Провадження № 22-ц/803/6745/25 Справа № 206/1169/24 Суддя у 1-й інстанції - Кушнірчук Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
05 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісіда Солюшн», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором, визнання припиненою іпотеки, скасування державної реєстрації заборон та обтяжень (суддя першої інстанції Кушнірчук Р.О.),
6 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісіда Солюшн», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором, визнання припиненою іпотеки, скасування державної реєстрації заборон та обтяжень, в якому просив: визнати припиненими зобов'язання за кредитним договором № 5622414 від 23.08.2007 року, укладеним між ОСОБА_5 та Закритим акціонерним товариством Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «Перший Український міжнародний банк».
Визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки від 23.08.2007 року № 5622558, укладеним між ОСОБА_5 та Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є АТ «Перший Український міжнародний банк», що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Жукової Ю.В., за реєстровим номером 826 (предметом іпотеки є домоволодіння, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1279154512101. номер в РПВН 9758076; земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:09:267:0004, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1279122612101, цільове призначення: обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0999 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ).
Скасувати державну реєстрацію обтяження - заборону на нерухоме майно, щодо домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , внесену до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером № 20991272 (номер запису про обтяження) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 35730923 від 18.06.2017 року, скасувати державну реєстрацію обтяження - іпотеки, щодо домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , внесену до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером № 20991289 (номер запису про іпотеку) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 35730923 від 18.06.2017 року.
Скасувати державну реєстрацію обтяження - заборону на нерухоме майно, щодо земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:09:267:0004, внесену до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером № 20990607 (номер запису про обтяження) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 35730923 від 18.06.2017 року.
Скасувати державну реєстрацію обтяження - іпотеки, щодо земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:09:267:0004, внесену до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером № 20990637 (номер запису про іпотеку) на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 35730923 від 18.06.2017 року, а також стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» судові витрати, пов'язані з розглядом справи, які понесені або будуть понесені ОСОБА_1 .
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачем, через свого представника ОСОБА_2 була подана апеляційна скарга, в якій остання зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без належного дослідження доказів у справі.
В обґрунтування скарги зазначає, що припинення права вимоги кредитора (АТ «ПУМБ») до спадкоємців ОСОБА_5 вже встановлено Верховним Судом у постанові від 17.03.2021 р. по справі №206/4723/17, яка наявна у матеріалах справи та досліджувалася судом першої інстанції. Верховний Суд в своєму рішенні встановив припинення зобов'язань Кредитного спадкоємців позичальника ( ОСОБА_6 ) перед АТ «ПУМБ», що випливають із договору №5622414 як основних, так і додаткових, в силу закінчення України, преклюзивних строків пред'явлення таких вимог Банком згідно ст. 1281 та 1282 ЦК а саме закінчення шестимісячного строку з моменту, коли Банк був обізнаний про смерть позичальника/іпотекодавця ОСОБА_6 .
Із заявою до державного реєстратора про державну реєстрацію за банком права власності на предмет іпотеки (предмет спору у справі №206/4723/17) Відповідач звернувся тільки 14.06.2017 року, після смерті спадкодавця 17.04.2015 року (про яку був належно повідомлений) та з пропущення строку пред'явлення вимоги.
Вказує, що жодних перешкод для звернення Банку до нотаріуса з вимогою до спадкоємців боржника не було, необхідність в отриманні інформації про коло спадкоємців померлого та прийняття ними спадщини - також не було.
Наголошує на тому, що з 10.08.2015 року, коли Банк був належно повідомлений про смерть боржника у нього виникла об'єктивна можливість і розпочався строк на пред'явлення вимог до спадкоємців. Вказане право Банк не реалізував.
Зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1281 ЦК України в редакції чинній до 04.02.2019 року, у відповідності до якої оскільки Банком пропущено шестимісячний строк пред'явлення вимоги до спадкоємців від дня, коли він дізнався про відкриття спадщини, а тому основні і додаткові зобов'язання за кредитним договором с припиненими.
Суд мав захистити права спадкоємців іпотекодавця шляхом визнання іпотеки такою, що припинена, в силу вимог ст.593 ЦК України, п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України, а не шляхом припинення договору іпотеки як помилково зазначає суд.
ОСОБА_2 , просила рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та вирішити питання щодо стягнення з відповідача судових витрат. У судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.
Від АТ «ПУМБ» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано, що спадкоємці не повідомили Банк про отримання Свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_5 та не виконують претензії Банку про погашення боргу померлої за рахунок вартості майна отриманого у спадщину, що порушує права та законі інтереси Банку. Вважає помилковим твердження апелянта, що повідомленням матері померлої та надання свідоцтва про смерть боржника було належним чином повідомлено банк про прийняття спадщини. Адже зазначена заява не містить інформацію про коло спадкоємців та про відкриття спадкової справи або отримання свідоцтва про право на спадщину.
АТ «ПУМБ» не було отримано від Приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Кравченко Олександра Олексійовича інформації про обізнаність спадкоємців про наявність зобов'язань померлої ані повідомлення про видачу свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям ОСОБА_5 у відповідності до вимог Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Представник АТ «ПУМБ» - Посметна М.М., просила оскаржуване рішення суду залишити без змін. У судовому засіданні свої заперечення підтримала.
Від інших учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що 23 серпня 2007 року між ОСОБА_5 та ЗАТ «Перший Український міжнародний банк», правонаступником якого є ПАТ «Перший Український міжнародний банк», було укладено кредитний договір № 5622414, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_5 кредит у сумі 100 000,00 дол. США (т. 1 а.с. 115-121).
23 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір № 5622558 для забезпечення виконання ОСОБА_5 кредитного договору № 5622414 від 23 серпня 2007 року укладеного між нею та банком (т. 1 а.с. 10-14, 122-126).
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2014 року по справі № 206/5269/14-ц, стягнуто із ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», заборгованість за кредитним договором № 5622414 від 23 серпня 2007 року, станом на 15 липня 2014 року, яка складається із: заборгованості за кредитом - 48 332,22 дол. США, заборгованості за непогашеними процентами за користування кредитом - 3 491,38 дол. США, сума пені за порушення строків виконання зобов'язання - 1 965,58 дол. США, сума штрафів за порушення обов'язків - 1 000 дол. США, а всього 54 789 доларів 18 центів США, а також стягнуто суму штрафів за порушення обов'язків щодо поновлення дії договорів страхування 74 035 грн. 50 коп. Стягнуто із ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» повернення суми сплаченого судового збору у розмірі 3 654 грн. (т. 1 а.с. 109-111).
З вимоги (попередження стосовно ухвалення рішення ПАТ «ПУМБ» про прийняття предмету іпотеки у свою власність) вих. № 4415/13 від 07 березня 2015 року до ОСОБА_5 вбачається, що станом на 07 березня 2015 року боржник ОСОБА_5 порушила зобов'язання за кредитним договором та має несплачену в строк заборгованість перед банком у розмірі 42 168,10 дол. США, з яких: 13 599,28 дол. США - прострочена заборгованість по поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитом. У зв'язку з наявною сумою заборгованістю банк вимагає усунути порушення зобов'язань за вказаним кредитним договором, у випадку невиконання законних вимог банку, буде змушений через 30 днів з моменту отримання цієї вимоги розпочати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки.
Вказана вимога була отримана ОСОБА_5 17 березня 2015 року, що підтверджується поштовим повідомленням з її особистим підписом в графі вручено (т. 1 а.с. 107-108).
З свідоцтва про смерть, виданого 29 травня 2015 року Самарським відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції вбачається, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено актовий запис за № 538 (т. 1 а.с. 15).
Відповідно до висновку про вартість майна від 02 червня 2017 року, складеного суб'єктом оціночної діяльності, асоціація «УкрЕксПроБуд», було проведено оцінку нерухомого майна, яким є домоволодіння, реєстраційний номер у реєстрі прав власності на нерухоме майно 9758076, що складається з: А-1 - житловий будинок, обладнаний цеглою, загальною площею: 80,9 кв.м., житловою площею: 49,7 кв.м., Б - літня кухня шл/бд, В - сарай цегла, Г - теплиця цегла, Д - убиральня цегла, Ж - сарай шл/бл, Є - вихід у погріб шл/бл, И - навіс, К - навіс, 1-9,1,11-споруди, на земельній ділянці з цільовим призначенням - обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0999 га, кадастровий номер: 1210100000:09:267:0004, за адресою: АДРЕСА_1 . Ринкова вартість об'єкта оцінки на 02 червня 2017 року склала: 941 581,00 гривень (т.1 а.с. 106, 151).
08 червня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко О.О. було заведено спадкову справу № 13/2017 індекс справи 02-14 відносно померлої ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 53-248).
13 червня 2017 року між ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «ФК «БРАВО» було укладено договір про відступлення права вимоги № 1419/44.4. Предметом вказаного договору є відступлення первісним кредитором новому кредиторові, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить первісному кредиторові і стає кредитором за кредитним договором № 5622414 від 23 серпня 2007 року укладеного між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_5 . В силу цього договору до нового кредитора перейшли права первісного кредитора як кредитора в грошових зобов'язаннях, що виникли з основного договору. права грошової вимоги за основним договором переходить до нового кредитора з моменту укладення даного договору (т. 1 а.с. 73-74).
Відповідно до виписки по особовому рахунку кредитної заборгованості по операціям з клієнта банку ОСОБА_5 від 31 липня 2017 року сума заборгованості склала 939 193,90 гривень (т. 1 а.с. 105).
07 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко О.О. була видана довідка за № 402/01-16 ОСОБА_1 про те, що він та його малолітній син ОСОБА_4 є спадкоємцями після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 202).
20 червня 2018 року між ТОВ «ФК «БРАВО» та ТОВ «Ісіда Солюшн» укладено договір про відступлення права вимоги № 1419/44.4-1, за яким первісний кредитор відступає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить первісному кредиторові на підставі договору про відступлення права вимоги № 1419/44.4 від 13 червня 2017 року укладеного між первісним кредитором та ПАТ «ПУМБ» і стає кредитором за кредитним договором № 5622414 від 23 серпня 2007 року, укладеного між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 98).
20 червня 2018 року між ТОВ «ФК «БРАВО» та ТОВ «Ісіда Солюшн» було підписано акт прийому передачі до договору про відступлення права вимоги № 1419/44.4-1 від 20 червня 2018 року (т. 2 а.с. 5).
21 червня 2018 року на адресу померлої ОСОБА_5 ТОВ «ФК «Браво» за вих. № 50 направлено повідомлення, що ТОВ «ФК «БРАВО» відступило ТОВ «Ісіда Солюшн» право грошової вимоги за кредитним договором № 5622414 від 23 серпня 2007 року укладеного між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 6).
28 травня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіною І.Г. було вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі під № 22.
Відповідно до виконавчого напису було стягнуто на користь ТОВ «Ісіда Солюшн», який є новим кредитором по договору про відступлення права вимоги № 1419/44.4-1 від 20 червня 2018 року заборгованості за кредитним договором № 5622414 від 23 серпня 2007 року з боржника ОСОБА_5 . Станом на 28 травня 2019 року заборгованість ОСОБА_5 по договору про відступлення права вимоги № 1419/44.4-1 від 20 червня 2018 року за кредитним договором № 5622414 від 23 серпня 2007 року не погашена. Загальна сума грошових вимог склала: 872 173,18 гривень, що за офіційним курсом НБУ станом на 13 червня 2017 року дорівнює еквівалент 33 454,15 доларів США, з яких: заборгованість з повернення основної суми кредиту 316 067,37 гривень, що за офіційним курсом НБУ станом на 13 червня 2017 року складає в еквіваленті 12 123,47 доларів США; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом 556 105,81 гривень, що за офіційним курсом НБУ станом на 13 червня 2017 року склала в еквіваленті 21 330,68 доларів США. За вчинення виконавчого напису нотаріусом стягнуто плату із стягувача ТОВ «Ісіда Солюшн» в розмірі 2 500,00 гривень.
Таким чином, загальна сума яка підлягає стягненню з боржника ОСОБА_5 на користь ТОВ «Ісіда Солюшн» склала 872 173,18 грн. (вісімсот сімдесят дві тисячі сто сімдесят три гривні 18 копійок), що за офіційним курсом НБУ станом на 13 червня 2017 року дорівнює еквівалент 33 454.15 доларів США (тридцять три тисячі чотириста п?ятдесят чотири долари США 15 центів), що з урахуванням плати за вчинення виконавчого напису склало 874 673.18 грн. (вісімсот сімдесят чотири тисячі шістсот сімдесят три гривні 18 копійок) (т. 2 а.с. 8).
15 жовтня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мойсеєнко Д.П. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 59971067, якою припинено чинність арешту майна боржника ОСОБА_5 та скасовано інші заходи примусового виконання рішення (т. 2 а.с. 9).
Постановою Верховного Суду від 17 березня 2021 року по справі № 206/4723/17 рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в частині вирішення позовних вимог до Комунального підприємства «Реєстратор майнових прав» Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Реєстратор майнових прав» Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області відмовлено. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в частині вирішення позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» про визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 червня 2017 року № 35730923 скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 , який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» про визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 червня 2017 року № 35730923 відмовлено. В іншій частині рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року залишено без змін (т. 1 а.с. 22-44).
15 червня 2021 року ТОВ «Ісіда Солюшн» за вих. № 13 на адресу Восьмої Дніпровської державної нотаріальної контори та приватного нотаріуса Кравченко О.О. було направлено заяву (претензію кредитора) про включення боргових вимог до спадкової маси.
В прохальній частині претензії ТОВ «Ісіда Солюшн» просив включити до спадкової справи ОСОБА_5 , вимоги ТОВ «Ісіда Солюшн», які випливають з кредитного договору № 5622414 від 23 серпня 2007 року та договору про відступлення права вимоги № 1419/44.4-1 від 20 червня 2018 року у розмірі: 872 173, 18грн. (вісімсот сімдесят дві тисячі сто сімдесят три гривні 18 коп., що за офіційним курсом НБУ, станом на 13 червня 2017 року складає в еквіваленті 33 454, 15 доларів США (тридцять три тисячі чотириста п?ятдесят чотири долари США 15 центів). Зареєструвати дану заяву (претензію) ТОВ «Ісіда Солюшн» про включення боргових вимог до спадкової маси в книзі обліку спадкових справ. Повідомити спадкоємців про дану претензію. У разі звернення спадкоємців до нотаріальної кантори з заявами про отримання спадщини ОСОБА_5 , повідомити ТОВ «Ісіда Солюшн» (кредитора) про коло осіб, що отримали свідоцтво про право на спадщину (т. 2 а.с. 11-12).
30 червня 2021 року Восьмою Дніпровської державною нотаріальною конторою за вих. № 677/01-16 на адресу ТОВ «Ісіда Солюшн» направлено повідомлення, що отримана претензія від 15 червня 2021 року за вих. 13 до спадкоємців ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , переслана ними за належністю, для долучення до спадкової справи № 13/2017 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кравченка О.О. (т. 2 а.с. 14).
З вимог про усунення порушення основного зобов'язання АТ «ПУМБ» вих. № 4448 та вих. № 4450 від 14 грудня 2021 року та вих. № 4450 до ОСОБА_1 встановлено, що заборгованість ОСОБА_5 за кредитним договором № 5622414 від 23 серпня 2007 року станом на 14 грудня 2021 року (включно) склала 941 581,00 гривень.
У зв'язку із вказаною обставиною банк вимагає усунути порушення зобов'язань за вказаним кредитним договором, у випадку невиконання законних вимог банку, буде змушений через 30 днів з моменту отримання цієї вимоги розпочати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, які надійшли рекомендованим листом з описом та отримано ОСОБА_1 15 грудня 2021 року, що підтверджується його особистим підписом в поштовому повідомленні про вручення (т. 1 а.с. 45-48).
ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_4 на адресу АТ «ПУМБ» були направлені письмові заперечення на вимоги банку за вих. №№ 4448, 4449, 4450, 4451 від 14 грудня 2021 року, які були направлені АТ «ПУМБ» рекомендованим листом з листом описом (т. 1 а.с. 49-51).
З повідомлення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кравченка О.О. № 215/02-14 від 29 листопада 2023 року за спадковою справою № 13/2017 встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є спадкоємцями майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 21).
04 квітня 2024 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко О.О. було зареєстровано в реєстрі під № 784, 785 (спадкова справа № 13/2017) свідоцтво про право на спадщину за законом, за яким ОСОБА_1 є спадкоємцем 1/3 частки домоволодіння та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 199, 201).
Також, 04 квітня 2024 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко О.О. було зареєстровано в реєстрі під № 786, 787 (спадкова справа № 13/2017) свідоцтво про право на спадщину за законом, за яким ОСОБА_3 є спадкоємцем 1/3 частки домоволодіння та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 203, 205).
Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кравченко О.О. 04 квітня 2024 року було зареєстровано в реєстрі під № 788, 789 (спадкова справа № 13/2017) свідоцтво про право на спадщину за законом, за яким ОСОБА_4 є спадкоємцем 1/3 частки домоволодіння та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 207, 209).
24 травня 2024 року за вих. № КНО-44.2.2/297 представником АТ «ПУМБ» на адресу ОСОБА_1 , який діє від себе та в інтересах неповнолітньої особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 була направлена вимога кредитора до спадкоємців про виконання зобов'язання ОСОБА_5 перед АТ «ПУМБ» за кредитним договором № 5622414 від 23 серпня 2007 року, договору іпотеки № 5622558 від 23 серпня 2007 року та погасити заборгованість у розмірі 941 581,00 гривень (т. 1 а.с. 156-158).
Відповідно до наданого АТ «ПУМБ» розрахунку суми дострокового погашення кредиту № 5622414 від 23 серпня 2007 року ОСОБА_5 станом на 24 травня 2024 року, сума дострокового погашення склала 70 468,44 гривень, з яких: 48 332,22 гривень - основний борг, що складається з: 28 432,44 гривень - термінова сума, 19 899,78 гривень - прострочена сума; 22 136,22 гривень - відсотки, що складаються з: 184,60 гривень - термінова сплата, 21 951,62 гривень - прострочена сума (т. 1 а.с. 104).
Згідно з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано право власності у розмірі по 1/3 на кожного на предмет іпотеки Банку, а саме: домоволодіння та земельну ділянку розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 215-218).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звернення відповідача, як кредитора з вимогами до спадкоємців після отримання ними 04 квітня 2024 року свідоцтв про право на спадщину на предмет іпотеки, є цілком правомірним та обумовлюється вимогами ч. 2 ст. 1281 ЦК України, за змістом яких Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги в редакції Закону № 2478-VIII від 03.07.2018), а також суд зазначив, про обраний позивачем неналежний спосіб захисту.
Колегія суддів часткового погоджується з вказаним висновком місцевого суду.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Відповідно до положень ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Виниклі між сторонам спірні правовідносини регулюються положеннями Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України, під спадкуванням розуміється перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини, згідно статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Цивільне законодавство чітко визначає, що до спадкової маси входять не тільки майнові права спадкодавця, а і його обов'язки, покладені на спадкодавця і не виконанні на момент відкриття спадщини.
Відповідно до пункту 1 статті 1268 ЦК України спадкоємці мають право прийняти спадщину або не прийняти її, а також не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Так, в обґрунтування неможливості часткового прийняття спадщини у пункті 208 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України зазначено, що спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої частини відмовитись, а спадкоємець, який прийняв спадщину, вважається таким, що прийняв усю спадщину.
Це безумовно означає, що спадкоємці, які прийняли спадщину є спадкоємцями не тільки прав, а й обов'язків спадкодавця, які існували на момент відкриття спадщини.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» від 3 липня 2018 року № 2478-VIII (надалі - Закон), було внесено зміни, крім іншого, до ст. 1281 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1281 ЦК України, спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.
Згідно ч. 2 ст. 1281 ЦК України, Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону встановлено, що цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку", що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.
За приписами ч. 2 ст. 1282 ЦК України, спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора спадкодавця повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто в розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Статтею 1297 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину, тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за вдачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Матеріалами справи встановлено та не заперечується учасниками справи, що постановою Верховного Суду від 17 березня 2021 року по справі № 206/4723/17 рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в частині вирішення позовних вимог до Комунального підприємства «Реєстратор майнових прав» Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 , який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до Комунального підприємства «Реєстратор майнових прав» Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області відмовлено. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в частині вирішення позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» про визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 червня 2017 року № 35730923 скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 , який діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» про визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 червня 2017 року № 35730923 відмовлено. В іншій частині рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року залишено без змін (т. 1 а.с. 22-44).
Змістом даної постанови Верховного Суду встановлено, що «Зі свідоцтва про смерть, виданого 29 травня 2015 року Самарським відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , про що зроблено актовий запис за № 538 (а. с. 41).Заявою від 10 серпня 2015 року, поданою матір'ю ОСОБА_5 ОСОБА_8 до ПАТ «Перший Український міжнародний банк», ОСОБА_8 повідомила ПАТ «Перший Український міжнародний банк» про смерть ОСОБА_5 . Ця заява містить відмітку банку від 10 серпня 2005 року про її реєстрацію за № 120/708/02 (а. с. 45).
У разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частини перша та друга статті 23 Закону України «Про іпотеку» у редакції, що була чинною на час державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ПАТ «Перший Український міжнародний банк»).
Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частини друга та третя статті 1281 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою статті 1281 ЦК України, позбавляється права вимоги (частина четверта вказаної статті у тій же редакції).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зазначено, що оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права) за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.
У цій справі суди встановили, що ПАТ «Перший Український міжнародний банк» було обізнане про смерть ОСОБА_6 , починаючи з 10 серпня 2015 року, проте ПАТ «Перший Український міжнародний банк» не зверталось до спадкоємців позичальника з вимогами про повернення кредитних коштів у строк, передбачений статтею 1281 ЦК України (у редакції, чинній на час смерті позичальника).
З огляду на обставини, встановлені судами першої й апеляційної інстанцій, Верховний Суд вважає, що ПАТ «Перший Український міжнародний банк» могло реалізувати своє право вимоги щодо домоволодіння та земельної ділянки, які належали позичальнику, після її смерті відповідно до правил, визначених статтями 1281 і 1282 ЦК України. Але з огляду на пропуск строку, встановленого статтею 1281 ЦК України, ПАТ «Перший Український міжнародний банк» не мало юридичних підстав для звернення до державного реєстратора з метою реєстрації за собою права власності на указане майно та для такої реєстрації, оскільки право вимоги до позичальника за договором іпотеки, а також його зобов'язання за цим договором припинилися».
Згідно ч.4-5 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до висновку якого дійшла колегія суддів ВС/КЦС у постанові від 09.12.2019 прийнятій за результатами розгляду справи №337/1253/16-ц, преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки судовим рішенням у цивільній справі № 206/4723/17 було встановлено, та у даному випадку не потребує доказування на підставі ст. 82 ЦПК України, та обставина, що ПАТ «Перший Український міжнародний банк» було обізнане про смерть ОСОБА_6 , починаючи з 10 серпня 2015 року, та ПАТ «Перший Український міжнародний банк» не зверталось до спадкоємців позичальника з вимогами про повернення кредитних коштів у строк, передбачений статтею 1281 ЦК України (у редакції, чинній на час смерті позичальника), місцевий суд помилкового вказав, що звернення відповідача, як кредитора з вимогами до спадкоємців після отримання ними 04 квітня 2024 року свідоцтв про право на спадщину на предмет іпотеки є правомірним, оскільки не надавши належну правову оцінку, встановленій обставині у справі № 206/4723/17, щодо обізнаності Банка про смерть ОСОБА_6 , починаючи з 10 серпня 2015 року, а також про пропуску строку для озернення до спадкоємців на підставі ст. 1281 ЦК України.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, про виключення з тексту рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року мотивів відмови у задоволенні позову у зв'язку із не пропущенням АТ «ПУМБ» строку для пред'явлення вимоги до спадкоємців, після отримання ними 04 квітня 2024 року свідоцтв про право на спадщину.
Що стосується неналежного способу захисту.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
На основі тлумачення вказаних норм можна зробити висновок про те, що цивільні права/інтереси захищаються у такий спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не передбачають ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).
Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
В кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України»).
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов'язання є договір.
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України). Тобто, договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів. Правовідносинами є відносини, змістом яких є права та обов'язки сторін. Зокрема, змістом зобов'язальних правовідносин є обов'язок однієї сторони (боржника) вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії та кореспондуюче право кредитора вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Передбачений законом спосіб захисту у вигляді припинення судом існуючого правовідношення на майбутнє (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України) за своєю правовою суттю відрізняється від способу захисту у вигляді визнання судом припиненим договору в минулому, який законом не передбачений.
У постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року в справі № 676/5226/14-ц (провадження № 61-5101св18) зазначено, що ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист. Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові та не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору (близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20, від 18 червня 2004 рок у справі № 758/113/23, від 09 липня 2024 року у справі № 953/18523/20).
У постанові Верховного Суду від 14 червня 2019 року в справі 910/6642/18 викладено правові висновки, згідно яких, вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Відповідно до приписів ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо обрання неналежного способу захисту позивача, оскільки, на момент подання даного позову до суду 06 березня 2024 року, ніяким чином АТ «ПУМБ» права спадкоємців щодо направлення їм вимоги не порушував, та ніяким чином на вільне володіння майном не впливало, однак, як правильно зазначив місцевий суд, позивач ОСОБА_1 , не позбавлений права у справі №206/5214/24 за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про звернення стягнення на нерухоме майно, одержане у спадщину, було відкрито провадження у справі, довести безпідставність такого позову, а спосіб захисту прав у справі № 206/1169/24, обраний позивачем неналежний та на момент подачі його був передчасний.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Положеннями ст.ст. 77, 78 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не приймає до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначає, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року підлягає зміні, шляхом викладення його мотивувальної частини, у редакції цієї постанови
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).,
Керуючись статтями, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Чуміна Катерина Григорівназадовольнити частково.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська
Повний текст судового рішення складено 6 листопада 2025 року.
Головуючий-суддя О.В. Халаджи