справа № 754/7718/25 головуючий у суді І інстанції Коваленко І.І.
провадження № 22-ц/824/15663/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
03 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Коваленко І.І. у м. Києві, повний текс судового рішення складено 22 липня 2025 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У травні 2025 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 00-9832346 від 26 червня 2024 року у розмірі 14 638,00 грн., з яких: 7 475,00 грн. - заборгованість по кредиту, 7 163,00 грн. - заборгованість за відсотками.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26 червня 2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та відповідачем укладений кредитний договір № 00-9832346 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до якого, первісний кредитор ТОВ «Макс Кредит» перерахувало відповідачу кошти у розмірі 6 500,00 грн. на банківську картку НОМЕР_1 . Право вимоги за кредитним договором № 00-9832346 від 26 червня 2024 року до позивача перейшло на підставі, укладених договорів факторингу у такій послідовності: між первісним кредитором ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК» Онлайн Фінанс»; між ТОВ «ФК» Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал».
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 липня 2025 року позов ТОВ «Юніт Капітал» задоволено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до п. 1.2 договору факторингу, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Проте, в матеріалах справи відсутні реєстри боржників. Судом першої інстанції зроблено висновок що згідно з відомостями інформаційної довідки №1401/09 від 23 грудня 2024 року, виданої ТОВ «Платежі онлайн», та додатку до неї товариство як технологічний оператор платіжних послуг повідомило, що на сайті торговця через платіжний сервіс «Platon» проведено успішні транзакції «видача» на картковий рахунок 5355-28XX-XXХХ-3879 у розмірі 6 500,00 грн. Проте, дані висновки суду не підтверджуються матеріалами справи та свідчать про порушення судом принципу рівності та змагальності сторін, оскільки суд вважав доведеним факт видачі кредиту за відсутності первинних бухгалтерських документів; судом прийнято в якості доказу не проведене банком «платіжне доручення», яке набране на комп'ютері, не містить номеру картки отримувача та не містить відмітки банку про проведення. Позивач мав додати до позовної заяви документальне обґрунтування кредитної заборгованості, зокрема виписку по особовому рахунку позичальника та детальний розрахунок, на підставі яких суд був би спроможний самостійно здійснити перерахунок кредитної заборгованості. Проте позивач не надав належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов'язком в силу положень статей 12,81 ЦПК України, на підтвердження визначеного ним у позовній заяві розміру заборгованості за кредитним договором. 3 матеріалів справи вбачається що позивачем нараховано проценти з порушенням норм закону та судової практики. Отже, якщо і припустити видачу кредитних коштів та відповідно наявність боргу, сума заборгованості по процентам є істотно меншою за нараховану позивачем. Крім того, вказує, що заявлена позивачем сума витрат на правову допомогу не є співмірною складності справи та обсягу наданих послуг, оскільки справа є нескладною та типовою, розглядається без участі адвоката у судовому процесі; не є співмірною ціні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Юніт Капітал» вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 26 червня 2024 року ТОВ «Макс Кредит» та Відповідач уклали договір кредитної лінії № 00-9832346 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора 33928.
За змістом п. 1.2 договору, сума кредитного ліміту складає 6 500, 00 грн., тип кредиту кредитна лінія (безвідклична).
26 червня 2024 року ТОВ «Макс Кредит» перерахувало грошові кошти в сумі 6 500,00 грн. на банківську карту № НОМЕР_2 .
Згідно з відомостями інформаційної довідки №1401/09 від 23 грудня 2024 року, виданої ТОВ «Платежі онлайн», та додатку до неї товариство як технологічний оператор платіжних послуг повідомило, що на сайті торговця через платіжний сервіс «Platon» проведено успішні транзакції «видача» на картковий рахунок НОМЕР_1 у розмірі 6 500,00 грн.
Факт належності цієї картки ОСОБА_1 , належності йому номер телефону НОМЕР_3 , на який надсилався одноразовий персональний ідентифікатор, і зарахування коштів підтверджується відповіддю банка - емітента АТ «ПУМБ», що надана на запит суду (№ КНО-07.8.5/7775 БТ від 13.06.2025).
Згідно з п. 1.3, 1.4 договору строк дії кредитної лінії (строк кредитування): 360 календарних днів. Позичальник зобов'язаний повернути суму кредиту Кредитодавцю в останній день строку кредитування (дата остаточного повернення кредиту) - 21 червня 2025 року згідно з пунктом 3.5 цього договору. Також Позичальник зобов'язаний оплатити проценти в періодичну дату оплати процентів, а саме: на 11 липня 2024р., та на кожний 15 день після цієї дати за фактичне користування грошовими коштами протягом Строку дії кредитної лінії (Строку кредитування). Дата повернення кредиту, Періодичні дата оплати процентів та дата сплати Комісії зазначаються в Графіку платежів, який міститься в Додатку 1 до цього Договору та є його невід'ємною частиною.
Відповідно до пункту 3.5 договору Позичальник зобов'язаний здійснити оплату комісії та повернути Суму кредиту в останній день строку кредитування, яка є датою остаточного повернення Кредиту, а саме: 21 червня 2025 року.
За графіком платежів Відповідач станом на 21 червня 2025 року мав сплатити на користь Кредитодавця 6 500,00 грн суму кредиту, 33 491,25 грн. (проценти з розрахунку 1 413,75 грн. кожні 15 днів, а також 975,00 грн комісію. Загальна сума виплати 40 966,25 грн.
ТОВ «Макс Кредит» відступило право вимоги до відповідача на суму 14 638,00 грн. в тому числі сума кредиту 7 475,00 грн. та 7 163,00 грн. проценти.
Факт відступлення права вимоги на користь позивача підтверджується такими доказами: договір факторингу № 17122024-МК/Онлайн від 17.12.2024, укладений між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»; акт прийому-передачі Реєстру Боржників від 17 грудня 2024 року до цього Договору, який підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора Прав Вимоги відповідно до Реєстру Боржників та є невід'ємною частиною цього Договору (пункт 2.2. Договору); витяг з реєстру боржників про відступлення права вимоги на суму 14 638,00 грн.; договір факторингу № 020425-У від 02 квітня 2025 року, що укладений ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал»; акту прийому-передачі Реєстру Боржників від 02 квітня 2025 року. Відповідно до пункту 1.2. Договору Факторингу перехід прав вимоги заборгованості до Боржників від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників. Після чого позивач стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги, а також витягом з Реєстру Боржників за Договором Факторингу № 020425-У від 02 квітня 2025 року, у якому зафіксовано, що від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 14 638,00 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог, надав достатні та належні докази, що підтверджують факт укладення кредитного договору, перерахування коштів відповідачу, невиконання ним своїх кредитних зобов'язань, а також факт відступлення права вимоги на користь позивача.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочинуважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Водночас не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Судом встановлено, що у пункті 9 договору кредитної лінії від 26 червня 2024 року № 00-9832346 (реквізити сторін) зазначено, що договір підписано ОСОБА_1 з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, а також вказано наступну інформацію: «Позичальник: ОСОБА_1 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 , ІD картка номер 000924328, ІН: 3499110971 Тел.: НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , Одноразовий ідентифікатор: 33928, відправлено 26.06.2024 12:45:38, введено 26.06.2024 12:46:17».
Вказані анкетні дані щодо відповідача-позичальника відповідають дійсності, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.
Таким чином вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.
У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача були використані товариством для укладення кредитних договорів від його імені відповідачем суду не надані.
Вказуючи на відсутність виписки по рахунку та заперечуючи зарахування кредитних коштів на свій рахунок відповідач не звернув уваги, що саме він має доступ до свого рахунку і мав можливість представити суду виписку з свого рахунку на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору у відповідну дату, чого відповідач не зробив.
Натомість позивач надав суду інформаційну довідку №1401/09 від 23 грудня 2024 року, видану ТОВ «Платежі онлайн», та додатку до неї в якій товариство, як технологічний оператор платіжних послуг, повідомило, що на сайті торговця через платіжний сервіс «Platon» проведено успішні транзакції «видача» на картковий рахунок НОМЕР_1 у розмірі 6 500,00 грн. в якому деякі символи (цифри), які є складовими номеру картки, замінені на знак «Х». Водночас відповідач не спростував, що картка з такими символами йому не належить, а виписку зі свого рахунку, як уже зазначалося, не надав.
Факт перерахунку грошових коштів на рахунок відповідача підтверджується листом АТ «ПУМБ», у якому підтверджено, що в банку на ім'я ОСОБА_1 була випущена банківська картка НОМЕР_8 та в банку за ОСОБА_1 закріплений фінансовий номер 380636853771. За період з 26 червня 2024 року по 07 липня 2024 року була виявлена операція по надходженню грошових коштів у сумі 6 500,00 грн. дата та час транзакції 26.06.2024 12:46:21.
З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено обставини щодо укладення 26 червня 2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 в електронній формі договору кредитної лінії № 00-9832346, за умовами якого відповідач отримав 6 500,00 грн. кредитних коштів.
Посилаючись на невірний розрахунок відсотків відповідач не вказує в чому саме він не вірний та будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості чи контррозрахунку суми заборгованості не надав.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
В обґрунтування заявлених вимог на підтвердження переходу до нього права вимоги за договором кредитної лінії від 26 червня 2024 № 00-9832346 позивач надав суду: договір факторингу № 17122024-МК/Онлайн від 17.12.2024, укладений між ТОВ «Макс Кредит» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»; акт прийому-передачі Реєстру Боржників від 17 грудня 2024 року до цього Договору, який підтверджує факт переходу від Клієнта до Фактора прав вимоги відповідно до Реєстру Боржників та є невід'ємною частиною цього Договору (пункт 2.2. Договору); витяг з реєстру боржників про відступлення права вимоги на суму 14 638,00 грн.; договір факторингу № 020425-У від 02 квітня 2025 року, що укладений ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал»; акт прийому-передачі Реєстру боржників від 02 квітня 2025 року (відповідно до пункту 1.2. Договору Факторингу перехід прав вимоги заборгованості до Боржників від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача відбувається в момент підписання сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників), після чого позивач стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги, а також витяг з Реєстру Боржників за Договором Факторингу № 020425-У від 02 квітня 2025 року, у якому зафіксовано, що від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 14 638,00 грн.
Надані копії договорів та витяги з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним ним з ТОВ «Макс Кредит» кредитним договором.
Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Юніт Капітал» заборгованості за кредитним договором, а договори факторингу відповідачем не оспорювалися, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов'язковості виконання договору.
Надані позивачем виписка з особового рахунку за кредитним договором № 00-9832346 та розрахунок заборгованості є належними доказами, які підтверджують розмір заборгованості за кредитним договором, оскільки містять детальний розпис нарахованої заборгованості, кількість днів, за які нарахована заборгованість, залишок заборгованості за наданим кредитом, дати нарахування складових загальної заборгованості за кредитом.
Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували визначений розмір заборгованості за кредитом.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, судом повно з'ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, вірно застосовані норми матеріального права не допущено порушення норм процесуального права, які б могли бути підставою до скасування рішення суду першої інстанції.
Щодо доводів відповідача про безпідставне стягнення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статті 15 ЦПК України.
Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Відповідно до правової позиції, висловленої об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).
На підтвердження витрат на правову допомогу у суді першої інстанції представником позивача надано: договір про надання правничої допомоги №07/04/25-02 від 07 квітня 2025 року року, що укладений між АБ «Тараненко та Партнери» та ТОВ «Юніт Капітал», додаткову угоду № 3 договору № 07/04/25-02 від 07 квітня 2025 року; акт прийому-передачі наданих послуг від 07 квітня 2025 року до Договору про надання правничої допомоги № 07/04/25-02 від 07 квітня 2025 на суму 7 000,00 грн., що включає складання позовної заяви (5000,00 грн.); вивчення матеріалів справи: 1 000,00 грн; підготовка адвокатського запиту (500,00 грн); підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування коштів; 500,00 грн. Всього 6 годин, 7000,00 грн.
Відповідач, заперечуючи проти заявленого представником позивача розміру на відшкодування витрат на правничу допомогу, зазначив, що вартість судових витрат суттєво завищена та є не співмірною з заявленими послугами.
Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності) та розумності розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, враховуючи критерії співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, затраченого часу на виконання наведених робіт у зазначеному акті про надання юридичної допомоги, адвокатом та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин та враховуючи заперечення відповідача дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у відзиві на позов, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірені доводи сторін та дана їм належна оцінка. Заперечення відповідача зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки наявних у справі доказів.
Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.