Провадження № 22-ц/803/7625/25 Справа № 205/16432/24 Суддя у 1-й інстанції - Бізяєва Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
05 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Халаджи О. В.,
суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
секретар Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_3 на рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 14 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності на частку квартири у порядку спадкування (суддя першої інстанції Бізяєва Н.О., повний текст рішення складено 16 травня 2025 року),
29 листопада 2024 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності на частку квартири у порядку спадкування, в якому просили: визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на 1/6 частку двокімнатної квартири загальною площею 48,6 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , 1/3 частка якої належала ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом право власності на 1/6 частку двокімнатної квартири загальною площею 48,6 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , 1/3 частка якої належала ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судові витрати по справі віднести за рахунок Позивачів.
Рішенням Новокодацького районного суду м. Дніпра від 14 травня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Із вказаним рішенням суду не погодились позивачі, та через свого представника ОСОБА_5 , подали апеляційні скарги, в яких зазначено, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без з'ясування всіх обставин справи.
Скарги мотивовані тим, що 26.03.2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за місцем відкриття спадщини подали заяву про прийняття спадщини, за якою приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округа Донецької області Скалуном Русланом Вікторовичем (свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю № 3418) за фактом смерті ОСОБА_4 було відкрито спадкову справу, яку зареєстровано у Спадковому реєстрі за № 55899210 (номер реєстрації у нотаріуса - 20/2014)
Можливість звернення позивачів до приватного нотаріуса Скалуна Р.В. для реалізації своїх спадкових прав є виключеною внаслідок знаходження робочого місця даного нотаріуса на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України (м. Маріуполь Донецької області), при цьому можливість звернення за заведенням нової спадкової справи на підконтрольній Україні території також виключається, оскільки повторне відкриття спадкової справи іншим нотаріусом за наведених обставин суперечить чинному законодавству, а тому наслідком подібного звернення відповідно до Порядку № 296 є безальтернативна відмова у прийнятті такої заяви.
Вказують, що єдиним механізмом захисту права позивачів на отримання в порядку спадкування після ОСОБА_4 права власності на належне померлій нерухоме майно, є виключно механізм визнання права власності у судовому порядку.
ОСОБА_3 просив рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 14 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відзив на апеляційні скарги не надходив.
Учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином, у судове засідання не з'явились.
Від представника позивачів - ОСОБА_3 , надійшли заяви про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримували у повному обсязі.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Орджонікідзевським відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції у Донецькій області.
Відповідно Свідоцтва про право власності на майно від 05.05.1994 року виданого Державним підприємством по ремонту та експлуатації житлофонду «Житловик» за розпорядженням (наказом) від 05.05.1994 № 20059, двокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 48,6 кв.м., відновлювальна вартість якої на момент приватизації складала 24300 крб., - належала в порядку приватизації державного житлового фонду ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - на праві спільної сумісної власності.
Відповідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 01 листопада 1972 року був зареєстрований шлюб, актовий запис №102. Під час реєстрації шлюбі остання змінила своє дошлюбне прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».
Згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками зазначені: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Згідно з Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі, №36983421, Приватним нотаріусом Скалун Р.В. 26.03.2014 року заведено спадкову справу за №20/2014 після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, після смерті ОСОБА_4 залишилося спадкове майно, до складу якого входить частина квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів звернення до нотаріуса із заявою щодо отримання свідоцтва про право на спадщину або відповідної відмови.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Відповідно ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання права (частина 2статті 16 ЦК України).
За частиною першою ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із частиною першою ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Отже, законодавство визначає три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання права.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Згідно з ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
На підставі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частинами 2 та 3 статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
На підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї .
Статтею 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, строк дії якого неодноразово продовжувався.
Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, вся територія Маріупольського району Донецької області з 05.03.2022 по теперішній час є тимчасово окупованою територією України.
Пунктом 21 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, та протягом шести місяців з дня його припинення або скасування у випадку, якщо місцем відкриття спадщини є населений пункт, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, територія, на якій ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупована Російською Федерацією територія, щодо яких не визначено дату завершення бойових дій або тимчасової окупації, дату відновлення здійснення своїх повноважень органами державної влади у повному обсязі, заява про прийняття спадщини подається нотаріусу незалежно від місця відкриття спадщини.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: видають свідоцтва про право на спадщину.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" визначено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Підпунктом 15 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» заборонено вчинення нотаріальних дій нотаріусами, посадовими особами органів місцевого самоврядування, робоче місце (контора) яких розташовано в межах тимчасово окупованих Російською Федерацією територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата завершення тимчасової окупації.
Підпунктом 2.6 пункту 2 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусам України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, у разі припинення, зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, тимчасового блокування або анулювання доступу нотаріуса до Державного реєстру прав за заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкова справа може бути передана до іншого(ї) приватного нотаріуса (державної нотаріальної контори) в межах одного нотаріального округу після закінчення встановленого законодавством строку для прийняття спадщини.
Спадкова справа передається до нотаріуса, яким раніше заведено спадкову справу, або у разі припинення, зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, тимчасового блокування або анулювання доступу нотаріуса до Державного реєстру прав в порядку, передбаченому Правилами ведення нотаріального діловодства, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 року за № 1318/18613.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси, серед іншого, видають свідоцтва про право на спадщину.
Тобто оформлення спадкових прав шляхом видачі свідоцтва про право на спадщину, зокрема на нерухоме майно, здійснюють нотаріуси або орган чи службова особа, уповноважена вчиняти нотаріальні дії.
Суди ж розглядають спори з приводу захисту спадкових прав у разі їх порушення, оспорення чи/та невизнання (частина перша статті 4 ЦПК України) або в разі оскарження особою відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії (статті 49, 50 Закону України «Про нотаріат»).
Отже, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв'язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.
Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 16 січня2019 року у справі № 2-390/2006 (провадження № 61-5088св18) та від 26 серпня 2020 року у справі № 636/4329/16 (провадження № 61-22570св18).
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладені обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевим судом обґрунтовано було відмовлено у задоволенні позову з тих підстав, що відсутні докази звернення до нотаріуса із заявою про отримання спадщини чи відповідної відмови, оскільки згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі, спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , була заведена 26.03.2014 року Приватним нотаріусом Скалуном Р.В., за №55899210, однак доказів відмови у вчиненні нотаріальних дій ні до суду першої а ні до апеляційної інстанції позивачами надано не було. За даними державного реєстру, доступ до якого не є обмеженим, приватний нотаріус Скалун Р.В. здійснює свою діяльність у м. Київ, вул.. Євгуна Чикаленка, буд. 43/13. Данних про звернення до нотаріуса про отримання свідоцтва про право на спадщину або відмову у видачі позивачами надано не було.
Згідно статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог свідчить про їх недоведеність та необґрунтованість, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях та є підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 14 травня 2025 року без змін.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновок про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 14 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 5 листопада 2025 року.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
Т.В. Космачевська