05 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/16162/25
категорія 108020200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Технікс" до Житомирської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської митниці про коригування митної вартості № UA101000/2025/000122/2 від 26.03.2025 року.
- визнати протиправною та скасувати картку відмови Житомирської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA101020/2025/000407 від 26.03.2025 року.
В обґрунтування позову зазначає, що надані відповідачу документи підтверджують заявлену вартість товари та є достатніми для здійснення оформлення за основним методом.
Ухвалою від 24.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що заявлена митна вартість товарів є нижчою за вартість ввезених на митну територію України схожого товару. Документи, подані для митного оформлення містили розбіжності не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару.
Позивач подав відповідь на відзив, в якому просив задовольнити позов та зазначив, що відповідач мав можливість перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності документів поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 МКУ, і ці документи не містили дійсних розбіжностей, які б давали привід для обґрунтованого сумніву у правильності заявленої митної вартості та як наслідку застосування другорядного методу визначення митної вартості.
Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в яких просив в задоволенні позову відмовити з підстав викладених в запереченнях.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і не заперечується учасниками справи, з метою здійснення митного оформлення Сідельного тягача для перевезення напівпричепів по дорогах загального призначення, такий, що був у використанні, марка DAF; модель - 460XF, ід. номер - XLRTGH4300G146296, двигун НОМЕР_1 подано митну декларацію № 25UA101020009537U7 (а.с. 30).
До вказаної декларації додані документи, які посвідчують підстави придбання товару, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування, а саме: контракт № 17.10.2024 від 17.10.2024 (а.с. 17-18); специфікація до контракту №2 від 13.02.2025 (а.с. 19); інвойс № TR/2752/2 від 13.02.2025 (а.с. 20); накладна CMR від 18.03.2025 (а.с. 22); банківський платіжний документ № P250217390 від 17.02.2025 (а.с. 21); довідку про ТЕВ від 24.03.2025 № 2403/1 (а.с. 23), рахунок-фактуру № 2403-17 від 24.03.2025 (а.с. 24), свідоцтво № 40935041709 (а.с. 25), довідка від 25.03.2025 № 25/03/2025-22 (а.с. 26), фото (а.с. 29) та інш.
Житомирською митницею 04.12.2024 прийняте рішення про коригування митної вартості товарів №UA101000/2025/000122/2 (а.с. 37), яким здійснено коригування митної вартості товарів за другорядним резервним методом визначення митної вартості товарів.
У графі 33 вказаного рішення було зазначено: Документи, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Відповідно до п 3.1 контракту від 17.10.2024 №17.10.2024 оплата за товар проводиться у формі 100% передплати. Одним із основних документів, що підтверджують митну вартість товару, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (пункт 4 частини другої статті 53 Кодексу). Згідно з нормами Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VII «Про валюти і валютні операції» (зі змінами), Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №2, для здійснення платіжної операції з переказу іноземної валюти використовується платіжна інструкція в іноземній валюті, реквізити якої передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національним банком України від 28.07.2008 №216 (зі змінами) (далі-Постанова №216).
Платіжний документ від 17.02.2025 № P250217390 не може бути взятий до уваги як документ, що підтверджує факт оплати за оцінюваний товар, оскільки не містить обов'язкових реквізитів платіжного документу визначених Постановою №216.
Також, встановлено, що GATEWAY AUCTIONS LIMITED реалізовує транспортні засоби через власний аукціонний майданчик на офіційному сайті www.gatewayauctions.com. На вказаному сайті зазначено умови взаємодій (співпраці) з клієнтами. Однією з умов продажу є премія для покупця, яка встановлюється на рівні 10% від ціни продажу. Також, усі пропозиції щодо лотів складаються без урахування ПДВ, який буде додано до рахунку-фактури, який сплачує покупець. Оплата по рахунку здійснюється повністю до 17:00 дня, наступного за продажем.
Рахунок фактура TR/2752/2 від 13.02.2025 не містить належного засвідчення продавця, що може свідчити про відсутність схвалення даного документа за вказаними умовами продажу, у тому числі, щодо ціни товару. Також, даний документ не містить відомостей про премію від продавця, що суперечить умовам продажу; документ на оплату (рахунок фактура TR/2752/2) виставлений 13.02.2025, специфікація №2 від 13.02.2025, а оплата здійснена 17.02.2025, тобто з порушеннями термінів.
Виявлені невідповідності створюють обґрунтовані сумніви щодо достовірності поданого до митного оформлення рахунку фактури.
Відповідно до інформації з сайту продавця, після оплати рахунку-фактури, товар може зберігатися у продавця до наступної п'ятниці. Якщо товар не буде забраний покупцем у встановлений час, продавець виставляє покупцю додатковий рахунок за зберігання.
Так як, оплата здійснена 17.02.2025, а товар завантажений на автомобіль, відповідно до автотранспортної накладної - 18.03.2025, то покупець міг понести додаткові витрати за зберігання за межами митного території України.
Відповідно до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956 р.) договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної (CMR). Згідно із ст. 5 Конвенції вантажна накладна підписується відправником та перевізником.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що CMR повиннамістити дані про перевізника. Графами CMR, що заповнюються перевізником є 16 «Перевізник», графа 23 - номер та дата шляхового листа, прізвище водія/печатка транспортної організації, що прийняв (прийняла) вантаж до перевезення, графа 26 «Марка». Дані графи CMR не заповнені перевізником. Статтею 9 Конвенції передбачено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу.
У зв'язку із відсутністю у наданій CMR № б/н від 18.03.2025 підпису (відміток, даних) перевізника, митниця не може використати даний документ як належний доказ фактичної країни відправлення товару та достовірності декларування умов поставки товару, а також відомостей про особу яка здійснювала перевезення даного товару.
Відповідно до ч.3 ст. 53 Митного кодексу України не подані такі додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару, а саме: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товару, митна вартість якого визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.
Згідно із ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2-4 ст. 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
З метою обґрунтованого вибору другорядного методу визначення митної вартості оцінюваних товарів проведено консультацію, в ході якої декларанту запропоновано інформацію щодо вартості схожого товару.
Методи 2а і 2б не можуть бути застосовані у зв'язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методи 2в і 2г - в зв'язку з відсутністю основи для віднімання та додавання вартості. Митна вартість визначена за резервним методом, із врахуванням обмежень, передбачених ч. 3 ст. 64 Митного кодексу України, яка ґрунтується на раніше визнаній (визначеній) митними органами митній вартості схожих товарів за МД № 25UA205140014516U1 від 07.03.2025.
За результатом перевірки митної декларації, а також інших документів, наданих відповідно до Митного кодексу України, поданих уповноваженою особою декларанта, митним органом прийнято картку відмови №UА101020/2025/000407 (а.с. 38), якою повідомлено про відмову у митному оформленні (випуску) товарів.
Причина: Митна декларація не може бути оформлена, оскільки декларантом заявлена митна вартість товару №1 не підтверджена документально, на письмову вимогу митного органу не надано додаткових документів, які підтверджують заявлену митну вартість, чим порушено вимоги ст.52, 53 Митного кодексу України. У зв'язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товару №UA101000/2025/000122/2 від 26.03.2025 дані графи 45 і 47 митної декларації не можуть бути використані для здійснення митного контролю і оформлення товару, а крім того, це може призвести до несплати встановлених законодавством митних платежів в повному обсязі, чим порушено вимоги ст.266, 289, 293 МКУ і ст. 57 Податкового кодексу України.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI, що набрав чинності з 01.06.2012.
Статтею 49 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною четвертою статті 58 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця /частина п'ята статті 58 Митного кодексу України/.
За приписами пункту 1 частини четвертої статті 54 Митного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних відносин), митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з частиною п'ятою цієї статті, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
А відповідно до частини шостої зазначеної статті, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Статтею 57 Митного кодексу України визначено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
У той же час, як визначено частиною сьомою статті 54 Митного кодексу України, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За обставин цієї справи між сторонами виник спір щодо правомірності рішень митного органу про відмову у митному оформленні товарів та коригування митної вартості товарів.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).
Виходячи із системного аналізу наведених вище положень статті 54 Митного кодексу України, суд дійшов висновку, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості митний орган зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.
Єдиними підставами, що надають митному органу право відійти від встановлених обмежень, які пов'язані із перевіркою основного переліку документів, що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме - у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
У ході митного оформлення у спірних відносинах відповідачем вказано, що подані до митного контролю документи містили розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, та не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
У постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі №826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб'єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
У постанові Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №420/14943/21 зазначено, що критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
Вказуючи на відсутність обов'язкових реквізитів на платіжному документі № P250217390 від 17.02.2025 відповідач ні у рішенні, яке оскаржується, ні у відзиві не повідомив які саме з обов'язкових реквізитів відсутні. Суд звертає увагу, що в наданій копії платіжного документу (а.с. 21), міститься відмітку банку про виконання платіжної операції.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 22.10.2020 по справі №320/2455/19 щодо відомостей платіжного доручення, судом визначено, що квитанція або платіжне доручення (платіжні документи) свідчать про факт переказу певної суми коштів, проте не свідчать про суму коштів, яка має бути сплачена за відповідний товар. Тобто, прямого зв'язку між відомостями із квитанції/платіжного доручення та митною вартістю товару не існує.
Крім того, постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216 затверджено Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, який містить розділ II «Порядок оформлення платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах», пунктом 14 якого визначено вимоги до обов'язкових реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах, зокрема 13) підпис (и) [власноручний (і)/електронний (і)] відповідальної (их) особи (іб) платника, яка (і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації.
Разом із тим, відповідно до пункту 26 вказаного Положення №216 надавач платіжних послуг повинен перевірити відповідність заповнення реквізитів платіжної інструкції в іноземній валюті або банківських металах вимогам розділу II цього Положення та реквізитам, зазначеним у документах, які відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань валютного регулювання є підставою для здійснення перерахування коштів в іноземній валюті або банківських металах з рахунку платника, а також поштові та платіжні реквізити контрагентів.
Вказана сума сплачена (а.с. 21) відповідно до укладеної специфікації №1 (а.с. 19), що підтверджує 100% оплату товарів, а вказані митним органом розбіжності не є порушенням, позаяк перед відправленням товару та поданням митної декларації, товар вже був оплачений.
При цьому, суд зауважує, що відповідно до приписів статті 53 МК України надання до митного органу банківських платіжних документів та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару не є безумовним або обов'язковим.
Суд зазначає, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару
Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 року у справі №813/1755/17, від 29.07.2021 року у справі №380/6459/20.
Щодо доводів відповідача, що у CMR відсутній підпис перевізника, суд зазначає наступне.
CMR - міжнародна автомобільна накладна, яка є товарно-транспортною накладною, що застосовується при міжнародних вантажних автомобільних перевезеннях і використовується у країнах, які приєднались до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. CMR є документом, який доводить факт укладення договору на автомобільне перевезення вантажу.
CMR заповнюється відправником, перевізником вантажу, на підставі інструкцій і вказівок, які він отримує від транспортно-експедиторської компанії.
Тобто CMR, що подавалась відповідачу заповнена не позивачем, а тому на нього не може покладатись відповідальність чи ризики пов'язані із відсутністю певних відомостей в такій накладній.
При цьому, слід зауважити, що відсутність підпису відправника чи перевізника невпливає на визначену позивачем митну вартість товарів.
Отже, оскільки позивачем подано при первинній подачі декларації повний перелік документів, визначений в ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, що не містять жодних неврегульованих розбіжностей/не пояснених фактів/ недостовірних даних, відповідач міг безперешкодно самостійно визначити/ перевірити митну вартість за основним методом, без порівняння чи витребування інших документів.
Відповідачем не наведено належних у рішенні та достатніх аргументів з приводу того, що подані позивачем документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості товару, чи є недостатніми для визначення митної вартості товару за основним методом (ціною договору).
Проаналізувавши документи в матеріалах справи, суд дійшов висновку що аргументи відповідача не відповідають обставинам справи.
Суд підтримує доводи позивача, що митним органом безпідставно відмовлено у визнанні заявленої митної вартості за основним методом.
Враховуючи викладене вище, а також те, що відповідач у ході проведення митного оформлення не встановив фактів понесення позивачем додаткових витрат у зв'язку з придбанням товарів, заниження їх вартості в інший спосіб тощо, суд дійшов висновку про безпідставність рішень митного органу про коригування митної вартості ввезених позивачем товарів.
Приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем товару за другорядним (резервним) методом, митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, та не навів жодних розрахунків, за якими митним органом було визначено таку вартість товару, що є порушенням статті 55 Митного кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Разом з цим, як визначено частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже обов'язок щодо доведення правомірності спірного рішення про коригування митної вартості товарів покладено на митний орган як на суб'єкта владних повноважень.
Крім цього, суд враховує, що відповідно до частини 12 статті 264 МК України у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Таким чином, картка відмови у прийнятті митної декларації є документом, що формалізує негативне для декларанта рішення посадової особи митного органу про завершення процедури декларування товарів, заявлених до митного оформлення на підставі конкретної митної декларації.
А тому картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення так само належить визнати протиправною та скасувати.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.
Враховуючи задоволення позову та приписи ст. 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору в сумі 4844,80 грн (а.с. 47) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо заяви позивача від 04.08.2025 (вх № 61648/25 від 06.08.2025) про стягнення з відповідача судових витрат з відповідача в сумі 10000 грн, на підтвердження яких надано договір про надання правничої допомоги від 03.03.2025 між позивачем та адвокатом Р.А. Білоус, акт здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) № ОУ-000881 від 14.07.2025, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом по справі від 14.07.2025.
Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18).
Як свідчить акт здачі-прийняття виконання робіт (наданих послуг) від 14.07.2025 № ОУ-000881, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом по справі від 14.07.2025 адвокат Білоус Р.А. у зв'язку із даною справою виконав наступні роботи (надав послуги):
- вивчення та аналіз наявних документів щодо визнання протиправними та скасування рішення Житомирської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості № UA 101000/2025/000122/2 від 26.03.2025 року та картки відмови Житомирської митниці Державної митної служби України в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101020/2025/000407 від 26.03.2025 року;
- вивчення питання необхідності витребування від Клієнта та інших осіб додаткових доказів, документів; Обрання відповідного Всього витрачено способу захисту прав Клієнта; Надання усних консультацій Клієнту - 1 години;
- написання проекту позовної заяви та надання її для вивчення Клієнту; Доопрацювання позовної заяви з врахуванням побажань Клієнта; Формування додатків документів до позовної заяви - 3 години;
- вивчення поданого 09.07.2025 відзиву Житомирської митниці по справі та написання відповіді на відзив відповідача - 1 година.
Всього 10000 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21. Цей правовий висновок є релевантним до обставин цієї справи, оскільки стосується правового застосування норми права, яка є ідентичною частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22 зазначив, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічну за своїм змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 22.01.2025 по справі №540/5794/21.
У постанові від 11 березня 2025 року по справі №260/4202/24 Верховний Суд зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Однак, ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Таким чином, обов'язковою підставою для застосування судом критеріїв співмірності витрат на правничу допомогу, передбачених ч.5 ст.134 КАС України, є подання іншою стороною обґрунтованого заперечення щодо заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
Враховуючи, що в матеріалах заяви відсутнє клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт, суд дійшов висновку, що заявлений у заяві розмір витрат позивача на правову допомогу адвоката у сумі 10000,00 грн відповідає критеріям співмірності та вимогам розумності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає задоволенню і відповідно до ст. 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору в сумі 4844,80 грн та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн, в загальному розмірі 14844,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Технікс" (вул. Покровська, 203а, м. Житомир, 10031, код 45243137) до Житомирської митниці Державної митної служби України (вул. Перемоги, 25, м. Житомир, 10003, код 44005610) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів № UA101000/2025/000122/2 від 26.03.2025 року.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови Житомирської митниці Державної митної служби України в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA101020/2025/000407 від 26.03.2025 року.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро-Технікс" судові витрати в сумі 14844,80 грн за рахунок з бюджетних асигнувань Житомирської митниці Державної митної служби України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк