05 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 755/10901/22
провадження № 61-1444св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2023 року у складі судді Марфіної Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року
у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва») про визнання права користування квартирою та зобов'язання укласти договір найму житлового приміщення.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 28 червня 1974 року її діду та його родині, яка складалась з дружини та сина (її батька), рішенням виконкому Дніпровської районної ради № 293 видано ордер № 198196 на право зайняття площі в будинку готельного типу, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка складається з однієї кімнати площею 12,43 кв. м.
Відповідно до ордера склад сім'ї, якій надавалась квартира: ОСОБА_2 (її дід), ОСОБА_3 (її баба), ОСОБА_4 (її батько). На підставі ордера
ОСОБА_2 було укладено договір найму жилого приміщення, після чого вказані особи вселилися у спірну квартиру та стали постійно в ній проживати.
05 вересня 1972 року її дід і баба створили родину, уклавши шлюб. У цьому шлюбі
у них народився її батько - ОСОБА_4 . Всі вони проживали однією сім'єю
і були зареєстровані у спірній квартирі до своєї смерті, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади м. Києва від 07 червня 2022 року № 80859398 щодо ОСОБА_2 та довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 07 червня 2022 року № 80859195 щодо ОСОБА_4 .
Позивачка є онукою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та дочкою
ОСОБА_4 .
У січні 2017 року вона вселилася у спірну квартиру з дозволу свого діда ОСОБА_2 , який був основним квартиронаймачем вказаної квартири, його дружини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як член їх сім'ї та проживає в ній по теперішній час, що підтверджується актом від 01 вересня 2022 року.
Весь цей час вона проживала зі своїми родичами однією сім'єю, несла разом
з дідом, бабою та батьком обов'язки з утримання квартири, приймала участь
в оплаті комунальних платежів, що підтверджується квитанціями, вела з ними спільне господарство та побут, мала спільні витрати, спільний бюджет, спільне харчування, спільно купували майно для спільного користування, брала участь
у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, були усні домовленості про порядок користування житлом, піклувалася про своїх стареньких діда і бабу та хворого батька. Після смерті батька та діда, її баба ОСОБА_3 попросила її допомогти у переоформленні договору найму квартири, в якій вони разом проживають, та провести приватизацію вказаної квартири. Для цього ОСОБА_3 оформила на неї довіреність, на підставі якої вона написала заяву про переоформлення особового рахунку на квартиру з її покійного чоловіка на її ім'я. Отримала довідку про стан заборгованості, проте переоформити особовий рахунок, переукласти договір найму квартири та провести її приватизацію ОСОБА_3 не встигла, оскільки померла.
Після смерті всіх членів своєї родини вона зі своєю малолітньою дитиною продовжує постійно проживати у вказаній квартирі як член сім'ї померлого наймача, продовжує утримувати квартиру у належному технічному та санітарному стані, сплачувати комунальні послуги, проте переоформити особові рахунки на своє ім'я та зареєструвати місце свого проживання за цією адресою не може, оскільки договір найму житла з нею не переукладався. Іншого житла вона не має, реєстрація місця проживання у неї відсутня, будь-яке нерухоме майно у власності не перебуває, що підтверджується інформацією з реєстру речових прав. Сімейні відносини з чоловіком не складаються, відбуваються постійні сварки, що унеможливлює їх спільне проживання. Це стало підставою і для погіршення відносин з матір'ю, яка зняла її з реєстрації у власному помешканні через її тривале непроживання у житлі. Вона перебуває у декретній відпустці, не має власного доходу та існує лише за рахунок соціальних виплат та невеликих аліментів від батька дитини, які витрачаються на побутові потреби, сплату комунальних платежів за спірною квартирою, власне харчування та харчування і утримання дитини. Вона не має фінансової змоги орендувати інше житло і спірна квартира,
в якій позивачка проживає вже тривалий час, є єдиним її житлом.
Із урахуванням наведених обставин, позивачка просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 та зобов'язати КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» укласти з нею договір найму житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 серпня
2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено.Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою
АДРЕСА_1 . Зобов'язано КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» укласти з ОСОБА_1 договір найму житлового приміщення, а саме: квартири
АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка довела, що вона вселилась у спірну квартиру як член сім'ї наймача, набула рівного
з наймачем права користування спірною квартирою, а тому її порушені права підлягають захисту, оскільки позивачка довела своє право на проживання
у спірній квартирі, в яку вселилася за згоди квартиронаймача та членів його сім'ї, та в якій постійно проживає із 2017 року. При цьому право позивачки на користування спірним житлом не визнається відповідачем Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією, а право на укладення із нею договору найму житла не визнається відповідачем КП «Керуюча компанія
з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», оскільки підприємство не дає відповіді на звернення позивачки.
На переконання районного суду, позивачка довела факт постійного та тривалого проживання із померлим наймачем у спірній квартирі до дня його смерті, і в подальшому по теперішній час, ведення із ним та членами його сім'ї спільного господарства і відсутність іншого житла.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, апеляційний суд вказав, що у цій справі встановлено, що позивачка вселилася до спірної квартири, в якій проживали її дід, баба та батько, як член сім'ї, безперервно проживає в цій квартирі з 2017 року і продовжує на теперішній час виконувати обов'язки наймача цього житла. На момент звернення до суду позивачка більше 5 років проживає у спірній квартирі, яка є її постійним місцем проживання, весь цей час до моменту смерті наймача, а також інших членів сім'ї вона вела з ними спільне господарство, сплачувала за надані житлово-комунальні послуги, що підтверджується наданими позивачкою копіями квитанцій. Наведені обставини підтверджуються також показаннями свідків, які були допитані у суді першої інстанції.
Факт тривалого проживання позивачки у спірній квартирі свідчить про те, що вона має достатні та триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання, а тому спірна квартира є її «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод. Іншого житла позивачка не має, що підтверджується інформацією з додатку «Реєстр нерухомості» від 23 вересня 2022 року.
У матеріалах справи відсутня письмова згода наймача та членів його сім'ї на вселення позивачки до спірної квартири, проте місцевим судом обґрунтовано зазначено, що за всіма обставинами справи наймач та члени його сім'ї висловлювали свою згоду на вселення, визнавали позивачку членом їх родини та не заперечували проти її постійного проживання в квартирі, що підтверджується показаннями свідків, а також тими обставинами, що відсутні будь-які дані, які б свідчили, що наймач або члени його сім'ї мали відповідні заперечення, зверталися з позовами до суду, із заявами до правоохоронних органів чи ЖЕКу.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачка вселилася до спірного житлового приміщення як член сім'ї наймача на законних підставах, спірне житлове приміщення було постійним місцем її проживання, вона довела факт постійного та тривалого проживання із померлим наймачем, а також іншими членами сім'ї наймача, у спірній квартирі до дня його смерті як член його сім'ї, її малолітня дитина проживає у спірній квартирі від дня народження та ця квартира є їх єдиним постійним місцем проживання, а отже, позивачка має право на користування спірною квартирою.
Права позивачки підлягають судовому захисту шляхом визнання за нею права користування квартирою та зобов'язання відповідача укласти договір найму житлового приміщення, оскільки саме позивачка фактично виконує обов'язки наймача спірної квартири після смерті свого діда, виявила інтерес до укладення
з нею договору найму, а відповідач не визнає право позивачки на укладення з нею договору найму житлового приміщення.
За таких обставин, як вказав апеляційний суд, рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1 є законним та обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про те, що Дніпровська районна державна адміністрація є неналежним відповідачем у справі, оскільки згідно з нормами чинного законодавства (зокрема, статей 14, 15, 19 Закону України «Про місцеві державні адміністрації») районна державна адміністрація вправі розпоряджатися майном, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва та віднесене до сфери управління Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації. Відповідно до розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31 січня 2011 року № 121 «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень», доручено районним в місті Києві державним адміністраціям реалізовувати окремі повноваження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), надані виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема, у галузі житлово-комунального господарства: облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням; прийняття рішень про надання відповідно до закону громадянам житла з житлового фонду соціального призначення; здійснення контролю за станом квартирного обліку та додержанням житлового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності; видача ордерів на заселення жилої площі; приватизація державного житлового фонду; укладення договорів найму житла.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У січні 2025 року Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією засобами поштового зв'язку подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким
у задоволенні позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 182/8114/15-ц, від 31 серпня 2020 року у справі № 761/19243/17 від 09 березня 2021 року у справі № 565/1499/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 751/8693/18, від 20 липня
2022 року у справі № 755/15066/19, від 04 жовтня 2023 року у справі № 755/16395/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник також зазначає, що:
- показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання, а інших доказів, що підтверджують позовні вимоги ОСОБА_1 , немає;
- на час розгляду судами справи позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі
і є членом родини - чоловіка та дочки. Її твердження та свідків щодо постійного проживання з бабою, дідом та дочкою у спірній квартирі не можуть бути правдивими, оскільки квартира складається з однієї кімнати житловою площею 12,43 кв. м;
- позивачка мала право користування на законних підставах іншою житловою площею та була знята з реєстрації тільки перед зверненням до суду із цим позовом;
- позивачка має достатні та триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання, оскільки в спірній квартирі проживали її близькі люди: дід з бабою та рідний батько, що не заперечувалося представником Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, проте за таких підстав позивачка не набула права користування спірною квартирою в розумінні статті 64 Житлового кодексу України;
- у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували той факт, що ОСОБА_1 або її покійні дід та баба зверталися до житлово-експлуатаційної контори про нарахування на неї та її дочку житлово-комунальних послуг, або зміну договору найму після померлого ОСОБА_2 , як того вимагають норми статей 64, 106 Житлового кодексу України. Долучені до позовної заяви копії квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг не можуть бути підтвердженням того, що позивачка з 2017 року здійснювала оплату послуг самостійно, або на її особу нараховувалися комунальні послуги, оскільки такі відомості в квитанціях не зазначено;
- суди взяли до уваги показання свідка ОСОБА_5 , який є чоловіком позивачки, проте він є заінтересованою особою;
- належною стороною у справах, де квартира перебуває у комунальній власності,
є Київська міська рада. Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація є неналежним відповідачем у справі.
У квітні 2025 року від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Довгаль С. В., до Верховного Суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на касаційну скаргу Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги та законність судових рішень, позивачка просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Інші відзиви на касаційну скаргу Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2025 року відкрито касаційне оскарження у справі (з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 755/10901/22 із Дніпровського районного суду м. Києва та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У березні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 755/10901/22.
Ухвалою від 22 жовтня 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 30 жовтня 2025 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 вересня 1972 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .
Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Дніпровської районної Ради депутатів трудящих від 10 червня 1974 року № 293 «Про надання житлової площі робітникам та службовцям Київського комбінату хімічного волокна», вирішено надати житлову площу ОСОБА_2 , склад сім'ї якого: він, дружина
ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 , окрему квартиру готельного типу, площею 12,43 кв. м, на АДРЕСА_2 ,на 3 поверсі. Квартира надається
в зв'язку з відселенням з гуртожитку.
28 червня 1974 року ОСОБА_2 виданий ордер на право зайняття житлової площі в будинку готельного типу № 198196 за адресою: АДРЕСА_2 , у складі сім'ї: він, його дружина ( ОСОБА_3 ) та їх син ( ОСОБА_4 ).
ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_1 , батьками якої є ОСОБА_4 та ОСОБА_8 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивачки ОСОБА_4 у віці 45 років, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
До позовної заяви долучено копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги по похованню
ОСОБА_4 , копію свідоцтва про поховання ОСОБА_4 , копію довідки про причину його смерті та копію договору-замовлення на організацію та проведення поховання ОСОБА_4 від 29 січня 2019 року, укладеного позивачкою.
08 січня 2021 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 та змінила своє прізвище на « ОСОБА_1 ».
ІНФОРМАЦІЯ_4 народилась ОСОБА_10 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 помер дід позивачки, наймач квартири - ОСОБА_2 , у віці 73 років, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
До позовної заяви долучено копію довідки про причину смерті ОСОБА_2 , копію довідки про одержання його праху від 19 квітня 2022 року, копію довідки про поховання ОСОБА_2 від 30 квітня 2022 року, виданої на ім'я позивачки, копію договору на організацію та проведення поховання ОСОБА_2
від 08 квітня 2022 року, укладеного позивачкою.
03 травня 2022 року баба позивачки ОСОБА_11 видала на ім'я ОСОБА_1 нотаріально посвідчену довіреність строком на три роки, уповноваживши позивачку представляти її у питаннях приватизації та оформлення правоустановлюючих документів і державної реєстрації права власності на спірну квартиру чи її частку.
15 червня 2022 року ОСОБА_11 звернулася до КП «Керуюча компанія
з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» із заявою,
у якій просила перевести особовий рахунок по спірній квартирі на неї у зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_6 баба позивачки ОСОБА_11 померла у віці 70 років, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
У матеріалах справи наявна копія довідки про причину смерті ОСОБА_11 та копія довідки на одержання її праху від 06 вересня 2022 року.
До своєї смерті ОСОБА_11 була зареєстрована у кв. АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи та витягом з реєстру територіальної громади м. Києва.
Згідно з листом Управління ЖКГ Дніпровської РДА від 09 січня 2023 року на підставі розпорядження Органу приватизації житла Дніпровської РДА
від 16 березня 2010 року № 74-566С було оформлене свідоцтво про право власності, яке посвідчує, що 6/100 частини приміщення квартири спільного заселення за адресою: АДРЕСА_3 , належить на праві приватної власності ОСОБА_4 . Станом на 09 січня 2023 року управління не володіє інформацією, хто є власником чи співвласником житла за вказаною адресою.
Згідно з даними додатку «Реєстр нерухомості» ОСОБА_1 не має у власності будь-якого нерухомого майна.
Відповідно до змісту листа начальника відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , з 08 червня 2010 року до
06 вересня 2022 року. ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_4 , з 19 січня 2010 року до 15 червня 2010 року. ОСОБА_12 в м. Києві зареєстрована не була. Станом на 04 січня 2023 року
в Реєстрі територіальної громади м. Києва вказані особи не значаться.
У матеріалах справи наявні копії виставлених рахунків та копії квитанцій про здійснені оплати за житлово-комунальні послуги по спірній квартирі у період
із січня 2017 року до травня 2023 року.
Згідно з довідкою Комунального концерну «Центр комунального сервісу»
від 08 червня 2022 року станом на 01 червня 2022 року по спірній квартирі рахується незначна заборгованість в загальному розмірі 320,73 грн.
Відповідно до акта від 01 вересня 2022 року, посвідченого начальником ЖЕД-408, троє мешканців квартир, сусідніх зі спірною квартирою, засвідчили, що
ОСОБА_1 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2 , як член сім'ї однією родиною з дідом ОСОБА_2 , бабою
ОСОБА_11 та батьком ОСОБА_4 з 2017 року по теперішній час без реєстрації.
Згідно з актом від 28лютого 2023 року № 105, посвідченим начальником ЖЕД-402, двоє мешканців сусідніх квартир за адресою: АДРЕСА_3 , засвідчили, що ОСОБА_1 не проживає за адресою: АДРЕСА_4 , з 2017 року.
Відповідно до листа СЗШ І-ІІІ ступенів № 158 м. Києва від 24 лютого 2023 року ОСОБА_1 навчалась у цьому закладі освіти з першого класу (2002 року) до шостого класу (2008 року) та проживала за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчать записи в архівній алфавітній книзі запису учнів, розпочатої
у 2000 році.
Згідно з відповіддю КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» від 02 лютого 2023 року КП функціонує
з 2015 року і у період з 2015 року до 2023 року звернень щодо зміни чи укладення договору найму за адресою: АДРЕСА_2 , до підприємства не надходило, відповідно надати належним чином засвідчену копію договору найму за вказаною адресою у підприємства немає можливості.
За змістом відповіді Дніпровської РДА від 27 березня 2023 року до архівного відділу адміністрації договори найму житла ( АДРЕСА_2 ) на зберігання не надходили, тому запитувана інформація відсутня. Стосовно рішення виконкому Дніпровської райради від 10 червня 1974 року № 293 документи виконкому за 1974 рік знаходяться на постійному зберіганні
у Державному архіві м. Києва.
За змістом відповіді Деснянської РДА від 12 квітня 2023 року запитуваний договір найму жилого приміщення, укладений ОСОБА_2 , стосовно квартири
АДРЕСА_1 , до архівного відділу Деснянської РДА не надходив.
У лютому 2023 року ОСОБА_1 зверталася до КП «Керуюча компанія
з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», АТ «Київгаз», КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», ПрАТ «Київводоканал», ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» з питанням переоформлення договору найму житлового приміщення та договорів з надання житлово-комунальних послуг.
Судом першої інстанції були допитані свідки, які надали суду такі показання.
Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_13 пояснив, що він є сусідом
і знав родину позивачки з 2016 року, коли переїхав у їх будинок. Позивачка переїхала проживати до своїх родичів у спірну квартиру в 2017 році і з того часу проживала із ними однією сім'єю. Позивачка зі своїми родичами вела спільне господарство, піклувалась про них та всіх їх поховала. Позивачка у спірній квартирі почала жити постійно з 2017 року і проживає у квартирі по теперішній час разом зі своєю дитиною. Після смерті родичів позивачки свідок не бачив, щоб
у квартирі ще хтось проживав, окрім позивачки та її дитини. Чоловік позивачки
у квартирі не живе і лише іноді до них приходить. У сім'ї позивачки були добрі стосунки, це була справжня родина, позивачка купляла для родини продукти та забезпечувала родичів ліками. Свідку також відомо, що баба позивачки оформлювала на неї довіреність. Позивачка турбувалась про своїх родичів, всіх їх поховала, і вона була їх єдиною родичкою. До 2017 року позивачка жила з матір'ю в гуртожитку, але із нею були якісь проблеми, тому вона повернулась до своїх родичів у спірну квартиру. Свідок особисто бачив, що в квартирі було облаштовано три спальних місця, серед яких були двоспальні місця.
Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_14 пояснила, що є сусідкою родини позивачки з 2007 року. Позивачка навчалась у школі № 158 (в якій свідок працює вчителем) до 2010 року і жила у баби та діда, оскільки батьки пили і з ними неможливо було жити, а у 2010 році позивачку прописали разом з батьками. Свідок була класним керівником класу позивачки. У подальшому позивачка
і вчилась, і працювала одночасно та всім, чим могла, допомагала своїм родичам.
У 2017 році батько позивачки захворів і також став жити у спірній квартирі зі своїми батьками та дочкою. Всі жили разом, вели спільне господарство, в родині були гарні стосунки. Коли батько позивачки помер, вона доглядала своїх діда та бабу, дуже допомагала членам своєї родини. Усіх своїх родичів позивачка поховала самостійно. Баба позивачки нянчила її дитину і дуже любила свою правнучку. Свідок стверджує, що позивачка від народження і до 2010 року проживала у спірній квартирі, а потім стала постійно проживати у спірній квартирі з 2017 року і до теперішнього часу. Такі твердження свідка базуються на тому, що вона є сусідкою і кожного дня бачить позивачку. Крім того, позивачці просто немає, де більше жити. Мати позивачки не працює та зловживає спиртними напоями, тож із нею жити неможливо. Ніколи родичі позивачки не заперечували, аби вона вселилась в квартиру, вони дуже любили її. Батько позивачки хворів
і помер у 2019 році, а дід переніс інфаркт. Позивачка сама поховала всіх своїх родичів і до теперішнього часу проживає в квартирі зі своєю дитиною. Баба та дід не працювали, отримували пенсію, а позивачка працювала в «Сільпо». Свідку відомо, що позивачка вийшла заміж і є дитина, проте із чоловіком вона не живе. Родині позивачки завжди казали, що треба приватизувати квартиру, проте вони не поспішали, оскільки не збирались рано помирати, а після смерті баби вже не встигли нічого зробити.
Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_15 пояснила , що є подругою позивачки з дитинства та її сусідкою. Позивачка з народження до 2010 року жила
у спірній квартирі, потім переїхала до матері і повернулась знов у 2017 році. Із
2017 року позивачка проживає у спірній квартирі по теперішній час разом зі своєю дитиною. За життя баба оформила на ім'я позивачки довіреність для переоформлення квартири, проте переоформити не встигли у зв'язку зі смертю баби. Зараз позивачка живе у квартирі з дитиною і їй більше немає, де жити. Із мамою у позивачки були проблеми, тому вона повернулась жити зі своїми батьком, дідом та бабою. У квартирі був облаштований двоспальний диван та два одномісних ліжка. Після заміжжя сім'ї з чоловіком у позивачки не було, разом вони не жили, і чоловік позивачки у спірній квартирі не живе. Баба та дід позивачки не були проти її заселення до квартири, оскільки вона їх єдина онука і вони її дуже любили. У родині все було спільне і позивачка постійно допомагала своїм родичам, купувала продукти та все для побуту, сплачувала комунальні послуги.
Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_5 суду показав, що він
є офіційним чоловіком позивачки і в них є спільна дитина. Свідок познайомився із позивачкою в 2017 році, а в 2021 році зареєстрували шлюб, оскільки позивачка завагітніла і оскільки свідок знав, що дитина його, вирішив, що належить одружитися. При цьому сім'ї подружжя створити не змогло, разом ніколи не жили. Скільки свідок знає позивачку, вона постійно проживала зі своїми дідом, бабою та батьком, і до теперішнього часу живе у спірній квартирі з дитиною, і це їх єдине житло. Позивачка з 2017 року постійно живе в квартирі, у родині були добрі, сімейні відносини, жодних конфліктів не було, вони вели спільний побут, позивачка допомагала своїм родичам, а в подальшому всіх їх поховала. Із позивачкою свідок проживає окремо, але свідку достеменно відомо, які стосунки були у позивачки
з родичами, оскільки він знав цю родину. До декретної відпустки позивачка працювала у «Сільпо». Як до шлюбу, так і після реєстрації шлюбу свідок та позивачка постійно разом не жили. Свідок проживає у своєму селі в Київській області, а позивачка живе в Києві, оскільки вона працювала у Києві. Крім того, свідок постійно знаходиться у відрядженнях, тому разом подружжя не живе.
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_16 пояснила, що вона знає позивачку з дитинства, оскільки є сусідкою по спірній квартирі. Вона знала усю родину багато років, вони жили в 1-кімнатній квартирі. Спочатку жили дід, баба та їх син. Потім син привів жінку та у них народилась позивачка. Так вони всі жили десь до 10-12 років позивачки, а потім мати пішла з квартири і забрала із собою позивачку, але вона повернулась до своїх родичів у 2017 році, і з того часу постійно проживає в квартирі, тепер із дитиною. Коли батько захворів, позивачка всім йому допомагала, а після його смерті поховала батька та залишилась проживати
з бабою і дідом. Позивачка поховала всіх трьох своїх родичів. Позивачка повернулась на проживання до спірної квартири у 2017 році, оскільки не склались стосунки з матір'ю. Із 2017 року позивачка постійно проживає в квартирі. Вона знає позивачку із самого її дитинства, бачила позивачку ще у візочку, оскільки сама свідок проживає по сусідству з 1989 року. Позивачка навчалась у школі № 158 поблизу від місця розташування спірної квартири і в садочок вона також ходила біля будинку. Родичі позивачки навіть просили її повернутись і жити з ними, оскільки вона їх єдина онука і вони її дуже любили, а вона їм у всьому допомагала. Це була дійсна сім'я, позивачка працювала з 14 років, сплачувала комунальні послуги, а у родичів були лише пенсії. Позивачка проживає у квартирі з дитиною,
а батько дитини схоже є «батьком вихідного дня». Батько позивачки дуже хворів
і часто був у лікарні, довго лікувався, а останні десь 1,5 року провів повністю
в лікарні, тобто з народження дитини в квартирі фактично жили позивачка, її дитина, баба та дід.
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідачів Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва»,
в якому просила визнати за нею право користування однокімнатною квартирою АДРЕСА_1 та зобов'язати КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» укласти з нею договір найму житлового приміщення вказаної квартири.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позов ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачка довела належним чином вселення у спірну квартиру як члена сім'ї наймача, за згодою усіх користувачів квартири - її родичів, та постійно проживає там із 2017 року, отже, набула право користування спірним житловим приміщенням, у свою чергу
КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» на її звернення не реагує, тобто її права потребують захисту.
Разом з тим колегія суддів Верховного Суду не може погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.
У разі пред'явлення позову не до всіх належних відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені в ньому.
Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Отже, визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача.
Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову
є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18),
від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18),
від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18),
від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18),
від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).
Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» органи місцевого самоврядування є юридичними особами
і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Частиною п'ятою цієї статті визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, у тому числі на житловий фонд. Районні та обласні ради здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад від імені територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» питання організації управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції України, цього та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста.
Рішеннями Київської міської державної адміністрації від 15 грудня 2011 року № 844/7080 «Про впорядкування прийняття майна до комунальної власності територіальної громади міста Києва, передачі його у володіння та користування, передачі до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, закріплення майна на праві господарського відання або оперативного управління» та від 28 жовтня 2010 року № 183/4995 «Про окремі питання організації управління районами в м. Києві», надано згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва і передачу до сфери управління відповідних районних в місті Києві державних адміністрацій або у володіння та користування суб'єктам господарювання, або закріплення на праві господарського відання чи оперативного управління за юридичними особами комунальної форми власності територіальної громади міста Києва об'єктів житлового фонду, у тому числі: гуртожитків, одноквартирних будинків, квартир у багатоквартирних будинках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, житлових приміщень
у гуртожитках (житлових кімнат, житлових блоків (секцій)) тощо разом
з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями, службового житла, майна житлово-експлуатаційних організацій та комунальних підприємств, які обслуговували цей фонд, тощо.
Майно, що приймається з державної власності у комунальну власність територіальної громади міста Києва, Київська міська рада зобов'язується використовувати за цільовим призначенням і не відчужувати в приватну власність.
Згідно з цими ж рішеннями у разі державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади міста Києва документ (лист-довідку), що підтверджує факт перебування об'єкта нерухомого майна у комунальній власності, видає Департамент комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації, яка є виконавчим органом Київської міської ради.
Тобто районні в місті Києві державні адміністрації з питань управління майном, яке є власністю територіальної громади міста Києва, підпорядковуються Київській міській раді.
Суди виходили з того, що спірна квартира перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва та віднесена до сфери управління Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації.
Отже, визначена позивачкою як відповідач Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація лише здійснює управління цією квартирою як об'єктом належного територіальній громаді нерухомого майна і не є належним відповідачем у цій справі; відповідачем має бути територіальна громада, у власності якої перебуває майно, тобто територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у постановах
від 20 липня 2022 року у справі № 755/15066/19 (провадження № 61-21235св21) та від 04 жовтня 2023 року у справі № 755/16395/21 (провадження № 61-757св23), на які посилався заявник у касаційній скарзі.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Суд першої інстанції на спростування доводу заявника про неналежний склад відповідачів послався на позицію судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 755/6305/22. У свою чергу апеляційний суд відхилив як необґрунтовані доводи апеляційної скарги про те, що Дніпровська районна державна адміністрація
є неналежним відповідачем у справі, оскільки згідно з нормами чинного законодавства (зокрема, статтями 14, 15, 19 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»), районна державна адміністрація вправі розпоряджатися майном, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва та віднесене до сфери управління Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації.
Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу, що згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, відкритими для загального доступу, Верховний Суд ухвалою від 22 червня 2023 року відкрив касаційне провадження
у справі № 755/6305/22, тобто остаточне рішення у наведеній справі ще не прийнято, а суд апеляційної інстанції не звернув належну увагу на те, що відповідач Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація лише здійснює управління спірною квартирою як об'єктом належного територіальній громаді міста Києва нерухомого майна.
Перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Києва, що розміщені в Дніпровському районі (додаток № 14 до рішення Київради
від 02 грудня 2010 року № 284/5096) містить житловий будинок на вул. Петра Запорожця, 15-Б у м. Києві (пункт 165 Таблиці 6).
Твердження сторони позивачки у відзиві на касаційну скаргу про те, що наразі квартира належить позивачці, про що свідчить свідоцтво про право власності
від 21 грудня 2023 року, видане Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією, зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку позивачки, підтверджує обґрунтованість заявлених нею позовних вимог.
Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 400 ЦПК України, не здійснює переоцінку доказів у зв'язку
з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до положень ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися безпосередньо
в оцінку доказів, оскільки він не здійснює новий розгляд справи (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Окрім цього, посилання у відзиві на те, що за весь час слухання справи райдержадміністрація не повідомляла суд про те, що вона не є належним відповідачем, спростовуються матеріалами справи (про це, зокрема, зазначено
в апеляційній скарзі заявника: а. с. 51-57 т. 2). Також це було предметом розгляду районного суду, про що свідчить мотивувальна частина його рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги щодо неналежного складу відповідачів знайшли своє підтвердження, то суд касаційної інстанції не надає правову оцінку іншим доводам касаційної скарги щодо суті спору.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, то рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню
з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частинами першою - третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення
у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, прийняті у справі рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з ухваленням рішення про відмову у позові
з наведених вище підстав.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на те що суд касаційної інстанції задовольняє касаційну скаргу, скасовує рішення судів попередніх інстанцій і в позові відмовляє, відшкодуванню за рахунок ОСОБА_1 підлягають витрати Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, понесені у зв'язку з оплатою судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 220,80 грн та касаційної скарги в розмірі 4 294,40 грн, всього
7 515,20 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Дніпровської районної в місті Києві державної адміністраціїзадовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» про визнання права користування квартирою та зобов'язання укласти договір найму житлового приміщення відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Дніпровської районної
у місті Києві державної адміністрації 7 515,20 (сім тисяч п'ятсот п'ятнадцять грн
20 коп.) гривень в рахунок відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець