Справа № 128/2355/24
Провадження № 22-ц/801/2138/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шевчук Л. П.
Доповідач:Ковальчук О. В.
06 листопада 2025 рокуСправа № 128/2355/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Сала Т. Б., Берегового О. Ю.,
за участю секретаря судового засідання Луцишина О. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Ідея Банк» на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 31 липня 2025 року у м. Вінниці суддею цього суду Шевчук Л.П., дата складання повного тексту судового рішення не відома,
У червні 2024 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі - АТ «Ідея Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтований тим, що 22.06.2021 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту та страхування № А03.00601.008211328, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит в розмірі 85 785 грн та зобов'язувалась повернути отримані кошти зі сплатою 1,99% річних та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені кредитним договором та графіком щомісячних платежів.
Позивач свої зобов'язання за вказаним договором виконав. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом та інших платежів не виконала, внаслідок чого станом на 08.05.2024 року в неї виникла заборгованість на загальну суму 111 399, 64 грн, з яких: 64 074, 67 грн -заборгованість по простроченому боргу, 1794,81 грн - прострочені проценти, 45 530, 16 грн - прострочена плата за обслуговування кредиту.
За таких обставин, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту та страхування № А03.00601.008211328 від 22.06.2021 року в розмірі 111 399, 64 грн та судовий збір.
31.07.2025 року заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області у задоволенні вказаного вище позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, АТ «Ідея Банк» подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції, застосовуючи наслідки нікчемності п. 1.7 договору кредиту та страхування № А03.00601.008211328 від 22.06.2021 року, не зобов'язав позивача надати перерахунок із урахуванням сплаченої комісії, що є порушенням права позивача. Скаржник посилається на те, що суд повинен був зобов'язати АТ «Ідея Банк» подати до суду детальний розрахунок заборгованості відповідача, який би чітко відображав всі зарахування, щоб встановити точну суму заборгованості по кредитному договору, однак цього не зробив. Натомість позивач додав до апеляційної скарги такий розрахунок без врахування нарахованих сум за обслуговування кредиту.
Отже, на думку скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що заборгованість у відповідача відсутня, а відтак у задоволенні позову було відмовлено протиправно.
Також апелянт не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач сплатила банку 155 354, 79 грн, оскільки з виписки по рахунку відповідача вбачається, що в колонці «Кредит» відображаються внесені позичальником кошти на погашення кредитної заборгованості та вказані кошти розподілялися в колонці «Дебет» в погашення процентів, основного боргу та плати за обслуговування кредиту. Таким чином, сума всіх оборотів по рахунку становила 155 354, 79 грн.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції частково скасувати з огляду на таке.
Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам не у повній мірі.
Судом встановлено, що 24.06.2021 року між АТ «Ідея Банк», ТОВ «Нью Файненс Сервіс» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту та страхування № А03.00601.008211328. За умовами договору банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) в сумі 85 785 грн, включаючи витрати на страховий платіж в сумі 4 085 грн, а Позичальник зобов'язався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами згідно з умовами цього Договору. Сторони погодили, що строк кредитування становить 60 місяців з дня підписання Договору, тобто до 22.06.2026 року включно. Позичальник за користування кредитом сплачує Банку річну фіксовану процентну ставку, яка на день укладення Кредитного договору становила 1,99% річних. Одночасно з укладенням Кредитного договору Позичальник уклав з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна Страхування життя» договір від 22.06.2021 року добровільного страхування життя. Розмір страхового внеску за цим договором страхування становить 4085,00 гривень. Вигодонабувачем за цим договором страхування є Банк. Банк надає кредит позичальнику для власних потреб шляхом переказу коштів у розмірі 81 700 грн на рахунок НОМЕР_1 позичальника, який відкритий в АТ «Ідея Банк» та клієнт доручає банку оплатити страховий внесок за рахунок кредиту в розмірі 4 085 грн. відповідно до умов договору добровільного страхування життя (а.с.15-17).
Згідно з копією паспорту споживчого кредиту до договору кредиту та страхування №А03.00601.008211328 від 22.06.2021 року відповідач ознайомлена з інформацією про умови кредитування та вартість кредиту (а.с. 19-зворот).
Зокрема, у паспорті споживчого кредиту вказано, що за час дії договору, відповідач повинен погасити тіло кредиту на суму 85 785 грн, сплатити відсотки за користування кредитом на загальну суму 5 179, 31 грн, а також сплати за обслуговування кредитної заборгованості 148 571, 04 грн. (а.с. 18-19).
Окрім того, відповідно до Додатку № 1 до договору № А03.00601.008211328 «Графік щомісячних платежів» відповідач загалом за весь період дії договору кредиту має сплатити банку 85 785 грн на погашення тіла кредиту, 5 179, 31 грн - проценти за користування кредитом та 148 571, 04 грн - плата за обслуговування кредитної заборгованості (а.с. 20-21).
Відповідно до копій меморіальних ордерів від 22.06.2021 року Банк свої зобов'язання виконав і перерахував на банківський поточний рахунок Позичальника грошові кошти в сумі 85 785 грн, з яких був сплачений на рахунок ПрАТ «СК «ПЗУ Україна Страхування життя» страховий платіж від імені Позичальника в сумі 4 085 грн та на особистому рахунку позичальника залишилося 81 700 грн (а.с. 22).
Згідно з випискою по рахунку відповідача, остання отримала від позивача грошові кошти в сумі 85 785 грн в якості кредиту. За період з 22.06.2021 року по 18.09.2023 року, відповідач внесла 69 569, 79 грн на погашення заборгованості за кредитом, з яких 45 902, 57 грн на погашення плати за обслуговування кредиту (а.с. 23-25).
Згідно з довідкою - розрахунком загальна сума заборгованості відповідача за кредитним договором станом на 08.05.2024 року складає 111 399, 64 грн, з них: прострочений борг у розмірі 64 074, 67 грн, прострочені проценти у розмірі 1 794, 81 грн, прострочена плата за обслуговування кредиту 45 530, 16 грн (а.с. 26).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що положення п. 1.7 Договору кредиту та страхування № А03.00601.008211328 та п. 4 Додатку № 1 до цього Договору в частині плати за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». В свою чергу, відповідач сплатила банку 155 354,79 грн, що повністю покриває тіло кредиту та відсотки за користування кредитом.
Відтак, на переконання суду, у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, як визначено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
В силу частин 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту укладення кредитного договору між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», а також правильно встановив наявність боргових зобов'язань ОСОБА_1 перед позивачем.
Водночас, як визначено п. 1.7 договору кредиту та страхування № А03.00601.008211328 від 22.06.2021 року, під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим Договором та Договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, за надання яких встановлена плата, відповідно до Додатку № 1 як «Обслуговування кредитної заборгованості».
Відповідно до Додатку № 1 до договору кредиту та страхування № А03.00601.008211328 від 22.06.2021 року розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості складає 148 571, 04 грн.
Разом з тим, 10.06.2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»)
Згідно із п. 1.9 кредиту та страхування № А03.00601.008211328 від 22.06.2021 року банк надав позичальнику кредит для власних потреб.
Таким чином, з урахуванням п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», зазначений кредитний договір відноситься до споживчого кредиту.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
На виконання вимог п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та 2 ст.11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Таким чином, включення банком до суми заборгованості за договором складової заборгованості за комісією є необґрунтованими з вищевказаних підстав, оскільки встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах.
Враховуючи те, що пунктом 1.7 договору кредиту та страхування № А03.00601.008211328 від 22.06.2021 року встановлено плату за обслуговування кредитної заборгованості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказане положення зазначеного договору є нікчемним.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за нарахованими та несплаченими комісіями є обґрунтованим.
Поряд з тим, посилання суду першої інстанції на те, що відповідач сплатила банку 155 354,79 грн, що повністю покриває тіло кредиту та відсотки за користування кредитом, апеляційний суд вважає безпідставним, оскільки як встановлено з виписки по рахунку відповідача, ОСОБА_1 внесла лише 69 569, 79 грн в погашення кредитної заборгованості, з яких 45 902, 57 грн розподілено банком на погашення плати за обслуговування кредиту.
Тобто кошти, які сплачувалися відповідачем в рахунок погашення прострочених відсотків та простроченої заборгованості за кредитом, були зараховані банком на погашення заборгованості по комісії за користування кредитом, водночас, як раніше встановлено судом, така умова кредитного договору, якою передбачена сплата комісії, є нікчемною.
Зважаючи на викладене, сплачена сума на погашення заборгованості по комісії за користування кредитом не може включатися до загальної суми заборгованості, яка підлягає стягненню. З огляду на вищевказані обставини (безпідставність нарахування комісії за користування кредитними коштами), сплачена відповідачем сума на погашення заборгованості по комісії за користування кредитом повинна бути зарахована в якості погашення прострочених відсотків та простроченої заборгованості за тілом кредиту.
Між тим, заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).
Відповідно до статті 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Тож суд, у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень, не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.
Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18.01.2023 року у справі № 133/331/17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2021 року у справі № 202/2543/16, від 03.03.2021 року у справі № 759/14741/19, від 17.12.2020 року у справі № 278/2177/15, від 26.09.2018 року у справі № 159/2146/15.
Таким чином, враховуючи, що відповідно до Додатку № 1 до договору № А03.00601.008211328 відповідач загалом за весь період дії договору кредиту повинна була сплатити банку 85 785 грн на погашення тіла кредиту, 5 179, 31 грн - проценти за користування кредитом, але внесла лише 69 569, 79 грн, суд першої інстанції повинен був частково задовольнити позов та стягнути з відповідача на користь АТ «Ідея Банк» залишок заборгованості у виді непогашеного тіла кредиту у розмірі 21 394, 52 грн (85 785 грн (тіло кредиту) + 5 179, 31 грн (проценти за користування кредитом) - 69 569, 79 грн (внесені відповідачем кошти на погашення заборгованості).
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення із відповідача тіла кредиту та ухвалити в цій частині нове, яким стягнути із відповідача на користь АТ «Ідея Банк» заборгованість у вищевизначеному розмірі.
Між тим, твердження скаржника про те, що суд першої інстанції повинен був зобов'язати АТ «Ідея Банк» подати до суду детальний розрахунок заборгованості відповідача, який би чітко відображав всі зарахування, щоб встановити точну суму заборгованості по кредитному договору, колегія суддів оцінює критично, оскільки, як визначено ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 7 ст. 81 ЦПК України).
Таким чином, суд не наділений процесуальними повноваженнями зобов'язувати учасників справи подавати відповідні докази на підтвердження тих обставин, на які вони посилаються, та самостійно збирати такі докази, крім з тієї підстави, яка визначена ч. 7 ст. 81 ЦПК України.
Крім того, разом із апеляційною скаргою представник АТ «Ідея Банк» подав новий розрахунок заборгованості відповідача.
Разом з тим, частинами 1 та 3 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Разом з тим, пунктом 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України визначено, що учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
В силу вимог ч. 1, 2, 3 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ч. 4,5 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк, суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Згідно з ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Враховуючи відсутність в апеляційній скарзі будь-якого обґрунтування неможливості подання позивачем вищевказаного розрахунку у передбачений законом строк з причин, що не залежали від нього, колегія суддів дійшла висновку, що такий документ не може бути прийнятий апеляційним судом до уваги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом норм матеріального права знайшли своє підтвердження, та доходить висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 21 394, 52 грн та ухвалити нове, яким позов у цій частині задовольнити.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Частиною 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог та частковим задоволенням вимог апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 141, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог (19,20%), вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 581, 37 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 872, 06 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» задовольнити частково.
Заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 31 липня 2025 року скасувати в частині позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованості за договором кредиту та страхування № А03.00601.008211328 від 22.06.2021 року, яка складається із тіла кредиту у розмірі 21 394, 52 грн, та ухвалити нове судове рішення, яким у позов у цій частині задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» 21 394, 52 грн заборгованості за договором кредиту та страхування № А03.00601.008211328 від 22.06.2021 року, яка складається із тіла кредиту.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 581, 37 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 872, 06 грн.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Учасники справи:
Позивач: Акціонерне товариство «Ідея Банк», місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Валова, буд. 11, ЄДРПОУ - 19390819.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: Т. Б. Сало
О. Ю. Береговий