Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 листопада 2025 року Справа№640/35860/21
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України місті Києві, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обчислення пенсії ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014-2016 роки;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 з 17.08.2021 року перерахунок та виплату пенсії за віком з застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки (2018, 2019, 2020 роки), що передують року звернення за призначенням пенсії за віком.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/35860/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
21 січня 2022 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.
13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825), який набрав чинності 15 грудня 2022 року.
На підставі ст. 1 Закону № 2825 Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідований.
На підставі п. 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону № 3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа № 640/35860/21 передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.
Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2025 року, справу передано на розгляд судді Кониченку Олегу Миколайовичу.
11 квітня 2025 року ухвалою суду прийнято до розгляду адміністративну справу № 640/35860/21, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, розгляд справи розпочато спочатку.
18 квітня 2025 року під час передання тексту ухвали суду від 11.04.2025 року про прийняття справи № 640/35860/21 до провадження Донецького окружного адміністративного суду за допомогою телефонного зв'язку на номер мобільного телефону НОМЕР_1 представник позивача, адвокат Ігнатьєв Дмитро Олександрович, повідомив про те, що продовжує надавати правову допомогу позивачу ОСОБА_1 , позовні вимоги підтримують та наполягають на їх задоволенні.
З 12 травня 2025 року по 19 травня 2025 року, з 22 серпня 2025 року по 12 вересня 2025 року суддя знаходився у щорічній відпустці, з 22 жовтня 2025 року по 24 жовтня 2025 року у додатковій відпустці.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовної заяви представник позивача зазначив, що до 17.08.2021 року ОСОБА_1 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримувала пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до заяви від 17.08.2021 року Головним управлінням Пенсійною фонде України в м. Києві, позивачу призначено пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
16.09.2021 року позивач направила до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві заяву щодо невірного розрахунку її пенсії за віком, у якій просила здійснити обчислення пенсії за віком, відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки (2018, 2019, 2020 роки), що передують року звернення за призначенням пенсії за віком.
22.10.2021 року листом № 28036-28355/К-02/8-2600/21 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовило в задоволенні вимог позивача, посилаючись на те, що ч. 3 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачено при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Позивач вважає, що застосування відповідачем середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки та підвищеної до 5426,60 грн протиправним, оскільки у випадку із заявою позивача мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 42098368, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь - які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Таким чином, показник середньої заробітної плати (доходу) по Україні при розрахунку пенсії позивача вперше було застосовано при обрахунку пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV.
Згідно ст. 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особа, яка має право на різні види пенсій, призначається один з цих видів пенсій за її вибором.
Таким чином, пенсія може призначатися лише один раз та один з її видів. Якщо особа має право на декілька видів пенсії, то вона може перейти на інший вид пенсії після призначення, але це буде не призначення, а перехід з виду на вид пенсії.
З наведеного вбачається, що процедура призначення пенсії пов'язується з первинним зверненням за призначенням пенсії, тобто - вперше за одним з видів трудових пенсій (пенсійних виплат), у т.ч. пенсії за віком. Визначення терміну «переведення» не може застосовуватись у значенні «первинного призначення» пенсії.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-08 з 01.10.2017 було проведено осучаснення раніше призначених пенсій відповідно до Законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням середньої заробітної плати в Україні за 2014-2016 роки в розмірі 3764,40 грн.
Відповідач вважає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві здійснено перерахунок пенсії Позивача на підставі чинного законодавства, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
Листом від 22.10.2021 року № 28036-28355/К-02/8-2600/21 відповідач повідомив представника позивача, що статтею 10 Закону передбачено, що особі, яка має одночасно право на різи види пенсії, призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяві на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший і пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійною фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи можі враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені і частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньо заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попередньою перерахунку) попереднього виду пенсії. Враховувати при обчисленні розміру пенсії показник середньої заробітної плати 9118,81 грн за 2018-2020 роки немає підстав.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, факт застосування показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за 2014-2016 роки при обчисленні пенсії віком позивача підчас переведення з пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», підтверджуються відповідачем та доказами наявними в матеріалах адміністративної справи, а тому це не викликає у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини по суті суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (надалі - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку […].
Особи, які добровільно сплачували страхові внески в порядку та розмірах, встановлених законом, до солідарної системи та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, мають право на умовах, визначених цим Законом, на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду та/або на отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно ст. 10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Частинами 1-2 ст. 45 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією […].
Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Абзацом 2 ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV встановлено, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Первісно позивачу призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до ст. 7 Закону № 1788-XII, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Стаття 55 Закону № 1788-XII визначає окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років: робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах; працівники експедицій, партій, загонів, дільниць і бригад, безпосередньо зайняті на польових геологорозвідувальних, пошукових, топографо-геодезичних, геофізичних, гідрографічних, гідрологічних, лісовпорядних і розвідувальних роботах; робітники, майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання; механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах; плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості; працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; спортсмени - заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного класу - члени збірних команд; артисти театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів при стажі творчої діяльності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Поряд із цим, ч. 4 ст. 114 Закону №1058-IV установлено, що право на пенсію за вислугу років мають артисти театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів за наявності стажу творчої діяльності від 20 до 35 років за переліком та у порядку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію.
Виходячи із системного аналізу наведених правових норм, пенсія за вислугу років, встановлена Законом № 1788-XII, є окремим видом пенсії по відношенню до пенсії за віком, натомість, відповідно до положень Закону №1058-IV, пенсія за вислугу років є одним з видів пенсії за віком та має інші підстави призначення та коло осіб, які мають на неї право.
Відтак, пенсія за вислугу років призначена, відповідно до Закону № 1788-XII, не відповідає (нетотожна) жодному виду пенсії, встановленому Законом №1058-IV, а отже у спірних правовідносинах мова йде про призначення іншого виду пенсії за іншим законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який підлягає врахуванню під час переходу з пенсії за вислугою років, призначеної на підставі Закону № 1788-XII, на пенсію за віком, відповідно до Закону №1058-IV, неодноразово досліджувалось Верховним Судом, яким сформовано усталену правову позицію з цього питання.
Відтак, у постанові від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23 Верховний Суд, покликаючись на раніше сформовані висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, виснував, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення, згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.
Отже, показник заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, а не той, що враховувався під час призначення попереднього виду пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.07.2016 у справі №21-6331а15, від 29.11.2016 у справі №133/476/15-а (№21-6331а15), постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі №199/186/15 (2а/199/55/15), від 22 листопада 2018 року (справа № 373/2541/15-а), від 07 лютого 2019 року у справі №185/2874/17(2-а/185/247/17), від 13.02.2019 у справі №334/917/17 (2-а/334/267/17), від 27 лютого 2020 року у справі №513/298/17, від 23.10.2020 у справі №528/196/17, від 04 лютого 2021 року у справі №509/3080/16-а та інших.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону №1058-IV, розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп ? Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Відповідно до абз. 1 ст. 1 ст. 40 Закону №1058-IV, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Згідно ч. 2 ст. 40 Закону №1058-IV, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де:
- Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;
- Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn );
- К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
У разі відсутності на день призначення пенсії даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, для визначення середньої заробітної плати (доходу) враховується наявна заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, з наступним перерахунком заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії після отримання даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії.
Враховуючи викладене, станом на день звернення позивача за призначенням пенсії за віком, відповідно до Закону №1058-IV, у 2021 році, її пенсія мала бути розрахована виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2018-2020 роки, тобто три роки, що передують 2021 року.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови у розрахунку пенсії позивача за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2018-2020 роки, вчинені не у відповідності із Законом №1058-IV, без з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотриманням принципів добросовісності та розсудливості, та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
З огляду на означене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, які виразились у незастосуванні при призначенні пенсії за віком позивачу показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2018-2020 роки.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював концепцію «ефективного правосуддя» в контексті вибору ефективного способу захисту порушеного права, та зазначив, що «КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист прав і свобод до моменту ініціювання особою судового провадження, так відповідно до частини другої статті 17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення позову […].
Ефективно працююча система суб'єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов'язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження […].
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам».
В постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20 та від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 сформований висновок, згідно якого дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Поряд з цим, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, згідно квитанції про сплату судового збору № 34985 від 01.12.2021 року.
Ураховуючи викладене, суд стягує судовий збір у розмірі 908,00 грн з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ 42098368, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16), про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обчислення пенсії за віком ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014-2016 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити ОСОБА_1 з 17.08.2021 року перерахунок та виплату пенсії за віком з застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки - 2018, 2019, 2020 роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (Дев'ятсот вісім) грн 00 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 06 листопада 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Кониченко