04 листопада 2025 року м. Чернівці Справа № 718/1858/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,
секретар: Сарган Ю.В.,
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на заочне рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Нагорного В.В., дата виготовлення повного тексту рішення суду не зазначена,
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (далі - ТОВ «Юніт Капітал») звернулось до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 23.08.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №876081131 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 8000 грн.
Кредитний договір №876081131 від 23.08.2021 року був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором №MNV9Y79S, який було направлено позичальнику о 16:27:25 год, після чого відповідач ввів ідентифікатор у відповідне поле й натиснув кнопку «ТАК», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Відразу після вчинених дій відповідача 23.08.2025 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було перераховано грошові кошти в сумі 8000 грн на банківську карту ОСОБА_1 5167-80ХХ-ХХХХ-1776, що, в свою чергу, слугує доказом того, що останній прийняв пропозицію ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №876081131 від 23.08.2021 року, строк дії яких неодноразово Провадження №22-ц/822/899/25
продовжувався додатковими угодами.
23.02.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу №23/0224-01 строком дії до 31.12.2024 року.
20.08.2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу №200824, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором.
ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач не здійснювали нарахувань за кредитним договором.
Відповідач не виконував умови взятого на себе зобов'язання, не погашав кредит та не сплачував проценти за користування кредитом. Станом на день звернення із цим позовом до суду заборгованість за кредитним договором №876081131 від 23.08.2021 року не погашена.
У зв'язку із вищевикладеним позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №876081131 від 23.08.2021 року у розмірі 33964,60 грн та судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Заочним рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2025 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал» відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду сторона позивача подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, судом не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.
В апеляційній скарзі наводить обставини, викладені в позовній заяві, та мотивує її тим, що в суді першої інстанції товариством долучено всі наявні на той час документи, які передані первісним Кредитором та всіма наступними Факторами.
Відповідно до умов договору факторингу сторони можуть самостійно встановлювати строки для проведення оплати й даний факт не взаємопов'язаний з предметом договору та переходом права вимоги.
Вказує, що 23.08.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №876081131.
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події (ст.1078 ЦК України).
Стверджує, що договір №28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме 28 листопада 2018 року по 31 грудня 2022 року, що підтверджується додатковими угодами. З урахуванням визначених строків дії цього договору, його виконання здійснювалось протягом всього часу його дії. Тобто, право вимоги за кредитним договором №876081131 від 23.08.2021 року перейшло спочатку до ТОВ «Таліон Плюс», а в подальшому до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і вже 20.08.2024 року до ТОВ «Юніт Капітал».
Звертає увагу, що реєстр прав вимоги не є разовим документом, оскільки Договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення множинну кількість разів, у разі бажання та необхідності Сторін.
Спірні Договори факторингу у встановленому порядку недійсними не визнані, а тому висновки суду першої інстанції, що Товариство не набуло права вимоги до боржника, є необґрунтованим. Розрахунок кредитної заборгованості, здійснений при відступленні права вимоги, є підтвердженням суми заборгованості, а підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчили передачу права вимоги до боржників в повному обсязі.
Вважає, що скаржник дійсно підтвердив факт переходу права вимоги, оскільки він виконав умови договору факторингу, надавши відповідні документи.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути витрати, пов'язані із розглядом справи.
Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верхового Суду від 23.10.2024 року, справа №753/25081/21.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини за кредитним договором №876081131 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем виникли 23.08.2021 року, тобто значно пізніше, ніж було укладено договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином. Також вказав, що позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора, наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги кредитора.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23.08.2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №876081131 у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, на визначених в ньому умовах, що становлять його зміст (а.с.19-22).
В п.1.1. Договору обумовлено, що кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит в розмірі кредитного ліміту на суму 8000 грн.
Кредитна лінія надається строком на 15 днів від дати отримання суми кредиту, а саме до 07.09.2021 року (п.1.7. Договору).
Згідно п.1.8. Договору сторони обумовили можливість продовження строку дії Дисконтного періоду за умови погашення нарахованих процентів у дисконтний чи пільговий період на 30 днів.
Зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при ненадходженні платежу зобов'язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на 1 календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду (п.1.12.1. Договору).
Цей договір є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно - телекомунікаційній системі товариства та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.
23.08.2021 року ОСОБА_1 подано заявку на отримання кредиту, де крім іншого, зазначено номер мобільного телефону, електронну адресу, номер банківської карти (а.с.29).
Згідно з довідкою щодо дій позичальника в Інформаційно - телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», позичальник ОСОБА_1 23.08.2021 року о 16:24 подав заявку на отримання кредиту, договір відправлено позичальнику 23.08.2021 року, акцепт оферти позичальником (підписання договору одноразовим ідентифікатором - № MNV9Y79S) одноразовий ідентифікатор було направлено 16:26:21, введено позичальником 23.08.2021 року 16:27:25 год, перерахування грошових коштів позичальнику здійснено 23.08.2021 року 16:27:34 год (а.с.30).
Матеріали справи містять паспорт споживчого кредиту продукту «СМАРТ» до договору №876081131 від 23.08.2021 року та правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Комфорт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та порядок дій споживача в ІТС ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с.18-19, 23-28).
З платіжного доручення від 23.08.2021 року вбачається, що АТ «Таскомбанк» за дорученням ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснено переказ коштів на карту 5167-80ХХ-ХХХХ-1776 8000 грн, що також підтверджено електронним повідомленням (а.с.40-42).
Відповідно до виписки по особовому рахунку за кредитним договором №876081131 від 23.08.2021 року вбачається, що боржнику надано кредит, за яким заборгованість складає 33964,60 грн, з яких: 8000 грн прострочене тіло; 25964,60 грн прострочені відсотки (а.с.78).
28.11.2018 між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено договір факторингу №28/1118-01 (із додатками), відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с.43-46).
Відповідно до умов вказаного договору наведено визначення, а саме: «боржник» - фізична особа, з якою укладено кредитний договір, право вимоги до якого уступається за цим договором (п.1.1.), «право вимоги» - означає всі права клієнта за кредитним договором, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права на вимоги, які виникнуть в майбутньому (п.1.3.). Згідно з умовами цього договору, клієнт зобов'язується відступити фактору Права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (п.2.1). Строк дії договору до 28.11.2019 року (п.8.2.).
28.11.2019 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №19 до договору факторингу №28/1118-01 та викладено п.8.2. Договору в наступній редакції, продовжено строк дії договору до 31.12.2020 року (а.с.49).
31.12.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №26 до договору факторингу №28/1118-01 та викладено його в новій редакції. Строк дії договору до 31.12.2021 року (а.с.50-53).
31.12.2021 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено додаткову угоду №27 до договору факторингу №28/1118-01. Строк дії договору до 31.12.2022 року (а.с.55), а надалі укладалися №31 від 31.12.2022 року та №32 від 31.12.2023 року, якою строк дії договору обумовлений до 31.12.2024 року (а.с.56-57).
З реєстру прав вимоги №159 від 09.11.2021 року загальна заборгованість ОСОБА_1 складала 20 614,20 грн (а.с.58-59).
Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» борг ОСОБА_1 становив 20 375,80 грн (а.с.75-76), а розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» борг відповідача становив 33964,60 грн (а.с.77).
23.02.2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу №23/0224-01, строк дії якого закінчується 31.12.2024 року (а.с.60-63).
Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги №1 від 23.02.2024 року до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 на загальну суму 33964,60 грн (а.с.65-66).
20.08.2024 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено Договір факторингу №200824, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором, що підтверджено реєстром боржників від 20.08.2024 року (а.с.72-74).
Матеріали справи також містять платіжну інструкцію від 20.08.2024 року №60, згідно якої ТОВ «Юніт Капітал» сплатило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» 491 135,99 грн за право грошової вимоги згідно договору факторингу №200824 від 20.08.2024 року (а.с.86) та платіжну інструкцію від 26.02.2024 року №5703 згідно якої ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» сплатило ТОВ «Таліон Плюс» 6 238 410,72 грн за відступлення права вимоги згідно реєстру прав вимог №1 від 23.02.2024 року та договору факторингу №23/0224-01 від 23.02.2024 року (а.с.87).
Крім того, з акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2021 року зі сплати суми фінансування за Реєстром прав вимоги №159 від 09.11.2021 року за Договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підтвердили, що фактором здійснено повну оплату суми фінансування за відступлення права вимоги (а.с.85).
Щодо укладення договору.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1054ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно з ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно з нормою ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електроннукомерцію» (далі по тексту Закон).
Статтею 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.ч.3, 4, 6, 12 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору.
Статтею 12 Закону передбачено, що у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, виходячи з вимог Закону України «Про електронну комерцію», укладення електронного договору можливо шляхом зазначення електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно з ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За наведеного з урахуванням матеріалів справи колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами 23.08.2021 року було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов кредитного договору №876081131, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису і відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про електронний цифровий підпис».
Також встановлено, що прийняті на себе зобов'язання за вказаним кредитним договором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало своєчасно і повністю, надавши кредитні ресурси у повному обсязі, що підтверджується письмовими доказами та не спростовано й не заперечено стороною відповідача.
Щодо набуття права вимоги позивачем.
Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч.1 ст.513, ст.514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Статтею 1081 ЦК України передбачено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред'явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.
В п.2.1.1.5. договору №876081131 кредитодавець має право укласти договір відступлення права вимоги за договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою.
Згідно пункту 1.4. договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, «Борг» - означає суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржниками за кредитними договорами, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитними договорами, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов'язальної сили.
Відповідно до п.п.1.3. договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Розділом 2 вищезазначеного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги: згідно п. 4.1. право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписання реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.
В п.п.5.3.3 договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року обумовлено, що фактор ТОВ «Таліон Плюс» має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати право вимоги на користь третіх осіб. Таким чином, договором передбачено право ТОВ «Таліон Плюс» відступити право вимоги за кредитними договорами.
Надана копія договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», до фактора, ТОВ «Таліон Плюс».
Аналогічним чином право вимоги за кредитним договором відступлено ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», та в подальшому ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на користь ТОВ «Юніт Капітал».
Колегія суддів стверджує, що копії договорів факторингу, реєстрів права вимоги та відомостей про оплату за вказаними договорами є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
В постанові від 18.10.2023 року у справі №905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012).
За наведеного та наявності рамкової угоди про співпрацю за укладеними договорами факторингу, враховуючи підписані реєстри божників, здійснення оплати договорів факторингу починаючи від першого кредитора й поетапного переходу права вимоги до позивача у справі, апеляційний суд вважає доведеною обставину, що ТОВ «Юніт Капітал» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги, а відповідач прийняв умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання його електронним цифровим підписом, однак, у порушення умов вказаного договору, не виконав своїх зобов'язань щодо повернення коштів та сплати відсотків.
Щодо розміру заборгованості.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, норма абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосована лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц.
Отже, ТОВ «Юніт Капітал», як правонаступник ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», відповідно до статті 1048 ЦК України дійсно має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. який складає 90 днів. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Апеляційний суд погоджується із наданим розрахунком стороною позивача, виходячи з наступного.
У постанова КЦС ВС від 09.08.2023 року (справа №201/6750/16) міститься висновок про те, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Як вбачається з поданих розрахунків заборгованості, такі здійснені з 23.08.2021 року по 09.11.2021 року = 79 днів, а в подальшому з 09.11.2021 по 04.01.2022 року = 57 днів, що в сукупності становить 135 днів, які відповідають умовам, які обумовлені в п.1.12.1. Договору кредиту.
Крім того, з розрахунку заборгованості вбачається, що позичальник 07.09.2021 року погасив нараховані відсотки у розмірі 2376 грн, чим продовжив Дисконтний період на 30 днів.
У дисконтний період ставка становить 1,98% від 8000 грн = 158,40 грн/день, поза межами дисконтного періоду ставка становить 2,98% від 8000 грн = 238,40 грн/день.
Враховуючи викладене вище апеляційний суд приходить до висновку, що сума заборгованості за договором позики від 23.08.2021 року №876081131, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача нарахована вірно та складає 33964,60 грн (15 днів дії договору, 30 днів Дисконтного періоду + продовження строку кредитування не більше як на 90 днів), з яких: 8000 грн - сума заборгованості за тілом кредиту; 25964,60 відсотки за користування кредитом.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у загальному розмірі 33964,60 грн, з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової ставки за кожен день прострочення та періоду кредитування.
Даних про те, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять.
Оскільки суд першої інстанції не в повній мірі з'ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржуване рішення суду слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ТОВ «Юніт Капітал» і стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №876081131 від 23.08.2021 року в сумі 33964,60 грн.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо розподілу судового збору та витрат на правничу допомогу.
26 серпня 2024 року між ТОВ «Юніт Капітал» та Адвокатським бюро «Тараненко і партнери» укладено Договір про надання правової допомоги №26/08/24-02 (а.с.79-80/зворот).
Відповідно до п.3.3 Договору про надання правової допомоги гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги №26/08/24-02 від 26.08.2024 року (Додаток №1 до цього Договору).
Відповідно до п.3.4. Договору після належного виконання доручення адвокатське бюро надає клієнту акт прийому-передачі наданих послуг.
Згідно акту прийому-передачі наданих послуг від 26.08.2024 року клієнту ТОВ «Юніт Капітал» було надано виконавцем - Адвокатським бюро «Тараненко і партнери» такі послуги:
- складання позовної заяви ТОВ «Юніт Капітал» до боржника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №876081131 від 23.08.2021 року - 2 год/5000 грн;
- вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №876081131 від 23.08.2021 року -1 год/500 грн;
- надання усної консультації стосовно складання позовної заяви ТОВ « Юніт Капітал» до боржника ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №876081131 від 23.08.2021 року - 1 год/500 грн, на загальну суму 6000 грн (а.с.12).
Також, 26.08.2024 року сторони уклали додаткову угоду №8 до Договору про надання правової допомоги №26/08/24-02 (а.с.81-82)
Відповідно до положень частини 1, пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до положень частини 1, пунктів 1, 4 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як установлено в частині 2 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №9901/350/18 та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, постанові від 26 травня 2020 року у справі №908/299/18, постанові від 08 червня 2021 року у справі №550/936/18 та постанові від 08 червня 2022 року у справі №357/380/20.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою №58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами 1, 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).
У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі №925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі №910/9714/22).
У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов'язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов'язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов'язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).
Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.
Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб'єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106).
При вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції суд апеляційної інстанції враховує, що стороною позивача подано належні й допустимі докази понесених витрат, відсутність заперечень зі сторони відповідача, а тому понесені витрати в суді першої інстанції у сумі 6000 грн підлягають до задоволення.
Що стосується витрат на правничу допомогу в судів апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Так, апеляційна скарга ТОВ «Юніт Капітал» підписана представником - керівником Хлопковою М.М. (а.с.126/зворот, 128).
Жодних належних і допустимих доказів отримання та надання послуг в суді апеляційної інстанції на суму 7 000 грн, матеріали справи не міститься та під час апеляційного провадження стороною позивача/апелянта не надано.
За правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 05.02.2019 року у справі №906/194/18, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
Таким чином, у задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу на користь ТОВ «Юніт Капітал» слід відмовити за недоведеністю.
За приписами ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України).
Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При поданні позову позивач сплатив 2422,40 грн (а.с.83) та за подання апеляційної скарги 3633,60 грн (а.с.127), які підлягають компенсації за рахунок ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.367, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» задовольнити частково.
Заочне рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 04 вересня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором №876081131 від 23 серпня 2021 року у загальному розмірі 33 964,60 грн, що складаються з 8000 грн заборгованості за тілом кредиту та 25 964,60 грн заборгованість по відсотках.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» витрат на правничу допомогу 6000 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 056 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк