Справа № 127/29973/25
Провадження № 3/127/6334/25
05.11.20205.11.2025м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 18.09.2025 об 11.15 год по вул. 600-річчя, 17 в м. Вінниці ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки Man, д.н. НОМЕР_1 , не був уважним, не дотримався безпечного бокового інтервалу, в результаті чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль марки BMW, д.н. НОМЕР_2 . Внаслідок цього транспорті засоби отримали механічні пошкодження.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак його захисник не заперечував проти здійснення судового розгляду за відсутності його підзахисного.
Заслухавши думку захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З диспозиції статті 124 КпАП випливає, що відповідальність за даною нормою настає у разі порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Слід звернути увагу, що дана норма є бланкетною.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 12.1 та 13.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР).
Зі змісту пункту 12.1 ПДР випливає, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.
Згідно з пунктом 13.1 ПДР водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.
На підтвердження винуватості ОСОБА_1 до протоколу про адміністративне правопорушення надані схема ДТП, письмові пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Не погоджуючись з обставинами, викладеними у протоколі про адміністративне правопорушення, захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, надав суду фото місця події із зображенням прилеглої території та розташування припаркованих транспортних засобів (далі - Фото), протокол опитування ОСОБА_1 (далі - Протокол), та акт відтворення обставин ДТП (далі - Акт). При цьому захисник особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, здійснив посилання на те, що за своїми технічними характеристиками керований його підзахисним транспортний засіб не міг здійснити в'їзд на територію в зв'язку з припаркованими автомобілями, які були припарковані з порушенням вимог ПДР. Доводи захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, в частині порушення вимог ПДР водієм автомобіля BMW, д.н. НОМЕР_2 , суд оцінювати у цьому провадженні не вправі, оскільки вирішення цього витання виходить за межі питань, з приводу яких складений протокол про адміністративне правопорушення.
Зокрема, у прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08), рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об'єктивною перевіркою.
Саме тому суд вважає, що у цьому провадженні мають бути оцінені доводи захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише в частині наявності чи відсутності ознак порушення вимог ПДР саме особою, щодо якої складений протокол про адміністративне правопорушення - ОСОБА_1 .
Оцінюючи доводи захисника, суд вважає слушними його посилання на приписи пункту 1.4 ПДР, яким визначено, що кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила. Також суд вважає слушними посилання захисника на те, що за своїми технічними характеристиками керований його підзахисним транспортний засіб міг безпечно здійснити проїзд на прилеглу територію, однак бокові інтервали залишались дуже незначні, при цьому зіткнення відбулось у зв'язку з тим, що керований його підзахисним транспортний засіб попав колесом у яму.
Оцінюючи доводи захисника в цій частині, суд вважає за доцільне зауважити таке.
Згідно з частиною третьою статті 14 Закону України «Про дорожній рух» (далі - Закон № 3353-XII) учасники дорожнього руху мають право, зокрема на безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 3353-XII власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.
Зі змісту частини другої статті 24 Закону № 3353-XII випливає, що при виконанні робіт по ремонту і утриманню автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів дорожньо-експлуатаційні організації у першочерговому порядку повинні здійснювати заходи щодо безпеки дорожнього руху на основі обліку і аналізу дорожньо-транспортних пригод, результатів обстежень і огляду автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, і передусім на аварійних і небезпечних ділянках та у місцях концентрації дорожньо-транспортних пригод.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 3353-XII при виконанні робіт в смузі відведення автомобільної дороги, вулиці та залізничного переїзду, якщо це загрожує безпечному чи безперебійному руху транспорту і пішоходів, організації, що відповідають за утримання автомобільної дороги, вулиці та залізничного переїзду, можуть закрити чи обмежити рух на основі погодженого з Національною поліцією ордера, який видається відповідним дорожнім органом, а в містах - службою місцевого державного органу виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Зі змісту пункту 1.4 ПДР випливає, що кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.5 ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
При цьому абзацом другим пункту 1.5 ПДР визначено, що особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган.
З наданих суду матеріалів випливає, що в місці пошкодження дорожнього полотна відповідні попереджувальні знаки та відмітки установлені не були. Також наданими захисником документами, які судом зазначені вище, встановлена невідповідність відомостей, які зазначені у Схемі, фактичним обставинам - в частині ширини проїзної частини та відстані від керованого ОСОБА_1 транспортним засобом до краю проїзної частини.
Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов'язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.
З огляду на викладене, з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд дійшов до висновку, що об'єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у недотриманні приписів пунктів 12.1 та 13.1 ПДР. Натомість суд, оцінюючи надані суду докази у їх сукупності, дійшов до переконання, що посилання у протоколі про адміністративне правопорушення на недотримання ОСОБА_1 зазначених вимог ПДР безпідставне. Тому суд вважає, що в діянні ОСОБА_1 відсутні ознаки правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі необхідно закрити.
Керуючись статтями 124, 283, 284 КпАП, суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: