Справа № 536/1874/24 Номер провадження 22-ц/814/3284/25Головуючий у 1-й інстанції Колотієвський О. О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
27 жовтня 2025 року м. Полтава
Постановою Полтавського апеляційного суду від 27 жовтня 2025 року в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя - Лобов О.А., судді: Триголов В.М., Чумак О.В. апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задоволено.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 23 травня 2025 року скасовано, ухвалено нове рішення по суті заявлених вимог.
Позов заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області, в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Піщанської територіальної громади Кременчуцького району Полтавської області до Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки задоволено.
Усунуто перешкоди Піщанській сільській територіальній громаді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 5322483805:05:005:0451:
- скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 5322483805:05:005:0451, із одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку;
- зобов'язано ОСОБА_1 повернути Піщанській сільській територіальній громаді Кременчуцького району земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 5322483805:05:005:0451.
Стягнуто з ОСОБА_1 та Піщанської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області на користь Полтавської обласної прокуратури понесені витрати зі сплати судового збору в сумі по 7570 грн з кожного.
Обставини справи.
Рішенням Піщанської сільської ради Кременчуцького району від 29.10.2021 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для індивідуального садівництва з земель не наданих у власність або постійне користування за адресою: с. Кривуші Кременчуцького району, та передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 5322483805:05:005:0451 площею 0,1200 га.
При прийняті рішення про надання дозволу Піщанською сільською радою Кременчуцького району враховувався Генеральний план с.Кривуші Кременчуцького району, який затверджений рішенням 29 сесії сьомого скликання Піщанської сільської ради від 22.01.2018.
На кадастровому плані земельної ділянки 5322483805:05:005:0451 зазначена таблиця відомостей про цільове призначення земельної ділянки (на момент розробки проекту) - землі запасу (секція К 16 підрозділ 16.00) та таблиця відомостей про цільове призначення земельної ділянки (запроектовано проектом) - для індивідуального садівництва (секція А підрозділ 01.05). Також, зазначена таблиця переліку земельних угідь - група 002 підгрупа 03 багаторічні насадження. На кадастровому плані визначено, що на земельну ділянку не встановлені обмеження у використанні земельної ділянки згідно додатку 6 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.
ОСОБА_1 зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку (номер запису про право власності 45292147, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2517103753020).
Предметом спору у цій справі є вимоги: усунути перешкоди Піщанській сільській територіальній громаді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 5322483805:05:005:0451 шляхом скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку із одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку;
зобов'язати ОСОБА_1 повернути Піщанській сільській територіальній громаді Кременчуцького району земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером 5322483805:05:005:0451.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не доведено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5322483805:05:005:0451 розташована в межах прибережної захисної зони річки Дніпро, та належить до земель водного фонду та відповідно до положень ст. 4 Водного кодексу України та ст.58,59,84 Земельного кодексу України, і з огляду на її цільове призначення, не передбачається можливості її відведення у приватну власність за категорією земель - землі сільськогосподарського призначення.
Колегія суддів, задовольняючи позов прокурора, виклала у мотивувальній частині постанови норми Земельного Кодексу Ураїни, Водного Кодексу України, Цивільного Кодексу України, норми ЗУ «Про земельний кадастр» і зробила висновок, що суд першої інстанції не врахував зазначені норми законодавства та неналежним чином дослідив докази, надані прокурором.
Колегія суддів врахувала, що «в Державному земельному кадастрі категорія земельної ділянки з кадастровим номером 5322483805:05:005:0451, площею 0,1200 га, яка знаходиться в межах захисної прибережної смуги р.Дніпро, відноситься до земель водного фонду та може перебувати виключно у державній власності, визначена як землі сільськогосподарського призначення (для індивідуального садівництва)», тому «з метою відновлення порушених прав держави, вважає за необхідне задовольнити вимоги про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5322483805:05:005:0451, загальною площею 0,1200 га, розташованої на території с.Кривуші Піщанської сільської ради Кременчуцького райну Полтавської області реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 , з припиненням усіх речових прав на неї, з припиненням приватної власності ОСОБА_1 , та інших речових прав на вказану земельну ділянку.»
Колегія суддів відхилила «посилання відповідача у відзиві на неналежність як доказу по справі висновку інженера - землевпорядника щодо розташування спірної земельної ділянки в межах берегової лінії р.Дніпро. Клопотань про призначення експертизи з метою встановлення обставин, на які посилається ОСОБА_1 , до суду не надано. Підтверджень затоплення (паводків) у зоні розташування спірної земельної ділянки у травні 2024 року по при посилання на вказані обставини суду не надано, у офіційних джерелах відповідна інформація відсутня.»
Колегія суддів також врахувала, що «згідно проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , реальне проведення дослідження розташування земельної ділянки за межами водного об'єкту не проводилось, підтвердження розташування об'єкта нерухомості за межами водного об'єкту встановлено суто на підставі візуального обстеження. Як зазначалось вище, Кам'янське водосховище є штучно створеною водоймою відповідно рівень води в такому змінюється протягом року в залежності від пусків Кременчуцької ГЕС, відтак при здійсненні замірів керуватися лише меженним періодом не є вірним.»
Колегія суддів визнала хибним «твердження суду першої інстанції, що стали підставою для відмови у позові щодо того, що з «графічних матеріалів» неможливо встановити, де саме знаходиться річка Дніпро по відношенню до земельної ділянки. Оскільки на думку суду матеріалами справи не підтверджується будь-якими належними та допустимими доказами, що поблизу спірної земельної ділянки протікає саме річка Дніпро, а не інший водний об'єкт, прибережна смуга якого може бути менша ніж 100м.»
Натомість колегія суддів виснувала про те, що «в матеріалах справи наявні Схеми зонування території с.Кривуші Кременчуцького району Полтавської області з умовних позначень яких вбачається наявність рекреаційних зон , а саме зона земель водного фонду та наявність водних об'єктів. Окрім того , судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги графічні матеріали з яких вбачається що земельна ділянка з кадастровим номером 5322483805:05:005:0451 розташована за 43 метри від урізу води. Факт протікання річки Дніпро в межах населеного пункту с.Кривуші Піщанської сільської ради Кременчуцького райну Полтавської області не потребує доведення , оскільки вказана обставина сторонами у справі не запречується , а інформація щодо розташування с.Кривуші саме в межах протікання р.Дніпро, а не іншого водного об'єкту є загально доступною та не потребує доведення.»
З такими висновками колегії суддів я погодитися не можу з огляду на такі мотиви.
Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).
Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.
Прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України), відповідно до яких прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Так як законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду, в тому числі прибережних захисних смуг, то при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.
Аналогічні нормативи містяться й у додатку № 13 Державних санітарних правилах планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України № 173 від 19 червня 1996 року, а згідно частини четвертої статті 88 ВК України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 зроблено висновок про те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України).
Враховуючи наведені норми права і висновки суду касаційної інстанції у спорах такої категорії, предметом доказування є факт накладення земельної ділянки на прибережну захисну смугу.
За приписами частини другою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Тобто принцип змагальності не звільняє учасника справи, у тому числі прокурора, від обов'язку довести належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами існування обставин, на які посилається, зокрема позивач, у підтвердження заявлених вимог.
Прокурор у підтвердження факту накладення спірної земельної ділянки на прибережну захисну смугу надав суду єдиний доказ - звіт, виготовлений спеціалістом ТОВ ВФ «Кремінь» (а.с. 21-22,104-106).
Цей письмовий доказ, враховуючи предмет і підстави позову, не є достовірним і достатнім у розумінні приписів ст.79, ст.80 ЦПК України з огляду на такі мотиви.
У постанові Верховного Суду від 28 травня 2025 року (справа № 372/1991/21) викладений висновок про те, що «З урахуванням доводів касаційної скарги щодо оцінки доказів, наявних у матеріалах справи, також є передчасними висновки суду апеляційної інстанції про доведеність позивачем того, що спірні земельні ділянки повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу затоки Київського водосховища на річці Дніпро та 50-метрову прибережну захисну смугу ставка площею близько 23 га.
Підтвердженням таких обставин може бути відповідна земельно-технічна експертиза (див. постанови Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 372/2650/17 (провадження № 61-12760св19), від 15 вересня 2021 року у справі № 570/1721/20(провадження № 61-10072св21), від 25 січня 2023 року у справі № 372/2093/19 (провадження № 61-1627св22, від 08 листопада 2023 року у справі № 372/4149/18 (провадження № 61-12785св21)).»
При цьому, на моє переконання, така експертиза має бути проведена і оцінена судом з урахуванням відомостей і документів, виданих уповноваженими державними органами, спеціалізованими підприємствами, як то Державне агенство водних ресурсів України, ПрАТ «Укргідроенерго», тощо.
Звіт, наданий прокурором, виконаний 09 травня 2024 року і не містить відомостей про розташування урізу води за станом на жовтень-листопад 2021 року (період ухвалення рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 і реєстрації його права власності на цю земельну ділянку).
У постанові ВС від 19 лютого 2024 року (справа № 285/3484/20) викладений такий висновок: «Водночас суд апеляційної інстанції правильно врахував, що для визнання незаконними рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, зокрема щодо приватизації земельних ділянок, обов'язковою умовою є те, щоб порушення вимог законодавства існувало саме на час прийняття оспорюваних рішень.»
Окрім того, у справі № 285/3484/20 Верховний Суд погодився із висновками апеляційного суду, який, обгрунтовуючи відмову у задоволенні позову, послався, зокрема на акт Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 29 травня 2019 року, у якому зазначено, що «при наданні спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 земельне законодавство не порушено; проміри земельної ділянки з кадастровим номером 1824084000:01:000:0527 площею 0,1200 га, що зафіксовані інспекторами в акті Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 29 травня 2019 року, здійснені не у меженний період, хоча пункт «а» частини другої статті 60 ЗК України передбачає встановлювати захисні смуги по берегах річок уздовж урізу води саме у меженний період, коли найменший рівень води у річці, а загальновідомі обставини, що у травні місяці у річках не може бути найменший рівень води, а тому погрішності щодо визначення прибережної захисної смуги навіть станом на 2019 рік очевидні; при виготовленні проєкту землеустрою використовувалася вихідна земельно-кадастрова документація, де категорії земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове використання землі - землі запасу.»
За змістом звіту інженер-землевпорядник на виконання постанови прокуратури визначив місцеположення кутів повороту меж земельних ділянок, у том числі спірної, та місце урізу води р.Дніпро (а.с.117 зворот).
Звіт не містить відомостей про визначення спеціалістом крутизни схилів, що впливає на розмір (ширину) прибережної захисної смуги (ст.88 Водного Кодексу Ураїни).
Звіт не містить відомостей про врахування чи дослідження спеціалістом питання про рівень водності Кременчуцького водосховища на р.Дніпро і даних про лінію нормального підпірного рівня Кременчуцького водосховища на р.Дніпро за станом на жовтень-листопад 2021 року (див. пункт 109 постанови ВС від 10 січня 2024 року у справі № 707/1290/18).
Посилання як прокурора, з яким фактично погодилася колегія суддів, на дані, що містяться у «Водогосподарському паспорті Дніпродзержинського (Кам?янського) водосховища», погодженого Мінводгоспром УРСР від 08.12.1983 року, суперечить базовим принципам доказування у цивільному судочинстві, оскільки цей письмовий доказ судом не досліджувався, у справі відсутня його копія, у справі відсутні дані про те, що цей документ наявний у вільному доступі, а відомості, що містяться у ньому, є загальновідомими у розумінні ч.3 ст.82 ЦПК України.
Оцінюючи доводи і заперечення учасників справи з приводу обов'язковості чи необов'язковості врахування меженного періоду при визначені меж прибережної захисної смуги, з урахуванням того, що Дніпродзержинське (Кам?янське) водосховище є штучною водоймою, слід керуватися такими міркуваннями.
Відповідно до ст.1 Водного Кодексу України водосховище - штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку.
Статтею 88 Водного Кодексу України визначено, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Отже, спеціальний закон - Водний Кодекс України, встановив єдиний підхід до визначення ширини прибережної захисної смуги як для великих річок, якою є річка Дніпро, так і для штучних водойм, якою є Дніпродзержинське (Кам?янське) водосховище: прибережна захисна смуга уздовж урізу води у меженний період.
Згідно ст.1 Водного Кодексу України межень (меженний період) - період річного циклу, протягом якого спостерігається низька водність.
З огляду на наведене доводи прокурора про те, що рівень води у водоймі (Дніпродзержинське (Кам?янське) водосховище) регулюється штучно, тому геодезичні роботи можна проводити і у позамеженний період, суперечить приписам Водного Кодексу України.
З наявних у справі письмового доказу, зокрема листа ПрАТ «Укргідроенерго» (а.с.91), дані якого не спростовані прокурором, убачається, що меженний період у басейні р. Дніпро у 2024 році розпочався з 01 червня і мав тривати до 01 листопада; у 2023 і 2024 роках рівень води у р. Дніпро підвищувався.
Окрім того, слід врахувати, що матеріали справи не містять доказів про те, що земельна ділянка виділена ОСОБА_1 за рахунок земель, розташованих поза адміністративними межами Піщанської територіальної громади.
Як убачається із висновку Державного управління охорони навколишнього середовища від 11 жовтня 2007 року про погодження проєкту щодо встановлення і зміни меж сіл Піщане, Кривуші, Ковалівка Піщанської сільської ради, землі, що проєктуються до передачі, не відносяться до земель природно-заповідного фонду та природоохоронного призначення, не зарезервовані до заповідання, не відносяться до водних об'єктів, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг (а.с.79 зворот, 80).
Змінені за проєктом землеустрою межі Піщанської сільської ради (села Піщане, Кривуші, Ковалівка) затверджені рішенням Полтавської обласної ради від 08 листопада 2007 року (а.с.81).
У підсумку слід визнати, що прокурор у межах розгляду цієї справи не підтвердив належними, допустимими, достовірним і достатніми доказами істотну ключову обставину, а саме те, що спірна земельна ділянка на час ухвалення оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування (жовтень 2021 року) знаходилася у межах захисної прибережної смуги річки Дніпро (в районі с.Кривуші Піщанської сільської ради), тому, на моє переконання, колегія суддів скасувала законне і обгрунтоване рішення суду першої інстанції.
Суддя Полтавського
апеляційного суду О.А. Лобов