Провадження № 22-ц/803/9400/25 Справа № 185/5144/25 Головуючий у першій інстанції: Бондаренко В. М. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
05 листопада 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,
за участю секретаря Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Бондаренко В.М. від 10 липня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я,-
У травні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» обґрунтовуючи це тим, що позивач працював у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах і отримав професійне захворювання. Висновком МСЕК йому первинно безстроково встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності за профзахворювання, з визначенням з 28.03.2006 року третьої групи інвалідності. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги. Тому позивач просив стягнути з відповідача на свою користь в якості відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання суму грошових коштів у розмірі - 245000,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров'я, - задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, 120 000 (сто двадцять тисяч) грн 00 коп., без відрахування податків та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
В апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_2 має трудовий стаж в умовах впливу шкідливих факторів, працюючи у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», з 12.04.1978 до 08.08.2005. 08.08.2005 року ОСОБА_1 було звільнено відповідачем з посади машиніста гірничих виїмкових машин 5 розряду з повним робочим днем у шахті ВСП «Шахта імені Героїв Космосу» ВАТ «Павлоградвугілля» (правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля»), за станом здоров'я, який перешкоджає продовженню даної роботи (п. 2 ст.40 КЗпП України), що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9-10).
Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 16 березня 2006 року, ОСОБА_1 встановлено діагноз: 1) радикулопатія попереково-крижова і шийна на фоні полі сегментарної дископатії з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і периферичним нейросудинним синдромами, нейродистрофією у вигляді двостороннього плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу ліктьових ПФ першого ст. і колінних суглобів ПФ другого ст, код М 54.1, М 17-19; 2) хронічне обструктивне захворювання першої ст. (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої ст.). ЛН першого ступеня, код J44, J43.8.
Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: тривала дія шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технологічних процесів.
Причини виникнення професійного захворювання є: Фізичне перевантаження: разове навантаження становить 30-40 кг, сумарне за зміну 400-700 кг, що переміщується впродовж 50% змінного часу, динамічне навантаження складає до 80000 кг.м. Робоча поза вимушена, впродовж 50% змінного часу, з нахилами тулуба уперед під кутом більше 30 градусів 101-300 разів за зміну. Умови праці шкідливі, відносяться до класу 3.3. Протирадикулітний пояс використовував. Пил: переважно фібро генної дії з вмістом вільного діоксину кремнію вище 10,0% в концентрації 119,55 мг/м3, при ГДК 2,0 мг/м3, з дією на організм робочого протягом 10-20% змінного часу у першу зміну і 70% позмінно. Умови праці відносяться до шкідливих, клас 3.4. Для захисту органів дихання від пилу використовував респіратор типу «Астра», РПА. Несприятливий мікроклімат, по відносній вологості, діяв протягом всієї зміни, умови праці шкідливі, клас 3.1
Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені (а.с. 11).
Відповідно до копії довідки МСЕК серії ДНА-02 №011202 від 29 березня 2006 року, ОСОБА_1 первинно встановлено 60% втрати професійної працездатності безстроково (а.с. 12).
Відповідно до копії довідки МСЕК серії МСЕ-ДНА-01 №520039 від 29 березня 2006 року, позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності безстроково (а.с. 12).
Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Згідно ст. 237-1КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про охорону праці», державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України» Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши тяжкість ушкодження здоров'я, пов'язаного з професійним захворюванням, у зв'язку з чим довідками МСЕК серії ДНА-02 №011202 від 29 березня 2006 року, ОСОБА_1 первинно встановлено 60% втрати професійної працездатності безстроково та серії МСЕ-ДНА-01 №520039 від 29 березня 2006 року, позивачу первинно встановлено третю групу інвалідності безстроково; приймаючи до уваги стан здоров'я позивача, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у повсякденному житті, необхідність реабілітації, глибину, інтенсивність, тривалість фізичних та душевних страждань; враховуючи дотримання засад розумності і справедливості, - місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 120000,00 грн, яка спричинена втратою здоров'я, у зв'язку з професійним захворюванням під час перебування у трудових стосунках з відповідачем.
Доводи апеляційної скарги про те, що ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» є неналежним відповідачем є безпідставними, з огляд на наступне.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).
З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз'яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто у даній справі 29 березня 2006 року.
Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
У разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов'язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.
Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб'єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.
Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18).
Так, матеріалами справи встановлено, що згідно з довідкою МСЕК серії ДНА-02 №011202 від 29 березня 2006 року ОСОБА_1 встановлено первинно 60% втрати працездатності безстроково (а.с. 12).
Враховуючи викладене, станом на березень 2006 року, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, Фонд соціального страхування не мав обов'язку відшкодовувати моральну шкоду, адже відповідні норми Закону №1105-XIV були зупинені Законами про Держбюджет на 2006 та 2007 роки, а згодом - виключені із закону №717-V, тому в даному випадку саме на роботодавця покладається обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди.
Разом з тим, колегія звертає увагу, що правовідносини з нарахування, утримання та перерахування податків, зборів чи інших обов'язкових платежів знаходяться у площині публічних (податкових) відносин, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов'язкові платежі.
З урахуванням викладеного необґрунтованим є вирішення судом у даній цивільній справі питань щодо податків, зборів чи інших обов'язкових платежів та визначення в резолютивній частині рішення порядку його виконання про стягнення цієї суми «без відрахування податків та інших обов'язкових платежів».
Зазначені висновки містяться також у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі №235/3143/24 (провадження №61-14246св24).
На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому оскаржуване рішення підлягає зміні шляхом виключення у другому абзаці резолютивної частини словосполучення: «без відрахування податків та інших обов'язкових платежів».
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - задовольнити частково.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2025 року - змінити, виключити у другому абзаці резолютивної частини словосполучення: «без відрахування податків та інших обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 06 листопада 2025 року.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді В.С. Городнича
М.Ю. Петешенкова