08 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 12023100080000976 стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Черкаси, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року,
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, та йому призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Справа №11-кп/824/3866/2025 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_9
Категорія: ч. 2 ст. 309 КК України Доповідач ОСОБА_1
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів та витрат, пов'язаних із залученням експерта.
Суд визнав доведеним, що ОСОБА_7 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, у невстановленому досудовим розслідуванням місці, за невстановлених досудовим розслідування обставин, вирішив незаконно придбати особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, у великих розмірах з метою власного вживання без мети збуту.
Реалізуючи свій злочинний умисел направлений на незаконне придбання для власних потреб особливо небезпечної психотропної речовини, ОСОБА_7 , діючи умисно, у невстановленому досудовим розслідуванням місці та за невстановлених обставин отримав від невстановленої досудовим розслідуванням особи особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP, яку в подальшому розфасував в рівних частинах по п'яти поліетиленових пакетиках з пазовим замком та почав їх зберігати.
Після цього, ОСОБА_7 зберігаючи при собі особливо небезпечну психотропну речовину, яка знаходилась у п'яти поліетиленових пакетиках, на автомобілі «Хундай Грандер», прибув до вул. Курінного, 2 в м. Києві, де був викритий працівниками поліції.
В подальшому в період часу з 23 год. 21 хв. по 23 год. 35 хв. 18.02.2023 було проведено невідкладний обшук автомобіля «HYUNDAIGRANDEUR», державний номерний знак НОМЕР_1 , на якому пересувався ОСОБА_7 , та в результаті якого виявлено та вилучено п'ять пакетів з пазовим замком: в одному кристалоподібна речовина білого кольору, в чотирьох кристалоподібна речовина синього кольору, які останній незаконно зберігав без мети збуту.
Згідно висновку експерта №СЕ-19/111-23/8817-НЗПРАП від 20.02.2023, у наданих на дослідження кристалоподібних речовинах виявлено особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - РVР.
Маса РVР у речовинах складає 0,895 г та 4,220 г.
Загальна маса РVP у речовинах складає 5,115 г, що є великим розміром.
В апеляційній скарзі заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 ,не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування ст. 75 КК України, яка не підлягає застосуванню, та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості, просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та визначення обставин, які пом'якшують покарання, та ухвалити новий вирок, яким виключити з вироку обставину, що пом'якшує покарання обвинуваченого - щире каяття, та призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 309 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі. У решті вирок залишити без змін.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, за межами уваги суду, без необхідної оцінки залишились дані про підвищений рівень суспільної небезпеки вчиненого діяння.
Також судом не надано належної оцінки тому, що обвинувачений перевозив в автомобілі розфасовану заборонену психотропну речовину у великих розмірах.
Крім того, вказує й на те, що суд першої інстанції безпідставно визнав обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого - щире каяття, яке означає добровільну критичну оцінку особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовності нести кримінальну відповідальність.
Разом тим, у даному випадку, у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які дані, що підтверджували б наявність такої обставини, як щире каяття, а визнання вини обвинуваченим, затриманим після вчинення кримінального правопорушення, свідчить про те, що останній під тиском беззаперечних доказів намагається уникнути справедливого покарання за вчинений злочин.
Отже, висновки суду про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням суперечать принципу справедливості покарання і не відповідають його меті - виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами.
Таким чином, вважає, що всупереч вимогам закону, місцевий суд незаконно та невмотивовано застосував до обвинуваченого ст. 75 КК України, яка не підлягала застосуванню. Тобто неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, а також заперечення захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 проти її задоволення, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 394 КПК України, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій, які, за встановлених судом фактичних обставин, кваліфіковані за ч. 2 ст. 309 КК України, як незаконне придбання та зберігання психотропної речовини у великих розмірах, без мети збуту, колегія суддів не перевіряє, оскільки фактичні обставини кримінального провадження учасниками судового провадження в суді першої інстанції не оспорювалися і докази щодо них, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, не досліджувались, як не оспорюються вони прокурором і в апеляційній скарзі.
При цьому колегія суддів не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції дійти правильних висновків в цій частині.
Поряд з цим колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування кримінального закону в частині безпідставного звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, та, як наслідок, невідповідність призначеного судом першої інстанції ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Так, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, є ФОПом, має на утриманні малолітню дитину, 2018 року народження, за даними наявної документації на обліку у лікаря-психіатра та під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває, що свідчить про його осудність, має місце реєстрації та проживання, а також його щире каяття, як обставину, яка пом'якшує його покарання, та відсутність таких обставин, які його обтяжують, та призначив ОСОБА_7 покарання у межах санкції, передбаченої ч. 2 ст. 309 КК України, а саме у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Разом із цим, суд першої інстанції у вироку дійшов висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства та звільнив його на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання. Але, на переконання колегії суддів, не навів у вироку достатніх мотивів на обґрунтування такого рішення, про що слушно зазначає прокурор у своїй апеляційній скарзі.
Так, згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
При цьому положення ст. 75 КК України вимагають обов'язково враховувати дані, які характеризують особу винного, вирішуючи питання, чи є можливим виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання, й, ухвалюючи рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, суду необхідно навести переконливі аргументи, що ґрунтуються на конкретних обставинах справи.
Між тим, наведене судом обґрунтування висновку щодо можливості виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання є непереконливим, оскільки фактично підставами для такого висновку суду стали ті ж обставини, що враховувались судом при визначенні виду і розміру покарання, з урахуванням яких суд визнав за необхідне призначити ОСОБА_7 покарання саме у виді 3 років позбавлення волі, а до того ж всі ці обставини у своїй сукупності, на противагу твердженням суду першої інстанції, жодним чином не зменшують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та суспільної небезпеки особи обвинуваченого, і не вказують на можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.
При цьому судом першої інстанції належним чином не враховано ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжким злочином, та те, що поширення наркоманії та зростання злочинності, пов'язаної з незаконним обігом наркотичних засобів набувають усе більших масштабів і стають серйозним соціальним чинником, який негативно впливає на життя, здоров'я та благополуччя людей і справляють негативний вплив на економічні, культурні й політичні основи суспільства, а також не надано належної оцінки тому, що обвинувачений перевозив в автомобілі розфасовану в 5 пакетиках заборонену психотропну речовину у великих розмірах.
Також судом належним чином не враховано, що наявність на утриманні ОСОБА_7 неповнолітньої дитини не стало для обвинуваченого стримуючим фактором, щоб не вчиняти кримінальне правопорушення та не вживати психотропні речовини.
Тому, на думку колегії суддів, у суду першої інстанції не було підстав вважати можливим виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, оскільки застосування до ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не забезпечить мети кримінального покарання, що передбачає не тільки виправлення засудженого, але й запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами прокурора про підвищену суспільну небезпечність діяння, вчиненого ОСОБА_7 , та неефективність застосування щодо нього інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням для його перевиховання та попередження нових кримінальних правопорушень і визнає неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність застосування судом першої інстанції щодо обвинуваченого ст. 75 КК України.
При цьому, всупереч тверджень апелянта, суд першої інстанції обґрунтовано визнав обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_7 - щире каяття обвинуваченого, з чим погоджується і колегія суддів, вважаючи доводи прокурора в цій частині безпідставними.
Так, за змістом ст. 66 КК України, щире каяття знаходить свій прояв не лише у вербальному висловленні критики своєї поведінки, а й у діях, що характеризують бажання винної особи виправити ситуацію, що склалась.
А, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 у повному обсязі та беззаперечно визнав свою провину у вчиненому кримінальному правопорушенні, і, зокрема, під час апеляційного розгляду висловив жаль з приводу вчиненого та просив надати можливість виправитись, що, виходячи з такої позиції ОСОБА_7 щодо його відношення до інкримінованого кримінального правопорушення і в суді апеляційної інстанції, свідчить про критичну оцінку ним своєї поведінки, визнання своєї провини і готовність нести покарання.
Отже, на переконання колегії суддів, зазначену обставину, суд першої інстанції обґрунтовано визнав такою, що пом'якшує покарання ОСОБА_7 , а у апеляційній скарзі прокурора переконливі доводи на спростування висновків суду в цій частині відсутні.
Враховуючи, що у суду першої інстанції не було достатніх підстав для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, вирок суду в частині призначеного покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України, на підставі ст.ст. 409, 413, 414 КПК України, підлягає скасуванню з постановленням за правилами ст. 420 КПК України апеляційним судом у цій частині нового вироку, за яким ОСОБА_7 з урахуванням наведених вище обставин, повинен реально відбувати покарання у виді позбавлення волі у розмірі, відповідно до санкції ч. 2 ст. 309 КК України, тобто строком на 2 роки, бо саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого, попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, як засудженим, так і іншими, та домірним вчиненому.
Разом з тим, для призначення ОСОБА_7 покарання у виді 3 років позбавлення волі, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі прокурора, колегія суддів, враховуючи наведені вище обставини та особу обвинуваченого, який раніше не судимий, працює у ФОП ОСОБА_10 на посаді менеджера, має на утриманні малолітню дитину, 2018 р.н., та пройшов курс лікування в КНП «Черкаський обласний наркологічний диспансер Черкаської обласної ради» з 17.03.2023 по 05.04.2023 з діагнозом - психічні та поведінкові розлади внаслідок поєднаного вживання канабіноїдів і психостимуляторів, стан відміни неускладнений, підстав не вбачає.
За таких обставин, апеляційна скарга заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407, 420 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання - скасувати.
Призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 309 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту фактичного його затримання у зв'язку з виконанням вироку.
В решті вирок Святошинського районного суду м. Києва від 26 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Вирок Київського апеляційного суду може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту його проголошення.
Судді:
____________________ ____________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3