справа № 752/22485/23 головуючий у суді І інстанції Чередніченко Н.П.
провадження № 22-ц/824/15188/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
03 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 листопада 2023 року, ухвалене під головуванням судді Чередніченко Н.П., у м. Києві, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, -
У жовтні 2023 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором № 843043597 в розмірі 63 125,00 грн., заборгованість за кредитним договором № 01017-09/2020 в розмірі 13 724,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19 вересня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 843043597. 28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. 31 грудня 2020 року додатковою угодою № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції. Відповідно до реєстру боржників № 109 від 24 листопада 2020 року до договору факторингу № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 843043597. 20 жовтня 2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 20102022, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» передало, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло належні права вимоги до боржників, вказаними в реєстрі, в т.ч. і до боржника ОСОБА_4 . Позивач вказує, що відповідач своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим має заборгованість перед позивачем в сумі 63 125,00 грн., яка в добровільному порядку погашена не була. Крім того, 05 вересня 2020 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 01017-09/2020. 21 травня 2021 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 21052021, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Інвеструм» передало, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло належні права вимоги до боржників, вказаними в реєстрі, в т.ч. і до боржника ОСОБА_4 . Відповідач своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим має заборгованість перед позивачем в сумі 13 724,00 грн., яка в добровільному порядку погашена не була.
Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 листопада 2023 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, не доведення обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 вказує, що ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не доведено набуття права вимоги до ОСОБА_1 за договорами № 843043597 від 19.09.2020 року та № 01017-09/2020 від 05.09.2020 року. Не доведено перерахування суми кредиту ОСОБА_1 за договорами № 843043597 від 19.09.2020, № 01017-09/2020 від 05.09.2020 року. Крім того, позивачем не доведено наявності та розміру заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем за спірними договорами.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 19 вересня 2020 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 843043597.
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
31 грудня 2020 року додатковою угодою № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції.
Відповідно до реєстру боржників № 109 від 24 листопада 2020 року до договору факторингу № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 843043597.
20 жовтня 2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 20102022, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» передало, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло належні права вимоги до боржників, вказаними в реєстрі, в т.ч. і до боржника ОСОБА_4 .
За наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача за кредитним договором № 843043597 складає суму в розмірі 63 125,00 грн., з яких: 22 000,00 грн. - сума основного боргу, 41 125,00 грн. - заборгованість по відсоткам.
05 вересня 2020 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 01017-09/2020.
21 травня 2021 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 21052021, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Інвеструм» передало, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло належні права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі, в т.ч. і до боржника ОСОБА_4 .
За наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача за кредитним договором № 01017-09/2020 складає 13 724,00 грн., з яких: 4 700,00 грн. - сума основного боргу, 9 024,00 грн. - заборгованість по відсоткам.
Ухвалюючи рішення задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що наданими позивачем доказами в обґрунтування заявлених позовних вимог підтверджено правомірність нарахування заборгованості за договорами, доведено, що відповідачем належним чином не виконано взяті на себе зобов'язання згідно укладених договорів, заборгованість за договорами не погашена, що призвело до порушення майнових прав та інтересів позивача, як правонаступника первісних кредиторів, а тому позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Судом першої інстанції не враховано, що належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18), банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Судом першої інстанції не враховано, що надані позивачем розрахунки заборгованості за кредитними договорами не містить даних про суми коштів, що сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості, а також процентну ставку обрахунку заборгованості. Надані позивачем документи лише констатують наявність заборгованості у фіксованій сумі, але не підтверджують її наявність, походження і розмір.
З урахуванням того, що надані позивачем розрахунки суми боргу за кредитними договорами не є зведеними документами, не були погоджені з відповідачем і не підтверджені первинними обліковими бухгалтерськими документами, апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за вказаними договорами кредиту у розмірі, зазначеному у розрахунках.
Розрахунки заборгованості, на який посилався позивач у позові і які досліджувалися судом першої інстанції, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а, отже, не є належними доказами наявності заборгованості. Зазначені розрахунки з зазначенням конкретних розмірів заборгованості, є документами, що створені самим позивачем та первісними кредиторами, а, відтак, інформація зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
У відповідності до вимог ст. 512, 514, 517 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Вважаючи, що право вимоги до відповідача належить позивачу, суд першої інстанції не звернув уваги, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів переуступки прав вимоги, а, відтак, і права вимоги позивача до відповідача.
Зазначені обставини помилково вважав встановленими суд першої інстанції.
Судом залишено поза увагою, що в матеріалах справи відсутні докази переходу права вимоги від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон плюс», що позивач в якості доказів зазначених обставин надав лише копію договору факторингу № 20102022 від 20 жовтня 2022 року, укладеного ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТОВ «Таліон плюс».
Також, судом першої інстанції не звернуто уваги, що в якості доказів переходу права вимоги від первісного кредитора ТОВ «ФК «Інвеструм» до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», останнє надало суду лише окремі аркуші договору факторингу № 21052021 від 21 травня 2021 року.
Витяги з даних Реєстрів боржників до договору факторингу № 20102022 від 20 жовтня 2022 року (а.с. 13) та до договору факторингу № 21052021 від 21 травня 2021 року (а.с. 24) не підписано представниками первісних кредиторів та не завірено їх печаткою.
Фактично надані суду витяги не є витягами з реєстру боржників, оскільки являють собою аркуш паперу, на якому позивачем надрукована певна інформація, яка на його думку відповідає інформації, наявній в реєстрі боржників, що є додатками до зазначених договорів факторингу. Іншими словами зазначений документ є лише твердженням позивача, які підлягають доведенню на загальних підставах.
При цьому, позивач не звернув уваги, а суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що подані в такий спосіб витяги, не є ідентичним поданню стороною письмового доказу в розумінні ст. 95 ЦПК України, та не є копією, як оригіналу документу (реєстру) так і витягу з нього.
У відповідності до вимог ч. 2-5 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Оскільки оригінальний реєстр боржників, є документом, що підписується всіма учасниками правочину, витяг з нього, як його частина, що стосується конкретного боржника, також має бути підписана як «Фактором» так і «Клієнтом».
Відсутність підпису «Фактора» на витягу з реєстру боржників не дає суду підстав вважати доведеним факт передачі права вимоги таким фактором «Клієнту», тільки тому, що останній стверджує про таку передачу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Отже, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів передачі права вимоги від первісних кредиторів до позивача за договорами № 843043597 від 19 вересня 2020 року та за договором про надання фінансового кредиту № 01017-09/2020 від 05 вересня 2020 року, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав до задоволення позову про стягнення з відповідача заборгованості за вказаними договорами на користь позивача.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, дійшов помилкового висновку про доведеність позивачем наявності в нього права вимоги за вказаними договорами та наявності у відповідача заборгованості за цими договорами в зазначеній позивачем сумі.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування та ухвалення нового судового рішення по суті вимог позивача.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За змістом частин першої, п. 1, 2 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу представник відповідача надав суду копії: Договору № 20/07/25 про надання правничої допомоги від 20 липня 2025 року, ордер серії АІ № 1937109 та свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльністю.
Відповідно до пункту 5.2. Договору про надання правничої допомоги, укладеного 20 липня 2025 року, оплата правової допомоги Адвоката в обумовленому розмірі, здійснюється Клієнтом на підставі виставлених Адвокатом рахунків у визначені в таких рахунках строки. Складання актів прийому-передачі правової допомоги (виконання робіт) сторонами не здійснюється.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У постанові від 28 вересня 2023 року у справі №686/31892/19 Верховний Суд зазначив, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Верховний Суд у Постанові від 20 липня 2021 року (справа № 922/2604/20) вказав, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
З огляду на наведене та з урахуванням того, що в договорі про надання правничої допомоги сторони погодили, що складання актів прийому-передачі правової допомоги (виконання робіт) сторонами не здійснюється, а витрати відповідача на професійну правничу допомогу не підтвердженні достатніми, належними та допустимими доказами, зокрема, відповідачем не надано детального опису виконаних доручень клієнта, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом, а також будь-яких документів, у відповідності до яких клієнтом підтверджено надання йому послуг з правової допомоги, тощо, апеляційний суд приходить до висновку, що підстави для стягнення цих витрат відсутні.
В даному випадку, як відповідач так і його представник, не звернули уваги, що факт визначення ними в договорі не обов'язковості складення акту прийому-передачі правової допомоги (виконання робіт), ніяким чином не свідчить, що такий документ чи будь-який інший, який би підтверджував факт надання належним чином та належної якості правової допомоги клієнту не потрібно надавати суду.
При подачі до суду першої інстанція заяви про перегляд заочного рішення ОСОБА_3 сплатив судовий збір у розмірі 484,48 грн. При подачі апеляційної скарги ОСОБА_3 сплатив судовий збір у розмірі 4 026 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав до задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню з позивача на його користь у розмірі 4 501,48 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договорами відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, ідентифікаційний код 35625014, на користь ОСОБА_3 , місце проживання АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 судовий збір в розмірі 4 501,48 (п'ять тисяч п'ятсот одна) гривня 48 копійок.
В задоволенні решти вимог апеляційної скарги відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.