Провадження № 22-ц/803/9084/25 Справа № 202/6935/25 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 81
22 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Сахарові Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпра від 16 липня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі, у складі судді Мачуського О.М.
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком неповнолітньої дитини, -
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 16 липня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі, на підставі положень пункту 3 частини 1 статті 186 ЦПК України.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що існує судове рішення, яке не набрало законної сили між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.
Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження у даній справі не звернув уваги на те, що у справі № 202/13819/24 вирішувалося питання визначення місця проживання дитини та самостійного виховання, утримання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною батьком, саме для необхідності позбавлення матері батьківських прав, а не встановлення факту, що має юридичне значення, у зв'язку з чим суд дійшов помилкового висновку про наявність передбачених пунктом 3 частини 1 статті 186 ЦПК України підстав для відмови у відкритті провадження. Вказує, що факт проживання дитини з батьком є безспірним, тобто відсутній спір про право, а тому наявні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції для встановлення заявленого факту, що має юридичне значення.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно із частинами 1,2,5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам судове рішення не відповідає, з огляду на таке.
Звертаючись до суду з вказаною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку положень статей 293, 315 ЦПК України, ОСОБА_1 просив встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судом встановлено, що в провадженні Індустріального районного суду міста Дніпра перебувала справа № 202/13819/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання, утримання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною та батьком, по якій 26 червня 2025 року прийнято рішення, яке на теперішній час не набрало законної сили.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що існує судове рішення у справі № 202/13819/24, яке не набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав позову, а тому наявні правові підстави для застосування пункту 3 частини 1 статті 186 ЦПК України.
Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, з огляду на таке.
Підстави для відмови у відкритті провадження у справі передбачено статтею 186 ЦПК України.
Пунктом 3 частини 1 статті 186 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відповідно до наведеної норми спори є тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто - коли спори повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Нетотожність хоча б одного із цих чинників перешкоджає відмові у відкритті провадження у справі з підстав, що передбачені пунктом 3 частини 1 статті 186 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) дійшла висновку про те, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відповідно до змісту наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору, тобто ідентичними є склад учасників цивільного процесу, підстава звернення до суду та матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.
Згідно із частиною 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема перебування фізичної особи на утриманні.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, які мають юридичні наслідки, якщо: (1) згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; (2) чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; (3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; (4) встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17 (пункт 17)).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини 1 статті 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Згідно статтею 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 грудня 1991 року, встановлено, що у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
За змістом статті 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Предметом доказування перебування фізичної особи на утриманні є: - мета встановлення факту знаходження особи на утриманні; - відсутність можливості встановити факт знаходження особи на утриманні через відповідні організації, органи місцевого самоврядування (в позасудовому порядку); - встановлення факту отримання особою постійної допомоги від померлого, якщо ця допомога була основним джерелом існування; - наявність заробітної плати, стипендії, пенсії у заявника і її співвідношення з доходами особи, якій надається допомога; - непрацездатність заявника.
Суд першої інстанції не пересвідчився належним чином щодо складу правовідносин, предмету та підстав заявлених позивачем в позові у справі № 202/13819/24 та у цій справі №202/6935/25, в якій заявник ставить питання про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме самостійного виховання та утримання батьком неповнолітньої дитини. Без відкриття провадження у справі неможливо встановити фактичні обставини справи.
Колегія суддів звертає увагу на те, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.
ЄСПЛ вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (Shishkov v. Russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відмова у відкритті провадження у справі із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права заявника на доступ до правосуддя, гарантованого йому національним та європейським законодавством права на доступ до правосуддя.
Суд першої інстанції не врахував дані обставини і вищезазначені вимоги процесуального закону та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі з підстав пункту 3 частини 1 статті 186 ЦПК України.
Відповідно до частини 6 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, а тому ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпра від 16 липня 2025 року - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини ухвали проголошена 22 жовтня 2025 року.
Повний текст судового рішення складено 03 листопада 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна