Справа № 463/3419/25 Головуючий у 1 інстанції: Мармаш В.Я.
Провадження № 22-ц/811/2635/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
04 листопада 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.
секретаря Гаврилюк Я.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 червня 2025 року в складі судді Мармаша В.Я. у справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
У квітні 2025 року позивач Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі АТ «А-Банк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ «А-Банк щодо отримання банківських послуг та підписав Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк».
01.07.2024, будучи клієнтом банку, позичальник уклав кредитний договір АВН0СТ155101719815737264 щодо надання йому кредиту в розмірі 70 300 грн. строком на 59 місяців (до 30.06.2029) зі сплатою процентів у розмірі 75,0% річних та комісії 0,00 грн.
Станом на 14.04.2025 заборгованість відповідача за даним кредитним договором склала суму в розмірі 115556,77 грн, з яких 70300 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту), 41771,53 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами, 3485,24 грн. загальний залишок заборгованості за пенею. При цьому позивач вказав, що при стягненні неустойки (пеня, штраф) за даним договором слід використовувати не загальне, а спеціальне законодавство, що регулює безпосередньо відносини щодо споживчого кредитування, тобто Закону України «Про споживче кредитування». Просив позов задовольнити.
Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 24 червня 2025 року позов АТ «А-Банк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерне товариство «Акцент-Банк» заборгованість за Кредитним договором № АВН0СТ155101719815737264 від 01.07.2024 року станом на 14.04.2025 року в розмірі 112 071,53 грн, а також судовий збір в розмірі 2349,34 грн.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Рішення суду в частині відмовлених позовних вимог оскаржив позивач АТ «А-Банк», вважає таке незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги покликається на те, що суд першої інстанції помилково покликався на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, в той час як в даному питанні ЦК України є не спеціальною нормою, а загальною нормою законодавства, тому не підлягає застосуванню. Спеціальною нормою є Закон України «Про споживче кредитування».
Прикінцеві та перехідні положення цього закону встановлюють, що неустойка не застосовується до кредитів, які були укладені до 24.01.2024 (оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023 + 30 днів), а з 24.01.2024 заборона нарахування відсутня. Тому помилковим є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення пені.
Просить скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 червня 2025 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове в цій частині, яким позовні вимоги АТ «А-Банк» задоволити повністю.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно ч. і3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення.
Учасники справи будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання 04 листопада 2025 року не прибули, не повідомили суд про причину неявки.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи з такого.
Задовольняючи частково позовні вимоги АТ «Акцент-Банк», суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір між сторонами укладено 25 лютого 2024 року під час дії воєнного стану в Україні, при цьому пеня за прострочення виконання зобов'язання нарахована позивачем саме за цей час (з 02.08.2024 по 14.04.2025). Також, суд посилався на те, що станом на час виникнення спірних правовідносин чинним був пункт 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язання за договором, саме ця норма ЦК України є пріоритетною і превалює над нормою Закону України «Про споживче кредитування», а тому суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені.
Беручи до уваги те, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованості за тілом кредиту та відсотками учасниками справи не оскаржується, відтак відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «А-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за пенею.
Судом встановлено, що 25.02.2024 між відповідачем ОСОБА_1 та кредитодавцем АТ «Акцент-Банк» підписано анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у АТ'Акцент-банк», в якій зазначено, що вказана заява разом із пам'яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить укладений між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг.
У подальшому, а саме 01 липня 2024 року відповідач, вже будучи клієнтом банку, шляхом підписання заяви про надання послуг «Швидка готівка», яка підписана електронним підписом позичальника з одноразовим ідентифікатором, уклав з позивачем кредитний договір № АВН0СТ155101719815737264 від 01.07.2024 про надання кредиту в розмірі 70300 грн, строком на 59 місяців до 30.06.2029 року, зі сплатою процентів у розмірі 75 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
З наявного в матеріалах справи і не спростованого відповідачем розрахунку заборгованості за кредитним договором від 01.07.2024 слідує, що станом на 14.04.2025 утворилась заборгованість за кредитом на загальну суму 115556,77 грн., з яких 70300 грн - заборгованість за тілом кредиту, 41771,53 грн. - заборгованість за відсотками та 3485,24 грн. - заборгованість за пенею.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, норми якої в силу частини другої статті 1054 ЦК України поширюються на кредитні відносини, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Із положень статті 546 ЦК України слідує, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Із положень статті 610 ЦК України слідує, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Ураховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, а у разі прострочення виконання зобов'язання сплатити пеню, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
Встановивши, що відповідач ОСОБА_1 не виконує належним чином зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з нього на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованості за кредитним договором.
Водночас, суд правомірно вважав, що вимоги АТ «Акцент-Банк» у частині стягнення з відповідача пені не підлягають задоволенню.
Так, відповідно до статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанови від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022року у справі №477/874/19 (пункт 69)).
Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним законом України від 24лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05години 30хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.
За змістом частини 2 статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є саме Цивільний кодекс України.
Відповідно до висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №362/2159/15-ц, законодавець встановив пріоритет ЦК України у договірних відносинах. Лише у випадку відсутності регулювання на рівні ЦК України застосовується законодавство про захист прав споживачів.
З системного аналізу приписів пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» і пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який застосував суд першої інстанції, відхиляючи відповідні позовні вимоги, вбачається, що відповідні положення Закону України «Про споживче кредитування» не мають предметом свого правового регулювання правовідносини щодо нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в державі, а стосуються унормування цивільного законодавства у зв'язку з іншими обставинами, - прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
Оскільки, як слідує з матеріалів справи і встановлено судом, пеня за кредитним договором нарахована за період з 02.08.2024 по 14.04.2025, а саме під час дії воєнного стану, відтак відповідач звільняється від обов'язку її сплати на користь кредитодавця АТ «Акцент-Банк».
Суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про неправильність застосування судом норм матеріального права є безпідставними.
Отже, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, і дослідивши наявні у справі докази та надавши їм вірну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про підставність вимог позивача та задовольнив позов частково.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачає.
Наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваного ним рішення, а є власним суб'єктивним тлумаченням норм матеріального права та обставин справи, яким суд першої інстанції дав вірну правову оцінку.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 368, 372, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк - залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 04 листопада 2025 року.
Головуючий А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк