Номер провадження 2/754/6006/25
Справа №754/8916/25
Іменем України
30 жовтня 2025 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Скрипки О.І.
при секретарі Моторенко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 28.08.2023 року між ТОВ та відповідачем за допомогою Веб-сайту (credos.com.ua) було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1262-7626, який було підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора A0166. Відповідно до умов Кредитного договору, кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 5 400,00 грн.; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 14 днів; знижена % ставка - 2,50 % в день; - стандартна % ставка - 3,00 % в день.
Як зазначає позивач, ТОВ свої зобов'язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, перерахувавши відповідачу грошові кошти на вказаний ним рахунок. В той же час, відповідач порушив вищезазначені умови кредитного договору, не повернув в повному обсязі кредит, а також не виконав в повному обсязі всі інші свої грошові зобов'язання перед кредитодавцем за кредитним договором. Станом на 25.04.2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 49 086,00 грн., а саме: прострочена заборгованість за кредитом - 5 400,00 грн., прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 43 686,00 грн. Разом з тим кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у загальній сумі 25 866,00 грн. за умови погашення позичальником решти заборгованості за Кредитним договором в розмірі 23 220,00 грн. Враховуючи вищезазначене, позивач просить суд у цьому позові стягнути з відповідача не повну суму заборгованості за кредитним договором, а лише її частину, а саме: прострочену заборгованість за кредитом - 5 400,00 грн.; прострочену заборгованість за нарахованими процентами - 17 820,00 грн., а всього - 23 220,00 грн.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просить задовольнити його вимоги стягнути з відповідача вищевказані суми заборгованості в загальному розмірі 23 220,00 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 09.06.2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
22.07.2025 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. У даному відзиві відповідач заперечує проти позовних вимог, вказуючи на неукладеність кредитного договору. При цьому відповідач стверджує, що він не укладав та не підписував договір позики, відповідно, не погодив зазначені в договору процентні ставки та пролонгації і доказів протилежного позивачем не доведено. Також, відповідач заперечує проти строків кредитування та нарахованих відсотків, вважаючи, що позивач міг максимально нарахувати відсотки за 14 днів в загальному розмірі 1890,00 грн. Відповідач зазначив, і що відсутні докази перерахування коштів (тіла кредиту), а розрахунок заборгованості та інформаційні довідки не є належними доказами.
З урахуванням наведеного, відповідач вважає, що позивач не довів факту укладення договору позики (кредиту) на умовах, що вказані у наданій копії договору, не довів перерахування тіла кредиту, не довів розмір фактично наданих у кредит коштів та розмір відсотків, які він просить стягнути за період користування кредитними коштами, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
25.07.2025 року до суду надійшли додаткові пояснення представника позивача Кожушка В.О. у справі. У даних поясненнях представник позивача зазначає про належність доказів щодо укладення між сторонами кредитного договору та узгодженнях істотних його умов, в тому числі і щодо сплати відсотків. Крім того, нарахування відсотків здійснювалось відповідно до умов договору з урахуванням здійснення відповідачем платежів, а датою повернення кредиту визначено 22.06.2024 року.
Посилаючись на викладене, представник позивача стверджує, що при укладенні договору було дотримано норм чинного законодавства, а суду надано належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог, в зв'язку із чим просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 06.08.2025 року витребувано у АТ «Ощадбанк» підтвердження належності банківської картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , на яку 28.08.2023 року було перераховано кредитні кошти в сумі 5400 грн. (ID транзакції: 2357462635 ); виписку з банківського рахунку ОСОБА_1 щодо надходження 28.08.2023 року коштів у сумі 5400 грн. (ID транзакції: 2357462635 ) на банківську картку № НОМЕР_1 .
Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, в позовній заяві просить розглядати справу в його відсутність.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяву про відкладення розгляду справи чи розгляд справи без його участі не подав.
Враховуючи обставини справи, наявність відзиву та відповіді на відзиву, достатність часу для реалізації сторонами своїх прав на захист, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних доказів.
Розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позов підлягає задоволенню з наступник підстав.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» зареєстровано як фінансова установа відповідно свідоцтва про реєстрацію фінансової установи серія ІК №116, виданого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 1 серпня 2013 року.
Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 8 червня 2017 року №2401 ТОВ «Укр Кредит Фінанс» видано ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).
Відповідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ТОВ «Укр Кредит Фінанс» є надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів.
Між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 28.08.2023 з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи вебсайту ТОВ «Укр Кредит Фінанс» (https://credos.com.ua), у рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів та які в процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1262-7626.
Відповідно до умов кредитного договору позивач відкрив для відповідача кредитну лінію шляхом надання відповідачу грошових коштів (кредит) на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб відповідача, а відповідач зобов'язався повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому Договором.
Згідно з п.п.4.1, 4.2 договору, позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на таких умовах: дата видачі кредиту - 28.08.2023 року, сума кредиту 5400,00 грн.
Відповідно до п.4.7 кредитного договору, плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування кредитом. Тип процентної ставки фіксована.
Згідно з п. 4.10 кредитного договору, стандартна процентна ставка за кредитом становить 3,00 % за кожен день користування кредитом. Оплату процентів за користування кредитом позичальник зобов'язаний здійснювати не пізніше останнього дня кожного Базового періоду.
Також, відповідно до п. 4.8. кредитного договору, базовий період складає 14 календарних днів.
Згідно п.5.3, останнім календарним днем першого базового періоду є 10.09.2023 року, сума кредиту 5400,00 грн., нараховані проценти за користування кредитом у перший базовий період - 1890,00 грн., разом до сплати 7290,00 грн.
Аналогічні дані містяться і у п.2.3 договору, згідно якого для мінімізації загальних витрат позичальника за кредитом кредитодавець рекомендує позичальнику здійснити повне погашення кредиту не пізніше останнього дня першого базового періоду строку кредитування згідно наведеного розрахунку.
В той же час, відповідно до п. 4.12 договору, строк кредитування, тобто, строк на який надається кредит позичальнику: 300 (триста) календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Надання додаткових грошових коштів позичальнику у рахунок кредиту на підставі додаткової угоди не змінює строк кредитування. Дата повернення (виплати) Кредиту 22.06.2024 року. Строк дії договору є рівним строку кредитування. У будь-якому випадку договір діє до 24 (двадцять четвертої) години (включно) доби, наступної після дати повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Продовження строку кредитування або строку дії договору в односторонньому порядку кредитодавцем або позичальником не допускається. Подовження строку кредитування є можливим виключно за взаємною згодою сторін в процесі реструктуризації кредитних зобов'язань позичальника.
Згідно п.10.1 договору, знижена процентна ставка 2,50 % діє у разі, якщо позичальник своєчасно і у повному обсязі сплачує проценти за користування кредитом.
Відповідно до п. 4.14 договору, орієнтовна загальна вартість кредиту складає 54 000,00 грн. та включає в себе суму кредиту та проценти за користування кредитом.
За змістом пункту 12 договору зазначено реквізити позичальника ОСОБА_1 , паспорт, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків, електронна адреса, номер особистого електронного платіжного засобу НОМЕР_1 та електронний підпис одноразовим ідентифікатором А0166.
До позовної заяви позивач додав Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), затверджені 15.06.2023 року, та паспорт споживчого кредиту, у якому викладена інформація про істотні умови споживчого кредиту, аналогічна інформації, яка міститься у договорі про відкриття кредитної лінії № 1262-7626.
Матеріали справи також містять таблицю позивача про обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором № 1262-7626. Згідно з наведеною у довідці інформацією, починаючи з 10.09.2023 року відповідач кожні 10 днів (базовий період) мав сплачувати позивачу проценти за користування кредитом у розмірі 2268,00 грн., а останній платіж за відсотками мав бути вчинений відповідачем 22.06.2024 року. У цей же день 22.06.2024 року відповідач мав повернути тіло кредиту у розмірі 5400,00 грн. Указана довідка також підписана відповідачем за допомогою електронного підпису шляхом використання одноразового ідентифікатора А0166.
Відповідно до довідки позивача та листа АТ КБ "ПриватБанк" від 23.04.2025 року, позивач 28.08.2023 перерахував відповідачу за допомогою системи LIQPAY кредитні кошти за договором № 1262-7626 у розмірі 5400,00 грн. на рахунок НОМЕР_1 .
Факт перерахування вказаних коштів підтверджується листом АТ «Ощадбанк» від 25.08.2025 року, наданим на виконання ухвали Деснянського районного суду м.Києва, з якого вбачається, що на ім'я ОСОБА_1 відкрито банківський рахунок, який обслуговується за допомогою платіжної картки № НОМЕР_3 . До вказаного листа долучено виписку та платіжну інструкцію про зарахування на вказаний рахунок суми 5400,00 грн. 28.08.2023 року.
За розрахунком заборгованості, наданого ТОВ «Укр кредит Фінанс» за договором від 28.08.2023 року № 1262-7626, ОСОБА_1 частково здійснено оплати на погашення відсотків, в повному обсязі не виконано зобов'язання з повернення кредиту в розмірі 5400,00 грн. та сплати процентів в розмірі 43 686,00 грн.
Позивач просить задовольнити його вимоги та стягнути з відповідача прострочену заборгованість за кредитом - 5 400,00 грн., прострочену заборгованість за нарахованими процентами - 17 820,00 грн., а всього - 23 220,00 грн., посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, а також право кредитодавця вимагати часткового виконання.
Відповідач проти позовних вимог заперечував, вказуючи на неукладеність договору, несправедливість його умов та відсутність належних доказів на підтвердження позовних вимог.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
На підставі частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
За змістом частини 2 статті 1055 ЦК України, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Частиною 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом частини першої статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
На підставі частини 1 та 2 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом частини 1, 2 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно частини 1-4 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).
Відповідно до частини 7 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Частиною 1 статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203 св 20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Судом встановлено, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 вчинено договір про відкриття кредитної лінії від 28.08.2023 року № 1262-7626 в електронній формі.
Так, відповідно до пункту 3.1 договору, цей договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію».
За змістом пункту 3.8 договору у разі погодження із запропонованими кредитодавцем умовами цього договору, позичальник надає кредитодавцю відповідь про повне та безумовне прийняття пропозиції кредитодавця (акцепту) шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), який надсилається кредитодавцем позичальнику в СМС-повідомленні або надається шляхом здійснення дзвінка на номер телефону, який був наданий позичальником, що вважається підписанням цього договору відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». Накладення позичальником електронного підпису у формі одноразового ідентифікатору здійснюється шляхом введення отриманого одноразового паролю у відповідне поле форми на вебсайті кредитодавця.
Згідно із розділом 12 договору міститься електронний підпис позичальника ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) А0166.
Частинами другою, четвертою, шостою статті 8 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції, який приймає (акцептує) пропозицію іншої сторони щодо укладення електронного договору, зобов'язаний повідомити про себе інформацію, необхідну для його укладення.
Фізична особа повинна надати інформацію про себе, необхідну для вчинення електронного правочину, створення електронного підпису, ідентифікації в інформаційній системі суб'єкта електронної комерції, шляхом введення (створення) особою спеціального набору електронних даних, а також вчинення інших дій у такій системі.
Перелік інформації, необхідної для вчинення електронного правочину, визначається законодавством України або за домовленістю сторін.
Відповідно до частини 4 статті 14 Закону України «Про електронну комерцію», ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб'єкта електронної комерції.
Статтею 1 Закону України «Про Електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.
Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України "Про інформацію" та спеціальний Закон України "Про захист персональних даних".
Статтею 2 Закону України "Про захист персональних даних" визначає, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).
За змістом розділу 12 договору вбачається здійснення ОСОБА_1 надання персональних даних паспорта, реєстраційного номеру облікової картки платника податків, даних банківської картки, на яку слід перерахувати кошти, номера телефону, електронної адреси. У матеріалах справи відсутні докази того, що надання персональних даних здійснено не ОСОБА_1 , а іншою особою, що телефонний номер, з використанням якого здійснювалося підписання електронним підписом з одноразовим ідентифікатором договору, ОСОБА_1 не належить. Також суд звертає увагу на те, що відповідач до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій не звертався. При цьому, заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 не посилається на обставини вчинення договору від його імені іншою особою, лише вказуючи, що договір він не укладав.
Верховний суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 провадження № 61-9071св20 зазначив, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Також Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 провадження № 61-6066 св 23 погодив з тим, що без введення особою логіна і паролю в інтернет-банкінгу (де він обслуговується), які відомі виключно останньому, здійснення його верифікації, передання ним та отримання відповідачами персональних даних від позивача з метою укладення договору, є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно відповідача, як і незаконності заволодінням його персональними даними.
Таким чином, враховуючи, що договір між сторонами не був би укладений без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, суд вважає доведеним вчинення договору і що наявна в матеріалах справи паперова роздруківка договору створювалась у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Не заслуговують на увагу посилання відповідача на недоведеність надання йому кредитних коштів на виконання договору.
Так, на підставі пункту 11.1 договору цей договір та Правила разом складають єдиний договір та визначають усі істотні умови договору та надання кредиту. Укладаючи цей договір, позичальник підтверджує, що попередньо уважно ознайомився з Правилами на вебсайті кредитодавця, повністю розуміє всі їх умови, зобов'язується та погоджується неухильно дотримуватись умов цього Договору.
Відповідно до пункту 2.2 договору, кредитодавець відкриває кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов'язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором.
На підставі пункту 4.6 договору, кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у пункті 4.1. цього договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Ініціювання безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п. 4.1. цього договору, здійснюється кредитодавцем безпосередньо після укладення сторонами цього договору та надіслання позичальнику примірнику договору та додатків до нього у вигляді електронного документа. Кредит вважається наданим позичальнику з моменту списання грошових коштів з банківського рахунку кредитодавця за належними реквізитами для їх наступного зарахування на електронний платіжний засіб, зазначений Позичальником при оформленні кредиту.
У пункті 12 договору зазначено реквізити позичальника ОСОБА_1 , паспорт, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків, електронна адреса, номер особистого електронного платіжного засобу НОМЕР_1 та електронний підпис одноразовим ідентифікатором А0166.
Відповідно до довідки позивача та листа АТ КБ "ПриватБанк" від 23.04.2025 року, позивач 28.08.2023 перерахував відповідачу за допомогою системи LIQPAY кредитні кошти за договором № 1262-7626 у розмірі 5400,00 грн. на рахунок НОМЕР_1 і даний факт підтверджується листом АТ «Ощадбанк» від 25.08.2025 року про те, що на ім'я ОСОБА_1 відкрито банківський рахунок, який обслуговується за допомогою платіжної картки № НОМЕР_3 . До вказаного листа долучено виписку та платіжну інструкцію про зарахування на вказаний рахунок суми 5400,00 грн. 28.08.2023 року.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про доведеність виконання позивачем зобов'язання з надання ОСОБА_1 кредиту в сумі 5400,00 грн. шляхом перерахування коштів на підставі договору між позивачем та відповідачем на картковий рахунок НОМЕР_1 , вказаний ОСОБА_1 в особистому кабінеті та в кредитному договорі.
Вирішуючи питання щодо розміру заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд виходить з наступного.
У постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 Верховний Суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту.
По своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов'язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості.
Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 464/3214/16 (провадження № 61-16156св21).
Розрахунок заборгованості, наданий ТОВ «Укр Кредит Фінанс» суд вважає належним доказом виконання зобов'язання з надання відповідачу грошових коштів, розміру невиконаного відповідачем зобов'язання з повернення кредиту та процентів, оскільки він підтверджується наявними у справі доказами, в тому числі і доказами зарахування кредитних коштів.
Крім того, пунктом 4.1 договору встановлено розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір кредиту 5400,00 грн., дата надання/видачі кредиту 28.08.2023 року.
За змістом пункту 4.8. договору базовий період складає 14 календарних днів.
Згідно з пунктом 4.12 договору, строк кредитування, тобто, строк на який надається кредит позичальнику 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту 22.06.2024 року.
Пунктами 4.7, 4.10 визначено , що плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування кредитом. Тип процентної ставки за користуванням кредитом фіксована.
Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою: стандартна процентна ставка становить 3,00 % за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за зниженою ставкою).
Згідно пункту 10.1 договору, знижена процентна ставка становить 2,5 % за кожен день користування кредитом, яка надається кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника до сумлінного виконання умов договору.
За таких обставин, судом встановлено, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно із розрахунком заборгованості, наданого позивачем, ОСОБА_1 не виконано зобов'язання з повернення кредиту в сумі 5400,00 грн., сплати процентів в сумі 43 686,00 грн.
За змістом наведеного розрахунку, з 28.08.2023 року по 08.10.2023 року нарахування процентів відбувалось за зниженою процентною ставкою 2,5 %, з 09.10.2023 року по 22.06.2024 року застосовано стандартну процентну ставку 3,00 %.
Також, у даній справі позивачем заявлено про часткове списання заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 25 866,00 грн.
Відповідно до статті 605 ЦК України, зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Аналіз статті 605 ЦК України свідчить, що під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов'язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом, прощенням боргу втілюється в односторонньому правочині. Хоча сторони договору не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу.
У даній справі прощення боргу втілене в односторонньому правочині кредитора. Недійсність такого одностороннього правочину законом прямо не встановлена, а тому в аспекті положень частини 1 статті 204 ЦК України такий правочин є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним.
Зазначений висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 січня 2023 року у справі № 758/2990/17 (провадження № 61-6756св22).
З урахуванням викладеного, загальна сума заборгованості за відсотками підлягає зменшенню на суму прощеного боргу і становить 17 820,00 грн.
Відповідачем належним чином правильність здійснення розрахунку невиконаного зобов'язння з повернення кредиту в сумі 5400,00 грн, сплати процентів в сумі 17 820,00 грн не спростована.
З огляду на наведене підлягають стягненню з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 5400,00 грн., заборгованість за нарахованими відсотками в розмірі 17 820,00 грн.
При цьому судом відхиляються посилання відповідача на те, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» мало обмежити нарахування відсотків за користування кредитом заявленим строком кредитування, який становить 14 календарних днів, оскільки такі посилання не відповідають умовам договору.
Так, згідно умов договору про відкриття кредитної лінії визначено як заявлений строк користування кредитом - 14 днів, та строк кредитування - 300 днів, зі сплатою зниженої процентної ставки - 2,5 % в день та стандартної процентної ставки - 3,00 % в день і з датою повернення кредиту 22.06.2024 року. Крім того, договором було передбачено реальну річну процентну ставку - 1 139 965,00 %, орієнтовну загальну вартість кредиту на дату укладення договору - 54 000,00 грн., що включає в себе суму кредиту та суму процентів за користування кредитом.
Суд також відхиляє посилання відповідача на те, що розмір заборгованості по процентах за користування кредитом перевищує розмір заборгованості за кредитом в десять разів, що є несправедливим відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживача». Заперечуючи проти стягнення процентів за користування кредитом в повному обсязі, відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що вони були нараховані ТОВ «Укр Кредит Фінанс» з порушенням умов договору, а також на підтвердження того, що він оспорював відповідні умови договору щодо нарахування процентів за користування кредитом з підстав їх несправедливості у судовому порядку, зокрема, вимога про визнання недійсними умов договору в частині стягнення процентів як таких, що обмежують права споживача і є несправедливими у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» не заявлялась, не є предметом позову. Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 квітня 2024 року у справі № 751/917/23 (провадження № 61-791св24).
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Як вбачається з положень ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.
Об'єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).
Суд зобов'язаний забезпечити (організувати) дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав і виконання покладених на них процесуальних обов'язків. (див. постанову Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 404/6483/17 (провадження № 61-14432св19)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21 зазначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами
Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наявний у матеріалах цивільної справи.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та стягує з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 23 220,00 грн., що складається з: заборгованість за тілом кредиту - 5400,00 грн., заборгованість за відсотками - 17 820,00 грн. Інші доводи відповідача на висновки суду не впливають та підстав для відмови у задоволенні позову в повному обсязі не дають.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 12, 76-81, 141, 258-260, 263-265, 280-289 ЦПК України, ст.ст. 509, 512, 514, 525, 526, 527, 530, 599, 610, 629, 1050, 1054, 1077, 1078, 1079, 1082, 1084 ЦК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1262-7626 від 28.08.2023 року в розмірі 23 220,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 5 400,00 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 17 820,00 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 30 жовтня 2025 року.
Суддя: