справа № 301/808/25 головуючий у суді І інстанції Анапріюк С.П.
провадження № 22-ц/824/15220/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
03 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Анапріюк С.П., у м. Фастів, Київської області, повний текст судового рішення складене 02 липня 2025 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У квітні 2025 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 143250 у розмірі 16 912,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 червня 2024 року ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 143250 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Позивач зазначає, що кредитор виконав свої зобов'язання та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, проте відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість.10 жовтня 2024 року ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали Договір факторингу №10102024. На підставі укладеного з первісним кредитором договору факторингу позивач набув права вимоги до відповідача за вказаним правочином. Оскільки відповідач не погасила заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2025 року у задоволені позову ТОВ «ФК «ЕЙС» відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «ЕЙС»просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ТОВ «ФК «ЕЙС», посилається на аналогічні обставини викладені у позовній заяві та зазначає, що кредитор свої зобов'язання надати грошові кошти виконав в повному обсязі, що підтверджується Довідкою № 11 від 29 січня 2025 року з відміткою ТОВ «ФК «Контрактовий дім» та додатком до нього. Надана позивачем Довідка № 11 від 29 січня 2025 року з відміткою ТОВ «ФК «Контрактовий дім», повністю відповідає ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», адже має всі необхідні реквізити. Крім того, на виконання ухвали суду про витребування доказів було направлено запит до АТ КБ «ПриватБанк» з проханням надати інформацію щодо переказу грошових коштів на банківську карту № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 . У своїй відповіді АТ КБ «ПриватБанк» підтвердив факт здійснення переказу коштів на зазначену банківську картку. До відповіді також долучено виписку по рахунку, в якій зазначено, що 12 червня 2024 року відбувся переказ коштів у розмірі 4 306,11 грн. на картку НОМЕР_1 , як і передбачено умовами кредитного договору. Отже, зазначена відповідь підтверджує обставини, які є предметом доказування у справі, і може бути використана як доказ. Отже, позивачем доведено факт виконання зобов'язання первинного Кредитора ТОВ «ФК «Кредитплюс». В свою чергу, відповідачем жодних доказів, що спростовують вимоги позивача не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 12 червня 2024 року ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 143250 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.
Відповідно до п. 2.2.1 договору, сума кредиту складає 10 667,00 грн., надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 3 694,14 грн. для погашення заборгованості позичальника за договором про споживчий кредит № 138812 від 30 квітня 2024 року укладеним з кредитодавцем у розмірі 4 306,11 грн. на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_2 , у національній валюті; у розмірі 2 666,75 грн. шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.
Відповідно до п. 2.3-2.9.1 договору, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 390,00 % річних. Тип процентної ставки - фіксована.
Знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривень.
Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень.
Комісія за надання кредиту складає 2 666,75 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення договору за ставкою 25,00%.
Загальний строк кредитування за договором складає 84 дні з 12 червня 2024 року (дата надання кредиту) по 04 вересня 2024 року.
Денна процентна ставка складає 8917,47 % день.
Орієнтовна реальна річна процентна ставка складає 48115,15% річних.
Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника складає 19 584,47 грн.
На підтвердження виконання ТОВ «ФК «Кредіплюс» своїх зобов'язань за цим кредитним договором позивач надав інформаційну довідку № 11 від 29 січня 2025 року, видану ТОВ «ФК «Кредіплюс», згідно з якою 12 червня 2024 року здійснено видачу коштів за кредитним договором 143250.
10 жовтня 2024 року ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали Договір факторингу №10102024.
За умовами цього договору клієнт відступив, а фактор прийняв право грошової вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру боржників.
На підтвердження права вимоги до відповідача позивач надав Витяг з Реєстру боржників до договору факторингу № 10102024 від 10 жовтня 2024 року.
Відповідно до виписки з особового рахунку, відповідач має заборгованість по кредитному договору № 143250 від 12 червня 2024 року у розмірі 16 912,72 грн., з яких 10 167,00 грн. ? заборгованість за тілом кредиту, 6 244,72 грн. ? заборгованість за нарахованими процентами, 501,00 грн. - комісія за надання кредиту.
На виконання ухвали суду про витребування доказів АТ КБ «ПриватБанк» надало відповідь № 20.1.0.0.0/7-250516/56283-БТ від 25 травня 2025 року, згідно якої платіжна картка № НОМЕР_3 емітована на ім'я ОСОБА_1 . Також надано інформацію стосовно фінансового номеру телефону відповідача.
До цієї відповіді банк додав виписку по рахунку за період 12 червня 2024 року - 17 червня 2024 року, якою підтверджено зарахування 4 306,11 грн. на банківський рахунок, для обслуговування якого було емітовано зазначену платіжну картку.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що додані позивачем до позовної заяви документи не є належними, достатніми та допустимими доказами в справі на підтвердження факту існування у відповідача простроченої заборгованості у розмірі, який зазначений у позовній заяві.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочинуважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Водночас не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Судом встановлено, що договір № 143250 від 12 червня 2024 року підписано ОСОБА_1 з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором.
Отже, позивачем доведено факт укладення 12 червня 2024 року між ТОВ «Кредіплюс» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит № 143250 в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодилася на визначені у ньому умови кредитування, взяла на себе відповідні зобов'язання.
Відповідно до Закону договори вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
На виконання умов договору 12 червня 2024 року ТОВ «ФК Кредіплюс» ініціювало переказ коштів згідно договору № 143250 від 12 червня 2024 року безготівковим зарахуванням через компанію ТОВ «ФК «Контрактовий дім» на платіжну картку № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 у сумі 4 306,11 грн.,
Факт перерахунку грошових коштів на рахунок відповідача підтверджується листом АТ КБ «Приватбанк» та випискою по рахунку № НОМЕР_3 за період з 12 червня 2024 року по 17 червня 2024 року, з якого вбачається, що на вказаний рахунок 12 червня 2024 року зараховано суму 4 306,11 грн.
З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено обставини щодо укладення 12 червня 2024 року між ТОВ «Кредіплюс» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит № 143250.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договору, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, а також отримання зазначених коштів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
Відповідно до виписки з особового рахунку, відповідач має заборгованість по кредитному договору № 143250 від 12 червня 2024 року у розмірі 16 912,72 грн., з яких 10 167,00 грн. ? заборгованість за тілом кредиту, 6 244,72 грн. ? заборгованість за нарахованими процентами, 501,00 грн. - комісія за надання кредиту.
Стороною відповідача даний розрахунок не спростовано, не надано власного розрахунку чи доказів виконання боргових зобов'язань.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено та обґрунтовано наявність у відповідача заборгованості в розмірі 16 912,72 грн.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
В обґрунтування заявлених вимог на підтвердження переходу до нього права вимоги за договором кредитної лінії від 12 червня 2024 року про споживчий кредит № 143250 позивач надав суду: Договір факторингу №10102024 від 10 жовтня 2024 року, укладений між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ТОВ «ФК «ЕЙС», Витяг з Реєстру боржників до договору факторингу № 10102024 від 10 жовтня 2024 року.
Надані копії договору та витягу з реєстру боржників містять усі необхідні реквізити, зокрема підписи та печатки сторін і в повному обсязі підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за укладеним нею з ТОВ «Кредіплюс» кредитним договором.
Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованості за кредитним договором, а договір факторингу відповідачем не оспорювався, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов'язковості виконання договору.
Щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до виписки з особового рахунку, відповідач має заборгованість по кредитному договору № 143250 від 12 червня 2024 року у розмірі 16 912,72 грн., з яких 10 167,00 грн. ? заборгованість за тілом кредиту, 6 244,72 грн. ? заборгованість за нарахованими процентами, 501,00 грн. - комісія за надання кредиту.
Відповідно до п.2.2.1. Кредитного договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 10 667,00 грн. надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 3 694,14 грн. для погашення заборгованості Позичальника за договором про споживчий кредит № 138812 від 30 квітня 2024 року укладеним з Кредитодавцем; у розмірі 2 666,75 грн. на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_4 , у національній валюті (далі - рахунок Позичальника); у розмірі 2 666,75 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини. Пунктом 2.3 Договору передбачено, проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 0,10 % річних. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту Позичальником протягом строку кредитування, зазначений в п. 2.6. цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний. Згідно з п.2.6. до Кредитного договору, Загальний строк кредитування за цим Договором складає 84 днів з 12 червня 2024 року (дата надання кредиту) по 04 вересня 2024 року. Відповідно до п. 2.6.1., строк на який надається кредит встановлюється Графіком платежів. Періодичність виплат кредиту, процентів та комісії за кредитом становить 1 раз на місяць.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Ейс» суми заборгованості 16 912,72 грн., з яких 10 167,00 грн. ? заборгованість за тілом кредиту, 6 244,72 грн. ? заборгованість за нарахованими процентами, 501,00 грн. - комісія за надання кредиту.
Відповідач не надала суду доказів, які б спростовували визначений розмір заборгованості за кредитом.
Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.
Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року в справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).
У позовній заяві ТОВ «ФК «Ейс» просило стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачу в суді першої інстанції до позовної заяви було долучено: договір про надання правничої допомоги №04/02/25-01 від 04 лютого 2025 року, додаткову угоду № 20 до договору про надання правничої допомоги №04/02/25-01 від 04 лютого 2025 року; та копію акту приймання-передачі наданих послуг до договору №04/02/25-01 від 04 лютого 2025 року про надання правничої допомоги, згідно з яким адвокат надав клієнту послуги на загальну суму 7 000,00 грн.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо, на її думку, є недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19.
Разом з тим, сторона відповідача не скористалася правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Оскільки позивачем підтверджено належними та допустимими доказами розмір витрат понесених на правову допомогу, а відповідач не надала доказів невідповідності заявленої до стягнення суми складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
При подачі позовної заяви ТОВ «ФК «Ейс» сплатило судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.При подачі апеляційної скарги ТОВ «ФК «Ейс» сплатило судовий збір у розмірі 3 633,60 грн., оскільки апеляційний суд приходить до виcновку про задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6 056 грн., а також витрати на правничу допомогу у суді першої інстанцій в розмірі 7 000,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» задовольнити.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», місце знаходження: м. Київ, вул. Харківське шосе, 19, офіс 2005, ідентифікаційний код 42986956 заборгованість за кредитним договором № 143250 у розмірі 16 912,72 (шістнадцять тисяч дев'ятсот дванадцять) гривень 72 копійки, з яких 10 167,00 (десять тисяч сто шістдесят сім) гривень ? заборгованість за тілом кредиту, 6 244,72 (шість тисяч двісті сорок чотири) гривні 72 копійки ? заборгованість за нарахованими процентами, 501,00 (п'ятсот одна) гривня - комісія за надання кредиту, судовий збір у розмірі 6 056(шість тисяч п'ятдесят шість) гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 (сім тисяч) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.