Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 листопада 2025 року Справа№200/1536/25
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове провадження) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області,
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Дзіся А.Р., звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021, 2022, 2023 роки з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 з 11.09.2024р. перерахунок та виплату пенсії за віком з урахуванням раніше виплачених сум, відповідно до ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2021, 2022, 2023 року.
05 березня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
12 березня 2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
З 12 травня 2025 року по 19 травня 2025 року, з 22 серпня 2025 року по 12 вересня 2025 року суддя знаходився у щорічній відпустці, з 22 жовтня 2025 року по 24 жовтня 2025 року у додатковій відпустці.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовної заяви представник позивача зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з 11.09.2024 року та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ОСОБА_1 з 25.12.2014 р. було спочатку призначено пенсію за вислугою років, а потім з 11.09.2024 р. переведено на пенсію за віком відповідно до Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
22.01.2025 р. позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою, у якій просила перерахувати пенсію, як особі, яку переведено з пенсії за вислугу років по Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пенсію за віком по Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2021-2023 роки, а не з урахуванням показника середньої заробітної плати за 2014-2016 рр.
За результатами розгляду поданого звернення відповідач листом від 07.02.2025 року у зазначеному у заяві перерахунку відмовив, зазначивши, що пенсію позивачу розраховано згідно чинного законодавства та відсутні підстави для проведення перерахунку.
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у випадку, коли особі було призначено пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення" за вислугу років, у подальшому, при розрахунку пенсії за віком за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", такій особі показник середньої заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
З 25.12.2014 ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
11.09.2024 ОСОБА_1 звернулась з заявою № 2412 про переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України № 1058.
Згідно заяви позивача переведено на пенсію за віком згідно Закону № 1058.
11.10.2017 набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148 від 03.10.2017, яким передбачено проведення перерахунку пенсій із застосуванням середнього показника заробітної плати в Україні в розмірі 3764,40 (за три попередні роки 2014- 2016).
Станом на 11.09.2024 розмір середньої заробітної плати для розрахунку пенсії ОСОБА_1 становить 7994,47 - це середня заробітна плата з якої сплачені страхові внески за 2014, 2015, 2016 роки з урахуванням коефіцієнтів збільшення (1,17х1,11х1,11х1,14х1,197х1,0976).
Враховуючи вищезазначене, при здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 відсутнє право у застосуванні показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, за 2021-2023 роки.
Звернення адвоката Дзіся А. Р. від 22.01.2025 в інтересах ОСОБА_1 яке зареєстровано за № 1624/Д-0500-25, розглянуте Головним управлінням відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян» та надано відповідь листом від 07.02.2025 № 3206-1624/Д-02/8-0500/25
Відповідач зазначає, що не розглядав заяву позивача про перерахунок пенсії від 11.09.2024 № 2412 про переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, відповідно до статті 26 Закону України № 1058.
Дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
22 січня 2025 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021, 2022, 2023 роки з урахуванням раніше виплачених сум.
Листом від 07.02.2025 № 3206-1624/Д-02/8-0500/25 відповідач повідомив представника позивача, що ОСОБА_1 з 25.12.2014 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримувала пенсію за вислугу років, призначену на підставі пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України від 09.07.2003 № 105 8-1V “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон 1058) з дотриманням вимог статті 52, 54 та 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788 “Про пенсійне забезпечення». При призначенні середньої заробітної плати для розрахунку пенсії враховано пункт 4-3 Розділу XV “Прикінцеві положення» Закону 1058, тобто застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки - 3764,40 грн. На підставі заяви від 11.09.2024 про перерахунок пенсії - перехід на інший вид пенсії, відповідно до статті 10 Закону 1058 та з урахуванням норм статті 45 Закону 1058, ОСОБА_1 з 11.09.2024 переведено на пенсію за віком відповідно до статуті 26 Закону 1058. Здійснення розрахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) по Україні за 2021, 2022 та 2023 при переході з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, відсутні підстави.
Згідно Розрахунку заробітку для обчислення, під час обчислення пенсії позивача за вислугу років використано середній заробіток за три попередні роки 2017 (2014-2016) - 3764,40 грн.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, факт застосування показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за 2014-2016 роки при обчисленні пенсії віком позивача підчас переведення з пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», підтверджуються відповідачем та доказами наявними в матеріалах адміністративної справи, а тому це не викликає у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини по суті суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (надалі - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку […].
Особи, які добровільно сплачували страхові внески в порядку та розмірах, встановлених законом, до солідарної системи та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, мають право на умовах, визначених цим Законом, на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду та/або на отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно ст. 10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Частинами 1-2 ст. 45 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією […].
Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Абзацом 2 ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV встановлено, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Первісно позивачу призначено пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Статтею 2 Закону № 1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до ст. 7 Закону № 1788-XII, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 55 Закону № 1788-XII в редакції Закону № 911-VIII від 24.12.2015, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Водночас, Рішенням Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII; визначено, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відтак, положення п. «е» ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII з 04.06.2019 року підлягають застосуванню у редакції, чинній до внесення змін до цієї норми Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, яка була викладена наступним чином: «Право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку».
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Поряд із цим, ч. 4 ст. 114 Закону №1058-IV установлено, що право на пенсію за вислугу років мають артисти театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів за наявності стажу творчої діяльності від 20 до 35 років за переліком та у порядку, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію.
Виходячи із системного аналізу наведених правових норм, пенсія за вислугу років, встановлена Законом № 1788-XII, є окремим видом пенсії по відношенню до пенсії за віком, натомість, відповідно до положень Закону №1058-IV, пенсія за вислугу років є одним з видів пенсії за віком та має інші підстави призначення та коло осіб, які мають на неї право.
Відтак, пенсія за вислугу років призначена, відповідно до Закону № 1788-XII, не відповідає (нетотожна) жодному виду пенсії, встановленому Законом №1058-IV, а отже у спірних правовідносинах мова йде про призначення іншого виду пенсії за іншим законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який підлягає врахуванню під час переходу з пенсії за вислугою років, призначеної на підставі Закону № 1788-XII, на пенсію за віком, відповідно до Закону №1058-IV, неодноразово досліджувалось Верховним Судом, яким сформовано усталену правову позицію з цього питання.
Відтак, у постанові від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23 Верховний Суд, покликаючись на раніше сформовані висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, виснував, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення, згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.
Отже, показник заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, а не той, що враховувався під час призначення попереднього виду пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.07.2016 у справі №21-6331а15, від 29.11.2016 у справі №133/476/15-а (№21-6331а15), постановах Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі №199/186/15 (2а/199/55/15), від 22 листопада 2018 року (справа № 373/2541/15-а), від 07 лютого 2019 року у справі №185/2874/17(2-а/185/247/17), від 13.02.2019 у справі №334/917/17 (2-а/334/267/17), від 27 лютого 2020 року у справі №513/298/17, від 23.10.2020 у справі №528/196/17, від 04 лютого 2021 року у справі №509/3080/16-а та інших.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону №1058-IV, розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону.
Відповідно до абз. 1 ст. 1 ст. 40 Закону №1058-IV, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Згідно ч. 2 ст. 40 Закону №1058-IV, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де:
- Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;
- Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn );
- К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
У разі відсутності на день призначення пенсії даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, для визначення середньої заробітної плати (доходу) враховується наявна заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, з наступним перерахунком заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії після отримання даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії.
Враховуючи викладене, станом на день звернення позивача за призначенням пенсії за віком, відповідно до Закону №1058-IV, 11.09.2024, її пенсія мала бути розрахована виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2021-2023 роки, тобто три роки, що передують 2024 року.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови у розрахунку пенсії позивача за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2021-2023 роки, вчинені не у відповідності із Законом №1058-IV, без з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотриманням принципів добросовісності та розсудливості, та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
З огляду на означене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, які виразились у незастосуванні при призначенні пенсії за віком позивачу показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2021-2023 роки.
При цьому, доводи відповідача відносно того, що рішення про переведення позивача на пенсію за віком прийнято іншим органом ПФУ у порядку екстериторіальності, суд відхиляє, оскільки предметом оскарження у цьому адміністративному спорі є відмова відповідача провести перерахунок, а не рішення щодо переведення позивача на інший вид пенсії.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду сформулював концепцію «ефективного правосуддя» в контексті вибору ефективного способу захисту порушеного права, та зазначив, що «КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист прав і свобод до моменту ініціювання особою судового провадження, так відповідно до частини другої статті 17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення позову […].
Ефективно працююча система суб'єктів владних повноважень (головним чином, органів виконавчої гілки влади та органів місцевого самоврядування) є тим механізмом, який ефективно захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, що мінімізує можливість виникнення спорів у публічно-правовій сфері та, відповідно, робить непотрібним звернення до адміністративного суду; частина друга статті 2 КАС України орієнтує відповідачів (суб'єктів владних повноважень) забезпечувати ефективний захист та зобов'язує, у разі порушення таких прав, свобод чи інтересів, поновити їх до моменту ініціювання особою судового провадження […].
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам».
В постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20 та від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 сформований висновок, згідно якого дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Поряд з цим, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 969,00 грн, згідно квитанції про сплату судового збору № 2072-9382-4522-0193 від 03.03.2025 року.
Водночас, адміністративний позов подано до суду за допомогою засобів програмного забезпечення підсистеми ЄСІТС «Електронний суд».
Відповідно до положень ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (надалі - Закон № 3674-VI), при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, при зверненні до суду з адміністративним позовом позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 968,96 грн (3028 грн х 0,4 х 0,8).
Ураховуючи викладене, суд стягує судовий збір у розмірі 968,96 грн з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Відповідно до ч. 8 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI позивач має право звернутись до суду з клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 0,04 грн.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010), про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021, 2022, 2023 роки з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 з 11.09.2024р. перерахунок та виплату пенсії за віком з урахуванням раніше виплачених сум, відповідно до ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2021, 2022, 2023 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (Дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 06 листопада 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Кониченко