Провадження № 22-ц/803/3926/25 Справа № 179/1332/22 Суддя у 1-й інстанції - Чорна А. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 32
22 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Сахарові Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"
на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2023 року та додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року у складі судді Чорної А.О.
у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У грудні 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 13 березня 2007 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNM0GK00005356, згідно з яким банк зобов'язався надати їй кошти у розмірі 12000,00 доларів США, строком до 16 березня 2027 року, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами у строки та в порядку, які встановлені кредитним договором.
01 листопада 2007 року між банком та ЗАТ «Акцент-Банк» було укладено договір факторингу № 1, за яким ЗАТ КБ «ПриватБанк» відступив ЗАТ «Акцент-Банк» у повному обсязі права вимоги до боржників, зокрема, ОСОБА_1 , згідно з пунктом 1 цього договору факторингу ЗАТ КБ «ПриватБанк» здійснив відступлення прав витребування на свою користь платежів за кредитом, комісією, процентами, винагородами та іншими неустойками.
25 квітня 2014 року між банком та ПАТ «Акцент-Банк'було укладено додаткову угоду до договору факторингу, згідно з якою кредитором за кредитним договором від 13 березня 2007 року № DNM0GK00005356 та відповідним договором забезпечення є АТ КБ «ПриватБанк».
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором від 13 березня 2007 року № DNM0GK00005356, станом на 09 листопада 2022 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 20100,98 доларів США.
На підставі викладеного АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 20100,98 доларів США, з яких: за кредитом - 9179,93 доларів США, за процентами за користування кредитом - 2037 доларів США, комісія за користування кредитом - 360 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань - 8523,35 доларів США.
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2023 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позову, оскільки банк не мав права звертатися до відповідача з вказаним позовом, так як право вимоги за кредитним договором від 13 березня 2007 року № DNM0GK00005356, позичальником за яким є ОСОБА_1 , до позивача у встановленому законом порядку не переходило. Правом вимоги до відповідача наділений за законом та належним чином укладеним договором факторингу від 01 листопада 2007 року лише ПАТ «Акцент-Банк», оскільки договором факторингу не передбачено право наступного відступлення фактором права грошової вимоги третій особі. При цьому договір уступки права вимоги від 25 квітня 2014 року № 7, укладений між банком та ПАТ «Акцент-Банк», не є додатковою угодою до раніше укладеного договору факторингу, а є новим правочином, укладеним з приводу аналогічних відносин. У договорі уступки права вимоги відсутні посилання на положення договору факторингу.
Додатковим рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Додаткове рішення суду мотивовано наявністю правових підстав для стягнення з банка на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., оскільки вказаний розмір витрат на правничу допомогу відповідає принципу розумності та співмірності таких витрат та є доведеним належними та допустимими доказами у справі.
Не погодившись з такими рішеннями суду, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значне значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що заявлені вимоги доведені належними та допустимими доказами, оскільки саме банк має право вимоги за кредитним договором №DNM0GK00005356 від 13 березня 2007 року до ОСОБА_1 , яка допустила заборгованість у вказаному ними розмірі та повинна її погасити, а тому висновок суду першої інстанції про те, що право вимоги є у ПАТ «А-Банк» є помилковим. Окрім того, вказує, що стягнуті судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. є безпідставно завищеними та підлягають зменшенню, оскільки вказана сума є неспівмірною заявленим вимогам та не відповідає складності справи.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2023 року та додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року залишені без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правом вимоги до відповідача наділений, відповідно до закону та умов договору факторингу, лише ПАТ «Акцент-Банк», а тому АТ КБ «ПриватБанк» безпідставно заявило вимоги щодо стягнення заборгованості до відповідача, оскільки право вимоги за кредитним договором від 13 березня 2007 року № DNM0GK00005356, позичальником за яким є ОСОБА_1 , до позивача у встановленому законом порядку не переходило, та належить ПАТ «Акцент-Банк». Залишаючи додаткове рішення суд про стягнення 10000,00 грн. на відшкодування витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції врахував характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 26 червня 2024 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а саме договору уступки права вимоги від 25 квітня 2014 року.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2023 року та додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив вірні висновки по суті спору, так як правом вимоги до відповідача наділений за законом та належним чином укладеним договором факторингу лише ПАТ «А-Банк», а не АТ КБ «ПриватБанк». Договір факторингу був укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (клієнт) та ЗАТ «Акцент-Банк» (фактор), а договір уступки права вимоги - між ПАТ КБ «ПриватБанк» (новий кредитор) та ПАТ «Акцент-Банк» (кредитор). Тому ці договори є двома різними договорами, самостійними правочинами. Договір уступки права вимоги не є додатковою угодою до раніше укладеного договору факторингу, укладеного між цими самими сторонами, а є новим правочином, укладеним з приводу аналогічних відносин. У договорі уступки права вимоги відсутні посилання на положення договору факторингу. При цьому положеннями договору факторингу не було встановлено право фактора відступити права грошової вимоги на користь третіх осіб, а наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу (частина перша статті 1083 ЦК України). Суд першої інстанції правильно вирішив питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, розмір цих витрат документально підтверджений, а томі підлягає стягненню з позивача.
Постановою Верховного Суду від 22 січня 2025 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не в повній мірі встановив обставини справи, які мають значення для її вирішення, не надав оцінки доказам і доводам сторін у їх сукупності, як того вимагають норми ЦПК України, оскільки повинен установити сторін відповідних правочинів з урахуванням їх предмету, а також обставин щодо відступлення прав вимоги за кредитним договором.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 13 березня 2007 року між АТ КБ “ПриватБанк" і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNM0GK00005356.
Згідно з пунктом 1 цього договору банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу, строком із 13 березня 2007 року по 16 березня 2027 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 12000,00 доларів США, зі сплатою страхових платежів, процентів, винагороди відповідно до умов договору.
Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. ОСОБА_1 не повернула своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, процентами, комісією.
Згідно з розрахунком заборгованості за вказаним кредитним договором станом на 09 листопада 2022 року виникла заборгованість у загальному розмірі 20100,98 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 9179,93 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 2037,00 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 360,00 доларів США, пені у розмірі 8523,35 доларів США.
01 листопада 2007 року між АТ КБ “ПриватБанк» (клієнт) та ЗАТ «Акцент-Банк» (фактор) було укладено договір факторингу № 1.
Згідно з пунктом 1 цього договору факторингу фактор зобов'язався передати грошові кошти в сумі, визначеній у пункті 8 цього договору, у розпорядження клієнта за плату, розмір якої встановлено у пункті 4 договору, а клієнт зобов'язався відступити факторові у повному обсязі права вимоги до боржників, що випливають з договорів, перелік яких визначено у додатку № 1 до цього договору.
За цим договором клієнтом здійснюється відступлення прав вимоги на отримання на свою користь від боржників платежів по кредиту, комісії, процентам, винагородам та іншим неустойкам, які існують у клієнта відповідно до умов договорів на дату укладення цього договору згідно з розрахунком (додаток № 1 до цього договору).
Згідно з пунктом 10 договору факторингу від 01 листопада 2007 року № 1 даний договір набуває чинності з моменту укладання його сторонами і діє до повного виконання зобов'язань.
Відповідно до пункту 11 цього договору внесення змін до нього допускається лише за згодою сторін. Узгоджені сторонами зміни до цього договору вносяться у письмовій формі.
Сторонами у цьому договорі є фактор і клієнт, цим договором клієнт - «ПриватБанк», відступив факторові - «ЗАТ «Акцент-Банк», «А-Банк», своє право грошової вимоги до ОСОБА_1 , у зв'язку із чим права кредитора набуло ЗАТ «Акцент-Банк».
Договором факторингу не передбачено право наступного відступлення фактором права грошової вимоги третій особі.
25 квітня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (новий кредитор) та ПАТ «Акцент-Банк» (кредитор) було укладено договір уступки прав вимоги від 25 квітня 2014 року № 7.
Згідно з пунктом 1.1 договору на умовах, встановлених цим договором, кредитор передає (уступає) новому кредитору за плату, а новий кредитор приймає належні кредитору права грошової вимоги (права вимоги) до боржників по кредитним договорам, укладеним між кредитором та боржником (портфель заборгованості).
Відповідно до пункту 1.2 договору внаслідок передачі (уступки) портфеля заборгованості по договору новий кредитор замінює кредитора у кредитних договорах, які входять у портфель заборгованості, та придбає права грошової вимоги кредитора по цим кредитним договорам, включаючи право вимоги від боржника належного виконання усіх грошових та інших зобов'язань боржника по кредитним договорам.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.
Звертаючись до суду із даним позовом, банк вказував, що згідно із додатковою угодою від 25 квітня 2014 року до договору факторингу від 01 листопада 2007 року № 1 відбулося зворотне відступлення права вимоги за кредитним договором № DNM0GK00005356, від ПАТ «Акцент-Банк» до ПАТ КБ «ПриватБанк».
Однак за умовами договору факторингу №1 від 01 листопада 2007 року не вбачається, що ним передбачено наступне відступлення права грошової вимоги.
Під час розгляду справи судом першої інстанції стороною відповідача 08 червня 2023 року на підставі частини шостої статті 95 ЦПК України, заявлено клопотання про витребування оригіналу цього письмового доказу, а саме договору уступки права вимоги від 25 квітня 2014 року № 7, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» з додатками.
Суд першої інстанції ухвалою від 08 червня 2023 року вказане клопотання задовольнив та витребував у АТ КБ «ПриватБанк» оригінали доказів, а саме договору уступки права вимоги від 25 квітня 2014 року № 7, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-Банк» з додатками.
На виконання ухвали від 08 червня 2023 року, АТ КБ «ПриватБанк» листом від 13 липня 2023 року повідомив суд про неможливість надати оригінал договору уступки права вимоги від 25 квітня 2014 року № 7 з додатками, оскільки вони не виявлені в архівах банку.
Відповідно до частини другої, шостої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції неодноразово, представнику позивача надавалася можливість надати докази на підтвердження права переходу грошової вимоги, а саме договору уступки права вимоги від 25 квітня 2014 року № 7 за кредитним договором від 13 березня 2007 року № DNM0GK00005356 від ПАТ «Акцент-Банк» до ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки відповідач ставить під сумнів факт укладення вказаного договору відступлення, та існування його оригіналу, однак АТ КБ “ПриватБанк» його не було надано суду для огляду, через те, що протягом розгляду справи його не було розшукано у архівах банку, що підтверджується усними поясненнями представника АТ КБ «ПриватБанк», які надані ним у судовому засіданні.
Колегія суддів звертає увагу на те, що факт укладення договору відступлення права вимоги №7 від 25 квітня 2014 року між ПАТ «Акцент-Банк» (Кредитор) та ПАТ КБ «ПриватБанк» (Новий кредитор) за яким ПАТ «Акцент-Банк» відступило ПАТ КБ «ПриватБанк» право вимоги за кредитним договором № DNM0GK00005356 від 13 березня 2007 року, позичальником за яким є ОСОБА_1 , свого підтвердження належними та достатніми доказами не знайшов, а відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а саме на копії договору, оригінал якого не змогла надати суду жодна із сторін, ні під час розгляду справи судом першої ні апеляційної інстанції.
Згідно з частинами 1, 4 статті 12 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності, закріплений у статті 12 ЦПК, визначає для сторін ризики настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій. Такий принцип, зокрема, полягає у покладанні на позивача (його представника) обов'язку з доведення обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог. Невиконання такого обов'язку несе процесуально негативні наслідки у вигляді настання ризиків, визначених процесуальним законом (закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду, повна або часткова відмова у позові тощо).
За правилами, встановленими частинами першою, третьою статті 13 ЦПК, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Суд бере до уваги належні, допустимі і достовірні докази, сформовані в процесі відступлення права вимоги, що містять дані за кредитним договором, прав кредитора за якими набуває новий кредитор. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2024 року у справі № 2221/2373/12 (провадження № 61-483св23).
Отже, позивачем не доведено правомірність заявлених вимог й не доведено факт набуття права грошової вимоги до відповідача.
Частинами першою - третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів про те, що АТ КБ “ПриватБанк» не доведено належними та допустимими доказами у справі правомірність заявлених вимог й не доведено факт набуття права грошової вимоги до відповідача, оскільки правом вимоги до відповідача наділений, відповідно до закону та умов договору факторингу, лише ПАТ «Акцент-Банк», а тому АТ КБ «ПриватБанк» безпідставно заявило вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитним договором від 13 березня 2007 року № DNM0GK00005356, позичальником за яким є ОСОБА_1 .
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно до пунктів 1,2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надано суду було надано копію договору про надання правової допомоги від 17 січня 2023 року; додаткову угоду від 14 вересня 2023 року до договору про надання правової допомоги від 17 січня 2023 року; акт прийняття-передачі наданих послуг від 14 вересня 2023 року на суму 10000,00 грн; опис наданих послуг, пов'язаних з наданням правничої допомоги у межах справи на суму 10000,00 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення у справі та задовольняючи заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із характеру виконаної адвокатом роботи, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та належних та допустимих доказів понесення таких витрат у даній справі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Доводи апеляційної скарги про те, що банком надані суду належні та допустимі докази у справі на підтвердження переходу права вимоги до боржника, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказане спростовується матеріалами справи, а саме договором факторингу №1 від 01 листопада 2007 року, за умовами якого не передбачено наступне відступлення права грошової вимоги до АТ КБ “ПриватБанк» й доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не погашає наявну заборгованість на підтвердження чого надано належні та допустимі докази, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки АТ КБ “ПриватБанк» не є належним позивачем у справі, що є самостійною підставою для відмови у позову.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто витрати на професійну правничу допомогу, колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, складності справи, ціни позову, критерію реальності адвокатських витрат, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання професійної правничої допомоги, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та результату її розгляду, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку визначивши витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн., що відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи та дійшов невірного висновку про відмову у задоволенні позову, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані скаржником до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки підстави для його скасування відсутні.
Згідно із статті 141 ЦПК України, судові витрати, у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2023 року та додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 22 жовтня 2025 року
Повний текст судового рішення складено 03 листопада 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна