Апеляційне провадження № 22-ц/824/15001/2025
Справа № 758/16833/24
Іменем України
03 листопада 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на рішення Подільського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Левицької Я.К. в м. Київ 10 квітня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В грудні 2024 року позивач ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 102761016 від 29 січня 2021 року у розмірі 16864,93 грн. та судові витрати.
Заявлені вимоги мотивував тим, що 29 січня 2021 року за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1. подав заявку на отримання кредиту № 102761016. ТОВ «Мілоан» було відправлено відповідачу електронним повідомленням (sms) електронний ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтверджує прийняття умов кредитного договору № 102761016 від 29 січня 2021 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті. Таким чином, відповідач уклав договір про споживчий кредит № 102761016 від 29 січня 2021 року з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу було перераховано кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 8500 грн.
Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов'язання, що є порушенням законодавства в частині виконання договірних відносин (ст. 526, 527 ЦК України), внаслідок чого, керуючись нормами ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 29 липня 2021 року згідно умов договору відступлення прав вимоги № 05Т, ТОВ «Мілоан» було відступлено право вимоги за кредитним договором № 102761016 від 29 січня 2021 року на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно позивач набув права вимоги до відповідача.
Згідно договору відступлення прав вимоги сума боргу перед новим кредитором ТОВ «Діджи Фінанс» є обґрунтованою, документально підтвердженою та становить 16864,93 грн., з яких заборгованість та тілом кредиту становить 6731 грн., заборгованість за відсотками - 10133,93 грн., заборгованість за комісійними винагородами становить 0 грн., заборгованість за пенею становить 0 грн.
Позичальник не виконав свого обов'язку та припинив повертати наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором № 102761016 від 29 січня 2021 року.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року в позові відмовлено.
Позивач ТОВ «Діджи Фінанс», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, покласти на відповідача судові витрати.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що суд першої інстанції не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи.
Повторно викладав обставини укладення електронного кредитного договору № 102761016 від 29 січня 2021 року ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан», вказував, що наявність одноразового ідентифікатора та доступ до нього через особистий кабінет є підтвердженням того, що відповідач мав змогу ознайомитися з умовами кредитного договору та підтвердити свою згоду на їх виконання, що свідчить про належне виконання всіх процедур, передбачених договором.
Наводив зміст ст. 11, 628, 638, 641 ЦК України, п. 6.1 кредитного договору, ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що договір про споживчий кредит укладається в письмовій формі, зокрема, має містити обов'язкові реквізити, включаючи унікальний ідентифікатор, зазначив, що вказані положення не містять імперативу щодо недійсності договору у разі відсутності такого ідентифікатора.
Наводив зміст п. 6.2, 6.3, 6.4, 6.5 кредитного договору, ст. 204 ЦК України, якою передбачено презумпцію правомірності правочину, звертав увагу, що кредитний договір не визнаний недійсним чи/або неукладеним у встановленому законом порядку, тобто презумпція правомірності правочину не спростована. Тобто лише відсутність технічного реквізиту (ідентифікатора) не свідчить про недійсність, якщо його відсутність не впливає на сутність домовленості сторін та не порушує їх прав.
Посилався на постанову Верховного Суду від 16 лютого 2022 року в справі № 755/11787/20, у якій суд зазначив, що відсутність унікального ідентифікатора в кредитному договорі не свідчить про його недійсність, оскільки інші істотні умови були погоджені, а сторони реалізовували договір (надавались кошти, здійснювались платежі). Аналогічний висновок викладений Верховним Судом в постанові від 15 липня 2022 року в справі № 914/1003/21.
Наводив зміст ч. 1 ст. 215 ЦК України, наголошував, що відсутність одноразового ідентифікатора не є істотним порушенням вимог закону. Сторони виконували договір, позичальник отримав кредитні кошти та здійснював часткову оплату, що підтверджує наявність волевиявлення та погодження умов договору, що свідчить про фактичне виконання правочину, що узгоджується з нормами ст. 525, 526, 629 ЦК України.
Звертав увагу, що твердження про те, що наданий в якості доказу кредитний договір не містить підтвердження підписання, є необґрунтованими та безпідставними, позивачем було належним чином подано клопотання про долучення доказів, до якого додано усі наявні документи, що підтверджують факт укладення та підписання кредитного договору з первісним кредитором, у тому числі належні письмові докази, які дають змогу підтвердити волевиявлення відповідача на укладення договору.
Щодо підтвердження факту отримання відповідачем коштів за вказаним договором, наводив зміст п. 1.1, 2.1, 5.1 договору, положення ст. 29 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», вказував, що під час використання розрахункового документа ініціювання платежу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника, для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку (п. 4 ст. 22 Закону).
Вважав, що з урахуванням вищенаведеного наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 25194880 від 29 січня 2021 року є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування первісним кредитором кредитних коштів відповідачу на умовах, визначених договором про споживчий кредит.
Звертав увагу, що факт зарахування кредитних коштів на картковий рахунок позичальника не входить до компетенції первісного кредитора.
Наводив зміст ст. 1054 ЦК України, вказував, що як вбачається з матеріалів справи, згідно з платіжним дорученням платник ТОВ «Мілоан» здійснив переказ грошових коштів у розмірі 8500 грн. для отримувача ОСОБА_1 , кредитний рах. 516874*05, призначення платежу: кошти згідно договору 102761016.
Наводив зміст ч. 1 ст. 1051 ЦК України, звертав увагу, що відповідач не оспорив договір про надання споживчого кредиту за його безгрошовістю, в матеріалах справи відсутні докази про те, що кредитний рахунок (платіжна карта) НОМЕР_1 *00 не належить відповідачу.
Крім того, у вказаному платіжному дорученні, яким ТОВ «Мілоан» перераховано отримувачу ОСОБА_1 8500 грн., вказаний ідентифікаційний код останнього, однак доказів на спростування відповідності анкетних даних відповідача в зазначених анкеті-заяві та договорі матеріали справи не містять.
Отже, відповідачем до суду першої інстанції не було подано належних та допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на картковий рахунок відповідача НОМЕР_2 або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить. Отже, факт надання відповідачу кредитних коштів є доведеним позивачем, як і факт наявності простроченого грошового зобов'язання відповідача перед позивачем та його розмір.
Поряд з цим, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Водночас, відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі та відсилання клієнту.
Звертав увагу, що на підтвердження факту виконання первісним кредитором свого обов'язку із видачі кредитних коштів та законності нарахування розміру заборгованості, позивачем до позовної заяви долучено відомість про щоденні нарахування та погашення за договором № 102761016 від 29 січня 2021 року, яка сформована та надана первісним кредитором позивачу.
Посилався на п. 2.8 договору, вказував, що даний пункт вказує на важливість бухгалтерського обліку для визначення обставин виконання грошових зобов'язань. В бухгалтерії первісного кредитора зберігаються всі дані, які мають відношення до фінансових операцій, включаючи виконання або невиконання грошових зобов'язань. Тому для розуміння того, чи виконані певні зобов'язання повністю або частково, основним джерелом інформації є саме бухгалтерські записи ТОВ «Мілоан». Зокрема, для цього використовуються платіжні документи, відомості про дебіторську та кредиторську заборгованість, звітність, що відображає виконання грошових зобов'язань у певний період.
Таким чином, для визначення, чи було виконано зобов'язання, важливо перевірити відповідні бухгалтерські записи. Проте суд першої інстанції ухилився від вирішення спору по суті та неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушивши принцип змагальності та об'єктивності, і виніс незаконне та необґрунтоване рішення про відмову в позові.
Наголошував, що матеріали справи містять належні та допустимі докази укладення первісним кредитором та відповідачем договору про споживчий кредит, а також підтвердження перерахування кредитором позичальнику кредитних коштів.
Повідомляв про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести в зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 6000 грн. витрат на правничу допомогу та 3633,60 грн. сплаченого судового збору.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Діджи Фінанс» не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відмовляючи ТОВ «Діджи Фінанс» у позові, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості і недоведеності заявлених вимог, вказавши, що позивач не підтвердив факту укладення кредитного договору із відповідачем, а також не надав належних доказів виплати грошових коштів ТОВ «Мілоан» позичальнику у розмірі 8 500 грн.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що за умовами кредитного договору № 102761016 від 29 січня 2021 року (індивідуальна частина), копія якого знаходиться на а. с. 15 - 22, кредитодавець ТОВ «Мілоан» зобов'язується на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3 договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник ОСОБА_1 зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання в повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені цим договором. Загальний розмір кредиту становить 8500 грн. Кредит надається строком на 15 днів з 29 січня 2021 року. Термін повернення кредиту та сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитними коштами 13 лютого 2021 року. Відповідно до п. 6.1 договору він укладений в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.
У п. 10 «Реквізити сторін» договору зазначено особисті дані позичальника, номер його телефону та електронної пошти (а. с. 22).
На підтвердження укладення кредитного договору надано також копію анкети-заяви на кредит від імені ОСОБА_1 , в нижній частині якої позивачем відображено хронологію процесу оформлення та розгляду заяви, а також зазначено погоджені умови кредитування (а. с. 26 - 27).
На підтвердження перерахування кредитних коштів позичальнику ТОВ «Діджи Фінанс» надано копію платіжного доручення № 25194880 від 29 січня 2021 року, у якому платником зазначено ТОВ «Мілоан», отримувач ОСОБА_1 , сума 8500 грн., кредит рах. № 516874*05, призначення платежу: кошти згідно договору 102761016 (а. с. 31).
На а. с. 28 - 30 знаходиться складений ТОВ «Мілоан» документ під назвою «Відомість про щоденні нарахування та погашення» по кредитному договору 102761016, ПІБ ОСОБА_1 , ОКПП НОМЕР_3 , з відображенням найменування, дати і суми операції щодо надання кредиту, нарахування процентів, сплати комісії, тіла кредиту та процентів.
29 липня 2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» уклали договір відступлення права вимоги № 05Т, за умовами п. 1.1 якого на умовах, встановлених цим договором, кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржниками (а. с. 32 - 46).
Згідно витягу з додатку до договору відступлення права вимоги № 05Т від 29 липня 2021 року, на користь позивача ТОВ «Діджи Фінанс» від ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за кредитним договором № 25194880 від 29 січня 2021 року, укладеним з ОСОБА_1 , сума заборгованості разом 16864,93 грн., з якої: сума заборгованості за тілом - 6731 грн., сума заборгованості за відсотками - 10133,93 грн., сума заборгованості за комісією - 0 грн., сума заборгованості за пенею - 0 грн. (а. с. 47).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях.
Зокрема, встановивши, що позивачем не представлено суду доказів електронної ідентифікації особи відповідача при укладенні кредитного договору та підписання ним електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, який надсилався у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий або ж в іншому порядку, зазначеному у договорі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, що позивачем не доведено укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит № 102761016 від 29 січня 2021 року.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками, оскільки вони зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права, а саме ч. 2 ст. 207 ЦК України, яким передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), ст. 1055 ЦК України, відповідно до якої кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, та ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», згідно якого електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, а саме з використанням електронного підпису або електронного цифрового підпису; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису).
Оскільки докази підписання відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору № 102761016 від 29 січня 2021 року у спосіб, передбачений ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», в матеріалах справи відсутні, а у розділі 10 «Реквізити сторін» договору інформація про накладення електронного підпису не зазначена взагалі, висновки суду першої інстанції про недоведеність факту укладення договору ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 є вірними.
За даних обставин, аргументи позивача, що правомірність кредитного договору не спростована і договір не визнавався недійсним, а сама лише відсутність технічного реквізиту (ідентифікатора) не свідчить про недійсність договору, якщо його відсутність не впливає на сутність домовленості сторін та не порушує їх прав, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.
Апеляційний суд зауважує, що докази накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором є не технічним реквізитом, відсутність якого не впливає на сутність домовленості сторін, як помилково вважає позивач, а підтвердженням підписання договору, тобто існування такої домовленості взагалі.
Посилання позивача в апеляційній скарзі, що наявність одноразового ідентифікатора та доступ до нього через особистий кабінет є підтвердженням того, що відповідач мав змогу ознайомитися з умовами кредитного договору та підтвердити свою згоду на їх виконання, що свідчить про належне виконання всіх процедур, передбачених договором, не підтверджуються належними та допустимими доказами, оскільки матеріали справи не містять відомостей про будь-який одноразовий ідентифікатор, який за доводами ТОВ «Діджи Фінанс» мав надаватися позичальнику.
Апеляційний суд не приймає посилання позивача в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 16 лютого 2022 року в справі № 755/11787/20, оскільки за даним унікальним номером справи Єдиний державний реєстр судових рішень містить лише постанову суду першої інстанції у справі про адміністративне правопорушення.
Посилання ТОВ «Діджи Фінанс» на висновок, викладений Верховним Судом в постанові від 15 липня 2022 року в справі № 914/1003/21, є нерелевантними до спірних правовідносин та відхиляються апеляційним судом, позаяк у справі № 914/1003/21 Верховний Суд зазначив, що «використання кваліфікованого електронного підпису дозволяє провести електронну ідентифікацію особи - процедуру використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.
Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов'язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.
Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації».
Таким чином, висновки Верховного Суду у справі № 914/1003/21 сформульовані щодо можливості ідентифікації осіб при їх листуванні електронною поштою, а не щодо дійсності електронного договору, у якому відсутній електронний підпис.
Доводи апеляційної скарги, що позивачем було належним чином подано клопотання про долучення доказів, до якого додано усі наявні документи, що підтверджують факт укладення та підписання кредитного договору з первісним кредитором, у тому числі належні письмові докази, які дають змогу підтвердити волевиявлення відповідача на укладення договору, - є безпідставними та відхиляються апеляційним судом, позаяк при дослідженні матеріалів справи наявності будь-якого клопотання про долучення доказів не підтверджується, а доказам, які надавалися ТОВ «Діджи Фінанс» разом з позовом, судом першої інстанції надано повну, всебічну та об'єктивну правову оцінку.
Доводи позивача, що сторони виконували договір, позичальник отримав кредитні кошти та здійснював часткову оплату, що підтверджує наявність волевиявлення та погодження умов договору, що свідчить про фактичне виконання правочину, також не підтверджуються належними та допустимими доказами, враховуючи наступне.
Станом на 29 січня 2021 року здійснення безготівкових розрахунків регулювалось відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 22, платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
Згідно додатку 3 до Інструкції № 22, платіжне доручення містить обов'язкові реквізити про дату одержання платіжного доручення банком та дату проведення, з підписом банку.
З Додатку 9 до Інструкції № 22 слідує, що датою надходження є відмітка, де зазначаються число, місяці, рік отримання банком платника розрахункового документа, які засвідчуються підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. Датою виконання є відмітка, де зазначаються число, місяці, рік списання коштів з рахунку платника, які засвідчуються підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку.
Так, дослідивши надане позивачем платіжне доручення № 25194880 від 29 січня 2021 року на підтвердження виконання кредитором обов'язку щодо надання грошових коштів у розмірі 8500 грн. ОСОБА_1 , на його картковий рахунок згідно кредитного договору, суд першої інстанції встановив, що у договорі про споживчий кредит № 102761016 від 29 січня 2021 року, а також анкеті-заявці не зазначено номеру банківської картки ОСОБА_1 для перерахунку коштів.
Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, можна було б достовірно встановити факт перерахування коштів на картковий рахунок саме відповідача.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції не приймає необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що відповідач не оспорив договір про надання споживчого кредиту за його безгрошовістю, і відповідачем до суду першої інстанції не було подано належних та допустимих доказів того, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на картковий рахунок відповідача НОМЕР_4 *05 або доказів того, що вказаний картковий рахунок йому не належить, отже, факт надання відповідачу кредитних коштів є доведеним позивачем, як і факт наявності простроченого грошового зобов'язання відповідача перед позивачем та його розмір.
Зазначені доводи суперечать принципу змагальності, який передбачає покладення тягаря доказування на сторони, і водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
За даних обставин, оскільки позивачем не доведено, що рахунок НОМЕР_2 належить саме ОСОБА_1 , доводи апеляційної скарги, що згідно з платіжним дорученням платник ТОВ «Мілоан» здійснив переказ грошових коштів у розмірі 8500 грн. для отримувача ОСОБА_1 , кредитний рах. 516874*05, призначення платежу: кошти згідно договору 102761016, є нічим не підтвердженими припущеннями та відхиляються апеляційним судом.
Апеляційний суд також погоджується з правильними висновками суду першої інстанції, що платіжне доручення без відміток банку про дату отримання та виконання не є документом, що підтверджує здійснення платіжної операції, водночас з платіжного доручення № 25194880 від 29 січня 2021 року, що міститься в матеріалах справи, вбачається, що відмітки про дату отримання та виконання банком платіжного доручення ТОВ «Мілоан» відсутні.
Виходячи із правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Враховуючи вищевикладене, не звільняють позивача від обов'язку довести факт надання позичальникові грошових коштів і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги, що факт зарахування кредитних коштів на картковий рахунок позичальника не входить до компетенції первісного кредитора.
Доводи апеляційної скарги, у що вказаному платіжному дорученні, яким ТОВ «Мілоан» перераховано отримувачу ОСОБА_1 8500 грн., вказаний ідентифікаційний код останнього, однак доказів на спростування відповідності анкетних даних відповідача в зазначених анкеті-заяві та договорі матеріали справи не містять, є неспроможними, оскільки, по-перше, не доводять самі по собі отримання кредитних коштів саме ОСОБА_1 , а по-друге, копії самого ідентифікаційного коду ОСОБА_1 позивачем надано не було і реквізити цього документу зазначені тільки у заяві-анкеті про видачу кредиту, яка підпису позичальника не містить, а відтак зазначені в цій заяві-анкеті відомості самі по собі не підтверджують обставини, на які посилається позивач.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що що на підтвердження факту виконання первісним кредитором свого обов'язку із видачі кредитних коштів та законності нарахування розміру заборгованості, позивачем до позовної заяви долучено відомість про щоденні нарахування та погашення за договором № 102761016 від 29 січня 2021 року, яка сформована та надана первісним кредитором позивачу, апеляційний суд враховує, що така відомість є не первинним, а внутрішнім документом ТОВ «Мілоан», підготовленим його працівниками, відображає односторонню арифметичну калькуляцію позивача, не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача.
Є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що для розуміння того, чи виконані певні зобов'язання повністю або частково, основним джерелом інформації є саме бухгалтерські записи ТОВ «Мілоан», платіжні документи, відомості про дебіторську та кредиторську заборгованість, звітність, що відображає виконання грошових зобов'язань у певний період, і для визначення, чи було виконано зобов'язання, важливо перевірити відповідні бухгалтерські записи, проте суд першої інстанції ухилився від вирішення спору по суті та неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Так, апеляційний суд враховує, що в матеріалах справи відсутні будь-які клопотання позивача ТОВ «Діджи Фінанс» до суду про витребування доказів, зокрема відповідної документації ТОВ «Мілоан», яка могла би підтвердити обставини, на які посилався позивач.
Таким чином, оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.