22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 2209/190/2012
провадження № 61-15252св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
заявник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»,
боржник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - старший державний виконавець Красилівського відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Гостинський Павло Вікторович,
заінтересована особа - Хмельницький відділ державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» на постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року у складі колегії суддів Спірідонової Т. В., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп») звернулося до суду
із скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Красилівського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гостинського П. В. (далі - державний виконавець).
Скаргу мотивовано тим, що Красилівський районний суд Хмельницької області рішенням від 06 червня 2012 року у справі № 2209/190/2012 стягнув з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра») заборгованість за кредитним договором у сумі 769 772,22 грн, судові витрати у розмірі 2 823,00 грн, а всього 772 595,22 грн. На виконання вказаного судового рішення видано виконавчий лист від 03 липня 2012 року та направлено його стягувачу.
Державним виконавцем Красилівського відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Красилівський ВДВС) Болюхом В. Г. 22 січня 2014 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Красилівським районним судом Хмельницької області 03 липня 2012 року у справі 2209/190/2012.
Вказував, що за договором про відступлення права вимоги від 13 серпня 2020 року, право вимоги за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», перейшло до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп». Новий кредитор набув права вимоги до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів, у тому числі і до ОСОБА_1
Красилівський районний суд Хмельницької області ухвалою від 02 жовтня 2020 року замінив стягувача ПАТ КБ «Надра» на ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у виконавчому проваджені з примусового виконання виконавчого листа № 2209/190/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором. Державний виконавець Гостинський П. В. постановою від 09 жовтня 2020 року замінив стягувача у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Красилівським районним судом Хмельницької області 03 липня 2012 року у справі 2209/190/2012. Постановою державного виконавця Гостинського П. В. про опис та арешт майна боржника від 14 грудня 2023 року накладено арешт на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 на праві власності.
Відповідно до довідки про склад сім'ї та зареєстрованих у будинку осіб встановлено, що у будинку зареєстрований онук ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Чинне законодавство України вимагає отримання згоди органу опіки та піклування на відчуження майна, право власності або право користування на яке мають діти, якщо таке відчуження здійснюється батьками або ж особами, які їх замінюють та не передбачає отримання такої згоди у разі вчинення правочину (примусового відчуження) майна, власниками якого не є батьки або особи, які їх замінюють.
ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» 29 лютого 2024 року направило до Хмельницького відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Хмельницький ВДВС) заяву про залучення суб'єкта оціночної діяльності для оцінки будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та передання на реалізацію організатору електронних торгів Державному підприємству «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ») будинку за вказаною адресою, який належить на праві власності боржнику ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1. Але в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, Порядку реалізації арештованого майна державним виконавцем не вчинено жодних дій щодо визначення вартості описаного та арештованого майна боржника та подальшої його реалізації, тому заявник звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
На підставі викладеного ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» просило суд: визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Гостинського П. В. у межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо незалучення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , якому на праві власності належить будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати протиправною бездіяльність державного виконавця щодо не передання на реалізацію організатору електронних торгів ДП «СЕТАМ» нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , якому на праві власності належить будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов'язати державного виконавця усунути порушення шляхом здійснення призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для оцінки та передання на реалізацію організатору електронних торгів ДП «СЕТАМ» будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Красилівський районний суд Хмельницької області ухвалою від 12 серпня
2024 року скаргу ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» задовольнив.
Визнав протиправною бездіяльність державного виконавця щодо не залучення для проведення оцінки нерухомого майна боржника - будинку за адресою: АДРЕСА_1 , суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Визнав протиправною бездіяльність державного виконавця щодо не передання у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на реалізацію організатору електронних торгів ДП «СЕТАМ» нерухомого майна, а саме будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності боржнику ОСОБА_1 , без дозволу органу опіки та піклування.
Зобов'язав державного виконавця усунути порушення шляхом здійснення призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для оцінки та передачею на реалізацію організатору електронних торгів ДП «СЕТАМ» будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності боржнику ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що чинним законодавством
не передбачено обмежень під час реалізації права власника на розпорядження майном залежно від того, чи мають право на користування ним інші особи, зокрема малолітні діти, якщо власник не є їх батьком або ж особою, яка замінює останніх. Тому реєстрація в будинку боржника ОСОБА_1 його неповнолітнього онука не є перешкодою для вчинення державним виконавцем дій, необхідних для виконання судового рішення.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Хмельницький апеляційний суд постановою від 31 жовтня 2024 року ухвалу Красилівського районного суду Хмельницької області від 12 серпня 2024 року скасував, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні скарги.
Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні скарги, взяв до уваги висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 жовтня
2021 року усправі № 755/12052/19, згідно з яким на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу з боржника на визначену суму зобов'язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим у силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання такого дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державного виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування.
Апеляційний суд виснував, що виконавець повинен звернутися за дозволом до органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, та вважав, що місцевий суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для визнання протиправної бездіяльності державного виконавця та зобов'язання його призначити суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для оцінки та передання на реалізацію організатору електронних торгів ДП «СЕТАМ» житлового будинку у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, належного ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
14 листопада 2024 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року та залишити в силі ухвалу Красилівського районного суду Хмельницької області від 12 серпня 2024 року.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 та постановах Верховного Суду від 06 травня 2019 року у справі № 639/5828/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 346/432/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 695/2714/15-ц, від 20 березня 2023 року у справі № 757/61151/21-ц.
Заявник зазначає, що зареєстрована малолітня дитина, яка має право користування спірним майном, є онуком боржника ОСОБА_1 , отже боржник у виконавчому провадженні не є батьком або особою, яка її замінює для дитини.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 06 грудня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
26 грудня 2024 року на адресу Верховного Суду надійшли витребувані матеріали справи.
Верховний Суд ухвалою від 28 серпня 2024 року справу призначив до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п'яти суддів.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить касаційну скаргу
ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» залишити без задоволення, а постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року без змін. Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований у спірному будинку з дати народження. Іншого житла ні у нього, ні у його батьків немає. У будинку проживають також мати малолітнього онука, яка є дочкою ОСОБА_1 , та батько, який із 2022 року перебуває у Збройних Силах України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що постановою державного виконавця Красилівського ВДВС Бохюха В. Г. від 22 січня 2014 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Красилівським районним судом Хмельницької області 03 липня 2012 року у справі № 2209/190/2012 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором в сумі 769 772,22 грн, судових витрат у розмірі 2 823,00 грн, а всього 772 595,22 грн.
Красилівський районний суд Хмельницької області ухвалою від 02 жовтня 2020 року замінив стягувача ПАТ КБ «Надра» на ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 2209/190/2012, виданого Красилівським районним судом Хмельницької області.
Державний виконавець Красилівського ВДВС Гостинський П. В. постановою від 09 жовтня 2020 року замінив стягувача у виконавчому провадженні з ПАТ КБ «Надра» на ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп».
Відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 належить на праві власності будинок за адресою: АДРЕСА_2 .
Державний виконавець Гостинський ВП. В. постановою від 22 грудня 2021 року наклав арешт на зазначений будинок.
Державний виконавець Гостинський ВП. В. постановою від 05 липня 2023 року наклав арешт на грошові кошти боржника ОСОБА_1 .
Із довідок Волицького старостинського округу Красилівської міської ради Хмельницької області від 18 серпня 2023 року №180, 181 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (власник), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (дружина), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (син), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (дочка) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (онук). Неповнолітній ОСОБА_2 який є онуком ОСОБА_1 , зареєстрований та проживає за вказаною адресою з дня його народження, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Згідно із постановою державного виконавця Гостинського П. В. про опис та арешт майна боржника від 30 листопада 2023 року описано та накладено арешт на майно боржника, а саме на будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 .
На вимогу державного виконавця від 30 листопада 2023 року про надання дозволу на примусову реалізацію житлового будинку, Служба у справах дітей Красилівської міської ради Хмельницької області надала відповідь від 10 січня 2024 року № 01-20/11 щодо неможливості розгляду питання про надання згоди на примусову реалізацію майна. Служба у справах дітей повідомила, що законодавство України передбачає, що за такою згодою до органу опіки та піклування можуть звернутися батьки дітей або їх законні представники. Чинним законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти. У законодавстві не передбачено механізму зобов'язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати відповідний дозвіл у примусовому порядку, які не зацікавлені в примусовій реалізації майна.
Згідно із заявою ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» від 29 лютого 2024 року стягувач звертався до державного виконавця з проханням залучити суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання до проведення оцінки житлового будинку, який належить боржнику та здійснити реалізацію арештованого майна шляхом проведення електронних торгів.
21 березня 2024 року державний виконавець направив Службі у справах дітей Красилівської міської ради Хмельницької області звернення про розгляд питання щодо надання дозволу на примусову реалізацію арештованого майна, відповідь на яке в матеріалах виконавчого провадження відсутня.
Відповідно до постанови державного виконавця Гостинського П. В. від 11 квітня 2024 року матеріали виконавчого провадження згідно з виконавчим листом від 03 липня 2012 року № 2/2209/234 у зв'язку із реорганізацією Красилівського ВДВС передано до Хмельницького ВДВС для виконання.
За поясненнями ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» Красилівський районний суд Хмельницької області рішенням у справі №677/2474/14-ц від 28 травня 2015 року, визнав недійсним правочин, оформлений договором іпотеки б/н житлового будинку АДРЕСА_4 , укладений 30 листопада 2007 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , зареєстрований у реєстрі за № 5534.
Отже, житловий будинок АДРЕСА_5 не є предметом іпотеки, та не підпадає під дію Закону України «Про іпотеку».
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Суд визначає в межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (частина перша статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року
за № 1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна) у разі передання на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).
У разі передання на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника,
а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (пункт 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, у редакції наказу Міністерства юстиції від 29 вересня 2016 року № 2832/5, далі - Інструкція з організації примусового виконання рішень).
Це кореспондує пункту 3 розділу ІІ цієї Інструкції.
Вимога про отримання дозволу державним виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить малолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» від можливого порушення (постанова Верховного Суду від 15 травня 2025 року у справі № 158/3041/21, провадження № 61-12261св24).
Захист відповідних прав дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа «Жовнер проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частини друга, третя статті 451 ЦПК України).
Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі
№ 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21), вказано, що «на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим у силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні такого дозволу виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій виконавця та/або органу опіки та піклування. Наведене стосується також і дій приватних виконавців.
Верховний Суд у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 607/8145/18 (провадження № 61-6249св20), посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06 травня 2019 року у справі № 639/5828/15-ц (провадження № 61-29627св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 346/432/16-ц (провадження № 61-29148св18) та від 19 червня 2019 року у справі № 695/2714/15-ц (провадження № 61-29000св18), зазначив, що чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні діти, якщо власник не є їх батьком (матір'ю) або ж особою, яка замінює останніх.
Враховуючи зазначене, керуючись принципом розумності як однією з загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), враховуючи принцип верховенства права, виходячи із завдання цивільного судочинства та застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що встановлених обставин справи достатньо для твердження про те, що державним виконавцем не було допущено порушення відповідних прав дітей у спосіб, зазначений заявницею».
У справі, яка переглядається, суди встановили, що Красилівський районний суд Хмельницької області рішенням у справі № 677/2474/14-ц від 28 травня 2015 року, визнав недійсним правочин, оформлений договором іпотеки б/н житлового будинку АДРЕСА_4 , укладений 30 листопада 2007 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , зареєстрований у реєстрі за № 5534.
Ухвалюючи рішення у справі № 677/2474/14-ц, Красилівський районний
суд Хмельницької області керувався тим, що спірний іпотечний договір укладений
без згоди органу опіки та піклування, що є порушенням частини четвертої статті
12 Закону України «Про основи соціального захист бездомних осіб і безпритульних дітей». За таких обставин житловий будинок АДРЕСА_4 не є предметом іпотеки.
Колегія суддів звертає увагу, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду, є неможливою.
Водночас законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.
Особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження
з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не
є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом із тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов'язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. Водночас чинним законодавством не передбачено механізмів зобов'язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.
Державний чи приватний виконавець спочатку повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а в разі відмови органу опіки та піклування, державний чи приватний виконавець з метою виконання судового рішення та забезпечення дотримання прав дітей повинен звернутися до суду (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 05 травня 2025 року у справі № 158/3041/21, провадження № 61-12261св24).
Відповідно до частин першої, четвертої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Стаття 29 ЦК України не пов'язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.
Згідно з абзацом п'ятим 5 статті 3 та частинами першою, десятою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Отже, зазначеними нормами встановлено обов'язок батьків зареєструвати місце проживання дитини за своїм місцем проживання. Суд апеляційної інстанції, вказавши, що малолітній ОСОБА_2 є онуком боржника у виконавчому провадженні, зареєстрований у спірному будинку з 21 вересня 2012 року, тобто з народження, не встановив зловживання чи недобросовісних дій батьків малолітньої дитини щодо її житлових прав.
За таких обставин апеляційний суд, встановивши, що малолітня дитина зареєстрована у спірному будинку з народження за місцем проживання одного з батьків, доказів наявності іншого житла у дитини матеріали справи не містять, та те, що державний виконавець звертався до служби у справах дітей із заявою про надання дозволу на звернення стягнення та дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким має дитина, однак дозволу на момент розгляду справи не отримав, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги.
Колегія суддів зазначає, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом у порядку статті 435 ЦПК України (постанова Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 2-2408/11, провадження № 61-5941св24).
Під час розгляду подання суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні: чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення: чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання: чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання: яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини (постанова Верховного Суду від 15 травня 2025 року у справі № 158/3041/21, провадження № 61-12261св24).
За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що державний виконавець повинен звернутися за дозволом для реалізації житлової нерухомості, право користування якою має дитина.
Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України
Колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року
у справі № 755/12052/19, та постановах Верховного Суду від 06 травня 2019 року
у справі № 639/5828/15-ц (провадження № 61-29627св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 346/432/16-ц (провадження № 61-29148св18), від 19 червня 2019 року
у справі № 695/2714/15-ц (провадження № 61-29000св18), від 20 березня 2023 року
у справі № 757/61151/21-ц (провадження № 61-8513св22), оскільки фактичні обставини у справі, яка переглядається, та у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, є різними, а правовідносини не є подібними.
У справі № № 639/5828/15-ц (провадження № 61-29627св18) розглядався спір за позовом фізичних осіб, приватного нотаріуса, третя особа - служба у справах дітей Жовтневого району м. Харкова, про визнання недійсним договору дарування (постанова Верховного Суду від 06 травня 2019 року).
У справі № 346/432/16-ц (провадження № 61-29148св18) розглядався спір за позовом ОСОБА_1, який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2, до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей міської ради, приватний нотаріус Трачук Л. В., ОСОБА_5, про визнання договору дарування недійсним і усунення перешкод у користуванні майном (постанова Верховного Суду від 06 листопада 2019 року).
У справі 695/2714/15-ц (провадження № 61-29000св18) розглядався спір за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини-інваліда ОСОБА_2 до ПАТ «Омега-Банк» про визнання недійсними договорів про передачу в іпотеку житлового будинку, в якому проживає та зареєстрована малолітня дитина-інвалід (постанова Верховного Суду від 19 червня 2019 року).
У справі № 757/61151/21-ц (провадження № 61-8513св22) Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду щодо визнання протиправною бездіяльності приватного виконавця щодо не передання у межах зведеного виконавчого провадження на реалізацію організатору електронних торгів ДП «Сетам» квартири, належної ОСОБА_2, без дозволу органу опіки та піклування. Суд керувався тим, що ОСОБА_3 та малолітній ОСОБА_4, які зареєстровані у спірній квартирі 13 липня 2012 року, є племінниками ОСОБА_2, а позивач ще у липні 2008 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, який і був задоволений рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 лютого 2013 року (справа № 2-595/12). Отже, реєстрація племінників ОСОБА_2 у спірній квартирі під час провадження у справі № 2-595/12 свідчить про його недобросовісні дії.
Таким чином, порівнювані правовідносини у справах, зазначених у касаційній скарзі, та у справі, яка переглядається, не є подібними, різняться встановленими фактичними обставинами, підставами і предметами позовів, що вказує на відмінність норм, відповідно до яких вирішується спір. Тому посилання на висновки, наведені заявником у касаційній скарзі, є нерелевантними.
Посилання на різні постанови Верховного Суду із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, у неподібних правовідносинах чи у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
У справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду розглядала скаргу ОСОБА_1 про визнання протиправними дії державного виконавця щодо передання квартири АДРЕСА_1, на реалізацію з прилюдних торгів ДП «Сетам» та визнати незаконним висновок державного виконавця про вартість цього нерухомого майна. Змінюючи мотивувальну частину ухвали суду першої інстанції, Велика Палата Верховного дійшла висновку про необхідність отримання державним (приватним) виконавцем дозволу органу опіки і піклування на примусову реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, однак саме у цій справі не погодилася з доводами скаржниці, оскільки дійшла висновку, що у її онуків житлові права на її нерухомість не виникли з огляду на недобросовісні дії скаржниці щодо реєстрації місця проживання власних онуків саме з метою перешкоджання виконавчому провадженню. За встановлених обставин державний виконавець подав документи до ДП «Сетам» 15 липня 2019 року, цього ж дня у спірній квартирі зареєстроване місце проживання ОСОБА_4. Місце проживання ОСОБА_3 зареєстроване у спірній квартирі за 4 дні до передачі документів державним виконавцем до ДП «Сетам» - 11 липня 2019 року. Отже, на переконання Великої Палати Верховного Суду, такі дії заявниці не можуть свідчити про виникнення у дітей житлових прав на спірну квартиру.
Отже, висновки, викладені у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року
у справі № 755/12052/19.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність та обґрунтованість висновків апеляційного суду щодо відмови у задоволенні скарги.
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «RUIZ TORIYA v. SPAINE», заява № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).
За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційного суду без змін.
Отже, касаційна скарга ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» підлягає залишенню без задоволення, а постанова Хмельницького апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року - без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» залишити без задоволення.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк
Судді В. М. Ігнатенко
А. А. Калараш
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська