою: м. Київ, АДРЕСА_2 секції 3-4 (номер реєстраційної справи в реєстрі об'єктів нерухомого майна 911460380382);
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23 квітня 2018 року між ТОВ "ВКФ "Резерв" та ОСОБА_2 , що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Якубою Ю. А. за реєстровим № 475;
- визнати недійсним Іпотечний Договір від 21 липня 2017 року між ТОВ "Маренда" та ТОВ "ВКФ "Резерв", що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О. за реєстровим № 1065.
28.04.2021 ухвалою судді Підпалого В.В. відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами загального (позовного) провадження.
30.04.2021 до суду надійшла заява ОСОБА_2 про повернення позовної заяви.
02.07.2021 до суду надійшла заява ТОВ «Інститут геоінформатики» про забезпечення позову.
02.07.2021 ухвалою суду задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики» та накладено арешт на об'єкт нерухомості, який на праві приватної власності зареєстрований за ОСОБА_2 , а саме: нежитлові приміщення площею 3000 м.кв, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 911460380382).
14.07.2021 до суду надійшла заява ОСОБА_2 про залишення позову без розгляду.
29.07.2021 ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Хайнацького Є.С. відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід головуючого судді Підпалого В.В. від розгляду цивільної справи № 757/22672/21-ц.
27.07.2021 ТОВ «Констеб ЛТД» до суду надійшли пояснення - заперечення проти позову, в яких представник вказав на те, що позовні вимоги ТОВ «Інститут геоінформатики» не ґрунтуються на обставинах (фактах) та не підтверджуються належними доказами.
27.07.2021 до суду надійшла заява ОСОБА_2 про залишення позовної без розгляду.
29.07.2021 до суду надійшов відзив ОСОБА_2 на позовну заяву, в якому відповідач просила відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи, що вимоги позивача являються безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, так як саме відповідач є належним власником спірного нерухомого майна, право власності на яке виникло з моменту державної реєстрації, а саме з 23.04.2018.
29.07.2021 до суду надійшли пояснення ТОВ «МАРЕНДА», в яких представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
29.07.2021 до суду надійшли пояснення ТОВ «ЮС Імпорт Експорт», в яких представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
До суду надійшла заява ТОВ «МАРЕНДА» про застосування наслідків зловживання процесуальними правами та залишення позову без розгляду.
До суду надійшла заява ТОВ «МАРЕНДА» про залишення позову без руху, на підставі ч. 11 ст. 177 ЦПК України.
29.07.2021 до суду надійшли пояснення ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Резерв» на позовну заяву, в яких представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
29.07.2021 до суду надійшли пояснення ТОВ «Денді-Карбон» на позовну заяву, в яких представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
29.07.2021 до суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів.
02.08.2021 до суду надійшли пояснення ТОВ «Карбон ЛТД» на позовну заяву, в яких представник просив задовольнити позовні вимоги.
02.08.2021 до суду надійшла відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики» на відзив ОСОБА_2 , в якому представник вказав, що наведені доводи відповідача у відзиві суперечать фактичним обставинам справи та не мають бути прийняті судом при постановленні судового рішення.
02.08.2021 до суду надійшли заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики» на пояснення ТОВ «ЮС Імпорт Експорт», в якому представник вказав на безпідставність доводів, що викладені у поясненнях та просив задовольнити позовні вимоги.
02.08.2021 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики» про залучення до участі у справі у якості третьої особи приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вербу Віталія Миколайовича.
17.11.2021 до суду надійшла заява ОСОБА_2 про застосування строків позовної давності.
30.03.2022 ухвалою суду задоволено заяву відповідача - ОСОБА_2 та залишено без розгляду цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики», так як суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами, яке полягає у поданні декількох позовів до одного й того самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.
21.09.2023 постановою Київського апеляційного суду задоволено апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики» та скасовано ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 30.03.2023, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
01.12.2023, 04.01.2023 до суду надійшла заява представника ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі.
08.01.2024 до суду надійшли додаткові пояснення представника позивача.
08.01.2024 ухвалою суду задоволено заяву представника позивача ТОВ «Інститут геоінформатики» - адвоката Лисенка Максима Миколайовича про залучення третьої особи до участі у розгляді справи та залучено Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вербу Віталія Миколайовича, свідоцтво № 3527 (адреса: 49101, м. Дніпро, пр-т. Пушкіна, 35/1-А) до участі у розгляді справи в якості третьої особи, на стороні відповідача.
17.01.2024 ухвалою суду задоволено частково клопотання представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики» - адвоката Лисенко Ірини Костянтинівни про витребування доказів та витребувано у Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби Віталія Миколайовича (адреса: 49101, м. Дніпро, пр-т. Лесі Українки (стара назва Пушкіна), буд 35/1-А) належним чином завірені копії документів реєстраційних справ:
1) за номером запису про право власності 14327955 від 26.04.2016 року (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу): 29423574 від 26.04.2016 року);
2) за номером запису про право власності: 14833126 від 03.06.2016 року (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу): 29919993 від 06.06.2016 року.
17.01.2024 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Констеб ЛТД» про залишення позовної заяви без розгляду.
17.01.2024 до суду надійшла заява представника ОСОБА_2 про застосування преюдиційного факту.
12.02.2025 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Маренда» про залишення позовної заяви без розгляду.
22.02.2024 до суду подано заперечення представника позивача на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Констеб ЛТД» про залишення позовної заяви без розгляду
22.02.2024 до суду подано заперечення представника позивача на представника ОСОБА_2 про застосування преюдиційного факту.
07.02.2024 до суду надійшла заява представника ОСОБА_2 про застосування преюдиційного факту.
07.03.2024 до суду надійшли пояснення представника ОСОБА_2 щодо заяви ТОВ «Констеб ЛТД» про залишення позовної заяви без розгляду.
19.03.2024 до суду надійшли пояснення заяви ТОВ «Констеб ЛТД» щодо заяви ТОВ «Констеб ЛТД» про залишення позовної заяви без розгляду.
22.02.2024 представник ОСОБА_2 подав до суду клопотання про призначення експертизи, у задоволенні якого було відмовлено ухвалою суду від 05.08.2024, яка занесена до протоколу судового засідання.
24.06.2024 до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Констеб ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮС Імпорт Експорт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Резерв», Товариство з обмеженою відповідальністю «Маренда» про скасування рішень про державну реєстрацію та визнання відсутності права власності.
05.08.2024 ухвалою суду повернуто зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 .
05.08.2024 ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду та відмовлено у призначенні експертизи.
Ухвалою суду від 05.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики» до ОСОБА_2 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮС Імпорт Експорт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Констеб ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Резерв», Товариство з обмеженою відповідальністю «Маренда», Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба Віталій Миколайович про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання правочину недійсним, скасування рішень про державну реєстрацію та реєстраційних записів до судового розгляду по суті.
13.08.2024 до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача щодо позовних вимог.
15.08.2024 до суду надійшло у письмовому вигляді вступне слово представника ОСОБА_2.
04.09.2024 до суду надійшло у письмовому вигляді вступне слово позивача.
12.09.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача про витребування доказів.
18.09.2024 представник позивача подала до суду заперечення на клопотання представника позивача про витребування доказів.
18.09.2024 ухвалою суду частково задоволено клопотання представника відповідача - адвоката Логвиненко Євгенії Володимирівни від 12.09.2024 року та витребувано:
- у Господарському суді міста Києва (код ЄДРПОУ 05379487; адреса: 01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-Б) матеріали судових справ № 18/492-40/110-61/20, № 910/11650/16 та справу № 18/142-50/323, № 39/137 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД» до Товариство з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон».
- з Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (код ЄДРПОУ 03359836; адреса: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4-В) матеріали інвентаризаційної справи щодо нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, АДРЕСА_2.
25.09.2025 до суду з Господарського суду міста Києва (код ЄДРПОУ 05379487; адреса: 01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-Б) надійшли матеріали судових справ № 18/492-40/110-61/20, № 910/11650/16 та справи № 18/142-50/323, № 39/137 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД» до Товариство з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон».
28.09.2024 до суду надійшли витребувані матеріали з Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» (код ЄДРПОУ 03359836; адреса: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4-В).
03.10.2024 до суду надійшло в письмовому вигляді вступне слово ТОВ «Карбон ЛТД».
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2025 року, здійснено на підставі розпорядження керівника апарату суду Ліннік Н.В. № 251 від 28.05.2025 року у зв'язку з перебуванням судді Підпалого В.В. у довгостроковій відпустці, головуючим суддею визначено суддю Григоренко І.В.
Ухвалою судді Григоренко І.В. від 28.05.2025 заявлено самовідвід від розгляду цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики» до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД», Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮС Імпорт Експорт», Товариства з обмеженою відповідальністю «Констеб ЛТД», Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Резерв», Товариства з обмеженою відповідальністю «Маренда», Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби Віталія Миколайовича про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання правочину недійсним, скасування рішень про державну реєстрацію та реєстраційних записів.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2025 року, проведеного на підставі розпорядження керівника апарату суду Ліннік Н.В. № 267, головуючим суддею визначено суддю Ільєву Т.Г.
Вказані матеріали справи фактично передані судді Ільєвій Т.Г. 06.06.2025.
Ухвалою суду від 09.06.2025 вказану цивільну справу прийнято до провадження судді Ільєвої Т.Г. визначено, що справа буде розглядатись за правилами позовного (загального) провадження та призначено судове засідання.
Ухвалою суду від 14.10.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Маренда» - Омельченко Ганни Георгіївни про вжиття заходів на зловживання позивачем процесуальними правами у справі 757/22672/21-ц.
Ухвалою суду від 14.10.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Логвиненко Євгенії Володимирівни про скасування заходів забезпечення позову у справі 757/1290/23-ц.
Ухвалою суду від14.10.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Логвиненко Євгенії Володимирівни про залишення без розгляду позову у справі 757/1290/23-ц.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила задовольнити його у повному обсязі, з наведених у ньому підстав.
Представник відповідача ОСОБА_2. проти позову заперечувала та просила залишити його без задоволення, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на вказаний позов.
Представник третьої особи на стороні позивача - ТОВ «КАРБОН ЛТД» просила задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на письмові пояснення, надані до суду.
Представник третьої особи - ТОВ «Констеб ЛТД» проти позову заперечувала та просила залишити його без задоволення, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на вказаний позов.
Інші учасники справи до суду не з'явились, про місце і час судового розгляду повідомлялися належним чином.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, враховуючи надані заперечення відповідача, враховуючи позицію та докази надані третіми особами, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість ухвалення по справі рішення.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства, а саме ст. ст. 2, 12, 13 ЦК України.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судовим розглядом встановлено, що 30 травня 1994 р. між Фондом державного майна України та Товариством покупців інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України був укладений договір купівлі-продажу державного майна - цілісного майнового комплексу Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України, який знаходиться за адресою м. Київ, АДРЕСА_2, на земельній ділянці 0,25 га. Договір був посвідчений Гарбузовим В.Г., державним нотаріусом сімнадцятої державної нотаріальної контори 30.05.1994 та зареєстрований в реєстрі за № 2с825.
Згідно з протоколом № 4 від 07.07.1994 зборів товариства покупців Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України, 07 липня 1994 р. були прийняті рішення створити товариство з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД» на базі викупленого товариством покупців цілісного майнового комплексу Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України; головою зборів товариства (Президента) обрати Нагорнюка Б.В. , генеральним директором обрати Якимчука М.А.
Згідно з Актом прийому-передачі майна цілісного майнового комплексу від 13.07.1994, укладеного між Фондом державного майна України та Товариством покупців інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України, цілісний майновий комплекс Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України за адресою: м. Київ, АДРЕСА_2, було передано від Фонду державного майна України до Товариства покупців інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України.
У відповідності до Свідоцтва про власність від 13.07.1994, реєстраційний номер П-321, виданого Фондом державного майна України, Товариство покупців інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України стало власником цілісного майнового комплексу Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України за адресою м. Київ, АДРЕСА_2.
22.07.1994 було зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД».
02 вересня 1994 р. між Інститутом бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України, в особі ректора Нагорнюка Б.В., та ТОВ «Карбон ЛТД», в особі генерального директора Якимчука Н.А., було укладено Акт прийому-передачі будівлі по АДРЕСА_2 , згідно з яким Інститут бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України передав, а ТОВ «Карбон ЛТД» прийняло будинок за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 7 240 кв. м.
Таким чином, у ТОВ «Карбон ЛТД» виникло право власності на цілісний майновий комплекс Інституту бізнесу, менеджменту і перепідготовки кадрів Держкомгеології України, в тому числі на будинок за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 7 240 кв. м., розташований на земельній ділянці площею 0,25 га, що встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 04.02.2011 у справі № 61/23, яке набрало законної сили.
В жовтні 1994 року між ТОВ «Карбон ЛТД», від імені якого діяв Президент (Голова зборів учасників) Нагорнюк Б.В., Українсько-Італійським спільним підприємством «Денді» та Українсько-Італійським спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Венето» був підписаний Установчий Договір про створення та діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон». З п. 13 цього Установчого Договору вбачається, що ТОВ «Карбон ЛТД» вносить в якості внеску до статутного фонду ТОВ «Денді-Карбон» частину нежилих приміщень загальною площею 3 000 кв. м., що розташовані в 3-й й 4-й секції будинку АДРЕСА_2 , який знаходиться на праві власності Товариства, згідно договору купівлі-продажу.
14.07.1995 між ТОВ «Карбон ЛТД» та ТОВ «Денді-Карбон» укладено акт прийому-передачі, відповідно до якого частина нежитлових приміщень в 3-й та 4-й секції загальною площею 3 000 кв.м. в будинку ТОВ «Карбон ЛТД» по АДРЕСА_2 було передане від ТОВ «Карбон ЛТД» до ТОВ «Денді-Карбон».
Так, згідно пункту 2.1 статуту ТОВ «Денді-Карбон» від 1994 року, метою діяльності Товариства є насичення ринку товарами народного споживання та здійснення іншої діяльності, спрямованої на отримання прибутку та реалізації інтересів учасників Товариства, також економічних та соціальних інтересів його трудового колективу.
Рішенням Господарського суду міста Києва №18/492-40/110-61/20 від 28.09.2011, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2011 та Постановою Вищого господарського суду України від 31.01.2012 позов Третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ТОВ «Карбон ЛТД» задоволено повністю, а саме: переведено на ТОВ «Карбон ЛТД» права та обов'язки покупця за Договором купівлі-продажу, що був укладений між ТОВ «Денді-Карбон» та ТОВ «Констеб ЛТД» та визнано право власності за ТОВ «Карбон ЛТД» на нежилі приміщення в 3-й та 4-й секції загальною площею 3 000 кв.м. у будівлі за адресою АДРЕСА_2 , що складає 42/100 частин у будівлі за адресою АДРЕСА_2 .
Приймаючи вказане рішення, суд виходив з наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон" права власності на спірні нежилі приміщення, які надалі ним було відчужено Товариству з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД" з порушенням порядку продажу частки у праві спільної часткової власності та встановлено переважне право на купівлю вказаних приміщень Товариством з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД", як їх співвласником.
В подальшому, на підставі протоколу № 70 загальних зборів засновників ТОВ "Карбон ЛТД" від 20.05.2016р. та акту приймання-передачі між ТОВ "Карбон ЛТД" та ТОВ "Інститут геоінформатики" від 20.05.2016 р., право власності на зазначені нежилі приміщення перейшли до ТОВ "Інститут геоінформатики". Вказане право власності було зареєстроване за позивачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Державним реєстратором-приватним нотаріусом Кударенко Вірою Миколаївною 27.05.2016 року, номер рішення 29782851.
При цьому, законність такої реєстрації була підтверджена постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2017 року у справі № 826/7844/16, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2017 року та постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 26.06.2018.
26.04.2016 третя особа ТОВ "Денді-Карбон", на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 24.03.2009 у справі № 18/142-50/323, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2010 та постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2010, зареєструвала за собою право власності на зазначені нежилі приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Зі змісту вказаних судових рішень вбачається. що вони стосувалися обставин, які існували станом на 2009 рік, але на момент вчинення ТОВ "Денді-Карбон" зазначених вище реєстраційних дій вже не підтверджували право власності ТОВ "Денді-Карбон" на спірне майно.
06.06.2016 р. ТОВ "Денді-Карбон", на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2009, було повторно зареєстровано за собою право власності на майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, на підставі зазначених вище судових рішень.
Проте, на момент здійснення цієї реєстраційної дії право власності на об'єкт нерухомості вже було зареєстровано за ТОВ "Карбон ЛТД", на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2011 р. у справі № 18/492-40/110-61/20.
Крім того, на час здійснення зазначеної реєстраційної дії, 03.02.2016 Господарським судом м. Києва було винесено рішення у справі № 910/27203/15 за позовом ТОВ "Денді -Карбон" до ТОВ "Констеб ЛТД", ТОВ "Карбон ЛТД", ПАТ "КБ "Земельний капітал" про визнання права власності на спірне майно, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Денді-Карбон" відмовлено в повному обсязі.
Зазначене рішення Господарського суду м. Києва від 03.02.2016 р. у справі № 910/27203/15 було залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції від 27.02.2018 р., воно є чинним та набрало законної сили.
08.06.2016 між ТОВ «Денді-Карбон» та ТОВ «ЮС Імпорт Експорт», яке діяло від свого імені за рахунок ТОВ "Констеб ЛТД", було укладено іпотечний договір, за умовами якого боржник передав нежилі приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м. в АДРЕСА_2 в іпотеку ТОВ «ЮС Імпорт Експорт» в рахунок забезпечення виконання договору безпроцентної позики.
Рішенням Господарського районного суду міста Києва від 07.08.2019 у справі № 910/11650/16 зазначений Іпотечний договір, укладений між ТОВ «Денді-Карбон» та ТОВ «ЮС Імпорт Експорт», визнано недійсним.
27.03.2017 між ТОВ ВКФ «Резерв» та ТОВ «Денді-Карбон» укладено іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за № 336, відповідно до умов якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодацем зобов'язань за договором безпроцентної позики від 24.03.2017, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодацем нежитлові приміщення 3 (третьої) та 4 (четвертої) секції загальною площею 3 000,00 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
23.06.2017 року право власності на об'єкт нерухомості було зареєстровано за ТОВ ВКФ "Резерв", на підставі Договору іпотеки № 336 від 27.03.2016.
21.07.2017 у Державному реєстрі Іпотек була також зареєстрована іпотека за ТОВ "Маренда", укладеного на підставі договору іпотеки № 1065.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.06.2018 р. у справі № 910/1485/18, яке набрало законної сили, вказаний іпотечний договір № 336 від 27.03.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Резерв" та ТОВ "Денді-Карбон", визнано недійсним.
23.04.2018 року право власності на спірний об'єкт нерухомості було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі продажу № 475 від 23.04.2018 р.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
На підставі ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» про держану реєстрацію, державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. Виходячи з припису ст. 22 Закону про державну реєстрацію документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Крім того, відповідно до ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації чи його дубліката.
Однак, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом і потрібних для виникнення такого права.
Положеннями ст. 182 Цивільного кодексу України також передбачена обов'язкова державна реєстрація права власності на нерухомі речі, його виникнення, перехід та припинення. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 р. №01-8/1427).
Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі «Христов проти України», одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії», п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Крім того, ст. 129 Конституції України закріплено принцип обов'язковості судового рішення, а частиною 4 ст. 82 ЦК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням досліджених обставин та наведених норм законів, доводи позивача про те, що він є законним власником об'єкта нерухомості, а саме нежитлових приміщень площею 3 000 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, АДРЕСА_2 в секції 3-4, номер реєстраційної справи в реєстрі об'єктів нерухомого майна 911460380382, є обґрунтованими та неопосередковано підтверджуються наведеними вище судовими рішеннями, а саме рішенням Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2011 року у справі № 18/492-40/110-61/20 та постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2017 року у справі № 826/7844/16. Вказані судові рішення в ході апеляційної та касаційної перевірок були залишені без зміни, набрали законної сили та є чинними.
При цьому, встановлюючи наведений факт, суд бере до уваги наявність рішення Господарського суду м. Києва від 24.03.2009 у справі № 18/142-50/323, відповідно до якого право власності на зазначені нежилі приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно визнано за ТОВ «Денді-Карбон».
Наявність такого рішення не створює конкуренції для описаного вище рішення Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2011 року у справі № 18/492-40/110-61/20 та постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2017 року у справі № 826/7844/16, відповідно до яких право власності на спірне майно було визнано за позивачем, оскільки вони прийнятті у межах розгляду обставин, які існували у різні часові періоди та не створюють конкуренції одне одному.
Наведений висновок також підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2016 у справі 910/27203/15, яке набрало законної сили та є чинним.
Так, вказане судове рішення було ухвалене за результатами розгляду позову ТОВ «Денді-Карбон» до ТОВ «Констеб ЛТД», ТОВ «Карбон ЛТД», ПАТ «Комерційний банк «Зелений капітал» про визнання права власності на нежилі приміщення площею 3 000 кв. м., розташовані у 3 та 4 секціях будівлі АДРЕСА_2 . Вказаним рішенням у задоволенні позову ТОВ «Денді-Карбон» про визнання права власності було відмовлено.
Крім того, вказаним судовим рішенням господарського суду було встановлено, що конкуренції між судовими рішеннями від 24.03.2009 у справі
№ 18/142-50/323 та від 28.09.2011 у справі № 18/492-40/110-61/20 немає, оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2011 у справі № 18/492-40/110-61/20 прийняте у період після зміни та з урахуванням обставин, за яких приймалося рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2009 у справі № 18/142-50/323, тобто, кожне з них є законним та обґрунтованим у відповідний період їх прийняття за досліджуваних обставин.
Як слідує з викладеного вище та не спростовується сторонами спору, визнане вказаним рішенням право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД" стало підставою для прийняття рішення Господарським судом міста Києва від 03.04.2013 у справі № 5011-74/12502-2012, яке не скасоване та набрало чинності станом на даний час.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2013 року у справі № 5011-74/12502-2012, серед іншого, позовні вимоги ТОВ «Карбон ЛТД» до ПАТ «Комерційний банк «Земельний капітал» задоволено та постановлено витребувати нежилі приміщення площею 3 000 кв.м. у будівлі за адресою: м. Київ, АДРЕСА_2, з незаконного володіння ПАТ «Комерційний банк «Земельний капітал», а саме: вилучити нежиле приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3 000 кв.м. у будівлі за адресою АДРЕСА_2 , у ПАТ «Комерційний банк «Земельний капітал», та передати вказане нежиле приміщення ТОВ «Карбон ЛТД».
Таким чином, з огляду на наведені факти та норми законів у сукупності з урахуванням переходу права власності на спірне майно, на підставі протоколу
№ 70 загальних зборів засновників ТОВ "Карбон ЛТД" від 20.05.2016р. та акту приймання-передачі від 20.05.2016 р. між ТОВ "Карбон ЛТД" до ТОВ «Інститут Геоінформатики», судовим розглядом встановлено, що ТОВ «Інститут Геоінформатики» з 20.05.2016 володіє правом власності на спірне майно, а саме нежилі приміщення площею 3 000 кв.м. у будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , на законних підставах, однак воно було порушено шляхом відчуження особою, яка не мала на це права.
Зокрема, відповідно до договору купівлі-продажу нежитлових приміщень
№ 475 від 23.04.2018 року, спірні нежитлові приміщення секція 3 і 4, площею 3 000 кв.м. по АДРЕСА_2 , були передані продавцем в особі ТОВ комерційно-виробнича фірма «Резерв», покупцю ОСОБА_2 .
При цьому, судом було враховано, що вказаний договір купівлі-продажу був укладений у результаті виконавчого провадження у справі № 910/15915/17.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 11.12.2017 у справі
№ 910/15915/17 позов ТОВ «Маренда» до ТОВ Комерційно-виробнича фірма «Резерв» про стягнення 660 270 грн було задоволено повністю, та, на виконання цього рішення, було видано Наказ Господарського суду міста Києві від 29.12.2017 у справі № 910/15915/17 про примусове виконання рішення, а саме в рамках зазначеного виконавчого провадження було укладено договір, на підставі якого право власності на спірні нежилі приміщення перейшло до ОСОБА_2 .
Як видно зі змісту п. 3 вказаного Договору зазначене нерухоме майно належало ТОВ Комерційно-виробнича фірма «Резерв», на підставі іпотечного договору № 336 від 27.03.2017, а п. 4 встановлено, що вказаний продаж нерухомого майна здійснюється в межах процедури виконавчого провадження примусового виконання Наказу № 910/15915/17 Господарського суду міста Києва щодо стягнення з ТОВ КВФ «Резерв» на користь «Маренда» заборгованості у розмірі 660 270 грн., з метою реалізації, за погодженням із стягувачем - ТОВ «Маренда», належного Боржнику ТОВ КВФ «Резерв» вказаного нерухомого майна. Кошти від реалізації вказаного нерухомого майна передаються Стягувачу ТОВ «Маренда» в рахунок повного виконання боргу за виконавчим документом Наказу № 910/15915/17 Господарського суду міста Києва від 29.12.2017.
Разом з тим, як уже було зазначено вище, вказаний іпотечний договір № 336 від 27.03.2017, укладений між ТОВ КВФ "Резерв" та ТОВ «Денді-Карбон», відповідно до якого ТОВ КВФ "Резерв" володіла спірним нежитловими приміщеннями, рішенням Господарського суду м. Києва від 19.06.2018 р. у справі № 910/1485/18 - визнано недійсним.
Таким чином, зазначеним договором Купівлі-продажу нежитлових приміщень від 23.04.2018 року, ТОВ КВФ «Резерв» було передано ОСОБА_2 право власності на майно - нежилі приміщення в секції 3 і 4, площею 3 000 кв. м. у АДРЕСА_2 , яке ТОВ КВФ «Резерв» не належало, тобто спірне майно було відчужено особою, яка не мала на це права.
Частиною 4 ст. 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, судовим розглядом було встановлено, що у позивача була відсутня воля на відчуження належного йому майна, оскільки таке відчуження відбулося поза його волею.
Також, ЦК України передбачає засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 ЦК України передбачено право власника витребувати майно із чужого незаконного володіння. Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Частиною 2 ст.388 ЦК України містить заборону витребування майна від добросовісного набувача, якщо це майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тобто з дотриманням вимог закону при виконанні судових рішень.
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див., зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).
Судове рішення про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21)).
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому, стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).
Відповідач стверджує, що набула спірне нерухоме майно в порядку виконання судового рішення: Наказу № 910/15915/17 Господарського суду м. Києва в межах процедури виконавчого провадження, що регламентується ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з чим вона є добросовісним набувачем та в задоволенні вказаної позовної вимоги слід відмовити.
Однак, суд не погоджується із вказаним та вважає, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вказано попередньо, майно реалізоване в порядку, встановленому для виконання судових рішень, тобто з дотриманням вимог закону при виконанні судових рішень, в силу ч.2 ст.388 ЦК України, не може бути витребуване виключно від добросовісного набувача.
Незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Слід зазначити, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до ст.388 ЦК України.
Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема, про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))
Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 04.07.2023 в справі №233/4365/18 наголосила, що придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20) зазначила, що власник, з дотриманням вимог ст.387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. При цьому, зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача, згідно зі ст.388 ЦК України, залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.
У спорах про витребування майна, суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (Постанова Верховного Суду від 15.02.2022р. у справі № 911/3034/15 (911/3692/20)). Тобто, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021р. у справі № 925/1351/19).
Суд звертає увагу, що добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з'ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/73/17).
Відповідно до ст.330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
У силу принципу Nemo plus iures transferre potest quam ipse habet («Ніхто не може передати більше прав, ніж має сам»), у даному випадку не виникає право власності й у майбутніх набувачів.
Матеріалами справи підтверджується та позивачем належним чином доведено, що спірне майно вибуло із власності та володіння позивача проти його волі, а особи, які здійснювали наступні відчуження останнього, не мали на це права (в т.ч. на укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу та договору іпотеки).
Окрім того, суд звертає увагу, що необхідною умовою добросовісності набувача є відсутність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про обтяження цього нерухомого майна, і в такому разі набувач презюмується добросовісним. Водночас така презумпція може бути спростована, якщо буде доведено, що набувач знав чи за всіма обставинами справи мав знати про наявність прав інших осіб або обтяжень, відомості про які не були відображені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У такому випадку набувач є недобросовісним і не набуває права на нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду, виснувала в підпункті 7.14 Постанови від 15.06.2021р. у справі №922/2416/17, що відомості Реєстру вважаються правильними, доки не доведено протилежне (підпункт 6.30 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019р. у справі №48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України). Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону про реєстрацію речових прав до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду вирішення спору про витребування нерухомого майна з чужого володіння враховується, зокрема, добросовісність або недобросовісність набувача спірного майна. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2022р. у справі № 908/976/19 (пункти 5.60, 5.61) зазначила таке: «5.60. Якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 5.61. Тому, за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень, особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54)».
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023р. в справі №233/4365/18 вказано, що:
«45. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність набувача майна має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього. Якщо особа витребовує нерухоме майно, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати припис пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). 46. Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)). 47. Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.46), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54))».
Верховний Суд у Постанові від 12.02.2020 по справі № 761/17142/15-ц зробив висновок, що набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.
Відповідно до п.25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014р, №5, набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна.
Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).
Судовим розглядом встановлено та відповідачем дані факти жодним чином не спростовано, що треті особи (ТОВ «ЮС Імпорт Експорт», ТОВ «Констеб ЛТД», ТОВ «ВКФ «Резерв», ТОВ «Маренда») мають спільного кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_4 , також в ТОВ «Денді-Карбон» ОСОБА_4 була керівником.
Відповідач ОСОБА_2 є керівником ТОВ «ЮС Імпорт Експорт» та ТОВ «Маренда».
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 була належним чином обізнаною про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що спірна нерухоме майно вибуло проти волі позивача із його володіння та власності. Окрім того, обізнаність відповідача підтверджується вищевказаними судовим рішеннями, де вказані товариства були учасниками справ.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Подібні за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року в справі № 687/425/20 (провадження № 61-9430св21).
Відтак, суд вважає, що вимоги позивача щодо витребування спірного майна є правомірними та підлягають задоволенню, оскільки дана вимога прямо пов'язана з відновленням прав позивача щодо належного володіння, користування та розпорядженням своїм майном, оскільки відчуження майна відбулось не з волі позивача.
Відтак, суд вважає, що вимоги позивача щодо витребування від ОСОБА_2 нежилих приміщень секцій 3, 4, площею 3000 кв. м. в
АДРЕСА_2 на користь ТОВ «Інститут геоінформатики» є правомірними та підлягають задоволенню, оскільки дана вимога прямо пов'язана з відновленням прав позивача щодо належного володіння, користування та розпорядженням своїм майном, оскільки відчуження майна відбулось не з волі позивача.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Як уже встановлено судовим розглядом, реєстрація майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна здійснювалась в наступному порядку:
26.04.2016 року за ТОВ "Денді-Карбон", на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 24.03.2009 р., постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2010, постанови Вищого господарського суду від 17.05.2010 р. у справі № 18/142-50/323.
Зазначені рішення дійсно набрали законної сили, не скасовані, проте, встановлюють обставини, які підтверджують право власності за ТОВ "Денді-Карбон", що існували станом на 2009 рік.
17.05.2016 року за ТОВ "Карбон ЛТД", на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 28.09.2011 р., постанови Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2011 р., постанови Вищого господарського суду України від 31.01.2012р. у справі № 18/492-40/110-61/20.
Зазначені рішення не скасовані, набрали законної сили та винесені із урахуванням обставин та фактів встановлених рішеннями у справі № 18/142-50/323.
Крім того, факт законності вчинення цієї реєстраційної дії був предметом розгляду Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/7844/16 за позовом ТОВ "Денді-Карбон" до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кударенко Віри Миколаївни, третя особа на стороні Відповідача ТОВ "Карбон ЛТД". За результатами розгляду справи Постановою від 27.10.2017 р. в задоволенні позову ТОВ "Денді-Карбон" - відмовлено. Підтверджено право власності ТОВ "Карбон ЛТД" на підставі рішення суду від 08.11.2011 р., у справі № 18/492-40/110-61/20 та визнано законними вчинені реєстраційні дії.
27.05.2016 року за ТОВ "Інститут геоінформатики", на підставі акту приймання- передачі між ТОВ "Карбон ЛТД" та ТОВ "Інститут геоінформатики" від 20.05.2016 р.
Акт є чинним, не відкликаний та не скасований будь-яким способом, що підтверджується Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16.10.2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20.03.2024 року та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01.08.2024 року у справі №757/5618/22-ц, було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики», товариства з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД», треті особи: Товариства з обмеженою відповідальність «Констеб ЛТД», Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон», про визнання правочину (Протоколу № 70 від 20.05.2016 року загальних зборів та акту прийому-передачі та грошової оцінки майна) недійсним.
06.06.2016 р. за ТОВ "Денді-Карбон" повторно, на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 24.03.2009 р., постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2010, постанови Вищого господарського суду від 17.05.2010 р. у справі № 18/142-50/323.
Ця реєстраційна дія є незаконною, оскільки на момент здійснення цієї реєстраційної дії, право власності на об'єкт нерухомості вже було зареєстровано за ТОВ "Карбон ЛТД", на підставі рішення від 2011 року, яке було прийнято із урахуванням обставин, встановлених рішенням, яке стало підставою для здійснення цієї реєстраційної дії.
Крім того, на час здійснення цієї реєстраційної дії, Господарським судом м. Києва 03.02.2016 р., вже було винесено рішення у справі № 910/27203/15 за позовом ТОВ "Денді -Карбон" до ТОВ "Констеб ЛТД", ТОВ "Карбон ЛТД", ПАТ "КБ "Земельний капітал" про визнання право власності, яким встановлено: "....При цьому, суд наголошує, що конкуренції між судовими рішеннями від 24.03.2009 у справі № 18/142-50/323 та від 28.09.2011 у справі № 18/492-40/110-61/20 немає, оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2011 у справі № 18/492-40/110-61/20 прийняте у період після зміни та з урахуванням обставин, за яких приймалося рішення Господарського суду міста Києва від 24.03.2009 у справі № 18/142-50/323, тобто, кожне з них є законним та обґрунтованим у відповідний період їх прийняття за досліджуваних обставин...."
За результатами розгляду справи в задоволенні позовних вимог ТОВ "Денді-Карбон" про визнання права власності - відмовлено в повному обсязі. В подальшому зазначене рішення Господарського суду м. Києва від 03.02.2016 р. у справі № 910/27203/15 залишено без змін Постановою суду апеляційної інстанції від 27.02.2018 р.
Також, факт встановлення права власності за ТОВ "Карбон ЛТД" встановлено Господарським судом при розгляді справи № 5011-74/12502-2012 (одним із відповідачів в якій було ТОВ "Денді-Карбон"), зокрема, в рішенні від 03.04.2013 року (в подальшому залишеному без змін) встановлено: "...Як встановлено судом, Рішенням Господарського суду міста Києва від 28 вересня 2011 року у справі № 18/492-40/110-61/20, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року у справі № 18/492-40/110-61/20 та Постановою Вищого господарського суду України від 31 січня 2012 року у справі № 18/492-40/110-61/20, переведено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД» (01133 м. Київ, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 21647378) права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу від 27.05.2005 року, що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Констеб ЛТД» та визнано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД» (01133 м. Київ, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 21647378) на нежилі приміщення 3 та 4 секцій загальною площею 3000 кв.м. у будівлі за адресою АДРЕСА_2, що складає 42/100 частин у будівлі за адресою АДРЕСА_2 .
08.06.2016 року за ТОВ "ЮС Імпорт Експорт", що діяло від імені і за рахунок ТОВ "Констеб ЛТД", на підставі договору про іпотеку № 2096 від 08.06.2016 р. зареєстровано оспорюване майно.
Договір про іпотеку № 2096 від 08.06.2016 р. визнано недійсним на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 07.08.2019 р. у справі №910/11650/16.
27.03.2017 року іпотека за ТОВ ВКФ "Резерв", на підставі іпотечного договору № 336 від 27.03.2017 р., зареєстровано оспорюване майно.
Іпотечний договір №336 від 27.03.2017 року визнано недійсним, відповідно до рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2018 р. у справі № 910/1485/18.
23.06.2017 року за ТОВ ВКФ "Резерв", на підставі договору іпотеки № 336 від 27.03.2016 р., зареєстровано оспорюване майно.
Договір іпотеки №336 від 27.03.2016 року визнано недійсним, відповідно до рішення Господарського суду м. Києва від 19.06.2018 р. у справі № 910/1485/18
21.07.2017 року за ТОВ "Маренда", на підставі іпотечного договору №1065 від 21.07.2017 року зареєстровано оспорюване майно.
23.04.2018 року за ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі- продажу № 475 від 23.04.2018 р. зареєстровано оспорюване майно.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
На підставі ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам. Виходячи з припису ст. 22 Закону про державну реєстрацію документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Крім того, відповідно до ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації чи його дубліката.
Положеннями ст. 182 ЦК України також передбачена обов'язкова державна реєстрація права власності на нерухомі речі, його виникнення, перехід та припинення. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
За встановлених обставин та відповідних тому правових підстав, договір іпотеки № 1065 являється нікчемниим, оскільки укладений на підставі договору іпотеки № 336, який в судовому порядку визнано недійсним, що відповідно не створив будь-яких наслідків для сторін правочину, а тому у ТОВ ВКФ "Резерв" не виникло жодних прав, які були могли б бути передані ТОВ "Маренда".
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Частиною третьою статті 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Враховуючи, що власником спірного об'єкта є позивач, право власності відповідача ОСОБА_2 , якою укладено оспорюваний договір купівлі-продажу з ТОВ «Маренда», набуте від особи, яка не мала права відчужувати майно, а тому зазначений договір купівлі-продажу, приймаючи до уваги, що договір купівлі-продажу, укладений на підставі договорів, які визнано недійсними і не можуть створювати для сторін жодних юридичних наслідків, то, як наслідок, такий договір являється нікчемним, оскільки він укладений відповідачами без достатньої правової підстави на право власності на об'єкт нерухомості.
Окрім цього, варто зауважити, що якщо суд виявить нікчемність правочину, то має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21) , постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
Визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (пункти 53-54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19), пункти 69-70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).
З урахуванням зазначених обставин справи, суд прийшов до висновку, про нікчемність оспорюваних договорів та, як наслідок, оскільки позивач є законним власником спірного майна, яке було відчужено поза його волею, що підтверджується документами, які містяться в матеріалах справи та спірне майно було відчужене особою, яка не мала на це права, а тому позовна вимога в частині витребування майна, підлягає задоволенню.
Що стосується позовних вимог про визнання протиправними та скасування записів про Державну реєстрацію, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду ефективним захистом порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Суд вважає необхідне роз'яснити, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а відтак вимоги позивача про визнання протиправними та скасування записів про державну реєстрацію є такі, що не є необхідними для ефективного відновлення права власності позивача.
Згідно правових висновків Верховного Суду, вимога про витребування майна буде вважатися ефективним способом захисту винятково в разі наявності чинного запису про реєстрацію права власності за відповідачем. В іншому разі, віндикаційний позов не підлягає задоволенню. Зазначене повністю відповідає принципу реєстраційного підтвердження володіння майном (так званого «книжкового володіння»), якої дотримується Верховний Суд.
З наведеного, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання протиправними та скасування записів про Державну реєстрацію суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна, так як задоволення вказаних вимог суперечитиме пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно.
Відповідно до ч.1 ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановленими правовідносинами, які випливають із обставин, та правових норм, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Інститут геоінформатики», а саме в частині витребування майна із чужого незаконного володіння.
Стосовно заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності при вирішенні спору, суд, зазначає наступне.
Так, в розумінні статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права.
Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов'язується з конкретною вимогою про захист окремого порушеного права. У даному випадку така вимога стосується визнання недійсним договору у зв'язку з його невідповідністю на момент укладення нормам чинного законодавства.
Нормами цивільного законодавства, а саме 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Перебіг позовної давності, відповідно до ст.264 ЦК України, переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається спочатку.
Правовідносини, які склались між сторонами відповідають вимогам ст. 257, ч. 1 ст.261, ч.ч.3 та 4 ст. 267 ЦК України, згідно з якими загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У постанові від 07.11.2018 р. у справі № 372/1036/15-ц (пр. № 14-252цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем».
Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц (пр. № 14-140цс18).
Межі застосування позовної давності встановлюються прямо (стаття 268 ЦК України) чи опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (п.36 постанови Велика Палата Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).
Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (п. 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 року у справі №504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18), пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16).
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.11.2019 р. у справі № 914/3224/16 аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Так, до суду із даним позовом ТОВ «Інститут геоінформатики» звернулося 23.04.2021 р., що підтверджується поштовим штемпелем на описі вкладення до цінного листа, в якому надійшов вказаний позов, а тому, враховуючи, що 23.04.2018 року право власності на об'єкт нерухомості було зареєстровано за відповідачем, ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі продажу № 475 від 23.04.2018 р., тому суд приходить до висновку, що позовна заява пред'явлена в межах строків позовної давності, а заява представника відповідача про застосування таких строків являється безпідставною та задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збій у розмірі 11312,12 грн. (за вимогу майнового характеру) та 681 грн. (за подання заяви про забезпечення позову) підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. ст. 8, 19, 56, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 3, 12, 11, 13, 15, 16, 202, 203, 204, 207, 218, 257, 386, 387, 388, 568, 638 ЦК України, ст. ст. 1-23, 60, 76-82, 89, 95, 131, 141, 212, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики» до ОСОБА_2 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Карбон ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Денді-Карбон», Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮС Імпорт Експорт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Констеб ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Резерв», Товариство з обмеженою відповідальністю «Маренда», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба Віталій Миколайович про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання правочину недійсним, скасування рішень про державну реєстрацію та реєстраційних записів - задовольнити частково.
Витребувати у ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики» нежитлові приміщення площею 3000 м.кв, що розташовані за адресою: м. Київ, АДРЕСА_2 секції 3-4 (номер реєстраційної справи в реєстрі об'єктів нерухомого майна 911460380382).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут геоінформатики» судовий збір у розмірі 11312 (одинадцять тисяч триста дваднадцять) грн. 12 коп. та 681 (шістсот вісімдесят одна) грн.
В іншій частині вимог - відмовити.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут геоінформатики" 01133, м. Київ, АДРЕСА_2 (секції 3-4), ЄДРПОУ 40509542, Тел. 099 322 13 82 E-mail: office.f.n.a@gmail.com.
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 .
Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Карбон ЛТД", ЄДРПОУ 21647378, 01133, м. Київ, АДРЕСА_2, karbonadm2020@gmail.com.
Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Денді-Карбон", ЄДРПОУ 21649555, 01133, м. Київ, пров. АДРЕСА_2.
Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮС Імпорт Експорт", ЄДРПОУ 34868019, 52400, Дніпропетровська область, Солонянський район, смт. Солоне, вул. Гагаріна, 12А.
Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Констеб ЛТД", ЄДРПОУ 30192071, 01133, м. Київ, АДРЕСА_2.
Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Резерв", ЄДРПОУ 01558269, 01133, м. Київ, АДРЕСА_2 (секції 3-4).
Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Маренда", ЄДРПОУ 40511059, 49044, м. Дніпро, Узвіз Крутогірний, 14.
Третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба Віталій Миколайович, свідоцтво № 3527, адреса: 49101, м. Дніпро, пр-т. Пушкіна, 35/1-А.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справу, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення виготовлений 16 жовтня 2025 року.
Суддя Тетяна ІЛЬЄВА