15 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 355/1205/18
провадження № 61-3638св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріко-Плюс», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
треті особи: Відділ у Баришівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Товарна біржа «Баришівська універсальна», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тетерська Оксана Юріївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокат Сологуб Сергій Анатолійович, на постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у складі колегії суддів Білич І. М., Слюсар Т. А., Коцюрби О. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріко-Плюс» (далі - ТОВ «Ріка-Плюс»), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Відділ у Баришівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - відділ ГУ Держгеокадастру у Київській області), Товарна біржа «Баришівська універсальна», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тетерська О. Ю., про визнання недійсним рішення зборів учасників ТОВ «Ріка-Плюс» від 18 серпня 2010 року № 2, визнання державних актів недійсними.
В обґрунтування позову посилався на те, що 12 червня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав грошові кошти у ОСОБА_1 у розмірі 5 820 000,00 грн.
На забезпечення виконання договору позики 18 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений іпотечний договір. Предметом іпотеки стало нерухоме майно, а саме земельна ділянка загальною площею 9,7026 га, розташована за адресою: Бзівська сільська рада, Баришівський район, Київська область, кадастровий номер 3220280401:02:028:0172,що належала ОСОБА_2 на праві власності.
18 червня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Парфеньок Т. Є. накладено заборону на відчуження земельної ділянки загальною площею 9,7026 га, кадастровий номер 3220280401:02:028:0172.
За умовами іпотечного договору ОСОБА_2 гарантував, що будь-яких прав щодо предмета іпотеки (земельної ділянки) у третіх осіб (за договорами найму, оренди, тощо) як у межах України, так і за межами України немає, будь-які вимоги третіх осіб не забезпечені і не будуть забезпечені предметом іпотеки, правами на його отримання незалежно від строків виникнення цих вимог.
Баришівський районний суд Київської області рішенням від 08 вересня 2014 року
у справі № 355/1017/14-ц задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 та звернув стягнення на майно - земельну ділянку, кадастровий номер 3220280401:02:028:0172, належну ОСОБА_2 , шляхом передачі її у власність ОСОБА_1
31 травня 2017 року право власності на вказану земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 , що надало йому можливість замовити роботи щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення її межовими знаками.
У ході виконання робіт він отримав від державного кадастрового реєстратора рішення про відмову у внесенні відомостей (змін) до Державного земельного кадастру зокрема з підстав знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, інших земельних ділянок.
На звернення ОСОБА_1 до відділу ГУ Держгеокадастру у Київській області за інформацією щодо правового статусу земельної ділянки, кадастровий номер 3220280401:02:028:0172, було сформовано витяг з реєстру, згідно з яким датою реєстрації зазначеної земельної ділянки є 17 червня 2016 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок Товарною біржою «Баришівська універсальна» від 03 вересня 2010 року. Крім того, з 18 червня 2008 року на земельну ділянку, кадастровий номер 3220280401:02:028:0172, накладено заборону на її відчуження згідно з договором іпотеки від 18 червня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
З метою з'ясування обставин обмеження у користуванні земельною ділянкою, що перейшла до нього, ОСОБА_1 звернувся до відділу ГУ Держгеокадастру у Київській області із запитом про інформацію. З відповіді він дізнався, що 28 грудня 2007 року ОСОБА_2 видав нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив ОСОБА_3 діяти від його імені щодо користування та розпорядження належною йому земельною ділянкою площею 9,7025 га, яка розташована за адресою: Бзівська сільська рада, Баришівський район, Київська область, але з кадастровим номером 3220280400:02:028:0172, з правом передоручення. Ця земельна ділянка була відчужена позивачем ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 28 грудня 2007 року № 1165.
Тому ОСОБА_3 , маючи доручення відносно земельної ділянки, кадастровий номер 3220280400:02:028:0172, не мав права розпоряджатися і користуватися земельною ділянкою, що має інші родові ознаки, зокрема, інший кадастровий номер, а саме 3220280401:02:028:0172, та іншу загальну площу - 9,7026 га. Незважаючи на зазначені обставини, ОСОБА_3 у порядку передоручення, що було посвідчено нотаріально, уповноважив ОСОБА_4 право діяти та представляти інтереси ОСОБА_2
18 серпня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 провели загальні збори учасників ТОВ «Ріко-Плюс» та прийняли рішення про збільшення розміру статутного капіталу учасників товариства. Отже, маючи повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою, кадастровий номер 3220280400:02:028:0172, від імені ОСОБА_2 у рахунок збільшення статутного капіталу зазначеного товариства було внесено земельну ділянку, кадастровий номер 3220280401:02:028:0172, площею 9,7026 га. При цьому вказану ділянку відповідачі безпідставно поділили на дві частини, присвоївши їм інші кадастрові номери: 3220280400:02:028:0195 та 3220280400:02:028:0196.
Позивач зазначав, що ним дотримано вимоги щодо позовної давності під час звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав він дізнався лише 17 квітня 2018 року, отримавши рішення державного кадастрового реєстратора про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру.
ОСОБА_1 , беручи до уваги, що в 2014 році він підтвердив у судовому порядку своє право власності на земельну ділянку загальною площею 9,7026 га, розташовану
за адресою: Бзівська сільська рада, Баришівський район, Київська область, кадастровий номер 3220280401:02:028:0172, і яка з 18 червня 2008 року постійно перебувала в заставі, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:
визнати недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Ріко Плюс» від 18 серпня 2010 року № 2;
визнати недійсними державний акт про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3220280400:02:028:0195, серії ЯЛ № 251749, зареєстрований 21 грудня 2010 року за № 021093500324, та державний акт про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3220280400:02:028:0196, серії ЯЛ № 251692, зареєстрований 26 листопада 2010 року за № 021093500080;
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 19 березня 2013 року (кадастровий номер 3220280400:02:028:0195, сформованої шляхом поділу земельної ділянки площею 9,7026 га, кадастровий номер 3220280401:02:028:0172), укладений між ТОВ «Ріко-Плюс» та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Баришівський районний суд Київської області рішенням від 21 січня 2022 року
відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що встановивши у судовому засіданні порушення прав позивача, за захистом якого він звернувся, суд взяв до уваги закінчення перебігу встановленої законом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску та з урахуванням заяви відповідачів у порядку частини третьої статті 267 ЦК України про застосування позовної давності, оскільки позивачу з 2013 року було достеменно відомо про обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог, а тому відмовив у позові. Суд звернув увагу, що на час звернення до суду з цим позовом 19 липня 2014 року ОСОБА_1 було відомо про накладання на спірну земельну ділянку інших земельних ділянок, зокрема земельної ділянки, кадастровий номер 3220280400:02:028:0195, що на той час уже належала ОСОБА_5 . На підтвердження цих обставин суд першої інстанції взяв до уваги, що 12 липня 2013 ОСОБА_1 звернувся до Державного агентства земельних ресурсів України, ГУ Держземагентства в Київській області, Управління Держземагентства у Баришівському районі з відповідною заявою. У матеріалах справи 355/1017/14-ц містяться відповіді на вказаний запит, а саме копія листа ГУ Держземагентства у Київській області від 09 серпня 2013 року № 08-03/Ш-2780 та копія листа з Управління Держземагентства у Баришівському районі від 23 липня 2013 року № 4382.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд постановою від 06 грудня 2022 року рішення Баришівського районного суду Київської області від 21 січня 2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив та:
- визнав недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Ріко-Плюс» від 18 серпня 2010 року № 2;
- визнав недійсним державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 251749, зареєстрований 21 грудня 2010 року за № 021093500324, кадастровий номер 3220280400:02:028:0195, та державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 251692, зареєстрований 26 листопада 2010 року за № 021093500080, кадастровий номер 2517493220280400:02:028:0196;
- визнав недійсним договір купівлі-продажу між ТОВ «Ріко-Плюс» та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , укладений 19 березня 2013 року.
Стягнув з ОСОБА_2 , ТОВ «Ріко-Плюс», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 судовий збір з кожного по 920, 21 грн.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що звертаючись до суду з позовом та подаючи заяву про поновлення строку на звернення до суду, позивач вказував про дотримання ним позовної давності з посиланням на те, що він дізнався про факт порушення своїх прав іпотекодержателя тільки 31 травня 2017 року, коли його право власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано у встановленому законом порядку. Саме ця обставина надала йому можливість 13 березня 2018 року замовити роботи щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) та її закріплення межовими знаками. В ході виконання робіт 17 квітня 2018 року позивач отримав від державного кадастрового реєстратора рішення про відмову у внесенні відомостей, зокрема, з підстав того, що в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, знаходяться інші земельні ділянки, які зареєстровані 17 червня 2016 року. Зважаючи на те, що позовну заяву ОСОБА_1 подав до суду 17 серпня 2018 року, тобто з дотриманням позовної давності, у місцевого суду були відсутні правові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності.
Апеляційний суд вказав, що заява, направлена ОСОБА_7 12 липня 2013 року до Державного агентства земельних ресурсів України, копії якої також були направлені ГУ Держземагенства в Київській області, Управлінню Дерземагенства у Баришівському районі, за своїм текстом містила таке: «Я, ОСОБА_1 , є іпотекодержателем нерухомого майна, яким є земельна ділянка загальною площею 9,7026 га, яка розташована за адресою: Бзівська сільська рада, Баришівський район, Київська область (кадастровий номер 3220280401:02:028:0172) на підставі іпотечного договору від 18 червня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Парфенок Т.С., реєстровий номер № 528. Одночасно з посвідченням іпотечного договору від 18 червня 2008 року була накладена заборона на відчуження земельної ділянки, яка є предметом іпотеки. Наявність заборони на відчуження земельної ділянки підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, копія якого додається. Водночас на Публічній кадастровій карті України на земельну ділянку з кадастровим номером 3220280401:02:028:0172 площею 9,7026 га накладаються наступні земельні ділянки: 3220280401:02:028:0150 площею 0,56 га; 3220280400:02:028:0053 площею 3,4316 га; 3220280400:02:028:0050 площею 3,2158 га; 3220280400:02:028:0195 площею 9,6026 га; 3220280400:02:028:0058 площею4,055 га. Прошу повідомити мене, чи є таке накладення земельних ділянок технічною помилкою у відомостях Державного земельного кадастру, яка була допущена органом, що здійснює його ведення. Якщо вказане є технічною помилкою, то прошу помилку виправити та повідомити мене про виправлення. Якщо вказане не є технічною помилкою у відомостях Державного земельного кадастру, прошу повідомити кому та на якій підставі були виділенні зазначені вище земельні ділянки, які співпадають у межах із земельною ділянкою, яка є предметом іпотеки».
Разом із тим, апеляційний суд зазначив, що матеріали цивільної справи на час постановлення судового рішення не містили відповідей зазначених вище установ, яким було адресовано запит. Суд першої інстанції, вирішуючи спір, взяв до уваги відповіді на запит, які знаходяться в матеріалах справи № 355/1017/14-ц, однак відсутні докази того, що суд досліджував матеріали справи № 355/1017/14-ц та зазначені відповіді на запит.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13 березня 2023 року ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокат Сологуб С. А., засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у цій справі, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року та залишити в силі рішення Баришівського районного суду Київської області від 21 січня 2022 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував статтю 261 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17,
від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 та постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови не застосував наведені правові висновки з метою оцінки дій позивача протягом 2010-2013 років щодо подання заяв, позовів, витребування інформації щодо спірної земельної ділянки, які свідчать про його обізнаність щодо обставин імовірного порушення його прав не пізніше 2013 року, коли він об'єктивно мав можливість дізнатися про таке порушення. Отже, апеляційний суд помилково не застосував вимоги закону щодо позовної давності.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 08 травня 2023 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті
389 ЦПК України.
У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
На підставі службової записки судді Сердюка В. В. у зв'язку із звільненням
у відставку судді Верховного Суду Стрільчука В. А. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи та протоколом від 07 червня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії - Карпенко С. О., Фаловська І. М.
Верховний Суд ухвалою від 04 червня 2025 року призначив справу до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_1 з ведення особистого селянського господарства на землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони в адміністративних межах Бзівської сільської ради Баришівського району Київської області видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 9,7025 га з кадастровим номером 3220280400:02:028:0172, цільове призначення землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони на території Бзівської сільської ради Баришівського району Київської області, серії ЯД № 795001, який зареєстровано 31 липня 2007 року за № 01703210072.
На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 грудня 2007 року № 1165, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапчук Н. В., зареєстрованого за реєстровим № 1165, земельна ділянка площею 9,7025 га, кадастровий номер 3220280400:02:028:0172, відчужена ОСОБА_2 , який видав довіреність на ім'я ОСОБА_3 , посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапчук Н. В. за реєстровим № 1169, на право користування та розпорядження цією земельною ділянкою.
На підставі технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку землі промисловості транспорту, зв'язку, енергетики, оборони ОСОБА_2 на території Бзівської сільської ради Баришівського району Київської області (переоформлення), розробленої Товарною біржою «Баришівська універсальна» у 2008 році видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 9,7026 га, кадастровий номер 3220280401:02:028:0172, серії ЯЕ № 506759, який зареєстровано за № 010832100155 від 18 січня 2008 року.
12 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого останній отримав позику у сумі 5 820 000,00 грн (том 1, а. с. 73).
На забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 18 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір. Предметом іпотеки є земельна ділянка загальною площею 9,7026 га, розташована за адресою: Бзівська сільська рада, Баришівський район Київська область, кадастровий номер 3220280401:02:028:0172, що належить на праві власності ОСОБА_2 . За умовами іпотечного договору ОСОБА_2 гарантував, що будь-яких прав щодо предмета іпотеки у третіх осіб (за договорами найму, оренди, тощо) немає, будь-які вимоги третіх осіб не забезпечені і не будуть забезпечені предметом іпотеки або правами на його отримання незалежно від строків виникнення цих вимог (том 1, а. с. 75-78). 18 червня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Парфеньок Т. Є. у зв'язку з посвідченням іпотечного договору накладено заборону на відчуження земельної ділянки загальною площею 9,7026 га, кадастровий номер 3220280401:02:028:0172 (том 1, а. с. 78).
06 серпня 2010 року ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_2 , уповноважив ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , та ОСОБА_9 як разом, так і одноособово, представляти інтереси ОСОБА_2 з питань користування та розпорядження як власника земельної ділянки в усіх органах державної влади земельною ділянкою площею 9,7025 га, що розташована за адресою: Бзівська сільська рада, Баришівський район, Київська область, кадастровий номер 3220280400:02:028:0172 (том 1, а. с. 65). 06 серпня 2010 року ОСОБА_10 та ОСОБА_4 відповідно до протоколу № 1 загальних зборів засновників ТОВ «Ріко-Плюс» прийняли рішення про створення ТОВ «Ріко-Плюс» та затвердили статут товариства із статутним капіталом 5 000,00 грн, яке 11 серпня 2010 року зареєстроване Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією.
18 серпня 2010 року засновники ТОВ «Ріко-Плюс» провели загальні збори учасників товариства та прийняли рішення про збільшення розміру статутного капіталу товариства, а також вирішено, що учасник товариства ОСОБА_2 вносить додатковий вклад за рахунок земельної ділянки, кадастровий номер 3220280401:02:028:0172, загальною площею 9,7026 га, яку учасники за взаємною згодою оцінили у 4 998,00 грн (том 1, а. с.193).
На земельну ділянку, кадастровий номер 3220280401:02:028:0172, видано державний акт на право власності, цільове призначення - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони на території Бзівської сільської ради Баришівського району Київської області, серії ЯЛ № 251692, який зареєстровано за № 021093500080 від 26 листопада 2010 року.
На підставі заяви ТОВ «Ріко-Плюс» від 03 грудня 2010 року № 1918 розроблено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельні ділянки при поділі земельної ділянки під землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони ТОВ «Ріко-Плюс». Поділено земельну ділянку, кадастровий номер 3220280401:02:028:0172, площею 9,7026 га та сформовано дві нові земельні ділянки з кадастровими номерами: 3220280400:02:028:0195 (площею 9,6026 га) та 3220280400:02:028:0196 (площею 0,1000 га) із цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення на території Бзівської сільської ради Баришівського району Київської області. Надалі земельна ділянка, кадастровий номер 3220280400:02:028:0195, на підставі договору купівлі-продажу від 19 березня 2013 року перейшла у власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Оскільки ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договором позики не виконав у жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про тлумачення правочину та стягнення заборгованості за договором позики. Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 06 вересня 2011 року (справа 2-1645/11) позов ОСОБА_1 задовольнив. Розтлумачив, що строком повернення грошових коштів за договором від 13 червня 2008 року про внесення змін до договору позики від 12 червня 2008 року є 12 червня 2010 року. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики 9 492 000,00 грн. Апеляційний суд міста Києва рішенням від 20 березня 2012 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 вересня 2011 року змінив шляхом зменшення суму боргу, яка підлягає до стягнення до 5 820 000,00 грн. В решті рішення суду залишив без змін.
19 червня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Баришівський районний суд Київської області рішенням від 08 вересня 2014 року (справа № 355/1017/14-ц) задовольнив позов ОСОБА_1 та звернув стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку загальною площею 9,7026 га, розташовану за адресою: Бзівська сільська рада, Баришівський район, Київська область, кадастровий номер 3220280401:02:028:0172, шляхом її передачі у власність ОСОБА_1
31 травня 2017 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3220280401:02:028:0172, площею 9,7026 га, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 31 травня 2017 року за № 88492001.
13 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Науково-виробнича компанія «Горизонт» із заявою про виготовлення відповідної технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з цільовим призначенням землі підприємства іншої промисловості, на території Бзівської сільської ради, Баришівського району Київської області. В ході виконання робіт 17 квітня 2018 року ОСОБА_1 отримав від державного кадастрового реєстратора рішення № РВ-3201233322018 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, зокрема з тих підстав, що в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, знаходяться інші земельні ділянки.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Визначаючи межі розгляду цієї справи судом касаційної інстанції, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що доводи та вимоги касаційної скарги ОСОБА_5 зводяться до незгоди з постановою суду апеляційної інстанції в частині початку відрахування позовної давності порушеного права ОСОБА_1 , за захистом якого позивач звернувся до суду з позовом. За таких обставин постанова апеляційного суду підлягає касаційному перегляду лише в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним критеріям оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає в повній мірі з огляду на таке.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
У цій справі позивач ОСОБА_11 , звертаючись з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Ріка-Плюс», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , просив суд:
визнати недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Ріко Плюс» від 18 серпня 2010 року № 2;
визнати недійсними державний акт про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3220280400:02:028:0195, серії ЯЛ № 251749, зареєстрований 21 грудня 2010 року за № 021093500324, та державний акт про право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3220280400:02:028:0196, серії ЯЛ № 251692, зареєстрований 26 листопада 2010 року за № 021093500080;
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 19 березня 2013 року (кадастровий номер 3220280400:02:028:0195, сформованої шляхом поділу земельної ділянки площею 9,7026 га, кадастровий номер 3220280401:02:028:0172), укладений між ТОВ «Ріко-Плюс» та ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, вказав на порушення прав позивача, але послався на пропуск ОСОБА_11 позовної давності та взяв до уваги закінчення перебігу встановленої законом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску. З урахуванням заяви відповідачів про застосування позовної давності, суд дійшов висновку про пропуск позивачем такої давності, оскільки йому з 2013 року було достеменно відомо про обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог, але позивач не надав суду доказів поважності причин пропуску позовної давності.
Апеляційний суд, задовольняючи позов, зазначив, що позивач, звертаючись до суду з позовом та подаючи заяву про поновлення строку на звернення до суду, вказував про дотримання ним позовної давності з посиланням на те, що він дізнався про факт порушення своїх прав іпотекодержателя тільки 31 травня 2017 року, коли його право власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано у встановленому законом порядку. В ході виконання робіт 17 квітня 2018 року щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) та її закріплення межовими знаками позивач отримав від державного кадастрового реєстратора рішення про відмову у внесенні відомостей, оскільки в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, знаходяться інші земельні ділянки. Отже, на думку суду апеляційної інстанції, звернення позивача до суду з позовом 17 серпня 2018 року здійснено у межах позовної давності, тому місцевий суд не мав правових підстав для відмови в задоволенні заявлених позовних вимог з підстав пропуску позовної давності.
Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частина перша статті 261 ЦК України визначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення своїх прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові
від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) наголосив на тому, що «перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову в матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов'язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов'язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається. Насамперед для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об'єктивні обставини - сам факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб'єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення».
Норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, тому обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2025 року у справі № 185/12225/23, провадження № 61-16823св24).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими частина перша статті 400 ЦПК України). Тобто суд касаційної інстанції не може вирішувати питання про застосування позовної давності у зв'язку із не дослідженням та ненаданням оцінки відповідним обставинам апеляційним судом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, провадження № 14-452цс18).
Суди встановили, що заява, яка була направлена ОСОБА_7 12 липня 2013 року до Державного агентства земельних ресурсів України, та її відповідні копії до ГУ Держземагентства в Київській області, Управлінню Держземагентства у Баришівському районі, за своїм текстом містила таке: «Я, ОСОБА_1 , є іпотекодержателем нерухомого майна, яким є земельна ділянка загальною площею 9,7026 га, яка розташована за адресою: Бзівська сільська рада, Баришівський район, Київська область (кадастровий номер 3220280401:02:028:0172) на підставі іпотечного договору від 18 червня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Парфенок Т.С., реєстровий номер № 528. Одночасно з посвідчення іпотечного договору від 18 червня 2008 року, була накладена заборона на відчуження земельної ділянки, яка є предметом іпотеки. Наявність заборони на відчуження земельної ділянки підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, копія якого додається. Водночас на Публічній кадастровій карті України на земельну ділянку з кадастровим номером 3220280401:02:028:0172 площею 9,7026 га накладаються наступні земельні ділянки: 3220280401:02:028:0150 площею 0,56 га; 3220280400:02:028:0053 площею 3,4316 га; 3220280400:02:028:0050 площею 3,2158 га; 3220280400:02:028:0195 площею 9,6026 га; 3220280400:02:028:0058 площею 4,055 га. Прошу повідомити мене, чи є таке накладення земельних ділянок технічною помилкою у відомостях Державного земельного кадастру, яка була допущена органом, що здійснює його ведення. Якщо вказане є технічною помилкою, то прошу помилку виправити та повідомити мене про виправлення. Якщо вказане не є технічною помилкою у відомостях Державного земельного кадастру, прошу повідомити кому та на якій підставі були виділенні зазначені вище земельні ділянки, які співпадають в межах із земельною ділянкою, яка є предметом іпотеки».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, встановивши, що матеріали цивільної справи на час ухвалення судового рішення не містили відповідей установ, яким було адресовано запит ОСОБА_1 від 12 липня 2013 року, врахувавши відсутність доказів дослідження судом першої інстанції матеріалів справи № 355/1017/14-ц, дійшов обґрунтованого висновку, про те, що позивач дізнався про факт порушення своїх прав іпотекодержателя тільки 31 травня 2017 року, а саме після реєстрації права власності на спірну земельну ділянку.
Зважаючи на те, що з позовом ОСОБА_1 звернувся 17 серпня 2018 року, тобто з дотриманням позовної давності, апеляційний суд виснував, що у місцевого суду були відсутні правові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності.
З таким висновком апеляційного суду колегії суддів погоджується.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови не надав оцінки діям позивача протягом 2010-2013 років щодо подання заяв, позовів, витребування інформації щодо спірної земельної ділянки, які, на переконання заявника, свідчать про обізнаність ОСОБА_7 щодо обставин імовірного порушення його прав не пізніше 2013 року, коли він об'єктивно мав можливість дізнатися про таке порушення, є лише припущенням, не ґрунтуються на встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставинах справи та не спростовують висновку апеляційного суду, який зроблений на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, та підтверджений доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виняткові повноваження щодо встановлення обставин справи, їх оцінки передусім належать суду першої інстанції та як виняток суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. До повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права. Верховний Суд не має права вдаватися до оцінки обставин справи, їх встановлювати, змінювати саме ту оцінку, яку здійснили суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту.
Доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 261 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справі
№ 911/3677/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 та постанові Верховного Суду від 06 лютого
2020 року у справі № 916/2828/18, колегія суддів не бере до уваги, оскільки доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів, що є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а правовідносини та встановлені фактичні обставини у наведених постановах Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі, не є подібними.
Колегія суддів звертає увагу, що заявник у касаційній скарзі вдається до цитування висновків Верховного Суду, які за своїм змістом є загальними вимогами процесуального та матеріального законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору у разі заявлення відповідачем застосування позовної давності. Однак у кожній із наведених заявником справ, які переглядалися Верховним Судом, ці норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені
у наведених постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки
у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин щодо застосування позовної давності, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи
їх у сукупності.
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли
під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору
на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів
не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом апеляційної інстанції судового рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх
відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, § 2).
Враховуючи вимоги статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції, у Верховного Суду відсутні підстави для перегляду оскаржених судових рішень.
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
Щодо клопотання про закриття касаційного провадження
У червня 2023 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_14., у заявник, посилаючись на пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України, просить закрити касаційне провадження та посилається на те, що касаційна скарга ОСОБА_12 , в інтересах якого діє Сологуб С. А. , хоч і містить доводи за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, але практика Верховного Суду, наведена заявником у скарзі, є нерелевантною.
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 396 ЦПК України).
Колегія суддів вважає, що підстави для закриття касаційного провадження, передбачені статтею 396 ЦПК України, відсутні. Касаційна скарга ОСОБА_5 , в інтересах якого діє Сологуб С. А. , подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України та містить підстави касаційного оскарження. Тому Верховний Суд дійшов висновку про відкриття касаційного провадження та необхідність надання відповідної правової оцінки доводам касаційної скарги під час касаційного перегляду справи. Отже, у задоволенні заяви про закриття касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування судового рішення, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 , в інтересах якого діє адвокат Сологуб Сергій Анатолійович, залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська