Провадження № 22-ц/803/6629/25 Справа № 183/7418/24 Суддя у 1-й інстанції - Парфьонов Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
03 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Берест Олександр Миколайович, на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2025 року у цивільній справі номер 183/7418/24 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У липні 2024 року до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 (далі - відповідач, позичальник) 17 листопада 2023 року укладено кредитний договір №15.11.2023-100003356. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 10000,00 грн строком на 140 днів. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов'язана з наданням кредиту - 15% від суми кредиту та дорівнює 1500,00 грн.
Позивач свої зобов'язання перед відповідачем виконав у повному обсязі. Відповідач свої зобов'язання перед позивачем не виконує, кредит та проценти не сплачує з моменту отримання коштів, у зв'язку з чим станом на 04 квітня 2024 року утворилась заборгованість у розмірі 25499,95 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 10000,00 грн, заборгованості по процентам - 13999,95 грн та заборгованість по комісії - 1500,00 грн.
Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою заборгованість за кредитним договором №15.11.2023-100003356 від 17 листопада 2023 року в розмірі 25499,95 грн.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2025 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором від 17 листопада 2023 року №15.11.2023-100003356, яка утворилась станом на 04 квітня 2024 року, у загальному розмірі 23999,99 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору в сумі 2279,72 гривень.
У решті позову - відмовлено.
Із вказаним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Берест О.М., подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд змінити рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2025 року в цивільній справі 183/7418/24, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 17 листопада 2023 року №15.11.2023-100003356, яка утворилась станом на 04 квітня 2024 року, в сумі 10000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, та витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в іншій частині рішення - залишити без змін.
Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки ухвалене з порушенням норм процесуального права, на підставі недоведених обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Документи, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача або ж застереження про те, що саме ці Умови було надано йому для ознайомлення, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання Заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони уклали у письмовому вигляді кредитний договір, в якому обумовили у письмовому вигляді порядок та розміри нарахування відсотків, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Також відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем ТОВ «Споживчий центр» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими.
Окрім того, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Від ТОВ «Споживчий центр» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив у задоволенні апеляційної скарги - відмовити.
Кредитний договір №15.11.2023-100003356 від 17.11.2023 року укладено у електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової.
Відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.
TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов'язання за кредитним договором №15.11.2023-100003356 від 17.11.2023 року в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору.
Загальні витрати за споживчим кредитом є співмірними, враховуючи строк кредитування, який становив 140 днів. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині заборгованості за відсотками, апеляційний суд переглядатиме рішення суду першої інстанції саме в цій частині.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 17 листопада 2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір №15.11.2023-100003356 шляхом підписання відповідачем одноразовим ідентифікатором С234 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) та заявки від 17 листопада 2024 року, на таких умовах: сума кредиту - 10000,00 грн; строк кредиту - 140 днів. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Відповідно до п. 10 кредитного договору графік платежів: проценти, розраховані вищевказаним способом за черговий період, сплачуються не пізніше останнього дня чергового періоду; кількість платежів зі сплати процентів дорівнює кількості періодів, за які сплачуються проценти. Згідно з п. 17 кредитного договору позичальник підтверджує, що йому надані та він отримав інформацію, зазначену в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (він ознайомився з нею за посиланням https://sgroshi.com.ua/ua/rozkritta-informacii), паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», графік платежів з переліком складових загальної вартості кредиту відповідно до Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, примірник цього договору (а.с. 7-8, 9, 9 зворот-10 зворот, 11-13 зворот, 14, 14 зворот-15).
З квитанції від 17 листопада 2023 року про перерахування коштів вбачається, що позивач надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 10000,00 грн з призначенням платежу «видача за договором №15.11.2023-100003356» (а.с. 16).
З розрахунку заборгованості за кредитним договором №15.11.2023-100003356 вбачається, що станом на 04 квітня 2024 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 25499,95 грн та складається, зокрема з: заборгованості по процентам - 13999,95 грн (а.с. 21).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості в частині заборгованості за тілом кредиту та відсотків.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (частина шоста статті 11 вказаного Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону №675-VIII.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від
боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 17 листопада 2023 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір №15.11.2023-100003356 шляхом підписання відповідачем одноразовим ідентифікатором С234 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) та заявки від 17 листопада 2024 року, на таких умовах: сума кредиту - 10000,00 грн; строк кредиту - 140 днів. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Відповідно до п. 10 кредитного договору графік платежів: проценти, розраховані вищевказаним способом за черговий період, сплачуються не пізніше останнього дня чергового періоду; кількість платежів зі сплати процентів дорівнює кількості періодів, за які сплачуються проценти. Згідно з п. 17 кредитного договору позичальник підтверджує, що йому надані та він отримав інформацію, зазначену в частині другій статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (він ознайомився з нею за посиланням https://sgroshi.com.ua/ua/rozkritta-informacii), паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», графік платежів з переліком складових загальної вартості кредиту відповідно до Правил розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, примірник цього договору.
Кредитний договір №15.11.2023-100003356 від 17 листопада 2023 року укладено з відповідачем в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
З квитанції від 17 листопада 2023 року про перерахування коштів, вбачається, що позивач надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 10000,00 грн з призначенням платежу «видача за договором №15.11.2023-100003356».
З розрахунку заборгованості за кредитним договором №15.11.2023-100003356 вбачається, що станом на 04 квітня 2024 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 25499,95 грн та складається, зокрема з: заборгованості по процентам - 13999,95 грн.
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Таким чином, судом першої інстанції було правильно встановлено, що відповідачем було укладено кредитний договір №15.11.2023-100003356 від 17 листопада 2023 року з ТОВ «Споживчий центр», а при укладенні зазначеного вище договору відповідачем та ТОВ «Споживчий центр» було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитних договорів, які оформлені сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису, в тому числі щодо відсотків за користування кредитними коштами.
Відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед позивачем, не довів відсутність заборгованості за відсотками.
За таких обставин, виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 , заборгованості за кредитним договором №15.11.2023-100003356 від 17 листопада 2023 року у загальному розмірі 23999,99 гривень, включаючи відсотки за користування крдитом.
Наведені в апеляційній скарзі, доводи є безпідставними, і не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів, що були предметом дослідження в суді першої інстанції та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Берест Олександр Миколайович, залишити без задоволення, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: