06 листопада 2025 року м. Чернівці Справа № 724/794/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,
секретар: Сарган Ю.В.,
позивач: Моторно (транспортне) страхове бюро України,
відповідач: ОСОБА_1 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 08 травня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Скрипника С.М., дата виготовлення повного тексту рішення 08 травня 2024 року,
У березні 2025 року М(Т)СБУ звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Вимоги обґрунтовувало тим, що 04.04.2024 року близько 07:40 год ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «KIA Sorento», р.н.з. НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного інтервалу та допустив зіткнення із причіпом HUMBAUR HAS, д.р.н. НОМЕР_2 та автомобілем марки «Volvo XC70», р.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження.
Вказувало, що на дату скоєння ДТП водій ОСОБА_1 не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а його вина в скоєнні ДТП підтверджується постановою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13.05.2024 року.
Як наслідок, у зв'язку із настанням події, передбаченої пп.а п.41.1 ст.41 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», М(Т)СБУ 12.08.2024 року здійснило виплату потерпілому страхового відшкодування у розмірі 160 000 грн та витрати за послуги спеціаліста в розмірі 1570 грн.
Провадження №22-ц/822/827/25
У зв'язку із тим, що винуватець ДТП не застрахував свою цивільно-правову відповідальність М(Т)СБУ просило стягнути на свою користь в порядку регресу шкоду в розмірі 161 570 грн та понесені судові витрати.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечував щодо задоволення позовної вимоги, вказував на те, що ОСОБА_1 звільнений від обов'язку здійснювати страхування автомобіля як учасник бойових дій, додав копії військового квитка та посвідчення УБД (а.с.44-54).
Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 08 травня 2025 року позовні вимоги М(Т)СБУ задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь М(Т)СБУ кошти у розмірі понесених витрат у сумі 160 000 грн та витрати за послуги експерта в розмірі 1570 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду сторона відповідача оскаржила таке в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що таке рішення є незаконним та необґрунтованим, судом неправильно досліджено й оцінено докази, просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог М(Т)СБУ до ОСОБА_1 за безпідставністю.
Стверджує, що на дату виникнення страхового випадку - ДТП, відповідач ОСОБА_1 проходив службу у ВЧ НОМЕР_4 та дійсно 04.04.2024 року керував транспортним засобом «KIA Sorento», р.н.з. НОМЕР_1 .
Звертає увагу на те, що матеріали справи під час розгляду справи в суді першої інстанції не містили доказів, на підставі чого ОСОБА_1 керував транспортним засобом «KIA Sorento», р.н.з. НОМЕР_1 , а страховиком вказана підстава не зазначалася в позовній заяві, як наслідок, до справи не долучалися докази належності вказаного авто відповідній особі.
За вказаних обставин перебування забезпеченого транспортного засобу у власності відповідача, який є учасником бойових дій, є підставою для застосування перелічених судом в мотивувальній частині рішення норм п.13.1. ст.13 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за якими учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю І групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.
А отже, Законом звільнено від обов'язку страхування цивільно-правової відповідальності учасників бойових дій, які особисто керують належним їм транспортними засобами, і при настанні страхового випадку саме на М(Т)СБУ покладено обов'язок відшкодувати збитки від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцем якої є учасник бойових дій при керуванні ним належним йому автомобілем.
Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла таких висновків.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України).
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Задовольняючи позовні вимоги МТСБУ суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, що автомобіль, яким керував відповідач, належить ОСОБА_1 , який є учасником бойових дій, що є обов'язковою умовою для звільнення його від відшкодування збитків, а тому дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь МТСБУ страхового відшкодування в розмірі 161 570 грн.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено при правильних висновках за встановлених обставин справи, отже вимогам закону відповідає.
Обставини скоєння ДТП 04.04.2024 року, керування ОСОБА_1 транспортним засобом «KIA Sorento», р.н.з. НОМЕР_1 , повідомлення ОСОБА_1 МТСБУ про ДТП, визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення й накладення на такого адміністративного стягнення у вигляді штрафу, відсутність у ОСОБА_1 на час ДТП укладеного між ним та страховиком договору страхування, отримання МТСБУ заяви про відшкодування шкоди від НОМЕР_5 мобільного прикордонного загону ДПС України ВЧ № НОМЕР_6 , - сторонами визнається та не спростовується (а.с.1-3, 6-7, 9-10, 17).
Згідно звіту №А04-24 від 07.05.2024 року про оцінку автомобіля «Volvo XC70», р.н.з. НОМЕР_3 , виконаного ФОП ОСОБА_4 : ринкова вартість КТЗ «Volvo XC70», р.н.з. НОМЕР_3 складає 753 407 грн; вартість відновлювального ремонту «Volvo XC70», р.н.з. НОМЕР_3 складає 826 503,92 грн; вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складників КТЗ «Volvo XC70», р.н.з. НОМЕР_3 складає 314 380,16 грн (а.с.18-32).
Згідно розрахунку МТСБУ вартості КТЗ «Volvo XC70», р.н.з. НОМЕР_3 після ДТП та розміру регламентної виплати від 08.05.2024 року вбачається, що розмір регламентної виплати становить 160 000 грн (а.с.35).
У відповідності до платіжних інструкції №886747 від 08.05.2024 року та №924743 від 12.08.2024 року МТСБУ здійснено виплату 1570 грн ФОП ОСОБА_4 та 160 000 грн ФОП ОСОБА_5 (а.с.36-37).
З доданих до апеляційної скарги письмових доказів вбачається, що 06.02.2024 року транспортний засіб «KIA Sorento», р.н.з. НОМЕР_1 зареєстровано за ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію, а також договором купівлі-продажу вказаного транспортного засобу (а.с.76-80).
З довідки №16588 ВЧ НОМЕР_4 від 24.07.2025 року сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в ВЧ НОМЕР_4 (а.с.81).
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_7 від 18.08.2023 року (а.с.83-84).
За правилами ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Предметом даного спору є відшкодування шкоди в порядку регресу.
Відповідно до ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (ч.1 ст.1188 ЦК України).
Деліктне зобов'язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоди (ст.11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов'язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим, правила регулювання таких зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою, за умови, що законом передбачено такий обов'язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала.
Відповідно до положень ч.1 ст.22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За змістом підпункту «а» п.41.1. ст.41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п.1.7. ст.1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Відповідно до п. 40.3. ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у статті 41 цього Закону.
Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно з підпунктом 38.2.1 п.38.2 ст.38 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 ст.13 цього Закону.
Регресом є право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. При регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Це виходить із змісту статей 559 та 1191ЦК України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Отже, законом встановлено порядок стягнення коштів, виплачених МТСБУ на відшкодування шкоди особі, потерпілій у ДТП, саме в порядку регресу, якщо така шкода спричинена власником транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Однак, підпунктом 13.1. ст.13 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю І групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 23.12.2014 року у справі №1-6/2014 зазначив, що в аспекті конституційного звернення положення пункту 13.1 ст.13 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 02.07.2004 року №1961-IV зі змінами необхідно розуміти так, що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій, інвалідам війни та інвалідам І групи, є такі наземні транспортні засоби, якими зазначені особи володіють як на праві власності, так і на будь-якій іншій правовій підставі» (договір підряду, оренди тощо). У відповідному рішенні Конституційний Суд України визначив, що страхування цивільно-правова відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров'ю, а також завданих їм матеріальних та моральних збитків, у тому числі за рахунок Моторного бюро, у випадках, передбачених Законом №1961. Одним із завдань Моторного бюро є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених Законом №1961; у разі заподіяння шкоди особами, на яких поширюється дія п.13.1 ст.13 цього закону, Моторне бюро відшкодовує її за рахунок коштів фонду захисту потерпілих (пп.39.2.1 п.39.2 ст.39, пп.«г» п.41.1 ст.41 Закону №1961).
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що законодавець, надавши відповідну пільгу особі, яка має статус, зокрема, учасника бойових дій, визначив, що якщо така особа правомірно експлуатує свій транспортний засіб, то вона звільнена від обов'язкового страхування і в такому випадку гарантом відшкодування шкоди виступає МТСБУ.
Проте, як вбачається з повідомлення про ДТП від 04.04.2024 року ОСОБА_1 повідомив МТСБУ про обставини ДТП, де зазначив, що власником транспортного засобу «KIA Sorento», р.н.з. НОМЕР_1 є ОСОБА_7 ( АДРЕСА_1 ), а водієм ОСОБА_1 , який також є учасником бойових дій, посвідчення № НОМЕР_8 (а.с.6-7).
В подальшому, у апеляційній скарзі ОСОБА_1 клопотав про долучення незавірених копій свідоцтва про реєстрацію ТЗ «KIA Sorento», р.н.з. НОМЕР_1 від 06.02.2024 року, за яким ТЗ належить йому, а також договору купівлі-продажу вказаного транспортного засобу, що було судом відхилено через порушення норм ч.4 ст.95 ЦПК України. При цьому, колегія, з наявних письмових доказів у суду першої інстанції, встановила наявність відомостей, за якими ОСОБА_1 особисто повідомляв МТСБУ про власника ТЗ.
Крім того, відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Щодо прийняття та дослідження нових доказів, як і відмови в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі під час обговорення заявленого клопотання.
Аналогічний висновок міститься в постанові ВС від 24 липня 2024 року, справа №646/857/18.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України).
Колегія суддів зазначає, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв'язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов'язані подават4и усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об'єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.
Апеляційний суд звертає увагу, що зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні.
Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними:
1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;
2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду;
3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;
4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо).
5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.
У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз'яснено, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.
Так, одними з основних доводів апеляційної скарги представника апелянта є аргументи про те, що в позовній заяві та після подання стороною відповідача відзиву на таку, страховиком не ставилося питання, на якій ОСОБА_1 керував своїм транспортним засобом, а тому до матеріалів справи не долучалися відповідні документи.
Про те, матеріали справи, на які посилалася сторона відповідача у відзиві на позовну заяву, зокрема й постанову Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13.05.2024 року у справі №456/2090/24, не містили відомостей щодо наявності пільг у ОСОБА_1 відповідно до Закону, а навпаки містили інформацію про власника транспортного засобу «KIA Sorento», р.н.з. НОМЕР_1 , відмінного від відповідача, що вказує на те, що саме ці обставини підлягали доказуванню.
Отже, для застосування зазначеної апелянтом пільги суду першої інстанції не достатньо було встановити статус відповідача, що сторонами не заперечуються, але й довести другу обов'язкову сукупну умову, таку як належність транспортного засобу, причетного до ДТП, учаснику бойових дій.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги заявлені Моторним (транспортним) страховим бюро України у даній справі є підставними, відповідачем у належний процесуальний спосіб не спростовані, а суд першої інстанції на час розгляду справи за наявними в ній письмовими доказами дійшов вірного висновку з приводу задоволення позовних вимог щодо стягнення шкоди з ОСОБА_1 в порядку регресу.
Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 08 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: І.М. Литвинюк
І.Б. Перепелюк