Справа № 346/3963/25
Провадження № 2/346/2252/25
07 листопада 2025 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
у складі головуючого судді Сольського В.В.
з участю секретаря судового засідання Біди Ю.Б.,
представника заявниці адвоката Юркевич Х.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Юркевич Христина Михайлівна, до Нижньовербізької сільської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю із померлим не менше п'яти років до часу відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно,
В серпні 2025 року представник позивача, звернулася до суду із вказаною позовною заявою, в якій зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина на спадкове майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого був його син - ОСОБА_2 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав; земельну ділянку площею 0,01 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого був його син - ОСОБА_2 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав; земельну ділянку площею 0, 62 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого був його син - ОСОБА_2 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав; право на земельну ділянку (пай) розміром 12,9 умовних кадастрових гектарів, що належала ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого був його син - ОСОБА_2 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав;
У визначений законом строк, з відповідною заявою до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , позивач не звертався, оскільки на день смерті спадкодавця був неповнолітнім (17 років), крім того, постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому вважається таким, що фактично прийняв спадщину відповідно до положень ч. 3 та 4 ст. 1268 Цивільного кодексу України.
З метою оформлення своїх прав на спадкове майно позивач 09.07.2025 року звернувся із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Проте нотаріус відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки у нього відсутні всі необхідні для вчинення нотаріальної дії документи. А саме документи, які підтверджують його право на спадкування у порядку статті 1264 Цивільного кодекс України, відсутні необхідні правовстановлюючі документи на спадкове майно, що в свою чергу унеможливлює видачу свідоцтв про право на спадщину за законом.
Також нотаріусом рекомендованого звернутися до суду із позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім'єю із померлим ОСОБА_2 не менше п'яти років до часу відкриття спадщини.
Позивач вказує, що згідно свідоцтва про народження та повного витягу з ДРАЦС про народження його батьками є: матір - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батько: ОСОБА_2 , 1967 року народження. Відомості про батька записані на підставі ст. 135 Сімейного кодексу України (за вказівкою матері).
Його батьки одружені ніколи не були, ОСОБА_2 батьківство стосовно нього не визнав, проте, дбав про нього з дня народження, виховував як сина. Вони спільно проживали разом як повноцінна сім'я до дня його смерті, проводили разом вихідні, святкували всі свята, у них був спільний бюджет та побут.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, фактично з 2001 року проживав однією сім'єю із ним та його матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вважає, що він є спадкоємцем четвертої черги за законом, як такий, що проживав зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, відповідно до положень статті 1264 Цивільного кодексу України.
Крім того, представник вказує, що згідно із випискою із інвентаризаційних матеріалів право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 не зареєстровано.
Факт належності спірного житлового будинку, ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого був його син ОСОБА_2 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав підтверджується довідкою Нижньовербізької сільської ради від 10 грудня 2021 року № 838 про право на спадщину за законом, в якій вказано що «померлому громадянину ОСОБА_3 , 1940 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 актовий запис номер 30 належав у тому числі житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , згідно погосподарської книги за 1996-2000 роки».
24.06.1964 року виконавчим комітетом Коломийської міської ради депутатів трудящих було видано ОСОБА_3 свідоцтво на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР згідно якого ОСОБА_3 з колгоспних земель виділена земельна ділянка під забудову площею 0,075 га в с. Мищин, Коломийського району, Івано-Франківської області. На підставі наданого дозволу ОСОБА_3 побудував житловий будинок господарськими будівлями та спорудами, рік побудови згідно технічного паспорта - 1965. Проте не зареєстрував своє право власності, а відомості про належність йому будинку було внесено до погосподарської книги.
Представниця вказує, що при аналізі вищенаведених норм та статті 1218 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що до складу спадщини входять всі права (в тому числі і майнові) та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, випливає, що майнові права на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 входять до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 .
Щодо відсутності у позивача правовстановлюючих документів на земельну ділянку (пай) розміром 12,9 умовних кадастрових гектарів, що належала ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого був його син - ОСОБА_2 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав представник вказала, що оригінал сертифікату на право на земельну частку (пай) Серії ІФ 036075, реєстраційний № 483 втрачено, наявна тільки його копія завірена секрератем Верхньовербізького старостинського округу. В зв'язку з цим позивач подав оголошення в газету про втрату документу.
Факт належності вказаної земельної ділянки ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджується випискою з погосподарської книги виданої Нижньовербіькою сільською радою про те, що згідно запиту погосподарської книги № 19, особовий рахунок № НОМЕР_1 за 1991-1995 рр. в АДРЕСА_1 за господарством ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер 2000 року числилась земельна ділянка площею 0,63 га.
Також сільською радою було видано викопіювання з карти «Проект організації земельних часток (паїв) с. Мишин, Коломийського району, Івано-Франківської», згідно якого схематично зображено земельну ділянку, яка належала ОСОБА_3 , площею 0,3870 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в селі Мишин, урочище «Поліна».
В судовому засіданні представник позовну заяву з вказаних підстав підтримала та просить встановити вказаний юридичний факт, оскільки це необхідно для оформлення права на спадщину, та визнати за позивачем право власності на спадкове майно.
Представник відповідача Нижньовербізької сільської ради в судове засідання не з'явилася подала заяву про розгляд справи у її відсутності.
Дослідивши та перевіривши письмові докази по справі, заслухавши в судовому засіданні заявника та його представника, судом встановлено наступне.
Відповідно до ч. 1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до ч.1 ст. 293 ЦПК України в порядку окремого провадження розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно п. 7 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд вправі розглядати справи про встановлення факту, що має юридичне значення, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 16.11.2021 року (а.с. 18).
Після його смерті відкрилася спадщина за законом на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належав ОСОБА_3 , помелому ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого був його син - ОСОБА_2 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав; земельну ділянку площею 0,01 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_3 , помелому ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого був його син - ОСОБА_2 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав; земельну ділянку площею 0, 62 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_3 , помелому ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого був його син - ОСОБА_2 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав; право на земельну ділянку (пай) розміром 12,9 умовних кадастрових гектарів, що належала ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого був його син - ОСОБА_2 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав.
Згідно свідоцтва про народження та повного витягу з ДРАЦС про народження ОСОБА_1 його батьками є: матір - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батько: ОСОБА_2 , 1967 року народження. Відомості про батька записані на підставі ст. 135 Сімейного кодексу України (за вказівкою матері) (а.с. 16, 22-23).
Хоча померлий ОСОБА_2 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проте, фактично з 2001 року проживав однією сім'єю зі ОСОБА_1 та його матір'ю ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до акту Верхньовербізького старостинського округу від 23 червня 2025 року, ОСОБА_4 , проживала цивільному шлюбі з ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , вели спільне господарство. Після смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 займалася його похованням (а.с. 21).
Факт постійного проживання заявника ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини в судовому засіданні підтвердили свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які зазначили суду, що живуть по сусідству в с. В.Вербіж, та підтвердили, що ОСОБА_2 після народження ОСОБА_7 постійно проживав спільно з його матір'ю однією сім'єю, господасртво в АДРЕСА_1 , в якому був зареєстрований ОСОБА_2 вони відвідували, жоглядали, однак постійно там не проживали.
Постановою приватного нотаріуса Антонюк О.В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 09 липня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , у зв'язку із відсутністю документів, які підтверджують його право на спадкування у порядку статті 1264 Цивільного кодекс України, а також необхідних правовстановлюючих документів на спадкове майно (а.с. 15).
Згідно довідки Нижньовербізької сільської ради від 10 грудня 2021 року № 838 про право на спадщину за законом, померлому громадянину ОСОБА_3 , 1940 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 актовий запис номер 30 належав у тому числі житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , згідно погосподарської книги за 1996-2000 роки.
Згідно копії з сертифікату на право на земельну частку (пай) Серії ІФ 036075, реєстраційний № 483 ОСОБА_3 належло право на земельну ділянку (пай) розміром 12,9 умовних кадастрових гектарів в с. Мишин Коломийського району (а.с.64).
В газеті "ЗР інформ" № 30 (1536) за 01 серпня 2025 року на сторінці 10 розміщено оголошення про втрату та визнання недійсним сертифіката на право на земельну частку (пай) Серії ІФ 036075.
Згідно довідки Нижньовербізької сільської ради від 19 лютого 2025 року № 58 вулицю Ковпака перейменовано на вулицю Василя Гекера на підставі рішення 32 сесії восьмого демократичного скликання Нижньовербізької сільської ради № 879-ХХХІІ/2022 від 21.10.2022 року.
Відповідно до положень ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно зі ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 нього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з ч. 1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Згідно п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до абз. 3 п. 3 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами ст. 29, ч. 2 ст. 1221 ЦК України. Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.
Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1 ст.1269 ЦК України).
При цьому, слід враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.
Згідно з пп. 4.10 п. 4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.
В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини (п.2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р.) Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов'язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.
Як випливає із п. 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Згідно роз'яснень, викладених у п.п. 2, 23 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про спадкування" №7 від 30.05.2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Метою встановлення факту спільного проживання заявника зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.
З огляду на наведені письмові докази та беручи до уваги що відповідач, як орган місцевого самоврядування не заперечує щодо задоволення позову та виходячи із того, що законом не передбачено іншого порядку встановлення цих фактів, суд вважає за можливе задовольнити дану заяву в частині встановлення факту задовольнити.
Положеннями статті 41 Конституції України гарантується право кожного володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (який набув чинності для України 11 вересня 1997 року) також передбачає право кожної фізичної особи мирно володіти своїм майном.
З огляду на положення частини 1 статті 181 та 182 Цивільного кодексу України, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , слід розглядати як нерухому річ, право власності на яку, а також його виникнення, перехід і припинення підлягає державній реєстрації.
Законом, який регулює відносини пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV.
Статтею 3 цього закону передбачено, що державна реєстрація прав є обов'язковою, інформація про права на нерухоме майно підлягає внесенню до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте, частиною 4 цієї статті гарантується, що права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації. А тому, суд відзначає наступне.
З огляду на положення частини 1 статті 101 ЦК Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки (який діяв на території нинішньої України з 01 січня 1964 року до 01 січня 2004 року, а тому підлягає застосуванню, - надалі за текстом ЦК УРСР), В особистій власності громадянина може бути один жилий будинок (або частина його).
При цьому, в силу положень вказаного ЦК УРСР та «Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР» (що була затверджена Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та діяла по 19 січня 1996 року), на той час законодавство не передбачало обов'язкової реєстрації прав власності на майно. Під будинком, як об'єктом правової реєстрації, розуміється один будинок з приналежними до нього службовими будівлями та спорудами (чи без таких), що розташовані на одній земельній ділянці, під самостійним порядковим номером по вулиці, провулку, площі.
З 15 квітня 1991 року, постановою Верховної Ради Української РСР, було введено в дію Закон Української РСР «Про власність» (який діяв по 20 червня 2007 року), відповідно до якого, щодо правовідносин, які виникли до 15 квітня 1991 року, цей закон застосовується до тих прав та обов'язків, що виникнуть після введення його в дію. І цей закон не передбачив положень які б позбавляли або припиняли набуті громадянами раніше права власності на нерухоме майно колгоспного двору.
З 01 січня 2004 року, набув чинності Цивільний кодекс України, відповідно до пункту 4 прикінцевих та перехідних положень якого, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до положень частини 1 статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). А згідно з положеннями частини 1 статті 1218 цього ж кодексу, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.
Згідно листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті такого спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 Цивільного кодексу України) та не здійснив його державної реєстрації (стаття 1299 Цивільного кодексу України).
Якщо спадщина відкрилась у період чинності ЦК УРСР, застосуванню підлягають норми ЦК УРСР про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від оформлення права на спадщину.
Вищий Спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі від 15.05.2013р. № 24-753/0/4-13 про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування роз'яснює, що у випадку відкриття спадщини у період чинності ЦК УРСР, застосуванню підлягають норми ЦК УРСР про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від оформлення права на спадщину.
Статтями 548-549 Цивільного кодексу Української РСР чітко передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Стаття 561 Цивільного кодексу Української РСР встановлює строк видачі свідоцтва на спадщину не раніше шести місяців з дня відкриття спадщини. Проте не встановлює кінцевого строку на отримання свідоцтва на спадщину.
Пункт 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачає, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Згідно пункту 11 статті 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється з моменту смерті власника.
Згідно з частини 2 статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 року №899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» надано роз'яснення, що спори про визнання права власності на земельну ділянку та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, зокрема у випадках, якщо відсутній отриманий спадкодавцем державний акт про право власності на земельну ділянку, зареєстрований належним чином, якщо спадкодавцем не був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку, або в державному акті є неточності, які підлягають виправленню, розглядаються судами з урахуванням вимог закону та роз'яснень, викладених в пунктах 10, 11 ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7 про те, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом (пункт 3.5.).
Пункт 11 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» визначає, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України 1990 року, Указу Президента України від 08.08.1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» та відповідні норми ЦК УРСР. У цьому разі слід ураховувати, що згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 року сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Таким чином, в судовому засіданні встановлено факт наявності спадкових прав позивача на спадкове майно та неможливість їх оформлення у встановленому законом порядку, його вимоги не суперечать чинному законодавству та не порушують прав відповідача, представник якого заперечень за позовом не надав, спадкоємець реалізував своє право на отримання відповідних правовстановлюючих документів на успадковане нерухоме майно в позасудовому порядку, але це зробити фактично не має можливості. Тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для його задоволення.
Керуючись ст.ст. 4, 13, 247, 258-259, 263-265, 293-294, 315, 319, 354, 392, 1216, 1218, 1220, 1223, 1225 ЦПК України, ст. 67 Закону України «Про нотаріат», ст.ст. 3, 4, 10, 12, 13, 19, 60, 79-81, 174, 235, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву задовольнити.
Встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою АДРЕСА_1 не менше п'яти років до часу відкриття спадщини.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) розміром 12,9 умовних кадастрових гектарів, що знаходиться в селі Мишин, Коломийський район, Івано-Франківська область, згідно Сертифіката на право на земельну частку (пай) Серії ІФ № 036075 від 20 січня 2000 року, зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 483, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без учасників справи до Івано-Франківського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: Нижньовербізька сільська рада, ЄДРПОУ: 04356745, адреса: с. Верхній Вербіж, вул. Т. Шевченка, 24А, Коломийського району Івано-Франківської області.
Суддя: Сольський В. В.