Провадження № 22-ц/803/4887/25 Справа № 174/166/24 Суддя у 1-й інстанції - Ілюшик І. А. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 39
22 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Сахарові Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2025 року у складі судді Ілюшик І.А.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Державний нотаріус Вільногірської державної нотаріальної контори про визнання права власності в порядку спадкування за законом, -
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати ОСОБА_4 , які з 01 вересня 2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Після їх смерті залишилося спадкове майно у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 , який належав батькам на праві спільної сумісної власності, оскільки був побудований за час шлюбу. За життя, кожен з батьків склав заповіт, яким на випадок своєї смерті зробили розпорядження, згідно якого, все своє майно, заповіли саме їй.
Зазначає, що після смерті батька ОСОБА_3 вона звернулася до нотаріальної контори із заявою із заявою про прийняття спадщини за законом та заповітом. Окрім неї, спадщину фактично прийняла його дружина та її мати ОСОБА_4 , яка була зареєстрована та проживала на момент смерті чоловіка за вищевказаною адресою.
До нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька звернувся також відповідач ОСОБА_2 , якому на підставі рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2010 року визначено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.
Таким чином, спадкове майно у вигляді 1/2 частки спадкового житлового будинку, яке належало батькові ОСОБА_3 розподіляється між спадкоємцями в рівних частках по 1/6 частині кожному між нею, відповідачем та дружиною спадкодавця.
Разом з тим, вона є єдиним спадкоємцем за законом, яка звернулася у визначений законом строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом та за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому спадкове майно у вигляді 2/3 часток від житлового будинку, яке належало матері ОСОБА_4 успадковано нею.
Зазначає, що у 2023 році вона звернулась до нотаріальної контори для оформлення свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок та надала всі необхідні документи, але у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно державний нотаріус відмовила та видала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17 листопада 2023 року, через наявний спір між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є спадкоємцями спадкового майна; не визначеність часток у праві спільної сумісної власності батьків; наявність заяви ОСОБА_2 про призупинення видачі свідоцтва про право на спадщину та ухвали Вільногірського міського суду від 01 лютого 2006 року про заборону видавати свідоцтво про право на спадщину.
Оскільки вона та її рідний брат - відповідач у справі, є спадкоємцями першої черги за законом після смерті батьків, які не спілкуються та не підтримують відносини, а тому не дійшли згоди про добровільний розподіл спадкового майна, вимушена звернулася до суду і просити визначити, що частки ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в спільному майні - житловому будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , є рівними та становлять по 1/2 частині кожному. Визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/6 частину житлового будинку з господарськими спорудами, загальною площею 72,2 кв.м., житловою - 53,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати за нею, право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на 2/3 частини житлового будинку з господарськими спорудами, загальною площею 72,2 кв. м., житловою 53,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків якого просив відповідач. При цьому суд вважав, що через три роки після винесення рішення апеляційного суду, яке набрало законної сили 02 листопада 2010 року, позивач об'єктивно мала можливість довідатися про порушення свого права аніж з моменту отримання нею постанови нотаріуса від 17 листопада 2023 року про відмову у видачі їй свідоцтва про право на спадщину після смерті батьків, проте з позовом звернулася лише у лютому 2024 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не в повній мірі з'ясовані обставини справи. Вказує, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, оскільки її право на отримання свідоцтва про право на спадщину було порушено саме 17 листопада 2023 року, у зв'язку з отриманням постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій, тобто строк звернення до суду дотримано, а тому наявні підстави для задоволення позову. Під час розгляду справи, судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, що є обов'язком суду під час розгляду справ. Вказує, що правових наслідків невиконання такого обов'язку, зокрема у вигляді втрати прав на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено, а тому наявні підстави для задоволення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, з наступних підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є дітьми померлих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , щлюб між якими було зареєстровано 01 вересня 1954 року.
Під час шлюбу ОСОБА_3 на підставі договору від 30 серпня 1963 року була надана в безстрокове користування земельна ділянка АДРЕСА_1 площею 700 кв.м. для будівництва індивідуального житлового будинку. Згідно технічного паспорту спірного житлового будинку, що розташований за вищевказаною адресою, зазначений житловий будинок був збудований у 1963 році.
Відповідно до копій Інформаційних довідок КП «БТІ» Вільногірської міської ради, на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано право власності за гр. ОСОБА_3 , загальна площа житлового будинку складає 72,2 кв.м., житлова площа житлового будинку 53,2 кв.м.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 .
Відповідно до копії довідки № 2291 від 25 вересня 2023 року, померла ОСОБА_4 була зареєстрована та проживала станом на 16 грудня 2005 року за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії довідки № 2290 від 25 вересня 2023 року, померлий ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав станом на 25 липня 2005 року за адресою: АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_4 .
17 листопада 2023 року ОСОБА_1 державним нотаріусом Вільногірської державної нотаріальної контори Канюгою О.В. відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину, яка залишилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2008 року у справі № 22ц-4497/08 визнано недійсним заповіт ОСОБА_3 від 10 листопада 2003 року та ОСОБА_4 від 25 жовтня 2005 року.
Державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області надано копію спадкової справи № 208/2005 до майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , розпочата 08 грудня 2005 року. За життя, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склали заповіт, згідно якого, все їх майно де б воно не було та з чого б воно не складалося, заповіли ОСОБА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2010 року у справі № 22ц-1237/2010 визначено ОСОБА_2 додатковий строк для подання ним заяви до нотаріальної контори про прийняття ним спадщини після смерті батька ОСОБА_3 .
Відповідно до заяви ОСОБА_2 , останній звернувся 03 листопада 2010 року до Вільногірської державної контори для прийняття спадщини та видачі йому свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_3 .
Державним нотаріальним архівом в Дніпропетровській області надано засвідчену належним чином копію спадкової справи № 15/2006 після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якої вбачається, що до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті матері звернулася лише позивач.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що до заявленого позову встановлений законом трирічний строк, який сплинув у 2013 році, після винесення рішення Апеляційним судом Дніпропетровської області, яке набрала законної сили 02 листопада 2010 року, оскільки ОСОБА_1 мала об'єктивну можливість знати про обставини порушення її прав значно раніше аніж з моменту отримання нею постанови нотаріуса від 17 листопада 2023 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батьків, тобто позивач звернувся з даним позовом із пропуском строку позовної давності, доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовом не надала, враховуючи заяву відповідача про пропуск строку позовної давності та не встановлення поважності причин такого тривалого пропуску, наявні підстави для застосування наслідків спливу строків позовної давності, передбачені частиною 4 статті 267 ЦК України.
Однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов таких висновків за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Частиною 1 статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.
Обов'язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно встановлено у статті 1297 ЦК України.
Правових наслідків невиконання такого обов'язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено. Водночас, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якого є нерухоме майно, але не отримав свідоцтва про право на спадщину, не має можливості розпоряджатися таким майном, оскільки у нього немає правовстановлюючого документа на спадкування нерухомого майна.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , є дочкою померлих ОСОБА_3 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Під час шлюбу, ОСОБА_3 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки, площею 700 кв.м. для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності від 30 серпня 1963 року набув у власність житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений П'ятихатською державною нотаріальною конторою 20 вересня 1963 року за номером 2575.
Тобто, у даному випадку спірний житловий будинок належав ОСОБА_3 та його дружині ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності подружжя, а тому, після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на 1/2 частину нерухомого майна, на яку мали право спадкоємці першої черги за законом: дружина ОСОБА_3 та їх діти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які в установленому законом порядку її прийняли.
Таким чином, позивач має право на спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 на 1/6 частину житлового будинку з господарськими спорудами, загальною площею 72,2 кв. м., житловою 53,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 та право на спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на 2/3 частини житлового будинку з господарськими спорудами, за вказаною адресою, оскільки в установленому законом порядку лише вона її прийняла, про що свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем.
Колегія суддів звертає увагу, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Судом встановлено, що постановою державного нотаріуса Вільногірської нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 17 листопада 2023 року, ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, через наявний між спадкоємцями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спір щодо спадкового майна, подану ОСОБА_2 заяву про призупинення видачі свідоцтва про право на спадщину на підставі відповідної ухвали Вільногірського міського суду від 01 лютого 2006 року про заборону видавати свідоцтва, та не визначені часток у праві спільної сумісної власності подружжя.
Отже, позивачем у справі обрано належний спосіб захисту порушених прав, у зв'язку з чим, колегією суддів вбачає наявність правових підстав для визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку.
Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17(провадження№ 61-2417сво19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15,16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий,що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12лютого 2019 року у справі № 826/7380/15, провадження № 11-778апп18).
Відповідно до частини 1 статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов?язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина 4 статті 25 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 570/997/19 (провадження № 61-16257св20) вказано, що колегія суддів звертає увагу на те, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.
Таким чином, визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування. Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18); від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19); від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19); від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.
Колегія судів звертає увагу на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на час звернення з позовом до суду померли, тому у розумінні положень частини 4 статті 25 ЦК України їх цивільна правоздатність припинилася, що свідчить про неможливість визначення часток померлих в майні - житловому будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Дієздатність та правоздатність фізичної особи припиняється з її смертю, тому обраний позивачем спосіб захисту є неналежним способом судового захисту у даній справі.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У частині 1 статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов'язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов'язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.
Насамперед для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об'єктивні обставини - сам факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб'єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення.
Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України. У частині 1 статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині 2 статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
Факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та не визначення законодавцем строку, протягом якого спадкоємець має оформити свої спадкові права, не може підтверджувати, що у такого спадкоємця не виникло право на позов, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину іншому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем) може перешкоджати завершенню оформлення своїх спадкових прав другому із спадкоємців, який не отримав свідоцтва про право на спадщину, а отже, обґрунтовує виникнення у цього спадкоємця права на позов у матеріально-правовому аспекті.
Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції не врахував, що перебіг позовної давності необхідно пов'язувати саме із фактом видачі або відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, а у разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачею чи відмовою у видачі такого свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва або відмови у його видачі, яким порушуються його права, йому стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов'язувати саме з таким моментом. Зазначене дає підстави вважати, що позивач об'єктивно могла довідатися про порушення її спадкових прав з часу отримання нею відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, а саме 17 листопада 2023 року.
Таким чином, у справі, судом першої інстанції, неправильно застосовано норми права, зокрема положення частини 1 статті 261 ЦК України, не встановлено, коли саме позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що з огляду на положення частини 1 статті 261 ЦК України і є початком перебігу позовної давності, та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.
Суд першої інстанції не врахував дані обставини і вищезазначені вимоги закону та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки рішення суду постановлено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 3000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на 1/6 частину житлового будинку з господарськими спорудами, загальною площею 72,2 кв. м., житловою - 53,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на 2/3 частини житлового будинку з господарськими спорудами, загальною площею 72,2 кв. м., житловою 53,2 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3000,00 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 22 жовтня 2025 року
Повний текст судового рішення складено 03 листопада 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна