05 листопада 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/1792/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Супруна Є.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/1792/25 за позовом ОСОБА_1 , законного представника неповнолітнього ОСОБА_2 , до Кременчуцького відділу Управління Державної міграційної служби у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
07.02.2025 ОСОБА_1 , як законний представник неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася з позовом до Кременчуцького відділу Управління Державної міграційної служби у Полтавській області (надалі - Кременчуцький відділ), в якому просить суд визнати протиправною відмову відповідача у видачі на ім'я ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, зобов'язавши Кременчуцький відділ оформити та видати на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до вказаного Положення.
Мотивуючи свої вимоги, позивачка вказує на протиправну, як на її думку, поведінку відповідача, який перешкоджає в реалізації особою права на отримання паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, що не заборонено Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 14.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі із призначенням її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача висловив заперечення проти задоволення позову, посилаючись на те, що у позивача відсутнє порушене право чи законний інтерес на момент звернення до суду, так як позивач звернувся з питанням про оформлення паспортного документу до настання правосуб'єктності у даних правовідносинах (до досягнення 16 річного віку). Територіальним підрозділом було встановлено, що на момент звернення заявнику виповнилося 14 років, тому його звернення до УДМС із заявою про документування паспортом громадянина України у формі книжечки у відповідності до чинних нормативно-правових актів є передчасним (а.с. 19-22).
У відповіді на відзив позивачка просила задовольнити позов з підстав, що наведені у позовній заяві (а.с. 32-39).
Розгляд справи, відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 , 18.01.2025 звернулася до Кременчуцького відділу із заявою довільної форми (вх. №С-1/6/5328-25) щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2 . До заяви додала заяву про видачу паспорта відповідно до Додатку 1 до Тимчасового порядку, оригінал та копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , оригінал та копію паспорту його матері ОСОБА_1 , 2 фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см, оригінал та копію довідки про реєстрацію за місцем проживання ОСОБА_2 (а.с.23-27).
Листом від 30.01.2025 за вих. №С-1/6/5328-25/5328/1-25 начальник Кременчуцького відділу Валентин Шевченко повідомив позивача про те, що відповідно до пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, яке затверджено постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Враховуючи викладене, право та обов'язок на отримання паспорта у відповідності до Положення №2503-ХІІ виникає у особи після досягнення нею 16-річного віку. Щодо оформлення паспорта громадянина України відповідно до Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" роз'яснив, що статтею 13 встановлено перелік документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, одним з яких є паспорт громадянина України. Відповідно до ст. 14 Закону форма кожного документа встановлюється цим Законом. Статтею 21 Закону передбачено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюється в порядку, встановленому Кабінету Міністрів України. В той же час частина 4 даної статті визначає, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки та містить безконтактний електронний носій. Оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру на підставі заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру. Отже, Закон надає право оформлення паспорта громадянина України з 14-річного віку, виключно за встановленою ним формою (ID-картки). Опираючись на вище викладене та враховуючи те, що позивачем не досягнуто 16-річного віку, зазначив, що видати паспорт громадянина України зразка року на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що на даний час має вік 15 років, неможливо, адже немає законного положення, що дозволило чи урегульовувало б зазначену процедуру (а.с. 28).
Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до приписів статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм випливає, зокрема висновок про те, що встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Згідно зі статтею 22 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, згідно з яким, зокрема, неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зауважує, що у спірному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується з міжнародно-правовими актами.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07.08.1996). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п.61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п. 65 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільств» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини»).
Отже, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Частиною третьою статті 13 Закону України від 20.11.2012 №5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (надалі - Закон №5492-VI) передбачено, що паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 14 Закону №5492-VI, форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
Поряд з цим діє Положення про паспорт громадянина України, яке затверджене постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992 (надалі - Положення №2503-ХІІ), відповідно до пункту другого якого паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Згідно з пунктом 3 Положення №2503-ХІІ, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У постанові від 19.09.2018 Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 висловила правову позицію, згідно з якою особа не позбавлена можливості отримання паспорта у вигляді книжечки замість паспорта у вигляді ID-картки.
Судовим розглядом встановлено, що станом на час звернення позивача до відповідача із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виповнилося 16 років.
Згідно з частиною другою статті 21 Закону №5492-VI, кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Разом з тим, відповідно до пункту 2 Положення №2503-ХІІ, паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Отже, з прийняттям Закону №5492-VI паспорт громадянина України видається з 14 років.
Відсутність паспорту громадянина України з 14 років перешкоджає такій особі у реалізації її гарантованих Конституцією України прав та свобод.
У свою чергу паспорт громадянина України у формі книжечки, як це передбачено Положенням №2503-ХІІ, видається з 16 років.
Відповідно до частини 3 статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
З огляду на те, що Закон №5492-VI має вищу юридичну силу ніж Положення №2503-XII, то у спірних правовідносинах щодо віку видачі паспорта громадянина України необхідно застосувати приписи статті 21 Закону №5492-VI.
Суд акцентує увагу на тому, що положення статті 21 Закону №5492-VI носять імперативний характер щодо зобов'язання кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку, отримати паспорт громадянина України.
Оскільки чинна редакція Закону №5492-VI не передбачає альтернативи паспортам з безконтактним електронним носієм дітям з 14 до 16 років і не може забезпечити реалізацію такого права, то це право має реалізовуватися у спосіб, передбачений Положенням №2503-XII, шляхом видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки без електронного носія до досягнення дитиною 16 років.
Питання права особи з досягненням 14-річного віку на отримання паспорта України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ у зв'язку з ненаданням нею згоди на обробку персональних даних було предметом дослідження Верховного Суду, за наслідками якого сформовано висновок у постановах від 18.11.2021 у справі № 420/4049/20, від 21.12.2022 у справі № 420/5353/20 та у подальшому підтримано у постановах від 17.05.2023 у справі № 420/12574/21 та від 09.11.2023 у справі №380/16510/22 за подібних правовідносин. Висновки, наведені у вказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи.
Отже, Кременчуцький відділ фактично виявив протиправну бездіяльність, відмовивши ОСОБА_2 у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки до досягнення ним 16-річного віку.
За таких обставин суд задля належного відновлення порушених прав позивача дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Кременчуцького відділу у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, у зв'язку з чим суд зобов'язує Кременчуцький відділ оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Відтак позов слід задовольнити у повному обсязі у спосіб, визначений судом.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", інших судових витрат не поніс, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 , законного представника неповнолітнього ОСОБА_2 , у справі №440/1792/25 - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Кременчуцького відділу Управління Державної міграційної служби у Полтавській області щодо видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Зобов'язати Кременчуцький відділ Управління Державної міграційної служби у Полтавській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Позивач: ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ), законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Кременчуцький відділ Управління Державної міграційної служби у Полтавській області (вул. І.Сердюка, 31/16, м. Кременчук, Полтавська область, 39600).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його підписання.
Суддя Є.Б. Супрун