06 листопада 2025 року м. Чернівці Справа № 727/9372/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,
секретар: Сарган Ю.В.,
позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 липня 2025 року, постановлену під головуванням судді Терещенка О.Є.,
У липні 2025 року ТОВ «ФК «Форінт» звернулася до суду із позовом до відповідачів про визнання договору недійсним та витребування майна, разом із якою подало заявою про забезпечення позову.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що між сторонами існує спір з приводу визнання недійсним і повернення майна у власність попередніх власників, а саме житлового будинку по АДРЕСА_1 , як наслідок, просило накласти арешт на вказаний будинок разом з належними до нього надвірними спорудами, оскільки подальше відчуження нерухомого майна є недопустимим.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 липня 2025 року заяву ТОВ «ФК «Форінт» про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок з належними до нього надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 , який за договором дарування, що укладений 14 жовтня 2022 року, на праві власності належить ОСОБА_4 .
Не погоджуючись із ухвалою суду ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , оскаржила її, подавши апеляційну скаргу.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що мотиви заяви з приводу укладення між відповідачами 15 січня 2014 року договору купівлі-продажу житлового будинку, який має ознаки фраудаторного правочину, є безпідставними, Провадження №22-ц/822/916/25
оскільки останній був укладений після постановлення рішення суду про стягнення заборгованості та відкриття виконавчого провадження», і спростовується повідомленням про припинення іпотеки та заборони від 29 листопада 2013 року за №140-13-5-00/2356 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження.
Вважає, що суд першої інстанції не врахував те, що вжиті заходи забезпечення позов є надмірними, оскільки ринкова вартість житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , загальною площею 223,3 кв.м. в декілька разів перевищує ціну позову, а вказівка позивача на можливість подальшого відчуження житлового будинку відповідачем ОСОБА_4 (який є власником вказаного житлового будинку) під час слухання справи є лише припущеннями, які не підкріплені достатніми доказами та є необґрунтованими.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Форінт» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, осіб, які прийняли участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла наступного висновку.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Мотивація ухвали побудована на тому, що виходячи з того, що предметом позову є нерухоме майно, правовий статус якого може змінитися у разі задоволення позовних вимог, крім того, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до вчинення нової реєстраційної дії щодо спірної нерухомості, яка є предметом позову, що, в свою чергу, унеможливить виконання рішення суду і захист прав та інтересів позивача у разі задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір з приводу визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.01.2014 року, предметом якого була частка в житловому будинку по АДРЕСА_1 та витребування вказаного майна у теперішнього власника (а.с.1-6).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 22.12.2009 року стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Чернівецької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в сумі 1 433 070,54 грн та судові витрати (а.с.13-14).
На виконання зазначеного рішення суду видано виконавчі листи (а.с.15-16).
Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 15.01.2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 відчужили на користь ОСОБА_3 житловий
будинок з належними до нього надвірними спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с.22-23).
ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 житловий будинок по АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування житлового будинку від 14.10.2022 року (а.с.24).
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25.10.2021 року замінено стягувача ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ТОВ «ФК «Форінт» у цивільній справі №2-3437/2009 (а.с.11-12).
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
При цьому, ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» вказав, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ прописав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема, і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
У рішенні Конституційного Суду України від 16 червня 2011 року №5-рп/2011 у справі № 1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України.
Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа №623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі №761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі №361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Також, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів
позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року у справі №914/1570/20).
За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно (пункт 1).
Вид (спосіб) забезпечення позову в першу чергу повинен узгоджуватися з предметом та підставами позову, а в другу - бути співвмірним із заявленими вимогами (і це тільки у разі його доцільності, необхідності та доказовості).
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04 квітня 2023 року у справі №907/268/22.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року у справі №644/1482/22, від 01 травня 2024 року у справі №638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі №201/9686/23 та інших.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, під час використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі №201/9686/23.
Згідно із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02 липня 2020 року у справі №657/1211/19 умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Підставами подання заяви про забезпечення позову у цій справі ТОВ «ФК «Форінт» зазначало про існування невиконаних зобов'язань за кредитним договором на підставі рішення суду, як наслідок, можливі ризики відчуження належного боржникам майна для уникнення виконання рішення суду.
У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 31 січня 2019 року у справі №761/45074/17, Верховний Суд зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Звертаючись із заявою заявник зазначав, що існує високий ризик відчуження житлового будинку на користь інших осіб, що призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на ефективний судовий захист. Такі доводи при реальному судовому спорі самі по собі є достатніми, а можливі ризики як припущення не може бути предметом доведення шляхом надання доказів, що спростовує доводи апеляційної скарги з цього приводу.
Враховуючи характер спору і зміст позовних вимог, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що між сторонами дійсно існує спір з приводу нерухомого майна, правомірності вибуття такого з власності ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , набуття такого ОСОБА_4 , існування невиконаного рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 і ОСОБА_6 , а отже, у зв'язку з вирішенням питання про відновлення становища, яке існувало до укладення спірних договорів, шляхом повернення житлового будинку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку з приводу накладення арешту на спірний будинок.
Суд апеляційної інстанції вважає заявлені в заяві заходи забезпечення позову є достатніми, потрібними і співмірними заходами забезпечення позову, виходячи із характеру пред'явлених позивачем вимог, правовою природою відносин, що виникли між сторонами та спрямовані на попередження недобросовісної поведінки відповідачів під час розгляду та вирішення спору, недопущення з їхнього боку дій, що можуть ускладнити у майбутньому виконання ймовірного судового рішення.
Апеляційний суд зауважує, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову не позбавляє відповідача права володіння та користування майном, а лише тимчасово обмежує його право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до позивача.
Арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанови Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у справі №908/2382/21, Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі №504/3408/22, від 24 липня 2024 року у справі №567/459/23).
Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.374, 375, 383, 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: І.М. Литвинюк
І.Б. Перепелюк