Єдиний унікальний номер справи: 650/3277/25 Головуючий в І інстанції: Сікора О.О.
Номер провадження: 22-ц/819/1182/25 Доповідач: Майданік В.В.
04 листопада 2025 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Майданіка В.В.,
суддів: Воронцової Л.П.,
Склярської І.В.,
секретар Олійник К.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Іванівська селищна військова адміністрація Генічеського району Херсонської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Іванівської селищної військової адміністрації Генічеського району Херсонської області на рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 13 серпня 2025 року, ухвалене у складі судді Сікори О.О. в м. Херсоні, дата складення повного тексту рішення - не зазначено, у справі за позовом ОСОБА_1 до Іванівської селищної військової адміністрації Генічеського району Херсонської області про визнання права власності на житло,
Стислий виклад позовної заяви, оскаржуваного судового рішення та апеляційної скарги
21 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду через систему "Електронний суд" з вказаним позовом до Іванівської селищної військової адміністрації Генічеського району Херсонської області, в якому просив визнати за ним право власності на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 46,3 кв.м, в т.ч. жила 28.2 кв.м та вспоміжна/підсобна 18.1 кв.м.
Позов обґрунтований наступним.
Право власності на квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , набуте ним 17.02.1998 за договором купівлі продажу двокімнатної квартири, посвідченим державним нотаріусом Никаноровим О.О. 17.02.1998 з номером реєстрації в реєстрі 97-98.
Згідно з реєстраційним посвідченням від 11.03.1998 право власності на квартиру зареєстровано в реєстраційній книзі № 6 за номером 1328.
Відповідно до технічного паспорту вказана двокімнатна квартира має загальну площу 46,9 кв.м, у т.ч. житлова площа 28.2 кв.м та допоміжні/ підсобна 18.1 кв.м.
Згідно довідки, виданої Іванівською селищною військовою адміністрацією Генічеського району Херсонської області від 17.05.2025 № 01-17/564, рішенням ІІ сесії Іванівської селищної ради VІІ скликання № 18 від 03 грудня 2015 року "Про перейменування вулиць, площі та парку селища" АДРЕСА_2 було перейменовано на вулицю Українська.
Він, тобто позивач, звернувся до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Херсонської міської ради з заявою про реєстрацію прав власності в Державному реєстрі речових прав на вказану квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, 19.05.2025 він отримав рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 78964832. Рішення мотивоване тим, що у відповідь на запит державного реєстратора отримано відповідь від КП "Херсонське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради, в якій зазначено, що надати інформацію стосовно майна немає змоги, оскільки вищевказане майно територіально підпорядковане КП "Генічеське бюро технічної інвентаризації" ХОР, яке на даний час тимчасово знаходиться під окупацією зс рф.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерством розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, територія Генічеського району Херсонської області включно з територією Іванівської територіальної громади перебуває в тимчасовій окупації.
У зв'язку із викладеними обставинами вважає, що порушено його право на володіння майном в частині реєстрації відповідного майна в Державному реєстрі, що фактично призводить до порушення ст.41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
З огляду на викладене вище, змушений звернутися до суду.
Вважає належним відповідачем у справі Іванівську селищну військову адміністрацію Генічеського району Херсонської області, оскільки нерухоме майно, яке є предметом цього позову, знаходиться в юрисдикції вказаного органу місцевого самоуправління і відповідач може бути єдиним потенційним заявником (претендентом) на вказане майно.
Послався на ст.30 ЦПК України, згідно з якою позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. В той же час, вказав, квартира яка є предметом спору, розташована в селищі Іванівка Генічеського району Херсонської області. Враховуючи, що територіальну підсудність справ Іванівського районного суду Херсонської області відповідно до рішення ВРП від 30.05.2023 № 566/015-23 тимчасово змінено, позов подається до Великоолександрівського районного суду Херсонської області.
Пославшись на положення частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а також ст.ст.321, 328, 392 ЦК України, просив задовольнити позов.
Ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 29.05.2025 року було відкрито провадження у справі й постановлено розгляд справи провести в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідач надав 03.06.2025 року відзив, в якому просить відмовити у задоволені позовних вимог, зазначивши, що він не має жодного відношення до спору між позивачем та державним реєстратором. Також вказав, що у даній справі між позивачем та відповідачем відсутній спір щодо права власності. Позивачем не надано доказів неможливості реалізації свого права власності на вищевказану квартиру шляхом оскарження рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Херсонської міської ради Борисової О.В. № 78964832 від 19 травня 2025 року про відмову в проведенні реєстраційних дій.
У відповіді на відзив, наданій 05.06.2025 року, представник позивача заперечує проти обґрунтувань відзиву, вказуючи, що відповідач помилково посилається на необхідність оскарження дій державного реєстратора, що виключає його статус як відповідача. Крім того, вказав, позивачем обрано належного відповідача, оскільки його участь необхідна для правильного вирішення спору з огляду на предмет спору, який стосується права власності.
Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 13 серпня 2025 року позов було задоволено. Суд вирішив визнати за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ) право власності на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 46,3 кв.м, в т.ч. жила 28.2. кв.м та вспоміжна/підсобна 18.1 кв.м.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що предметом позовних вимог є визнання права власності, а не оскарження дій державного реєстратора. Враховуючи наведене, а також те, що державний реєстратор не може заявляти будь-які вимоги власності на майно, розташоване в юрисдикції Іванівської селищної військової адміністрації Генічеського району Херсонської області, суд вважав, що у цій справі відповідачем не може бути державний реєстратор, яким відмовлено у вчиненні реєстраційних дій. Натомість, вказав суд, відповідачем визначено Іванівську селищну військову адміністрацію, оскільки нерухоме майно, яке є предметом позову, знаходиться в юрисдикції вказаного органу місцевого самоуправління і відповідач може бути єдиним потенційним заявником (претендентом) на вказане майно. Відтак, на думку суду, твердження відповідача у відзиві про неналежного відповідача є помилковими. Як вказав суд, Іванівську селищну військову адміністрацію визначено відповідачем у справі не через порушення прав позивача, а як належну сторону, оскільки її участь необхідна для правильного вирішення спору з огляду на предмет спору, який стосується права власності.
Також суд виходив з того, що є необґрунтованими посилання відповідача на те, що позивачем не доведено неможливості реалізації свого права власності на вищевказану квартиру шляхом оскарження рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Херсонської міської ради Борисової О.В. № 78964832 від 19 травня 2025 року про відмову в проведенні реєстраційних дій. Адже, вважав суд, позивач визначився з захистом своїх порушених прав саме таким чином, що відповідає нормам ЦПК України.
Також суд виходив з того, що у позивача відсутня можливість отримати відповідь про спірне майно, оскільки вказане майно територіально підпорядковане КП "Генічеське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради, яке на даний час тимчасово знаходиться під окупацією зс рф.
Також суд виходив з того, що у зв'язку із встановленими обставинами порушено право позивача на володіння майном в частині відсутності запису щодо відповідного майна в Державному реєстрі, що фактично призводить до порушення статті 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Також суд виходив з того, що з аналізу фактичних обставин справи, а також положень діючого на момент набуття позивачем права на спірне нерухоме майно, слід дійти висновку про належність вказаного майна на праві власності позивачу. Підставою ж звернення позивача до суду є неможливість доведення перед компетентним органом свого права власності. Таким чином, вважав суд, встановлено належність спірного нерухомого майна на праві власності позивачу, але таке право не визнається, а тому суд, пославшись на положення частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а також ст.ст.321, 328 ЦК України, дійшов висновку про наявність підстав для визнання права власності за позивачем в судовому порядку. На думку суду, обраний позивачем спосіб захисту невизнаного права відповідає вимогам закону та змісту правовідносин.
На вказане рішення відповідач подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про його скасування й ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому скаржник послався на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Зокрема, вказав, що суд не прийняв до уваги відсутність будь-якого спору між сторонами щодо права власності позивача на двокімнатну квартиру, яка розташована на тимчасово окупованій російською федерацією території України у селищі Іванівка, Генічеського району Херсонської області, адже, вказав, суд не з'ясував чи були порушені, не визнано або оспорені відповідачем права, свободи чи інтереси позивача, а тому помилково задовольнив позовні вимоги без зазначення правових підстав, встановлених законом.
Також зазначив, що поза увагою суду залишилось те, що серед правових підстав для задоволення позову у позовній заяві зазначено ст.ст.328 та 392 ЦК України. Однак, вказав, суд ухвалив оскаржуване рішення, посилаючись на п.1 ч.2 ст.16, ч.1 та ч.2 ст.321, ст.328 ЦК України без посилань на ст.392 ЦК України і при цьому не зазначив аргументів незастосування ст.392 ЦК України до спірних правовідносин, на яку посилався позивач у позовній заяві. Тому, вважає, суд дійшов помилкового висновку про те, що право особи, яка володіє нерухомим майном, втім не може підтвердити своє право власності на нього перед третіми особами, може бути захищене шляхом визнання за ним такого права в судовому порядку.
Також вказав, що суд не врахував того, що за змістом ст.392 ЦК України судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Також зазначив, що суд не прийняв до уваги того, що знаходження квартири позивача на тимчасово окупованій російською федерацією території України не є підставою для визнання права власності на неї у судовому порядку.
Також вказав, що суд не звернув увагу на те, що позивачем помилково адресовано позовні вимоги до відповідача (Іванівської селищної військової адміністрації Генічеського району Херсонської області), оскільки у позивача виник спір з державним реєстратором прав на нерухоме майно Херсонської міської ради Борисовою Оксаною Володимирівною з питання реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на об'єкт вказаного нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначив, що Іванівська селищна військова адміністрація Генічеського району Херсонської області (код ЄДРПОУ 44665948) зареєстрована в ЄДРЮОФОПГФ як орган державної влади 07 листопада 2022 року, а тому, вважає, відповідач не має жодного відношення до спору між позивачем та державним реєстратором прав на нерухоме майно Херсонської міської ради Борисовою О.В. з питання реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на спірний об'єкт нерухомого майна. До того ж, зазначив, позивачем помилково зазначено, що Іванівська селищна військова адміністрація Генічеського району Херсонської області є органом місцевого самоврядування, а не тимчасовим державним органом (ст.4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").
Також зазначив, що суд не врахував і того, що у цій справі право власності на спірну квартиру набуте ОСОБА_1 17 лютого 1998 за договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Никаноровим О.О. 17 лютого 1998 року з номером реєстрацій в реєстрі 97-98. Відповідно до реєстраційного посвідчення від 11 березня 1998 року право власності на квартиру зареєстровано в реєстраційній книзі № 6 за номером 1328. Про втрату цих документів позивач не зазначає, також ця обставина не встановлювалася судом під час прийняття оскаржуваного судового рішення. Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації. Відтак, вважає, що позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено потреби судового захисту права позивача, обсяг такого права, факт вчинення відповідачем дій, які призвели до порушення такого права, а також неможливість оскарження рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Херсонської міської ради Борисової О.В. № 78964832 від 19 травня 2025 року про відмову в проведенні реєстраційних дій.
Також вказав, що, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем у справі № 650/3277/25 способу захисту, необхідно звернути увагу на його ефективність. Також, вважає, що у контексті розгляду справи суд не керувався принципом превалювання завдання цивільного судочинства над будь-якими іншими міркуваннями. Тому, на його думку, слід дійти висновку про відсутність справедливого та неупередженого розгляду і вирішення цієї справи.
У своєму відзиві позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
При цьому вказав, що правова позиція апелянта зводяться до відсутності підстав для пред'явлення позову до Іванівської селищної військової адміністрації Генічеського району Херсонської області.
Зазначив, що природа виникнення спору полягає в тимчасовій окупації селища Іванівка та, як наслідок, неможливості провести реєстраційні дії на квартиру через неможливість з'ясувати державним реєстратором необхідної інформації в КП "Херсонське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради та КП "Генічеське бюро технічної інвентаризації" ХОР.
В контексті цього, вказав, йому, як позивачу, майно якого знаходиться в зоні дії юрисдикції Іванівської селищної військової адміністрації, не забезпечено реалізації права власності на квартиру шляхом її реєстрації в державному реєстрі, хоча головним в створенні Іванівської селищної військової адміністрації Генічеського району Херсонської області є забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян.
На його думку, важливим є той факт, що визнання права власності є позовом, де необхідно з'ясувати всі відомі обставини щодо спірного майна, оскільки залучення інших відповідачів, ніж органів, які виконують функції органів місцевого самоуправління, є неналежним і може свідчити про бажання позивача приховати всі обставин щодо спірного майна. В той же час, відповідно до абз.1 ч.1 ст.15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених вказаним Законом.
Вказав, що в даній справі предметом доказування є наявність права власності на квартиру. На доведення права власності до позовної заяви доданні документи, які доводять саме його право власності на квартиру. Доведення права власності на майно не передбачає обґрунтовувати неможливості доведення вказаного права шляхом застосування інших способів захисту та в межах інших видів судочинства.
Справу було призначено до апеляційного розгляду на 04.11.2025 року о 08-10 годині, однак учасники справи, які до суду не з'явилися й про причини неявки суд не повідомили, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. У зв'язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання вказаних осіб неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судом
З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.
Відповідно до Договору купівлі-продажу двокімнатної квартири від 17.02.1998 року позивач ОСОБА_1 купив за 2 000,00 грн, які продавець отримав після підписання договору, належну продавцю ОСОБА_2 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_5 .
Вказаний договір посвідчений 17.02.1998 року державним нотаріусом Іванівської держнотконтори Никаноровим О.О. з номером реєстрацій в реєстрі за № 97-98.
Відповідно до Реєстраційного посвідчення від 11.03.1998 року, виданого Генічеським міжміським бюро технічної інвентаризації, вказана квартира зареєстрована за ОСОБА_1 на праві особистої власності на підставі Договору купівлі-продажу від 17.02.1998 року, записано в реєстраційній книзі № 6, реєстраційний номер 1328.
Наявний Технічний паспорт вказаного об'єкта нерухомості (квартири АДРЕСА_5 ), який належить ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу, який посвідчений Іванівською державною нотаріальною конторою за р. № 97 від 17.02.1998 року.
Відповідно до довідки від 17.05.2025 № 01-17/564, виданої Іванівською селищною військовою адміністрацією Генічеського району Херсонської області, рішенням ІІ сесії Іванівської селищної ради VІІ скликання № 18 від 03 грудня 2015 року "Про перейменування вулиць, площі та парку селища" АДРЕСА_2 було перейменовано на вулицю Українська.
Позивач звернувся до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Херсонської міської ради з заявою про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій від 19.05.2025 року № 78964832, ухваленим Державним реєстратором прав на нерухоме майно Херсонської міської ради Борисовою Оксаною Володимирівною, було відмовлено у проведені реєстраційних дій за Заявою у зв'язку із зазначеними вище обставинами.
Своє рішення державний реєстратор мотивувала тим, що при розгляді заяви ОСОБА_1 виявлено відсутність інформації про зареєстровані речові права до 01.01.2013 року.
Зокрема, вона вказала, що згідно вимог п.3 ч.3 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчинення нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Також вказала, що органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані не пізніше 3-х робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.
Також зазначила, що 12.05.2025 року надіслано запит до КП "Херсонське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради. На запит вказане підприємство відповіло, що надати інформацію не має змоги, оскільки вищевказане майно територіально підпорядковане Комунальному підприємству "Генічеське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради, яке на даний час тимчасово знаходиться під окупацією зс рф.
А тому, оскільки у державного реєстратора відсутня інформація про зареєстровані речові права до 01.01.2013 року на вказаний об'єкт нерухомого майна державний реєстратор вирішила відмовити у проведені реєстраційних дій за Заявою у зв'язку із зазначеними вище обставинами.
Нормативно-правове обґрунтування та позиція суду апеляційної інстанції
Згідно зі ст.128 ЦК УРСР в редакції, чинній на час купівлі спірної квартири (17.02.1998 року) ("Момент виникнення права власності у набувача майна за договором"), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.
Відповідно до ст.227 вказаного Кодексу договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Згідно п.3 ч.3 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчинення нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані не пізніше трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безоплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі. Особи, винні у порушенні строку надання інформації на запит державного реєстратора, несуть адміністративну відповідальність.
За п.9 ч.1 ст.27 вказаного Закону ("Підстави для державної реєстрації прав") державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).
Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
У справі за № 6-1858цс15, в якій предметом спору було визнання права власності на новостворене нерухоме майно, Верховний Суд України у постанові від 06.09.2017 року виклав таку правову позицію:
"За правилами статті 392 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Виходячи зі змісту статті 392 ЦК України ОСОБА_1 не доведено, що він є саме власником спірного нерухомого майна, й це право оспорюється або не визнається іншою особою, або те, що він втратив документ, який засвідчує його право власності, а статтею 331 ЦК України не передбачено таких спосіб захисту прав, як визнання права власності на новостворене майно шляхом ухвалення судового рішення.
Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України".
У справах № 6-1858цс15 та № 6-2124цс15 предметом спору було визнання права власності на новостворене нерухоме майно. Від наведених висновків Верховного Суду України Велика Палата Верховного Суду фактично відступила у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20), в якій зробила висновки, що власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності. Суб'єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належно реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи. Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов'язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права. Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права. У випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об'єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.
Згідно з п.1 ч.2 ст.16 ЦК України способом захисту порушеного, оспорюваного цивільного права може бути визнання права.
Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності за статтею 392 ЦК України у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, оскільки підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК України є саме оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.
Тобто позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
У даному спорі правовою підставою для звернення до суду позивач вважав порушення його законного права та інтересу неможливістю проведення державної реєстрації його права власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 . У проведенні вказаної державної реєстрації було відмовлено державним реєстратором через відсутність інформації про зареєстровані речові права до 01.01.2013 року.
У позивача в наявності є нотаріально посвідчений Договір купівлі-продажу вказаної двокімнатної квартири від 17.02.1998 року та Реєстраційне посвідчення від 11.03.1998 року, видане Генічеським міжміським бюро технічної інвентаризації, відповідно до якого вказана квартира зареєстрована за ОСОБА_1 на праві особистої власності на підставі Договору купівлі-продажу від 17.02.1998 року, записано в реєстраційній книзі № 6, реєстраційний номер 1328.
Отже, за відсутності доказів протилежного позивач на підставі наданих доказів довів своє право власності на спірну квартиру. Однак він не може провести державну реєстрацію свого права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна через відсутність інформації про зареєстровані речові права до 01.01.2013 року, адже таку інформацію отримати неможливо, оскільки вищевказане майно територіально підпорядковане Комунальному підприємству "Генічеське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради, яке на даний час тимчасово знаходиться під окупацією зс рф.
Ситуація, що склалася, створила невизначеність у взаємовідносинах позивача як власника вказаної житлової квартири, яку він купив 17.02.1998 року за нотаріально посвідченим договором, з іншими суб'єктами правовідносин. Подання вказаного позову має на меті усунення вказаної невизначеності та створення необхідних умов для реалізації позивачем своїх прав на вказану квартиру й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
Апеляційний суд враховує, що основним документом, що підтверджує право власності на квартиру в Україні, є Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ДРРП), який містить актуальну інформацію про зареєстроване право власності. Додатково право власності підтверджується правовстановлюючим документом (наприклад, договором купівлі-продажу, дарування, спадщини, рішенням суду), на підставі якого було внесено запис до реєстру. Також враховує, що для проведення будь-якої операції з нерухомістю власнику останньої необхідно отримати Витяг з ДРРП.
Враховуючи зазначене, неможливість для позивача провести державну реєстрацію свого права власності на вказану квартиру, власником якої він є, через відсутність інформації про зареєстровані речові права до 01.01.2013 року (що стало наслідком неможливістю її отримання від КП "Генічеське бюро технічної інвентаризації" ХОР, яке наразі перебуває під окупацією рф) тягне за собою позбавлення позивача можливості отримати Витяг з ДРРП відносно вказаної квартири і, відповідно, підтвердити своє право власності на неї перед державними органами та іншими особами.
Натомість, судове рішення в разі задоволення позову у цій справі, відповідно до п.9 ч.1 ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", буде підставою для державної реєстрації права власності позивача на вказану квартиру, відтак він зможе отримати Витяг з ДРРП відносно вказаної квартири, як основний документ, що підтверджує право власності на неї.
Отже, суд повно, всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним в ній доказам, а тому прийшов до вірного висновку про обґрунтованість позову та його задоволення, враховуючи, що, як правильно зазначив суд, право позивача на володіння майном порушено в частині відсутності запису щодо відповідного майна в Державному реєстрі, що фактично призводить до порушення статті 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Як обґрунтовано зазначив суд, підставою звернення позивача до суду є неможливість доведення перед компетентним органом свого права власності на квартиру, що є встановленим фактом. І оскільки, як вказав суд, таке право не визнається, тому на підставі частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а також ст.ст.321, 328 ЦК України, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання права власності за позивачем в судовому порядку. При цьому суд обґрунтовано зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту невизнаного права відповідає вимогам закону та змісту правовідносин.
Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем у справі має бути Іванівська селищна військова адміністрація, оскільки нерухоме майно, яке є предметом позову, знаходиться в її юрисдикції і відповідач може бути єдиним потенційним заявником (претендентом) на вказане майно.
Крім того, як правильно вказав суд першої інстанції, є необґрунтованими посилання відповідача на те, що позивачем не доведено неможливості реалізації свого права власності на вищевказану квартиру шляхом оскарження рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Херсонської міської ради Борисової О.В. № 78964832 від 19 травня 2025 року про відмову в проведенні реєстраційних дій. Адже позивач визначився з захистом своїх порушених прав саме таким чином, що відповідає нормам ЦПК України і, крім того, у діях державного реєстратора не вбачається будь-яких порушень законодавства.
Висновки суду апеляційної інстанції
Таким чином рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами і висновки суду не спростовують.
Зокрема, не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника на відсутність будь-якого спору між сторонами щодо права власності позивача на вказану двокімнатну квартиру та на нез'ясування судом того, чи були порушені, не визнані або оспорені відповідачем права, свободи чи інтереси позивача.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує те, що нерухоме майно, яке є предметом позову, знаходиться в юрисдикції відповідача і останній може бути єдиним потенційним заявником (претендентом) на вказане майно.
Також підлягають відхиленню й посилання скаржника на помилковість висновку суду про те, що право особи, яка володіє нерухомим майном, але не може підтвердити своє право власності на нього перед третіми особами, може бути захищене шляхом визнання за ним такого права в судовому порядку, а також на непідтвердження потреби судового захисту права позивача. До цього скаржник вказав, що суд не врахував того, що за змістом ст.392 ЦК України, на яку суд першої інстанції не посилався, судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
При цьому апеляційний суд виходить з того, що за обставинами справи позивач обрав ефективний спосіб захисту своїх порушених прав, оскільки він, як власник квартири, не може провести державну реєстрацію свого права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна через відсутність інформації про зареєстровані речові права до 01.01.2013 року, адже таку інформацію отримати неможливо, оскільки вищевказане майно територіально підпорядковане Комунальному підприємству "Генічеське бюро технічної інвентаризації" Херсонської обласної ради, яке на даний час тимчасово знаходиться під окупацією зс рф. Подання вказаного позову має на меті усунення невизначеності, яка склалася між позивачем й іншими суб'єктами правовідносин, та створення необхідних умов для реалізації позивачем своїх прав на вказану квартиру й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Також апеляційний суд враховує, що для проведення будь-якої операції з нерухомістю власнику останньої необхідно отримати Витяг з ДРРП, який є основним документом, що підтверджує право власності на квартиру в Україні і який наразі позивач не може отримати з наведених вище причин.
Також слід залишити поза увагою й посилання скаржника на неврахування судом того, що позивачем помилково адресовано позовні вимоги до відповідача (Іванівської селищної військової адміністрації), оскільки у позивача виник спір з державним реєстратором прав на нерухоме майно Херсонської міської ради Борисовою Оксаною Володимирівною з питання реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на об'єкт вказаного нерухомого майна.
При цьому суд апеляційної інстанції виходить з того, що, як вже вказувалось, позивач визначився з захистом своїх порушених прав таким чином, що відповідає нормам ЦПК України і, крім того, у діях державного реєстратора не вбачається будь-яких порушень законодавства.
Крім того, як такі, що не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення та не впливають на його правильність, не можуть бути прийняті до уваги й інші доводи апеляційної скарги.
Оскільки суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України це є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Іванівської селищної військової адміністрації Генічеського району Херсонської області залишити без задоволення.
Рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 13 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повної постанови - 04 листопада 2025 року.
Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік
Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.П. Воронцова
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ І.В. Склярська