Провадження № 11-кп/803/3332/25 Справа № 932/8834/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
29 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 02 жовтня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, -
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Дніпра від 02 жовтня 2025 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 листопада 2025 року з визначення застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції посилається на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, пов'язаного з придбанням та зберіганням психотропних речовин та наркотичних засобів, з метою збуту, в особливо великих розмірах, за який передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі строком до дванадцяти років з конфіскацією майна, і з врахуванням особистості обвинуваченого, який не працює, не має постійного офіційного джерела доходу, не має міцних соціальних зв'язків та утриманців, а також стадії процесу, коли свідки обвинувачення не допитані, а матеріали кримінального провадження у тому числі протоколи допиту зазначених осіб відкриті стороні захисту, реально існують обґрунтовані ризики, що він буде переховуватися від суду, впливати на свідків, може вчинити інше кримінальне правопорушення або іншим чином буде перешкоджати кримінальному провадженню.
Зазначає, що ризики, які враховувалися судом при обранні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цей час не зменшилися, залишаються реальними та продовжують існувати, враховуючи зміст пред'явленого останньому обвинувачення, а також тяжкість кримінальних правопорушень, характер та обставини протиправних діянь, в яких він обвинувачується, його особистості, що виправдовує тримання обвинуваченого під вартою і застосування саме такого запобіжного заходу у цьому випадку буде виправданим з точки зору наявності відповідного суспільного інтересу.
Вказує, що з врахуванням положень ст.ст. 182, 183 КПК України, а також ступеню тяжкості інкримінованого ОСОБА_7 злочину, його майнового стану, даних про його особу, необхідним є відмовити у задоволенні клопотання сторони захисту про зменшення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави і залишити без змін визначену обвинуваченому заставу у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з визначеними обов'язками, передбаченими ст. 194 КПК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до нього запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує на те, що суд, як і орган державного обвинувачення жодного разу не зазначили, що він має постійне місце проживання та родину. Його мати та бабуся потребують догляду, його неповнолітня сестра потребує допомоги та порад.
Зазначає, що органи державного обвинувачення, з невідомих обставин, не роблять нічого щоб провести судовий розгляд справи в розумні строки.
Вказує, що суд мотивує продовження строку дії запобіжного заходу одними й тими самими обставина.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Мотиви апеляційного суду.
Перевіривши матеріали та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч. 3 ст. 331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому злочину, характеризуючі дані про особу обвинуваченого, а також наявність, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Таким чином суд першої інстанції прийшов до висновку, що вказані обставини справи свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечать його належної процесуальної поведінки під час судового розгляду кримінального провадження.
Колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст. 197, 199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 . На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'яких запобіжних заходів, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги обвинуваченого про те, що суд, як і орган державного обвинувачення жодного разу не зазначили, що він має постійне місце проживання та родину, його мати та бабуся потребують догляду, його неповнолітня сестра потребує допомоги та порад, слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать висновкам суду, викладеним в ухвалі.
Крім того, такі доводи, як і інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки це не спростовує висновку суду про те, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та інших учасників провадження, продовжити злочинну діяльність.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому злочину, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Продовжений обвинуваченому ОСОБА_7 раніше визначений альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з огляду на обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та наявних ризиків, в повній мірі відповідає нормам кримінального процесуального закону та завданням кримінального провадження і є достатнім та необхідним для запобігання визначених судом ризиків та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого ОСОБА_7 не вбачається, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання перешкоджати встановленню істини у провадженні.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала суду є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 02 жовтня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4