04 листопада 2025 року м. ПолтаваСправа №440/15758/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, та
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_2 (надалі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУПФ України в Полтавській області), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі - третя особа, ГУПФ України в Харківській області), у якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ України в Полтавській області від 25.11.2024 №204950019430 щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_3 ;
зобов'язати ГУПФ України в Полтавській області призначити пенсію за віком з 19.11.2024 ОСОБА_3 , зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 25.02.1992, з 18.03.1992 по 29.09.1992, з 05.10.1992 по 20.07.1996, з 17.07.1996 по 01.09.1997, з 02.02.1998 по 31.03.1998, з 01.04.1998 по 15.06.1998, з 15.07.1988 по 14.10.1998 згідно записів в трудовій книжці та період військової служби з 05.08.1980 по 18.08.1988.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що позивачу виповнилось 60 років, а сукупний стаж його роботи дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". На думку позивача, пенсійний орган безпідставно відмовив у зарахуванні до його стажу, що враховуються при призначенні та обчисленні пенсії, окремих періодів роботи, оскільки трудовий стаж підтверджено записами у трудовій книжці.
2. Позиція відповідача та третьої особи.
Представник ГУПФ України в Полтавській області у відзиві на позов просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю /а.с. 31-33к/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що спірне рішення вважає обґрунтованим та правомірним, оскільки на підставі наданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документів підтверджено страховий стаж тривалістю 16 років 11 місяців 8 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком.
Представник ГУПФ України в Харківській області письмових пояснень до суду не надав.
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у порядку письмового провадження).
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Обставини справи
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином російської федерації.
На підставі посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 позивач має право на постійне проживання в Україні /а.с. 22/.
19.11.2024 позивач звернувся до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком /а.с. 48-49/.
Рішенням ГУПФ України в Полтавській області від 25.11.2024 №204950019430 відмовлено у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з огляду на відсутність у нього необхідного страхового стажу /а.с. 53/.
При цьому пенсійний орган визначив, що підтверджений документально страховий стаж позивача загалом становить 16 років 11 місяців 8 днів, тоді як необхідний страховий стаж - не менше 30 років.
До страхового стажу не зараховані періоди:
- роботи в Узбекистані згідно трудової книжки від 20.08.1988 НОМЕР_2 з 01.01.1992 по 25.02.1992 та в росії з 18.03.1992 по 29.09.1992, з 05.10.1992 по 20.07.1996, з 17.07.1996 по 01.09.1997, з 02.02.1998 по 31.03.1998, з 01.04.1998 по 15.06.1998, з 15.07.1998 по 14.10.1998, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території держав СНД та на території російської федерації, стаж можливо зарахувати по 31.12.1991; починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах та врахування на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів (з Узбекистаном такий договір відсутній);
- проходження військової служби ОСОБА_4 з 05.08.1980 по 18.08.1988 згідно з наданою довідкою від 20.06.1999 №3/145, оскільки в довідці зазначена підстава видачі - військовий квиток;
- не взято до уваги диплом позивача, оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби.
Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач оскаржив його до суду.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У силу пункту 1 частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування /частина друга статті 24 Закону №1058-IV/.
Згідно з частинами першою, другою статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: (...) з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
У силу абзацу другого частини четвертої статті 26 Закону №1058-IV наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
У разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою статті 26 цього Закону, для визначення права на призначення пенсії за віком включаються періоди роботи особи в іншій державі (за наявності) у календарному обчисленні, за умови зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) згідно із законодавством відповідної держави. Порядок підтвердження та зарахування таких періодів роботи до страхового стажу (стажу роботи) встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 2 Порядку №637 визначено, що у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За змістом пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі предметом спору є правомірність рішення пенсійного органу про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV після досягнення 60-річного віку.
Виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність цього рішення критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, а саме - чи прийнято таке рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд враховує, що ОСОБА_2 досяг віку 60 років ІНФОРМАЦІЯ_2 , з настанням якого пов'язується виникнення у нього права на призначення пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV.
Пенсійний орган за заявою позивача про призначення пенсії за віком обчислив його страховий стаж тривалістю 16 років 11 місяців 8 днів /а.с. 55/ та дійшов висновку, що цього стажу недостатньо для призначення пенсії за віком.
При цьому відповідач при обчисленні страхового стажу позивача не врахував періоди його трудової діяльності в Узбекистані згідно трудової книжки від 20.08.1988 НОМЕР_2 з 01.01.1992 по 25.02.1992 та в росії з 18.03.1992 по 29.09.1992, з 05.10.1992 по 20.07.1996, з 17.07.1996 по 01.09.1997, з 02.02.1998 по 31.03.1998, з 01.04.1998 по 15.06.1998, з 15.07.1998 по 14.10.1998, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території держав СНД та на території російської федерації, стаж можливо зарахувати по 31.12.1991; починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах та врахування на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів (з Узбекистаном такий договір відсутній).
Також до страхового стажу не зарахований період проходження військової служби з 05.08.1980 по 18.08.1988, оскільки разом із заявою про призначення пенсії не надано військовий квиток.
Суд зазначає, що страховий стаж, який безпосередньо пов'язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 1 січня 2004 року. До 1 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж).
Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.
Згідно статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Приписами частини другої статті 4 Закону №1058-IV передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна, Узбекистан та російська федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць співдружності незалежних держав і держав, що входили до складу срср або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць співдружності без легалізації.
Отже, з аналізу наведеного вище слідує, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; трудовий стаж, зокрема пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою, а необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць співдружності незалежних держав і держав, що входили до складу срср або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць співдружності без легалізації.
Відмовляючи позивачу у зарахуванні до стажу періоду роботи на території російської федерації відповідач послався на припинення участі російської федерації з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Однак суд визнає такі доводи пенсійного органу неприйнятними, адже у силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Тож припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць згаданої Угоди до 01.01.2023, враховується при встановленні права на пенсію та її обчисленні.
Суд враховує, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи.
Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №428/7863/17 та враховується судом на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України.
Позивач разом із заявою про призначення пенсії надав пенсійному органу трудову книжку від 20.08.1988 серії НОМЕР_2 , у якій в послідовному порядку наведені записи про роботу позивача на території Республіки Узбекистан з 19.08.1991 по 25.02.1992 та російської федерації з 18.03.1992 по 29.09.1992, з 05.10.1992 по 20.07.1996, з 17.07.1996 по 01.09.1997, з 02.02.1998 по 31.03.1998, з 01.04.1998 по 15.06.1998, з 15.07.1998 по 14.10.1998 /а.с. 38-42/.
Суд також враховує, що у силу статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом від 10.11.1994 №240/94-ВР, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів.
01.12.2022 прийнято Закон України №2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі - Закон №2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162). Вирішено керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.
Законом №2783-IX зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифіковану Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, тому до документів, виданих на території російської федерації, при їх пред'явленні на території України застосовуванню підлягала вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з російською федерацією.
Після зупинення дії Конвенції виникла ситуація, коли громадяни України, які мали документи, видані на території, зокрема, російської федерації, з метою проставлення на таких документах апостилю мали б їхати на територію держави-агресора.
Водночас 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 “Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Таким чином, під час дії воєнного стану, виготовлені на території російської федерації, установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою документи, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Законом України від 24.02.2022 №2102-IX затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому Законами України неодноразово затверджувалися Укази Президента України про продовження дії воєнного стану в Україні та на час розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває.
Станом на 24.02.2022 документ, виданий на території російської федерації, приймався на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом від 01.12.2022 №2783-IX.
Як наслідок, надана позивачем разом із заявою про призначення пенсії трудова книжка серії НОМЕР_2 мала бути прийнятою на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля).
За наведених обставин, до страхового стажу ОСОБА_1 на підставі записів у трудовій книжці від 20.08.1988 серії НОМЕР_2 та довідки від 20.06.1999 №3/145 /а.с. 37/ також мав бути зарахований період проходження військової служби з 05.08.1980 по 18.08.1988 /а.с. 38 - зі звороту/.
Період навчання у Харківському вищому військовому училищі тилу МВС СРСР у 1980-1984 роках відповідно до диплома серії НОМЕР_3 зарахований у період проходження військової служби.
Лист Міністерства соціальної політики України від 12.01.2023 №411/0/2-23/54 не є нормативно-правовим актом, а тому не може урегульовувати порядок призначення пенсії.
Твердження відповідача про не надання позивачем разом із заявою про призначення пенсії заяви про неотримання пенсії суд відхиляє, як безпідставні, оскільки Закон №1058-IV та Порядок №22-1 не вимагають від позивача подання такої заяви.
У силу частини третьої статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
У контексті досліджуваного правого регулювання слід зауважити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів.
Суд звертає увагу на те, що пенсійний орган, аналізуючи надані особою документи, перш за все має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми, адже органи Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і необґрунтованих перешкод для реалізації особами їх прав.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці чи інших офіційних документах, про що зроблений відповідний висновок Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Верховний Суд у постанові від 28.01.2025 у справі №620/3530/22 зазначив, що не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів; надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу лише з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Крім того, Верховний Суд у вищезгаданій постанові сформував такий правовий висновок: відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки.
Отож періоди роботи позивача на території Республіки Узбекистан з 19.08.1991 по 25.02.1992 та російської федерації з 18.03.1992 по 29.09.1992, з 05.10.1992 по 20.07.1996, з 17.07.1996 по 01.09.1997, з 02.02.1998 по 31.03.1998, з 01.04.1998 по 15.06.1998, з 15.07.1998 по 14.10.1998, а також період проходження військової служби з 05.08.1980 по 18.08.1988 мали бути зараховані до його стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, на підставі записів у трудовій книжці від 20.08.1988 серії НОМЕР_2 .
Наведене вище у своїй сукупності є підставою для висновку про неправомірність рішення ГУПФ України в Полтавській області від 25.11.2024 №204950019430, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, а тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати, а позов в цій частині - задовольнити.
Крім того, за обставин справи, що розглядається, суд повторює, що відмова у зарахуванні до стажу періоду проходження військової служби з 05.08.1980 по 18.08.1988, а також періодів роботи позивача на території Республіки Узбекистан з 19.08.1991 по 25.02.1992 та російської федерації з 18.03.1992 по 29.09.1992, з 05.10.1992 по 20.07.1996, з 17.07.1996 по 01.09.1997, з 02.02.1998 по 31.03.1998, з 01.04.1998 по 15.06.1998, з 15.07.1998 по 14.10.1998 з посиланням на норми Закону №2783-IX є безпідставною, оскільки у силу пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Невід'ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об'ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.
У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 зауважив, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
З урахуванням вищевикладеного суд, з метою ефективного поновлення порушених прав позивача у спірних відносинах, вважає за необхідне зобов'язати ГУПФ в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби з 05.08.1980 по 18.08.1988, а також періоди роботи на території Республіки Узбекистан з 19.08.1991 по 25.02.1992 та російської федерації з 18.03.1992 по 29.09.1992, з 05.10.1992 по 20.07.1996, з 17.07.1996 по 01.09.1997, з 02.02.1998 по 31.03.1998, з 01.04.1998 по 15.06.1998, з 15.07.1998 по 14.10.1998.
Крім того, як зазначено вище, умовами призначення позивачу пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV є досягнення 60-річного віку та наявність страхового стажу тривалістю не менше 30 років.
Обчислений пенсійним органом страхований стаж позивача становить 16 років 11 місяців 8 днів.
За вищенаведеним висновком суду, до страхового стажу позивача також належить зарахувати окремі періоди загальною тривалістю 14 років 3 місяці 4 дні.
Тож загалом страховий стаж позивача становити понад 30 років.
За висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для призначення особі пенсії за віком, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту.
Оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви ОСОБА_1 від 19.11.2024 про призначення пенсії за віком на підставі приписів пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, визначено ГУПФ України в Полтавській області, то саме останній має завершити процедуру призначення позивачу пенсії.
У силу частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про зобов'язання ГУПФ України в Полтавській області призначити ОСОБА_3 пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV з 19.11.2024.
Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог
ОСОБА_5 озподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 969,00 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету /а.с. 25, 26/. Інші судові витрати у справі відсутні.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
При цьому, як визначено частиною першою статті 132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За змістом підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як визначено частиною третьою цієї статті, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
А відповідно до частини першої статті 4 названого Закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 01.01.2024 - 3028,00 грн.
Оскільки позовну заяву в цій справі подано в електронній формі, позивач при зверненні до суду мав сплатити судовий збір у розмірі 968,96 грн (3028,00 грн х 0,4 х 0,8).
З огляду на ухвалення рішення суду про задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ України в Полтавській області.
Водночас надміру сплачений судовий збір може бути повернутий платнику у разі звернення до суду з відповідним клопотанням, як те передбачено пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 25.11.2024 №204950019430.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоду проходження військової служби з 05.08.1980 по 18.08.1988, а також періоди роботи на території Республіки Узбекистан з 19.08.1991 по 25.02.1992 та російської федерації з 18.03.1992 по 29.09.1992, з 05.10.1992 по 20.07.1996, з 17.07.1996 по 01.09.1997, з 02.02.1998 по 31.03.1998, з 01.04.1998 по 15.06.1998, з 15.07.1998 по 14.10.1998 та призначити ОСОБА_3 з 19.11.2024 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Позивач: ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 13967927; вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000).
Третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 14099344; майдан Свободи, Держпром, 3, під'їзд 2, пов. 2, м. Харків, Харківська область, 61022).
Рішення набирає законної сили у порядку та строки, визначені статтями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Олександр КУКОБА