14 жовтня 2025 року м. Ужгород№ 260/4648/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Микуляк П.П.,
при секретарі Пшевлоцька К.І.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1 , представник - Суязова Г.В.,
відповідача: Пилипецька сільська рада, представник - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пилипецької сільської ради про визнання рішень протиправними, їх скасування та зобов'язання вчинити дії, -
У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошується вступна та резолютивна частини Рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 30 жовтня 2025 року.
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Пилипецької сільської ради, яким просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ХXXV сесії VIII скликання Пилипецької сільської ради №134 від 23.02.2024 року про відмову ОСОБА_1 в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 1,1564 га на території с. Буковець Пилипецької сільської об'єднаної територіальної громади, кадастровий номер земельної ділянки: 2122480400:02:012:0014, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
- зобов'язати Пилипецьку сільську раду прийняти рішення про виділення ОСОБА_1 земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) загальною площею 1,1564 га на території с. Буковець Пилипецької сільської об'єднаної територіальної громади, кадастровий номер земельної ділянки: 2122480400:02:012:0014, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
- визнати протиправним та скасувати рішення ХXXV сесії VIII скликання Пилипецької сільської ради №133 від 23.02.2024 року про відмову ОСОБА_1 в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 2,15 га, в тому числі земельної ділянки площею 0,42 га з кадастровим номером 2122480400:02:011:0029 та земельної ділянки площею 1,73 га з кадастровим номером 2122480400:02:012:0016, на території с. Буковець Пилипецької сільської об'єднаної територіальної громади, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
- зобов'язати Пилипецьку сільську раду прийняти рішення про виділення ОСОБА_1 земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) загальною площею 2,15 га, в тому числі земельної ділянки площею 0,42 га з кадастровим номером 2122480400:02:011:0029 та земельної ділянки площею 1,73 га з кадастровим номером 2122480400:02:012:0016, на території с. Буковець Пилипецької сільської об'єднаної територіальної громади, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до Пилипецької сільської ради із заявою від 21.12.2023 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передання у власність земельної ділянки загальною площею 1,1564 га на території с. Буковець Пилипецької сільської об'єднаної територіальної громади, кадастровий номер земельної ділянки: 2122480400:02:012:0014, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передання у власність земельної ділянки загальною площею 2,15 га, в тому числі земельну ділянку площею 0,42 га з кадастровим номером 2122480400:02:011:0029 та земельну ділянку площею 1,73 га з кадастровим номером 2122480400:02:012:0016 на території с. Буковець Пилипецької сільської об'єднаної територіальної громади, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідачем на ХХХV сесії VIII скликання було прийнято рішення від 23.02.2024 №134 про відмову в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 1,1564 га на території с. Буковець Пилипецької сільської об'єднаної територіальної громади, кадастровий номер земельної ділянки: 2122480400:02:012:0014, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та рішення від 23.02.2024 №133 про відмову в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 2,15 га, в тому числі земельну ділянку площею 0,42 га з кадастровим номером 2122480400:02:011:0029 та земельну ділянку площею 1,73 га з кадастровим номером 2122480400:02:012:0016 на території с. Буковець Пилипецької сільської об'єднаної територіальної громади, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
В обґрунтування своїх рішень №133 та №134 від 23.02.2024 відповідач як на підставу відмови вказував на те, що «в поданому пакеті документів відсутня заява про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості)».
Позивач вважає дії Пилипецької сільської ради, які полягають у прийнятті рішення № 133 та № 134 від 23.02.2024 року, протиправними, а рішення такими, що підлягають скасуванню, оскільки законом або іншим нормативно-правовим актом не передбачена якась конкретна форма заяви про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Позивачем подано такі заяви в довільній формі, з проханням затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передати у власність земельні ділянки, що повністю відповідає вимогам ст. 81 та п. 17 Перехідних положень Земельного кодексу України, та які містять всі необхідні дані, відтак єдиний можливий варіант поведінки відповідача, який полягає в прийнятті рішення про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) ОСОБА_1 , належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Пилипецької сільської ради прийняти відповідне рішення, тобто рішення про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) ОСОБА_1 .
Представник позивача у судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовільнити.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначає, що набуття права на пай через договір купівлі-продажу (як у позивача) не звільняє від необхідності подати заяву про виділення паю в натурі (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про порядок видiлення в натурi (на місцевості) земельних дiлянок власникам земельних часток (паїв)».
Без такої заяви сільська рада не має підстав для розгляду питання про виділення, розробку чи затвердження технічної документації. Позивач пропустив початковий етап процедури, відразу звернувшись за затвердженням документації, що робить його вимоги передчасними.
Набуття права на пай не є тотожним виділенню земельної ділянки в натурі. Договори купівлі-продажу підтверджують лише право на пай як абстрактну частку, але для виділення конкретної ділянки потрібна окрема заява про виділення паю в натурі (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про порядок видiлення в натурi (на мiсцевостi) земельних дiлянок власникам земельних часток (паїв)».
Позивач не подав такої заяви, а його звернення від 21.12.2023 року стосувалися затвердження вже готової технічної документації. Це порушує послідовність: спочатку заява про виділення, потім рішення ради про виділення (ст. 5 Закону України «Про порядок видiлення в натурi (на мiсцевостi) земельних дiлянок власникам земельних часток (паїв)», укладання договору на землевпорядні роботи (ст. 6 Закону України «Про порядок видiлення в натурi (на мiсцевостi) земельних дiлянок власникам земельних часток (паїв)» і лише потім затвердження документації (ст. 7 Закону України «Про порядок видiлення в натурi (на мiсцевостi) земельних дiлянок власникам земельних часток (паїв)». Відсутність заяви про виділення робить подану документацію недійсною для розгляду.
Позивач неправильно тлумачить відповідні норми діючого законодавства в позовній заяві. Заява про виділення паю в натурі є обов'язковим першим кроком, після якого рада приймає рішення про виділення (не про затвердження документації). Лише після цього можлива розробка технічної документації.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи вказане, суд вважає, що вжито всіх заходів для належного повідомлення сторін про дату, час та місце проведення судового засідання, не вбачає причин для відкладення розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 набув права на земельні частки (паї), які сформовані в земельні ділянки з кадастровими номерами 2122480400:02:012:0014, 2122480400:02:011:0029, 2122480400:02:012:0016, на підставі договорів купівлі-продажу права на земельну часту (пай) від 15.12.2023 року №4060 (сертифікат РН 171474) та від 15.12.2023 року № 4059 (сертифікат РН 171459), додатком до яких є відповідні сертифікати.
ОСОБА_1 звернувся до Пилипецької сільської ради із заявами від 21.12.2023 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передання у власність земельної ділянки загальною площею 1,1564 га на території с. Буковець Пилипецької сільської об'єднаної територіальної громади, кадастровий номер земельної ділянки: 2122480400:02:012:0014, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а також із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передання у власність земельної ділянки загальною площею 2,15 га, в тому числі земельну ділянку площею 0,42 га з кадастровим номером 2122480400:02:011:0029 та земельну ділянку площею 1,73 га з кадастровим номером 2122480400:02:012:0016 на території с. Буковець Пилипецької сільської об'єднаної територіальної громади, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідачем на ХХХV сесії VIII скликання було прийнято рішення від 23.02.2024 №134 про відмову в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 1,1564 га на території с. Буковець Пилипецької сільської об'єднаної територіальної громади, кадастровий номер земельної ділянки: 2122480400:02:012:0014, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та рішення від 23.02.2024 №133 про відмову в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 2,15 га, в тому числі земельну ділянку площею 0,42 га з кадастровим номером 2122480400:02:011:0029 та земельну ділянку площею 1,73 га з кадастровим номером 2122480400:02:012:0016 на території с. Буковець Пилипецької сільської об'єднаної територіальної громади, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
В обґрунтування своїх рішень №133 та №134 від 23.02.2024 відповідач як на підставу відмови вказував на те, що «в поданому пакеті документів відсутня заява про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості)».
Вважаючи такі дії Пилипецької сільської ради, протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Земельні відносини в Україні відповідно до ст.3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актам.
Пунктами 8, 16, 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України встановлено, що члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу.
Громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.
Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Пунктом 21 розділу X «Перехідних положень» ЗК України установлено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.
Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) визначені Законом України від 05.06.2003 року №899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон №899-IV).
Відповідно до статті 1 Закону №899-IV право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону №899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Відповідно до ст.3 Закону №899-IV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.
Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).
У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Статтею 5 Закону №899-IV, зокрема, врегульовано повноваження сільських, селищних, міських рад щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), а саме сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості):
розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості);
уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);
уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв);
укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету;
сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо;
надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);
розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);
організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та земель, що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом;
оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Відповідно до п.«б» ч.1 ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ст. 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель в межах норм, визначених цим Кодексом.
Статтею 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Частинами 1 і 2 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.
Відповідно до ч.1 ст. 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. До клопотання додається розроблена відповідно до Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.
У випадку, визначеному ч.1 ст.118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову (ч.2 ст.118 ЗК України).
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч.10 ст.118 ЗК України).
У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку (ч.11 ст.118 ЗК України).
Відповідно до ч.1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення.
У випадках та порядку, визначених частинами першою і другою, абзацами першим і другим частини третьої, частиною четвертою, абзацами першим і другим частини п'ятої цієї статті, документи, що підтверджують набуття права власності, права оперативного управління, господарського відання на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об'єкт незавершеного будівництва чи частку у праві спільної власності на такий об'єкт), є підставою для державної реєстрації переходу до набувача права власності або права користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт (ч. 7 ст. 120 ЗК України).
За змістом частини 1 статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) затверджується: у разі передачі на підставі такої документації земельної ділянки у власність та користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування - рішенням таких органів; в інших випадках - власником (розпорядником) земельної ділянки, а щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, що перебуває у користуванні, - землекористувачем.
Відповідно до ч.7, 8 ст. 186 ЗК України Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб'єкти, визначені цією статтею, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим.
Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Згідно ч.10 ст.186 ЗК України висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб'єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.
Як встановлено судом, відповідач рішеннями №133 та №134 від 23.02.2024 відмови у затвердженні техдокументації і передачі земельних ділянок у власність, у зв'язку з тим що в поданому пакеті документів відсутня заява про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Однак, всупереч наведеним вище норм ЗК України, відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено, в чому полягає невідповідність положень поданої позивачем заяви чи технічної документації вимогам законів та прийнятих нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Відповідач, відмовляючи позивачу у затверджені технічної документації у спірному рішення лише формально послався на норми ЗК України, а також на рекомендацію постійної депутатської комісії з питань земельних відносин.
У постанові від 23.06.2023 у справі № 160/6214/21 Верховний Суд виснував: «… єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов'язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою норми статті 118 Земельного кодексу України не містять.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що рішення Пилипецької сільської ради №133 та №134 від 23.02.2024 року, всупереч наведених вище норм ЗК України не містить обґрунтованих підстав для відмови позивачу у затвердженні технічної документації, оскільки висновок (рішення) органу місцевого самоврядування, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Крім того, щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.
Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17 виклав правовий висновок, відповідно до якого повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. Повноваження щодо прийняти рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) регламентовано статтею 5 Закону. Умови, за яких орган відмовляє у виділенні земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), Законом не встановлені. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).
Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо для цього є законні підстави.
Позивачем має ці законні підстави: він є власником земельних часток (паїв), що підтверджується належними договорами купівлі-продажу та сертифікатами, подав заяву у довільній формі, оскільки певна конкретна форма не передбачена законодавством, ним додано до заяви технічну документацію із землеустрою та витяги з Державного земельного кадастру на земельні ділянки.
За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Частиною 3 ст. 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Частиною 4 даної статті визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз наведених норм доводить, що законодавець передбачив повноваження суду змусити суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки.
Така правова позиція висловлена 28 листопада 2019 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши адміністративну справу № 2340/3933/18.
У постанові від 28.05.2020 у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.
За висновками Європейського Суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява №38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.1980 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, оскільки дії відповідача щодо прийняття ним оскаржуваних рішень є протиправними то єдиний можливий варіант ефективного поновлення порушеного права позивача є зобов'язання Пилипецької сільської ради прийняти відповідне рішення про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) ОСОБА_1 .
Відповідно до вимог ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити.
На підставі наведеного та керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Пилипецької сільської ради про визнання рішень протиправними, їх скасування та зобов'язання вчинити дії - задовольнити .
Визнати протиправним та скасувати рішення ХXXV сесії VIII скликання Пилипецької сільської ради № 134 від 23.02.2024 року про відмову ОСОБА_1 в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 1,1564 га на території с. Буковець Пилипецької сільської об'єднаної територіальної громади, кадастровий номер земельної ділянки: 2122480400:02:012:0014, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Зобов'язати Пилипецьку сільську раду (код ЄДРПОУ - 04350843) затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі та прийняти рішення про виділення ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) загальною площею 1,1564 га на території с. Буковець Пилипецької сільської об'єднаної територіальної громади, кадастровий номер земельної ділянки: 2122480400:02:012:0014, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Визнати протиправним та скасувати рішення ХXXV сесії VIII скликання Пилипецької сільської ради № 133 від 23.02.2024 року про відмову ОСОБА_1 в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 2,15 га, в тому числі земельної ділянки площею 0,42 га з кадастровим номером 2122480400:02:011:0029 та земельної ділянки площею 1,73 га з кадастровим номером 2122480400:02:012:0016, на території с. Буковець Пилипецької сільської об'єднаної територіальної громади, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Зобов'язати Пилипецьку сільську раду (код ЄДРПОУ - 04350843) затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі та прийняти рішення про виділення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) загальною площею 2,15 га, в тому числі земельної ділянки площею 0,42 га з кадастровим номером 2122480400:02:011:0029 та земельної ділянки площею 1,73 га з кадастровим номером 2122480400:02:012:0016, на території с. Буковець Пилипецької сільської об'єднаної територіальної громади, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк