Апеляційне провадження № 22-ц/824/15260/2025
Справа № 759/10694/25
Іменем України
03 листопада 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» на рішення Святошинського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Бабич Н.Д. у м. Київ 03 липня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У травні 2025 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» звернувся до суду з позовом, просив стягнути з відповідача заборгованість за договором № 860987 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 03 липня 2020 року в розмірі 38454,64 грн. та судові витрати, що складаються зі сплаченого судового збору 2422,40 грн. та правничу допомогу адвоката в сумі 7000 грн.
Позов мотивовано тим, що 03 липня 2020 року ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 860987 про надання коштів на умовах фінансового кредиту, яке здійснювалось за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, доступ до якої забезпечувався відповідачу через веб-сайт або мобільний додаток, електронна ідентифікація здійснювалася при вході відповідача в особистий кабінет шляхом перевірки правильності введення одноразового ідентифікатора, направленого позивачем на номер мобільного телефону відповідача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. Таким чином, кредитний договір укладено в електронній формі на умовах пропозиції укладення договору про надання коштів на умовах фінансового кредиту, що опублікований в особистому кабінеті відповідача на веб-сайті www.credit7.ua, підписаний електронним підписом та акцептований відповідачем 03 липня 2020 року о 12:37:43 шляхом одноразового ідентифікатора у вигляді коду, з урахуванням положень ч. 6, 12 п. 1 ст. 3, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 ЦК України. Відповідач здійснила всі дії, спрямовані на укладення кредитного договору шляхом заповнення заявки на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки (поточний/картковий рахунок НОМЕР_1 , вказаний відповідачем), на рахунок якої в подальшому було перераховано грошові кошти в розмірі 10000 грн. Кредит видавався строком на 30 днів шляхом перерахування (через послуги переказу) кредитодавцем грошових коштів на банківський картковий рахунок, вказаний відповідачем, що підтверджується документом вих. № 2643_241009093022 від 09 жовтня 2024 року, отриманим від ТОВ «Універсальні платіжні рішення», сервіс онлайн платежів IPay.Ua. Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті НБУ, у вільному доступі міститься інформація про надання ліцензії ТОВ «Універсальні платіжні рішення» як небанківській фінансовій установі для здійснення діяльності з надання фінансових послуг з переказів коштів у національній валюті без відкриття рахунків. Крім того, на офіційному сайті сервісу платежів http://IPay.Ua зазначена повна та достовірна інформація про послуги, які надаються даною компанією. Зазначений вище документ, який наданий ТОВ «Універсальні платіжні рішення», відноситься до первинного облікового документу, що складений в електронній формі. Кредитодавець свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та строк, визначені умовами кредитного договору.
В порушення вимог ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач не виконала свої зобов'язання, передбачені умовами кредитного договору, як своєчасне повернення отриманих коштів та сплату процентів за користування кредитом. У зв'язку з припиненням здійснення платежів на виконання кредитного договору у відповідача утворилась заборгованість за кредитним договором.
22 лютого 2021 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Сіроко Фінанс» уклали договір факторингу № 015-220221, згідно якого ТОВ «Сіроко Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Лінеура Україна», включно і до ОСОБА_1 за договором № 860987 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 03 липня 2020 року, порядковий номер згідно реєстру прав вимоги 8352.
В подальшому 22 серпня 2024 року ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» уклали договір факторингу № 20240822/1, згідно якого ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» набуло статусу статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Сіроко Фінанс», включно і до ОСОБА_1 за договором № 860987 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 03 липня 2020 року, порядковий номер згідно реєстру прав вимоги 201.
Станом на 09 травня 2025 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 38454,64 грн., а саме заборгованість по тілу кредиту 10000 грн., по відсотках 22800 грн., інфляційне збільшення 5654,64 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва, від 03 липня 2025 року в позові ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва, від 03 липня 2025 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги щодо презумпції правомірності правочину, укладеності договору № 860987 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 03 липня 2020 року повторно викладав обставини укладення кредитного договору, посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 2-383/2010 про те, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, у разі неспростування якої всі права, набуті сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки підлягають виконанню.
Щодо тверджень суду про відсутність доказів на підтвердження отримання позики за договором, вказував, що ці обставини підтверджуються документом вих. № 2643_241009093022 від 09 жовтня 2024 року, отриманим від ТОВ «Універсальні платіжні рішення», сервіс онлайн платежів іPay.ua. Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті НБУ, у вільному доступі міститься інформація про надання ліцензії ТОВ «Універсальні платіжні рішення» як небанківській фінансовій установі для здійснення діяльності з надання фінансових послуг з переказів коштів у національній валюті без відкриття рахунків. Крім того, на офіційному сайті сервісу платежів http://іPay.ua зазначена повна та достовірна інформація про послуги, які надаються даною компанією. Зазначений вище документ, який наданий ТОВ «Універсальні платіжні рішення» відповідає п. 16.1, 17.1, 19.1, 19.2, 22.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» та відноситься до первинного облікового документу, що складений в електронній формі.
Підсумовував, що первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Зазначив, що саме на відповідача покладається обов'язок довести неотримання коштів від кредитора, посилався на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі № 466/5883/15-ц, наголошував, що у цій справі відповідач, місцевий та апеляційний суди аналогічно покладали на нового кредитора обов'язок обґрунтування видачі та нарахувань по кредиту, котрі були поза межею (датою) договору, на підставі якого до нового кредитора перейшло право вимоги до боржника, однак Верховний Суд такі незаконні рішення скасував, обґрунтувавши це тим, що новий кредитор надав оригінал розрахунку із зазначеними складовими, котрі саме відповідачем не спростовано, поклавши обов'язок по доказуванню в частині неотримання коштів та неоплати саме на відповідача.
Підкреслював, що у справі, яка переглядається, саме відповідач, якщо б дійсно їй не були перераховані кошти, могла надати виписку її картки НОМЕР_1 , що була відкрита на її ім'я в день оформлення спірного договору позики. Будь-яких належних та допустимих доказів, які спростовують позовні вимоги, зокрема контррозрахунок заборгованості, відповідачем не надано. Крім того, заборгованість підтверджена витягом з реєстру боржників до договору факторингу № 015-220221 від 22 лютого 2021 року в частині боржників/позичальників, які були в подальшому відступлені позивачу.
Вказував, що разом з позовом було подано детальний розрахунок заборгованості, як належний та допустимий доказ існування заборгованості за договором позики, а також із зазначенням в розрахунку всіх складових заборгованості. В матеріалах справи відсутні докази, які спростовують інформацію, викладену в цьому розрахунку.
Посилався на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року в справі № 234/3840/15-ц, у якій зазначено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону. а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, а незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі. У постанові від 02 жовтня 2020 року в справі № 911/19/19 Верховним Судом наголошено, що якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.
Отже, зазначена в позові заборгованість підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які не спростовані належним чином відповідачем, зокрема детальним розрахунком заборгованості, а також документом за вих. № 2643_241009093022 від 09 жовтня 2024 року, договором про надання позики з додатками, в яких відображаються всі істотні умови такого виду договору та він містить підписи сторін, а також договорами факторингу з відповідними додатками.
Посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц про те, що якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, і втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі ст. 1050 ЦК України, разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Посилався на п. 9.11. 3.1 договору позики щодо нарахування процентів, вказував, що на період карантину законодавець звільнив позичальника від обов'язку сплати на користь кредитодавця неустойки за прострочення платежів за кредитами, однак не звільнив від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України.
Вказував, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права щодо оцінки доказів, не виконавши вимоги ст. 89 ЦПК України, та не надав належної оцінки поданим позивачем доказам.
Посилався на правові висновки апеляційних судів у справах за позовами ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф».
Повідомляв про розрахунок витрат на правничу допомогу, понесені в зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 8000 грн.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України (в редакції станом на час надходження апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин, на які посилається позивач у позові, а саме, що ТОВ «Лінеура Україна» здійснило перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 , наявність заборгованості та її розміру.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 03 липня 2020 року відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» був укладений шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором договір № 860987 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, яким передбачено, що на умовах, встановлених договором, товариство зобов'язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Сума кредиту складає 10000 грн., строк кредиту 30 днів, тип процентної ставки фіксована, яка складає 1,90 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Кредит надається товариством у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на платіжну картку клієнта, зазначену в особистому кабінеті, що має реквізити № НОМЕР_2 . Сума кредиту (його частина) перераховується товариством протягом трьох робочих днів з моменту укладення цього договору. Кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) на користь клієнта (а. с. 12 - 15).
Згідно довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення», сервіс онлайн платежів IPay.ua від 09 жовтня 2024 року вих. № 2643_241009093022, адресованої ТОВ «Лінеура Україна», підприємство підтверджувало, що надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, і відповідно до договору на переказ коштів ФК-19/03-21 було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 03 липня 2020 року о 12:39:05 на суму 10000 грн., маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі іPay.ua - 59562236, призначення платежу: Зачисление 10050 грн. на карту НОМЕР_1 (а. с. 37).
22 лютого 2021 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Сіроко Фінанс» уклали договір факторингу № 015-220221, згідно якого ТОВ «Сіроко Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Лінеура Україна», включно і до ОСОБА_1 за договором № 860987 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 03 липня 2020 року, порядковий номер згідно реєстру прав вимоги 8352 (а. с. 18 - 24, 32).
В подальшому 22 серпня 2024 року ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» уклали договір факторингу № 20240822/1, згідно якого ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Сіроко Фінанс», включно і до ОСОБА_1 за договором № 860987 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 03 липня 2020 року, порядковий номер згідно реєстру прав вимоги 201 (а. с. 25 - 31, 33 - 34).
Також позивачем надано розрахунок заборгованості за договором № 860987 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 03 липня 2020 року станом на 09 травня 2025 року, згідно якого нараховано заборгованість по тілу кредиту 10000 грн., відсотки 22800 грн., інфляційне збільшення, нараховане по 23 лютого 2022 року, 5654,64 грн. (а. с. 38).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до норм ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст.612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом першої інстанції встановлено, що 03 липня 2020 року відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Лінеура Україна» був укладений шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором договір № 860987 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого ТОВ «Лінеура Україна» мало надати відповідачу 10000 грн.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.
Продавець (виконавець, постачальник), оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Судом першої інстанції вірно враховано правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), у якій зазначено, що згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Крім цього, Верховним Судом у постанові від 25 травня 2021 року у справі№554/4300/16-ц зроблені висновки про те, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеними кредитними договорами та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитними договорами.
Розглядаючи даний позов, суд першої інстанції правильно визначився з тим, що кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов'язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.
Апеляційний суд погоджується з даними висновками, враховуючи, що положеннями договору № 860987 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 03 липня 2020 року передбачено надання грошових коштів протягом трьох робочих днів з дня його укладення, тобто договір не фіксує передачу коштів, а покладає на кредитодавця обов'язок їх надання.
За даних обставин, посилання в апеляційній скарзі на принцип презумпції правочину та чинність укладеного з ОСОБА_1 договору № 860987 про надання коштів на умовах фінансового кредиту від 03 липня 2020 року не є самі по собі підставою для задоволення позову, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.
На підтвердження обставин надання відповідачу кредитних коштів позивачем надано довідку ТОВ «Універсальні платіжні рішення», сервіс онлайн платежів IPay.ua від 09 жовтня 2024 року вих. № 2643_241009093022, адресованої ТОВ «Лінеура Україна», підприємство підтверджувало, що надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, і відповідно до договору на переказ коштів ФК-19/03-21 було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 03 липня 2020 року о 12:39:05 на суму 10000 грн., маска картки НОМЕР_1 , номер транзакації в системі іPay.ua - 59562236, призначення платежу: Зачисление 10050 грн. на карту НОМЕР_1 (а. с. 37).
Оцінюючи довідку ТОВ «Універсальні платіжні рішення», сервіс онлайн платежів IPay.ua від 09 жовтня 2024 року вих. № 2643_241009093022, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що на довідці проставлене графічне зображення печатки та підпису невідомої уповноваженої особи ТОВ «Універсальні платіжні рішення», яке не є учасником кредитного договору, в ній не вказано одержувача, як і не надано позивачем доказів, що рахунок, якій у ній зазначено, належить ОСОБА_1 . Відтак, вказана довідка не є належним та допустимим доказом надання відповідачу кредиту/позики на вказаній в ній суму.
Крім того, докази, наявні в матеріалах справи, не містять повної інформації про погоджений сторонами у кредитному договорі номер платіжного засобу, на який потрібно було перерахувати суму кредиту, а також не містить повної інформації про номер платіжного засобу на який, згідно доводів позивача, було перераховано суму кредиту. Матеріали справи не містять даних, що підтверджують переказ грошових коштів на платіжну картку НОМЕР_1 , саме ОСОБА_1 , враховуючи, що реквізити карток, вказаних як у договорі № 860987 від 03 липня 2020 року, так і у довідці від 09 жовтня 2024 року вих. № 2643_241009093022, частково приховані.
Отже, твердження позивача про передачу ТОВ «Лінеура Україна» відповідачу 10000 грн. на виконання кредитного договору № 860987 від 03 липня 2020 року є припущенням, що не підтверджується належними, допустимими та достатніми доказами.
В результаті повного, всебічного та об'єктивного дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що належних, допустимих та достатніх доказів у контексті вище перелічених норм законодавства щодо виникнення між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин на умовах, зазначених позивачем, суду не надано.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що довідка ТОВ «Універсальні платіжні рішення» відповідає п. 16.1, 17.1, 19.1, 19.2, 22.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» та відноситься до первинного облікового документу, що складений в електронній формі, апеляційний суд враховує наступне.
Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (який був чинним на дату укладення кредитного договору) визначав загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Статтями 16, 22 Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу. Ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.
Разом із тим, довідка від 09 жовтня 2024 року вих. № 2643_241009093022 не відноситься до документів на переказ, визначених законом, не відповідає законодавчо визначеним вимогам бухгалтерських документів, які підтверджують вчинення фінансової операції, а є інформаційним документом, складеним ТОВ «Універсальні платіжні рішення» для відома ТОВ «Лінеура Україна», отже, не може вважатися належним та допустимим доказом заборгованості.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що розрахунок заборгованості також не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості, Зазначений розрахунок із зазначенням конкретних розмірів заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не можуть бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
Аналогічно, за умови відсутності первинних документів заборгованість також не може бути підтверджена витягом з реєстру боржників до договору факторингу № 015-220221 від 22 лютого 2021 року в частині боржників/позичальників, які були в подальшому відступлені позивачу, як помилково вважає позивач у апеляційній скарзі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Враховуючи вищевикладені правові висновки, не узгоджуються з принципом змагальності цивільного судочинства помилкові доводи позивача в апеляційній скарзі, що у справі, яка переглядається, саме відповідач, якщо б дійсно їй не були перераховані кошти, могла надати виписку її картки НОМЕР_1 , що була відкрита на її ім'я в день оформлення спірного договору позики, однак будь-яких належних та допустимих доказів, які спростовують позовні вимоги, зокрема контррозрахунок заборгованості, відповідачем не надано.
У справі № 466/5883/15-ц, на постанову Верховного Суду від 16 травня 2018 року у якій посилався позивач, встановлено відмінні від цієї справи обставини, зокрема відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк», суди попередніх інстанцій виходили із недоведеності банком права вимоги за кредитним договором від 31 липня 2007 року № 1304/0707/71-001, оскільки відсутній акт прийому-передачі прав вимоги, який укладається між продавцем та покупцем у передбаченій вказаним договором формі. Разом із тим, отримання позичальником кредитних коштів від первісного кредитора судами було встановлено, на відміну від справи, що переглядається.
Апеляційний суд звертає увагу, що за відсутності доказів надання відповідачу кредиту первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» у відповідача взагалі не виникло процесуального обов'язку спростовувати відсутність заборгованості, а у суду першої інстанції - стягувати заборгованість в будь-якій сумі.
Враховуючи наведене, за відсутності доказів надання відповідачу кредиту, апеляційний суд відхиляє посилання позивача на нерелевантні до спірних правовідносин правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року в справі № 234/3840/15-ц, у якій зазначено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, і суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, а незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі; на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року в справі № 911/19/19 про те, що якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок.
Посилання позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц про те, що в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, не є самі по собі підставою для задоволення позову, оскільки позивачем не було доведено отримання відповідачем кредитних коштів, та відхиляються апеляційним судом.
Посилання на правові висновки апеляційних судів у інших справах за позовами ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» відхиляються апеляційним судом як безпідставні, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (а не апеляційних судів).
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва, від 03 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.