06 листопада 2025 р. Справа № 440/2882/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2025, головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 08.04.25 по справі № 440/2882/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач , ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, апелянт), в якій просила:
- визнати протиправним та скасувати, прийняте ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, рішення про відмову у призначенні пенсії №163750024762 від 17.01.2025, яким їй відмовлено у призначенні пенсії,
- зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до її страхового стажу періоди роботи з 01.04.1980 по 06.01.1983 та з 01.06.1984 по 11.01.1991 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 01.04.1980 та призначити пенсію за віком з 09.01.2025.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії №163750024762 від 17.01.2025, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 09.01.2025 зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.04.1980 по 06.01.1983 та з 01.06.1984 по 11.01.1991 відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 01.04.1980, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права , просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08.04.2025 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що позивачці обґрунтовано відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі-Закон №1058-ІV ) через відсутність необхідного страхового стажу, який на день звернення із заявою про призначення пенсії склав 23 роки 06 місяців 15 днів.
Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV, починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
До страхового стажу позивачки не було зараховано періоди: з 01.04.1980 по 06.01.1983, оскільки наявне виправлення дати наказу про звільнення та не завірене належним чином; з 01.06.1984 по 11.01.1991, оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення 11.01.1990. Будь-яких інших документів, які містять відомості про спірні періоди роботи, для підтвердження стажу позивачкою не надано.
Відзив на апеляційну скаргу позивачкою не надано.
Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
Як вбачається із копії трудової книжки ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ) серії НОМЕР_1 , виданої 01.04.1980, її було прийнято на роботу до Міського об'єднання «Продтовари»:
-01.04.1980 (запис №1) відповідно до наказу №53а від 02.04.1980 ОСОБА_1 прийнято на виробничу практику молодшим продавцем до магазину №25,
-16.07.1980 (запис №2) ОСОБА_1 зачислена молодшим продавцем до магазину №25 відповідно до наказу №119-к від 15.07.1980,
-01.06.1981 (запис №3) ОСОБА_1 було переведено касиром-контролером магазина №25 згідно з наказом № 25 від 01.06.1981,
-06.01.1983 (запис №4) ОСОБА_1 звільнено за ст.31 КЗпП РРФСР за власним бажанням відповідно до наказу №3К від 05.01.1983.
Колегія суддів зазначає, що в даті наказу про звільнення наявне виправлення.
-01.06.1984 ОСОБА_1 прийнята на посаду буфетниці в ресторані «Кіжи» (запис №8) відповідно до наказу №80-к від 30.05.1984,
-11.10.1984 ОСОБА_1 переведено до ресторану ст. Петрозаводськ для подальшої роботи (запис №9) згідно з наказом №130к від 11.10.1984 по конторі,
-11.10.1984 прийнята на посаду буфетниці в «Блинную» (запис №10) відповідно до наказу №100-к від 11.10.1984,
-01.04.1987 у зв'язку з реорганізацією Петрозаводська міська контора ресторанів та кафе перейменована в Петрозаводський міський трест ресторанів та кафе (запис №11) відповідно до наказу №57 від 04.03.1987,
-16.03.1987 переведена до кафе «Дорожное» на посаду касира (запис №12) згідно з наказом №41 від 26.03.1987,
-30.09.1987 переведена до Ленінградського міжтериторіального об'єднання залізничних ресторанів МПС СРСР (запис№13) відповідно до наказу №38 від 30.09.1987,
-16.03.1987 переведена касиром (запис №14) відповідно до наказу №41 від 26.03.1987,
-11.01.1991 звільнена за ст.31 КЗпП РРФСР ( у зв'язку з переїздом в інше місто) (запис№15) згідно з наказом №2 від 11.01.1990 (а.с.10-12).
Зазначені періоди роботи ОСОБА_1 підтверджені архівними довідками від 09.08.2018 №8241/1-18/ин, від 15.08.2018 №8242/1-18/ин., 8243/1-18/ин, від 21.08.2018 №31, виданими уповноваженим органом Російської Федерації Державною казеною установою Республіки Карелія «Національний архів Республіки Карелія» (а.с.18-20).
09.01.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась із заявою до територіальних органів Пенсійного фонду України з метою призначення їй пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яку було розглянуто за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Дніпропетровській області .
Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №8650/01-16 від 17.01.2025 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ч.2 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, який для призначення пенсії за віком після досягнення 60 років становить 30 років . Повідомлено, що у разі відсутності цього страхового стажу право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року- від 23 до 33 років, а після досягнення 65 років, починаючи з 01 січня 2028 року - від 15 до 25 років. Страховий стаж ОСОБА_1 склав 23 роки 6 місяців 15 днів. За доданими документами до її страхового стажу не зараховані періоди роботи: з 01.04.1980 по 06.01.1983, оскільки наявне виправлення дати наказу про звільнення не завірене належним чином, з 01.06.1984 по 11.01.1991, оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення 11.01.1990.
Вважаючи протиправним рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про відмову у призначенні їй пенсії за віком від 17.01.2025 через не зарахування до страхового стажу періодів її роботи з 01.04.1980 по 06.01.1983 та з 01.06.1984 по 11.01.1991 згідно з трудовою книжкою, позивачка звернулась із цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її роботи з 01.04.1980 по 06.01.1983 та з 01.06.1984 по 11.01.1991 та відмови в призначенні їй пенсії за віком.
Суд зазначив, що відповідно до законодавства відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, отже, не може впливати на його особисті права.
Суд констатував, що обрахунок стажу позивачки здійснено відповідачем без дотримання вимог законодавства та без урахування документів, поданих позивачкою разом із заявою про призначення пенсії, в тому числі архівних довідок, а тому рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (Закон № 1058-IV в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин).
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
За приписами ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 26 Закону № 1058- IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За частиною 2 вказаної статті, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
На час звернення із заявою від 09.01.2025 про призначення пенсії позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла віку 61 року. Після досягнення 60 років, починаючи з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року страховий стаж, який дає право на призначення пенсії за віком, мав складати не менше 30 років (ч.2 ст.26 Закону №1058-ІV).
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV).
Частиною 4 ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ ( далі - Закону № 1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Так, ст.62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 , за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Відповідно до спірного рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 17.01.2025 №163750024762 до страхового стажу позивачки не зараховано згідно з трудовою книжкою період її роботи : з 01.04.1980 по 06.01.1983, оскільки наявне виправлення дати наказу про звільнення не завірене належним чином та з 01.06.1984 по 11.01.1991, оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення.
Зі змісту наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданої 01.04.1980, встановлено, що в період з 01.04.1980 по 06.01.1983 позивачка працювала в магазині №25 молодшим продавцем та касиром-контролером. 06.01.1983 вона звільнена з посади касира-контролера за ст.31 КЗпП РРФСР за власним бажанням відповідно до наказу №3 К від 05 січня 1983 року. В даті наказу про звільнення позивачки наявне виправлення, не завірене належним чином. Проте факт роботи позивачки у період з 01.04.1980 по 06.01.1983 у магазині №25, крім трудової книжки, підтверджується наявною в матеріалах справи архівною довідкою Державної казеної установи Республіки Карелія «Національний архів Республіки Карелія» від15.08.2018 №8242/1-18/ин., 8243/1-18/ин. В цій архівній довідці, в тому числі, чітко зазначено дату наказу про звільнення позивачки із магазину №25: «наказ № 3к від 05.01.1983».
Із копії трудової книжки позивачки встановлено, що в період з 01.06.1984 по 11.01.1991 вона працювала в Петрозаводській міській конторі ресторанів та кафе, яку в подальшому було перейменовано в Петрозаводський міський трест ресторанів та кафе. Дата звільнення позивачки «11.01.1991» не відповідає даті наказу про звільнення «11.01.1990». Цей період роботи позивачки підтверджується також наявною в матеріалах справи архівною довідкою Державної казеної установи Республіки Карелія «Національний архів Республіки Карелія» №31 від 21.08.2018 .
З цього приводу колегія суддів зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17, від 11.07.2019 у справі №607/14795/16-а, від 31.07.2019 у справі №750/10916/16-а, від 19.09.2019 у справі №229/1905/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Відповідно до положень пунктів 3, 17, 18 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Отже, зміст наведених правових норм свідчить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
В контексті обставин цієї справи та доводів ГУ ПФУ, покладених ним в основу свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачці, колегія суддів враховує й те, що за частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У даному випадку матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачкою та відображених у її трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу.
Відтак, роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивачки певного періоду роботи з огляду на наявність дефектів у заповненні її трудової книжки, відповідач переклав тягар доказування на позиваку, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. По суті , як орган Пенсійного фонду, вирішуючи цей спір, свою позицію побудував виключно на припущеннях (сумнівах) щодо не підтвердження наявності у позивачки страхового (трудового) стажу у певний період.
Колегія суддів зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов'язку доказування, надання відомостей на позивачку є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду №120/8471/23 від 31 січня 2025 року.
Разом з тим, в матеріалах справи наявні архівні довідки від 09.08.2018 №8241/1-18/ин, від 15.08.2018 №8242/1-18/ин., 8243/1-18/ин, від 21.08.2018 №31, видані позивачці уповноваженим органом Російської Федерації Державною казеною установою Республіки Карелія «Національний архів Республіки Карелія», що підтверджують спірні періоди роботи позивачки, які були надані пенсійному органу та не були ним враховані під час прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов'язок оформлення та ведення трудових книжок покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки, а не на працівника, тому наявність недоліків у заповненні трудової книжки не може бути підставою для неврахування до страхового стажу спірних періодів роботи позивачки.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 (провадження № К/9901/22172/18) неодноразово висловлював позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже, позивачка не може нести відповідальність за правильність оформлення трудової книжки роботодавцем та на неї не можуть бути покладені негативні наслідки недотримання роботодавцем вимог щодо правильності заповнення трудової книжки та виправлення помилок у ній.
Відповідач не надав суду належних доказів, які б свідчили про те, що позивачка не має права на зарахування до страхового стажу спірного періоду роботи, оскільки недоліки в трудовій книжці останньої, ще не є підставою вважати, що в цей період вона не працювала.
За наведених обставин, колегія суддів зазначає, що надана позивачкою разом із заявою про призначення пенсії копія трудової книжки та архівні довідки від 09.08.2018 №8241/1-18/ин, від 15.08.2018 №8242/1-18/ин., 8243/1-18/ин, від 21.08.2018 №31, видані Державною казеною установою Республіки Карелія «Національний архів Республіки Карелія», у достатній мірі підтверджують періоди її трудової діяльності з 01.04.1980 по 06.01.1983 та з 01.06.1984 по 11.01.1991, що мали бути зараховані відповідачем до її страхового стажу для призначення пенсії за віком.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 .
Посилання апелянта на правомірність рішення щодо відмови позивачці у призначенні пенсії за віком колегія суддів вважає необґрунтованими з вище зазначених підстав.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року по справі № 440/2882/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк