Провадження № 22-ц/803/9634/25 Справа № 207/6673/24 Суддя у 1-й інстанції - Подобєд О. К. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
06 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Макарова М.О., Свистунової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного провадження скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова Компанія “Кредит-Капітал» на рішення Південного районного суду міста Кам'янського Дніпропетровської області від 29 липня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова Компанія “Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У грудні 2024 року ТОВ “ФК “Кредит-Капітал» звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог ТОВ “ФК “Кредит-Капітал» посилалися на те, що 06 липня 2023 року між ТОВ “Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту №3797769, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в розмірі 7100 грн., строком на 360 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється за графіком погашення кредиту та процентів. Однак відповідач не виконував своїх обов'язків за кредитним договором, у зв'язку із чим станом на 17 грудня 2024 року виникла заборгованість у розмірі 39192 грн., яка складається із: заборгованість за тілом кредиту - 7100 грн.; заборгованість за відсотками - 32092 грн. 21 лютого 2024 року між ТОВ “Лінеура Україна» та ТОВ “ФК “Кредит-Капітал» було укладено Договір факторингу №21/02/2024, відповідно до якого ТОВ “Лінеура Україна» відступило ТОВ “ФК “Кредит-Капітал» право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором, укладеного з ОСОБА_1 . Вказана заборгованість відповідачем не сплачена. На підставі викладеного ТОВ “ФК “Кредит-Капітал» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №3797769 від 06 липня 2023 року, яка утворилася станом на 17 грудня 2024 року виникла заборгованість у розмірі 39192 грн., яка складається із: заборгованість за тілом кредиту - 7100 грн.; заборгованість за відсотками - 32092 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп.
Рішенням Південного районного суду міста Кам'янського Дніпропетровської області від 29 липня 2025 року частково задоволено позовні вимоги ТОВ “ФК “Кредит-Капітал». Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ТОВ “ФК “Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 3797769 від 06 липня 2023 року у розмірі 14200 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ТОВ “ФК “Кредит-Капітал» витрати по сплаті судового збору у розмірі 877 грн. 68 коп. В іншій частині позовних вимог ТОВ “ФК “Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 - відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ “ФК “Кредит-Капітал» просить рішення суду від 29 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ “ФК “Кредит-Капітал» задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права.
Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до увагу ціну позову, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
У відповідності до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст.599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 статті 1050 ЦК України, визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 1050 ЦК України передбачено право позикодавця в разі прострочення позичальником чергової частини повернення позики вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати належних процентів.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 1077 ЦК України встановлено, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Закон України “Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України “Про електронну комерцію» зазначено, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України “Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України “Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України “Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України “Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України “Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У справі встановлено, 06 липня 2023 року між ТОВ “Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір №3797769 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит в розмірі 7100 грн., строком на 360 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом (а.с.26-35).
Вказаний договір було акцептовано відповідачем ОСОБА_1 06 липня 2023 року, шляхом підписання електронним підписом ОСОБА_1 М315 - 06.07.2023 09:36:54 ОСОБА_1 (а.с.26-35).
Згідно п.1.6. Договору, орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 58220 грн.; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки 56729 грн.
Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється за графіком погашення кредиту та процентів.
Також ОСОБА_1 електронним підписом було підписано Паспорт споживчого кредиту, в якому зазначені умови кредитування, інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту тощо (а.с.37-40).
Відповідно до довідки №1-2202 від 22 лютого 2024 року ТОВ “Унівесальтні платіжні рішення» ТОВ “УПР», останнім успішно перераховано від ТОВ “Лінеура Україна» на платіжну карту клієнта 06.07.2023 09:38:12 суму 7100 грн., маска картки НОМЕР_1 (а.с.41).
Довідкою про ідентифікацію підтверджено, що ОСОБА_1 уклав договір №3797769 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 06 липня 2023 року за допомогою одноразового ідентифікатора М315 (а.с.47).
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, відповідач не виконував належним чином своїх обов'язків за кредитним договором, у зв'язку із чим станом на 17 грудня 2024 року виникла заборгованість у розмірі 39192 грн., яка складається із: заборгованість за тілом кредиту - 7100 грн.; заборгованість за відсотками - 32092 грн. (а.с.42-46).
21 лютого 2024 року між ТОВ “Лінеура Україна» та ТОВ “ФК “Кредит-Капітал» було укладено Договір факторингу №21/02/2024, відповідно до якого ТОВ “Лінеура Україна» відступило ТОВ “ФК “Кредит-Капітал» право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором, укладеного з ОСОБА_1 (а.с.49-57).
Позивачем на адресу відповідача 28 листопада 2024 року була направлена досудова вимога про сплату протягом семи днів за договором №3797769 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 06 липня 2023 року заборгованість у розмірі 39192 грн. (а.с.58).
Заборгованість відповідачем не сплачена.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позичальник ОСОБА_1 не виконує належним чином свої зобов'язання по укладеному договору, в результаті чого утворилася заборгованість.
Враховуючи, що відповідач, як позичальник, отримав кошти по кредитному договору, не повернула їх у визначені строки разом зі сплатою відсотків, отже має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеним договором факторингу, та відповідачем не доведено належними та достатніми доказами того, що заборгованість за кредитним договором відсутня, позовні вимоги ТОВ “ФК “Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №3797769 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 06 липня 2023 року є обґрунтованими.
Звернувшись до суду із цим позовом, ТОВ “ФК “Кредит-Капітал» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №3797769 від 06 липня 2023 року, яка утворилася станом на 17 грудня 2024 року виникла заборгованість у розмірі 39192 грн., яка складається із: заборгованість за тілом кредиту - 7100 грн.; заборгованість за відсотками - 32092 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп.
Слід зазначити, позивач просив суд стягнути з відповідача відсотки у розмірі 32092 грн.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ “Лінеура Україна», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Таким чином, судом першої інстанції правильно враховано, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів
справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Отже, положення кредитного договору щодо різних відсоткових ставок не відповідають загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності, розумності його умов.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ “ФК “Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 3797769 від 06 липня 2023 року у розмірі 14200 грн., з яких тіло кредиту - 7100 грн, відсотки - 7100 грн.
Доводи апеляційної скарги про доведеність позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором у повному обсязі є безпідставними.
Посилання в апеляційній скарзі на неповне з'ясування судом обставин у справі є необґрунтованими.
Доводи апеляційної скарги стосовно невідповідності рішення суду фактичним обставинам справи, незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова Компанія “Кредит-Капітал» - залишити без задоволення.
Рішення Південного районного суду міста Кам'янського Дніпропетровської області від 29 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 06 листопада 2025 року.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді М.О.Макаров
О.В. Свистунова