ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.10.2025Справа № 910/9048/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Літовки М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу №910/9048/24
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХИСТ ОСЕЛІ»
Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації
про припинення трудових відносин та зобов'язання вчинити дії
за участю представників:
позивача Приходько О.С.;
відповідача-1 не з'явився;
від відповідача-2 Горбенко І.М.
До Господарського суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивача, ОСОБА_1 ) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХИСТ ОСЕЛІ» (далі - відповідач-1, Товариство) та Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач-2, ДРДА), в якому просить:
- припинити трудові відносини між позивачем і відповідачем-1 у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора Товариства на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з дня прийняття судового рішення;
- зобов'язати відповідача-2 виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з розділу "Відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо", відомості про ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) як директора (керівника) Товариства (код 35576093; вул. Колекторна, буд. 42-а, м. Київ, 02121).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 відкрито провадження у вказаній справі, призначено проведення підготовчого засідання на 28.08.2025 (з урахуванням ухвали суду від 25.07.2025), а також встановлено учасникам справи строки для вчинення процесуальних дій.
25.07.2025 від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження та відзив на позовну заяву, в якому ДРДА просила відмовити у задоволенні позову до відповідача-2 у повному обсязі.
22.08.2025 від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні 28.08.2025 у даній справі у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 26.08.2025 клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
Суд протокольною ухвалою від 28.08.2025 постановив закрити підготовче провадження та призначив справи до судового розгляду по суті на 15.09.2025.
У судовому засіданні 15.09.2025 оголошено перерву до 25.09.2025
25.09.2025 від позивача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи.
У судовому засіданні 25.09.2025 відкладено розгляд справи на 09.10.2025.
06.10.2025 від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні 09.10.2025 у даній справі у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 07.10.2025 клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
09.10.2025 від позивача надійшло клопотання, в якому ОСОБА_1 просить стягнути судовий збір з відповідача-1, не стягуючи збір з відповідача-2.
У судове засідання 09.10.2025 представники відповідача-1 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
Так, до матеріалів справи долучені конверти, які повернулися з адреси відповідача-1 без вручення.
У судових засіданнях суд, заслухавши вступне слово представників позивача та відповідача-2, з'ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
У судовому засіданні 09.10.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
На підставі рішення власника, оформленого протоколом № 6 від 29.01.2009, директором Товариства призначено ОСОБА_1 з 30.01.2009.
Відомості про ОСОБА_1 було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) як особу, яка має право вчиняти дії від імені відповідача-1.
Позивач вказує, що, приблизно з серпня 2024 року Товариство припинило свою господарську діяльність.
Учасниками, кінцевими бенефіціарними власниками Товариства є громадяни Республіки Білорусь, а саме:
- ОСОБА_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Залізничним РВВС м. Гомеля 14.10.2000, р.о.к.п.п.: НОМЕР_3 , з часткою у статутному капіталі номінальною вартістю 67 500,00 грн, що у відсотковому значенні становить 50% статутного капіталу;
- ОСОБА_3 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Октябрським РУВС м. Мінська 18.08.2008, з часткою у статутному капіталі номінальною вартістю 67 500,00 грн, що у відсотковому значенні становить 50% статутного капіталу.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації, яка стала підставою для введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 64/2022 , Укрпошта припинила обмін поштовими відправленнями з 24.02.2022 до/з російської федерації та до/з Республіки Білорусь.
Таким чином, позивач позбавлений можливості повідомити учасників Товариства про намір звільнитися, також відсутні правові підстави для самостійного звільнення.
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з цим позовом і просив суд визнати припиненими трудові відносини та зобов'язати ДРДА вчинити відповідну реєстрацій дію.
Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
У мотивувальній частині Рішення № 1-рп/2010 Конституційного Суду України від 12.01.2010 у справі №1-2/2010 за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України зазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
За змістом положень частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов'язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами [правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18), від 30.01.2019 у справі № 145/1885/1-ц (провадження № 14-613цс18), від 10.04.2019 у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 10.09.2019 у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18)].
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За приписами статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.
Згідно зі статтею 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Частиною першою статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Аналогічне положення закріплено у пункті 7.1 Статуту Товариства.
Крім того, в силу приписів частини першої пункту 7.3 Статуту Товариства до виключної компетенції загальних зборів учасників відноситься призначення та відкликання директора та затвердження актів його роботи
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.
Згідно з частинами першою - третьою статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор/фінансовий директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Разом із тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.
Близька за змістом правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 в справі № 758/1861/18.
З огляду на викладене вище, питання щодо звільнення директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів Товариства, а тому позивач як директор Товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з відповідної посади.
Відповідно до частин другої та третьої статті 32 "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.
У постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 911/719/21 викладено висновок, що передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи директора передбачає попередження ним про це власника або уповноваженого органу письмово за два тижні та ініціювання скликання загальних зборів учасників. У випадку вчинення директором відповідних дій, на учасників товариства покладено обов'язок розглянути заяву директора про звільнення та прийняти відповідне рішення про таке звільнення. При цьому на особу, яка ініціює питання проведення загальних зборів, покладено обов'язок належного повідомлення інших учасників товариства про скликання зборів у порядку, встановленому чинним законодавством та статутом підприємства.
Судом встановлено, що позивач позбавлений об'єктивної можливості дотриматись приписів законодавства щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, що передбачено статтею 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та Статутом, а також порядку звільнення з посади за власним бажанням, що передбачений статтею 38 КЗпП України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов'язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.
Враховуючи викладене, не розгляд питання щодо звільнення позивача є прямим порушенням гарантованого йому Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин. У даному випадку положення закону щодо письмового попередження учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора) чинне законодавство не передбачає, у той час як статтею 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.
Водночас, у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення директора, зокрема через неможливість повідомити учасників Товариства та скликати загальні збори, позивачу із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 в справі № 758/1861/18.
У силу приписів норм Конституції України, які є нормами прямої дії, та положень Закону України "Про працю" слід зазначити таке.
Посада у виконавчому органі є насамперед реалізацією права на працю - робота з оплатою за виконання певних посадових обов'язків.
Відтак при ігноруванні наймачем власником (учасником) суб'єкта господарської діяльності, звернення працівника про звільнення, захисту підлягають насамперед трудові права людини, а не корпоративні суб'єкта господарювання.
Право на працю, на вільний вибір місця роботи є фундаментальним основоположним.
У даному спорі йдеться не про реалізацію корпоративних прав органу управління, а про припинення виконання роботи на посаді за ініціативи працівника.
Таке право працівника, який перебуває на посаді (є посадовою особою - виконавчим органом), врівноважене правом власника або уповноваженого ним органу припинити договірні відносини з посадовою особою (пункт 5 статті 41 КЗпП) без будь-яких причин і підстав.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Ураховуючи наведене вище, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права (визнання трудових відносин з відповідачем-1 припиненими) є правомірним, оскільки лише таким чином позивач може реалізувати право на припинення трудових відносин із Товариством.
Однак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню. Так, трудові відносини мають бути припинені не з дня прийняття рішення , як заявлено позивачем, а з моменту набрання рішенням законної сили.
Що ж до позовної вимоги про зобов'язання відповідача-2 вчинити відповідну реєстраційну дію, то вона підлягає задоволенню як похідна та виходячи з такого.
За приписами частини другої статті 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі, щодо зобов'язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її переконання, порушує її права й охоронювані законом інтереси.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19.
З огляду на прийняття судом рішення щодо припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем-1, суд дійшов висновку про те, що належним та ефективним способом захисту прав позивача, який забезпечить відновлення його порушених прав є зобов'язання відповідача-2 вчинити реєстраційну дію - внести запис про виключення з Реєстру про ОСОБА_1 як особу, яка може вчиняти дії від імені Товариства.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачами не подано доказів в підтвердження заперечень проти задоволення позовних вимог.
За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, позов підлягає частковому задоволенню.
За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача-1 у розмірі 1 211,20 грн.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Припинити трудові відносини між ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАХИСТ ОСЕЛІ» (код 35576093; вул. Колекторна, буд.42-а, м. Київ, 02121) у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 із займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХИСТ ОСЕЛІ» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з дня набрання рішенням законної сили.
3. Зобов'язати Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію (02068, м. Київ, вул. Олександра Кошиця, буд. 11, код 37388222) виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з розділу "Відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо" відомості про ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) як директора (керівника) Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХИСТ ОСЕЛІ» (код 35576093; вул. Колекторна, буд.42-а, м. Київ, 02121).
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХИСТ ОСЕЛІ» (код 35576093; вул. Колекторна, буд.42-а, м. Київ, 02121) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
5. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05.11.2025.
Суддя О.Г. Удалова