ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.10.2025Справа № 911/1540/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Літовки М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні
справу № 911/1540/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецмеханізація"
до Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ОНІКС",
Товариство з обмеженою відповідальністю "Підйомні механізми"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "СУЧАСНІ ВАНТАЖІВКИ"
про стягнення 11 177 280,50 грн
За участю представників:
від позивача Сакало П.А.
від відповідача Ненахов О.О.
від третьої особи (ТОВ «Сучасні вантажівки») Ренькас С.В.
від третьої особи (ТОВ «Підйомні механізми») Хасін І.Б.
від третьої особи (ТОВ «ОНІКС») не з'явився
До Господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецмеханізація" (далі - позивач, Товариство) з позовом до Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" (далі - відповідач, АТ «ТАСКОМБАНК») про стягнення 11 177 280,50 грн, з яких вартість предмету лізингу - 10 255 351,80 грн, помилково перераховані кошти - 921 928,70 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.05.2025 позовну заяву передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2025 справу № 911/1540/25 було передано судді Удаловій О.Г.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- відповідач передав позивачу в лізинг чотири вантажні автомобілі за договором №НІ3614 від 20.02.2024, однак у процесі експлуатації автомобілів було виявлено несправності;
- внаслідок неможливості усунути недоліки, позивач звернувся до відповідача з проханням замінити неякісний товар на аналогічний, але отримав відмову;
- позивач стверджує, що відмовився від договору в односторонньому порядку та просить повернути вартість предмету лізингу та помилково сплачені кошти.
Ухвалою суду від 09.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 10.07.2025, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «СУЧАСНІ ВАНТАЖІВКИ» (далі - ТОВ «Сучасні вантажівки», третя особа-1), а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.
12.06.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про залучення як представника.
17.06.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, яке було реалізовано останнім 19.06.2025.
25.06.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позов.
03.07.2025 від третьої особи-1 надійшли пояснення, в яких ТОВ «Сучасні вантажівки» просило відмовити у задоволенні позову.
07.07.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
09.07.2025 від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.
Ухвалою суду від 10.07.2025 залишено позовну заяву без руху.
11.07.2025 від третьої особи-1 надійшло клопотання про долучення доказів.
14.07.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
21.07.2025 від представника позивача надійшло клопотання про участь представника в підготовчому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 22.07.2025, зокрема, продовжено розгляд справи № 911/1540/25, призначено підготовче засідання на 24.07.2025 та клопотання представника Товариства з про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
24.07.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
24.07.2025 від відповідача надійшло заперечення на клопотання (заяву) про позивача про збільшення позовних вимог.
Ухвалою суду від 24.07.2025 постановлено відкласти підготовче засідання на 26.08.2025 о 14:15 год.; відкласти вирішення питання про прийняття до розгляду заяви про збільшення позовних вимог; залучити до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "ОНІКС" (далі - ТОВ «ОНІКС», третя особа-2) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Підйомні механізми" (далі - ТОВ «Підйомні механізми», третя особа-3); зобов'язати учасників справи направити на адресу третіх осіб копії заяв по суті з доданими документами, докази чого надати суду; запропонувати третім особам надати письмові пояснення щодо позовних вимог у даній справі у строк до 25.08.2025 (включно); викликати представників учасників справи в підготовче засідання.
07.08.2025 від ТОВ "Підйомні механізми" надійшли пояснення третьої особи щодо позовної заяви, в яких містяться питання в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
08.08.2025 від ТОВ "ОНІКС" надійшла заява про ознайомлення зі справою в електронному вигляді.
12.08.2025 від позивача надійшов документ з назвою "Заява свідка", проте по суті така заява є поясненнями на пояснення третьої особи ТОВ "Підйомні механізми" з наданням відповідачем відповідей на запитання в порядку статті 90 ГПК України.
20.08.2025 від ТОВ "Підйомні механізми" надійшли пояснення, в яких останнє вказує, що відповіді на запитання надано не керівником, відповіді є загальними, відсутні конкретизовані відповіді на жодне запитання, у зв'язку з чим третя особа просила зобов'язати позивача надати відповіді на запитання.
25.08.2025 від ТОВ "ОНІКС" надійшла заява, в якій вказується, що спір не стосується прав та обов'язків останнього, викладено прохання розглядати справу без участі представника.
Ухвалою суду від 26.08.2025 відкладено підготовче засідання на 08.09.2025, відмовлено у прийнятті до розгляду заяви позивача про збільшення позовних вимог, зобов'язано позивача надати відповіді на запитання третьої особи-3 (ТОВ "Підйомні механізми") з урахуванням вимог процесуального законодавства (статті 88, 90 ГПК України).
01.09.2025 від позивача до суду надійшло клопотання про долучення заяви свідка, яке суд прийняв та долучив документи до матеріалів справи.
02.09.2025 від позивача надійшло клопотання про витребування доказів (забезпечення доказів).
05.09.2025 від третьої особи-3 (ТОВ "Підйомні механізми") надійшли письмові пояснення стосовно заяви свідка, в якому також міститься клопотання про залишення без розгляду клопотання позивача про витребування доказів.
08.09.2025 від третьої особи-1 (ТОВ "СУЧАСНІ ВАНТАЖІВКИ") надійшло клопотання про долучення доказів.
08.09.2025 від позивача надійшли письмові пояснення.
08.09.2025 у підготовчому засіданні суд протокольною ухвалою оголосив перерву до 11.09.2025.
09.09.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про поновлення строку на подання клопотання про витребування доказів.
09.09.2025 до суду від третьої особи-3 (ТОВ "Підйомні механізми") надійшло клопотання про залишення без розгляду клопотання позивача про витребування доказів, клопотання про задоволення клопотання третьої особи-1 (ТОВ "СУЧАСНІ ВАНТАЖІВКИ") про долучення доказів, клопотання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
09.09.2025 від представника третьої особи-1 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
11.09.2025 від представника третьої особи-2 до суду надійшло клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні та намір подати докази.
11.09.2025 суд протокольною ухвалою оголосив перерву в підготовчому засіданні до 22.09.2025.
18.09.2025 до суду від третьої особи-2 ТОВ "ОНІКС" надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
19.09.2025 від третьої особи-3 ТОВ "Підйомні механізми" до суду надійшли пояснення.
22.09.2025 від третьої особи-3 надійшла заява, в якій ТОВ «Підйомні механізми» просило долучити цю заяву до матеріалів справи, закрити підготовче провадження та призначити справи по суті.
22.09.2025 від третьої особи-1 ТОВ "СУЧАСНІ ВАНТАЖІВКИ" до суду надійшли заперечення на додаткові пояснення, учасник справи просив не долучати до матеріалів справи та повернути позивачу "Лист ТОВ "ОНІКС" гарантійний ремонт 2024", доданий до додаткових пояснень від 08.09.2025.
22.09.2025 від відповідача до суду надійшли заперечення на додаткові пояснення позивача.
22.09.2025 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
22.09.2025 протокольною ухвалою судом: відмовлено у задоволенні клопотання третьої особи (ТОВ «Підйомні механізми») про залишення без розгляду клопотання позивача про витребування доказів; відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів; прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи подані третьою особою (ТОВ "ОНІКС") 18.09.2025 докази; прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи пояснення позивача від 22.09.2025; не прийнято до розгляду доказ, а саме "Лист ТОВ "ОНІКС" гарантійний ремонт 2024", долучений позивачем до додаткових пояснень від 08.09.2025
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.10.2025.
06.10.2025 від третьої особи-3 надійшла заява про понесення судових витрат.
06.10.2025 від ТОВ «ОНІКС» надійшла заява, в якій третя особа-2 просила суд розглядати справу без участі її представника.
06.10.2025 від ТОВ «Підйомні механізми» надійшла заява, в якій третя особа-3 просила врахувати цю заяву при розгляді справи.
У судовому засіданні 06.10.2025 було оголошено перерву до 13.10.2025.
13.10.2025 від ТОВ «Підйомні механізми» надійшла заява, в якій третя особа-3 просила врахувати цю заяву при розгляді справи.
У судових засіданнях суд, заслухавши вступне слово представників учасників справи, з'ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.
У судовому засіданні 13.10.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, письмові пояснення, тощо, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
10.01.2024 Товариство (Лізингоодержувач) звернулося до АТ «ТАСКОМБАНК» (Банк) з заявою-анкетою (за вих.№1001 від 10.01.2024) про отримання послуг фінансового лізингу (далі - Заява-анкета).
У вказаній заяві-анкеті позивачем вказана мета придбання предмета лізингу - задоволення потреб компанії в автомобілях, а саме: FORD TRUCKS 1842Т XHR AT Е5. Також у Заяві-анкеті зазначено: Постачальник (продавець) ТОВ «СУЧАСНІ ВАНТАЖІВКИ».
На виконання умов Заяви-анкети позивача 20.02.2024 Банк уклав з ТОВ «СУЧАСНІ ВАНТАЖІВКИ» (Постачальник) Договір купівлі-продажу № 3647-0000009, відповідно до умов якого Постачальник передав Банку, що підтверджується актом приймання-передачі та видатковою накладною № 4447-00038 від 21.02.2025, товар, а саме:
- FORD TRUCKS 1842Т XHR AT Е5 шасі № НОМЕР_1 ;
- FORD TRUCKS 1842T XHR AT E5 шасі № НОМЕР_2 ;
- FORD TRUCKS 1842T XHR AT E5 шасі № НОМЕР_3 ;
- FORD TRUCKS 1842T XHR AT E5 шасі № НОМЕР_4 .
20.02.2024 Банком та позивачем було укладено Договір фінансового лізингу № НІ3614 (далі - Договір), відповідно до умов якого предметом лізингу є: Вантажний автомобіль - тягач FORD TRUCKS 1.842Т XHR AT E5 - 4 одиниці.
Статтею 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»:
- договір фінансового лізингу - це договір, за яким надаються послуги з фінансового лізингу;
- лізингодавець - це юридична особа, яка набула у встановленому законом порядку право надавати послуги з фінансового лізингу і на підставі договору фінансового лізингу передає лізингоодержувачу у володіння та користування об'єкт фінансового лізингу;
- лізингоодержувач - це фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка відповідно до договору фінансового лізингу отримує від лізингодавця об'єкт фінансового лізингу у володіння та користування;
- продавець (постачальник) - це фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, в якої лізингодавець набуває у власність майно на підставі договору купівлі-продажу або договору поставки для подальшої передачі лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу;
- фінансовий лізинг - це вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов'язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об'єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 цього Закону.
Отже, укладений позивачем і відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.
Позивач звернувся з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 10 255 351,80 грн вартості предмету лізингу та 921 928,70 грн помилково сплачених грошових коштів, посилаючись на те, що Договір припинив свою дію в день отримання претензії від 03.03.2025 № 03/03-2 (07.03.2025).
Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, вказуючи на відсутність підстав для припинення Договору і, як наслідок, відсутність підстав для стягнення заявлених позивачем грошових коштів.
Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з такого.
Слід зазначити, що відповідно до пункту 14 Договору підписанням цього Договору Лізингоодержувач приєднався до Загальних умов договору фінансового лізингу, які є публічною частиною Договору фінансового лізингу. Загальні умови договору Фінансового лізингу (та будь-які посилання на них у Договорі) розміщені на офіційному веб-сайті Лізингодавця за посиланням: https://tascombank.ua/corp-business/lizyng в розділі «Лізинг» або QR-кодом, в редакції, діючій на дату укладення цього Договору, та є невід'ємною складовою частиною Договору. Своїм підписом в цьому документі Лізингоодержувач підтвердив, що він належним чином ознайомлений та погоджується з умовами Договору фінансового лізингу (включаючи Загальні умови).
Згідно з пунктом 1.3 Загальних умов договору фінансового лізингу Лізингоодержувач самостійно на свій ризик обирає Предмет лізингу та продавця (постачальника), найменування якого зазначається у Договорі (далі - «Продавець»), Відповідальність за ризики, пов'язані з вибором Продавця, вартістю Предмета лізингу, невиконанням або неналежним виконанням Продавцем своїх зобов'язань за Договором купівлі-продажу/поставки/комісії Предмета лізингу, невідповідністю Предмета лізингу цілям його використання, несе Лізингоодержувач.
Пунктом 1.4. Загальних умов договору фінансового лізингу Сторони погодили, що будь-які несправності, технічні або інші дефекти Предмета лізингу, виявлені після підписання Акта прийому-передачі Предмета лізингу, є ризиком Лізингоодержувача. Лізингодавець не несе жодних витрат у зв'язку з вищевказаними несправностями. Такі несправності або дефекти не звільняють Лізингоодержувача від належного виконання ним своїх зобов'язань за Договором, включаючи оплату лізингових платежів. Лізингоодержувач має право самостійно звертатися до Продавця з вимогами щодо якості, комплектності, справності Предмета лізингу, безоплатного усунення недоліків тощо.
23.02.2024 Банк і позивач підписали акт прийому-передачі предмету лізингу до Договору, відповідно до якого Банк передав, а лізингоодержувач прийняв як предмет лізингу згідно з договором таке майно:
- FORD TRUCKS 1842Т XHR AT E5 шасі № НОМЕР_1 ;
- FORD TRUCKS 1842T XHR AT E5 шасі № НОМЕР_2 ;
- FORD TRUCKS 1842T XHR AT E5 шасі № НОМЕР_3 ;
- FORD TRUCKS 1842T XHR AT E5 шасі № НОМЕР_4 (далі - Предмети лізингу).
Таким чином, Банк виконав взяті на себе зобов'язання та надав фінансову послугу позивачу, придбавши у постачальника та передавши предмети лізингу за Договором, а позивач, у свою чергу, сам обрав постачальника та звернувся до Банку за наданням фінансової послуги (що підтверджується Заявою-анкетою) шляхом укладення договору фінансового лізингу вищевказаних предметів лізингу.
Уклавши Договір та підписавши акт прийому-передачі предмету лізингу, позивач ознайомився та погодився з усіма умовами Договору, під-час прийняття предметів лізингу не вказав про наявність будь-яких дефектів отриманих автомобілів.
Також слід зазначити, що позивач, починаючи з 04.01.2024, сам звернувся до постачальника, що підтверджується договором купівлі-продажу № 3647-0000003, копія якого долучена до позовної заяви та міститься у матеріалах справи, що не заперечується позивачем, щодо купівлі вищевказаних транспортних засобів.
Розділом 10 вказаного договору сторони визначили, що лізингова компанія зобов'язується придбати товар (автомобілі) у продавця.
Таким чином, саме позивачем було обрано особу продавця та під час отримання автомобілів жодних зауважень щодо їх якості чи стану у Товариства не було.
Суд не погоджується з доводами позивача про припинення дії Договору, у зв'язку з тим, що ним було направлено відповідну претензію, виходячи з такого.
Позивач вказує, що на адресу Лізингодавця та ТОВ «СУЧАСНІ ВАНТАЖІВКИ» було направлено претензію від 03.03.2025 № 03/03-2, якою у зв'язку з відмовою ТОВ «СУЧАСНІ ВАНТАЖІВКИ» замінити неякісний товар на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі, а також у зв'язку з ухиленням від усунення виявлених недоліків Лізингоотримувач відмовився від Договору, вважає, що договір лізингу є таким, що припинив свою дію з дня отримання цієї претензії.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини між лізингодавцем та лізингоодержувачем, що виникають на підставі договору фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, цього Закону з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про фінансові послуги та фінансові компанії", а також прийнятими відповідно до закону актами Національного банку України.
Відносини, що виникають між лізингодавцем та продавцем (постачальником) у зв'язку з набуттям лізингодавцем у власність об'єкта фінансового лізингу для подальшої передачі цього об'єкта лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Положення інших нормативно-правових актів регулюють відносини у сфері фінансового лізингу в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 525, 526 ЦК України зобов'язання мас виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Підстави для зміни або розірвання договору передбачені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним у частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Слід зазначити, що про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
Водночас, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Тож іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) для захисту права, та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони (позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №914/2649/17 та від 26.05.2020 у справі №908/299/18).
Положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно до частин першої та третьої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього.
За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору.
Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.
У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки, одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Таким чином, посилання позивача на припинення Договору є помилковими, оскільки Товариство не узгоджувало таку відмову (сторони не погоджували припинення Договору) з Банком і така заява про відмову від Договору в односторонньому порядку не допускається, суперечить чинному законодавству.
Отже, відсутні підстави вважати, що Договір є припиненим.
Слід зазначити, що позивач не звертався з відповідним позовом про розірвання чи припинення Договору.
Крім того, суд зазначає, що під час розгляду даної справи позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що передані йому в лізинг транспортні засоби були неякісними, оскільки, як вбачається з сервісних книжок таких транспортних засобів, вони весь час з моменту передачі позивачу експлуатувались останнім.
При цьому, за поясненнями третіх осіб, їх експлуатація проводилась в інтенсивних умовах, а технічне обслуговування здійснювалося поза межами встановлених термінів, що і пояснює той факт, що транспортні засоби постійно доводилось ремонтувати, водночас наведене не вказує на те, що такий ремонт був пов'язаний з дефектами автомобілів.
Водночас, доказів на підтвердження того, що передані в лізинг позивачу транспорті засоби мали заводські дефекти, матеріали даної справи не містять.
Також слід зазначити, що предмет доказування - це обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 76 ГПК України)
Суд наголошує, що у цій справі предметом доказування є саме наявність/відсутність обставин для стягнення саме з відповідача грошових коштів внаслідок припинення Договору.
Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц та від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
Оскільки позивачем документально не підтверджено припинення Договору, не надано належних, допустимих, достовірних і вірогідних доказів такого припинення, то відсутні підстави для стягнення заявлених Товариством грошових коштів з відповідача.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, у задоволенні позову слід відмовити повністю.
За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 05.11.2025.
Суддя О.Г. Удалова