28 жовтня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 676/3758/19
Провадження № 22-ц/820/1963/25
Хмельницький апеляційний суд у складі колегії
суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,
секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.,
з участю відповідача-позивача ОСОБА_1 ,
представниці відповідача-позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кам'янець-Подільського районного нотаріального округу Хмельницької області Саварчук Вадим Миколайович, про визнання незаконним заведення спадкової справи, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання частково недійсним договору дарування, визнання права власності на спадкове майно та зустрічним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_1 до Другої Кам'янець-Подільської державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 про визнання незаконним заведення спадкової справи та анулювання запису про реєстрацію спадкової справи в спадковому реєстрі за апеляційними скаргами ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2024 року,
встановив:
1.Описова частина
Короткий зміст первісних позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з уточненим у подальшому позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання незаконним заведення спадкової справи, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання частково недійсним договору дарування, визнання права власності на спадкове майно.
ОСОБА_3 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід, ОСОБА_5 , внаслідок чого відкрилася спадщина на житловий будинок із надвірними будівлями по АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок). На день смерті ОСОБА_5 разом із ним проживали дружина - ОСОБА_4 , син ОСОБА_6 (батько позивача), син ОСОБА_1 і матір - ОСОБА_7 , які вступили в управління спадковим майном і прийняли спадщину в установленому порядку як спадкоємці першої черги за законом.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, у зв'язку з чим відкрилася спадщина на частку житлового будинку, яку той успадкував після смерті ОСОБА_5 . Спадкоємцями ОСОБА_6 першої черги за законом, які прийняли спадщину, є його матір ОСОБА_4 і син ОСОБА_3 . Оскільки позивач проживав разом із батьком ОСОБА_6 на час його смерті та вступив в управління спадковим майном, то він у порядку спадкування набув право власності на частки житлового будинку. Позивач звернувся до нотаріуса з приводу оформлення спадщини після смерті батька ОСОБА_6 , однак йому було відмовлено через відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок.
Як стало відомо згодом, 16 жовтня 1990 року Друга Кам'янець-Подільська державна нотаріальна контора видала ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на житловий будинок у цілому. При цьому нотаріальна контора незаконно зареєструвала спадкову справу після смерті ОСОБА_5 лише на підставі заяви ОСОБА_4 . Відповідачка ОСОБА_4 незаконно успадкувала належну ОСОБА_6 частку житлового будинку, від якої той не відмовлявся, а тому одержане нею свідоцтво про право на спадщину в цій частині підлягає визнанню недійсним.
За договором дарування житлового будинку від 24 січня 2019 року, посвідченим приватним нотаріусом Кам'янець-Подільського районного нотаріального округу Хмельницької області Саварчуком В.М. (зареєстровано в реєстрі за №218), ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 житловий будинок. ОСОБА_4 розпорядилася житловим будинком, який не належав їй у цілому, а тому оспорюваний правочин у частині дарування частки житлового будинку не відповідає вимогам закону та є недійсним. У зв'язку з цим слід скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану частину житлового будинку.
Водночас питання про визнання за позивачем права власності на частки житлового будинку слід вирішити в судовому порядку.
За таких обставин ОСОБА_3 просив суд:
визнати незаконним заведення спадкової справи державним нотаріусом Другої Кам'янець-Подільської державної нотаріальної контори після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Мукша Китайгородська, (колишня назва - Жовтневе), Кам'янець-Подільського району, Хмельницької області, та анулювати запис про реєстрацію спадкової справи в Спадковому реєстрі після смерті ОСОБА_5 ;
скасувати свідоцтво про право на спадщину від 16 жовтня 1990 року за №2269, яке видане на ім'я ОСОБА_4 , у частині частки житлового будинку, в зв'язку з чим скасувати державну реєстрацію права власності на частки житлового будинку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційний номер 1708198568224, номер запису про право власності 29189284;
визнати частково недійсним договір дарування від 24 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Кам'янець-Подільського районного нотаріального округу Хмельницької області Саварчуком В.М. (зареєстровано в реєстрі за №218), в частині дарування частки житлового будинку, у зв'язку з чим скасувати державну реєстрацію права власності на частки житлового будинку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 , номер запису про право власності 30011665, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 45221782 від 25 січня 2019 року;
визнати право власності за ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом на частки житлового будинку після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_6 , який прийняв спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 діда ОСОБА_5 .
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_4 , ОСОБА_1 звернулися до суду із зустрічним позовом до Другої Кам'янець-Подільської державної нотаріальної контори, ОСОБА_3 про визнання незаконним заведення спадкової справи та анулювання запису про реєстрацію спадкової справи в спадковому реєстрі.
ОСОБА_4 , ОСОБА_1 зазначили, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 його дружина ОСОБА_4 , сини ОСОБА_6 і ОСОБА_1 , матір ОСОБА_7 вступили в управління спадковим майном та прийняли спадщину в установленому порядку. За згодою всіх членів сім'ї спадкове майно після смерті ОСОБА_5 було оформлено на його дружину ОСОБА_8 . ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 , який був прописаний і проживав разом із позивачами у житловому будинку. ОСОБА_3 не вступав в управління чи володіння спадковим майном після смерті батька ОСОБА_6 , не проживав разом із ним і не приймав його спадщину. Друга Кам'янець-Подільська державна нотаріальна контора зареєструвала спадкову справу після смерті ОСОБА_6 на підставі неправдивої довідки Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької обрості від 26 жовтня 2018 року №1964/02-23 про вступ ОСОБА_3 в управління спадковим майном. Така реєстрація спадкової справи не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує право позивачів на спадкування.
За таких обставин ОСОБА_4 , ОСОБА_1 просили суд визнати незаконним заведення спадкової справи №223/2018 державним нотаріусом Другої Кам'янець-Подільської державної нотаріальної контори Леус С.М. після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Жовтневе, Кам'янець-Подільського району, Хмельницької області, та анулювати запис №63417614 від 30 листопада 2018 року про реєстрацію спадкової справи №223/2018 у Спадковому реєстрі після смерті ОСОБА_6 .
Процесуальні дії суду першої інстанції
Суд ухвалою суду від 30 жовтня 2019 року прийняв зустрічний позов ОСОБА_4 , ОСОБА_1 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_3 .
Суд хвалою суду від 22 вересня 2022 року залучив приватного нотаріуса Кам'янець-Подільського районного нотаріального округу Хмельницької області Саварчука В.М. до участі у справі за первісним позовом як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 5 травня 2023 року у первісному та зустрічному позовах відмовлено.
Суд керувався тим, що після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на житловий будинок, яку прийняла в установленому поряду дружина спадкодавця ОСОБА_4 , у зв'язку з чим державна нотаріальна контора правомірно видала їй свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 жовтня 1990 року №2269. ОСОБА_6 не подав державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 , а позивач не довів вчинення ОСОБА_6 відповідних дій щодо прийняття цієї спадщини. Отже підстави для перерозподілу спадщини після смерті ОСОБА_5 і визнання недійсним оспорюваного свідоцтва про право на спадщину відсутні. Також у справі відсутні докази щодо фактичного вступу ОСОБА_3 в управління спадковим майном після смерті батька ОСОБА_6 , а тому позивач не набув права на спадщину після смерті останнього. Оскільки договором дарування житлового будинку від 24 січня 2019 року за №218 права ОСОБА_3 не порушені, то первісний позов у частині визнання недійсним цього договору не підлягає задоволенню. Звертаючись до суду з вимогами про визнання незаконним заведення спадкових справ після смерті ОСОБА_6 і ОСОБА_5 позивачі обрали неефективний спосіб захисту цивільного права, а ОСОБА_4 і ОСОБА_1 пред'явили зустрічний позов до неналежного відповідача - Другої Кам'янець-Подільської державної нотаріальної контори. Відтак у цій частині позови сторін також не підлягають задоволенню.
Короткий зміст і узагальнені доводи апеляційних скарг
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у первісному позові про визнання права власності на спадкове майно, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання частково недійсним договору дарування та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_6 проживав і був зареєстрований у житловому будинку разом із батьком ОСОБА_5 на день його смерті, внаслідок чого він вступив в управління спадковим майном і набув у порядку спадкування право на частки житлового будинку. У свою чергу ОСОБА_3 як спадкоємець ОСОБА_6 успадкував частки житлового будинку. Факт прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті ОСОБА_6 підтверджується актом комісії від 26 жовтня 2018 року та довідкою сільської ради від 26 жовтня 2018 року. Водночас ОСОБА_4 неправомірно оформила спадщину в цілому лише на своє ім'я та подарувала житловий будинок ОСОБА_1 . Отже свідоцтво про право на спадщину та договір дарування житлового будинку в оскаржуваних частинах слід визнати недійсним, а за ОСОБА_3 слід визнати право власності на частки житлового будинку. Суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки встановленим обставинам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість первісного позову в оскаржуваній частині.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у зустрічному позові та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 не прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_6 в установленому порядку, а державна нотаріальна контора неправомірно зареєструвала спадкову справу після смерті ОСОБА_6 на підставі неналежних документів. Суд першої інстанції не з'ясував усі обставини справи, не застосував правильно норми чинного законодавства та дійшов помилкового висновку про необґрунтованість зустрічного позову.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін, вказавши на його законність та обґрунтованість.
Інші учасники справи не подали відзиви на апеляційні скарги.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
Сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови у первісному позові про визнання незаконним заведення держаною нотаріальною конторою спадкової справи після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , та анулювати запису про реєстрацію цієї спадкової справи в Спадковому реєстрі, а тому згідно з частиною першою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в апеляційному порядку в цій частині рішення суду не переглядається.
2.Мотивувальна частина
Позиція суду апеляційної інстанції
Статтею 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
ОСОБА_4 є дружиною, ОСОБА_7 є матір'ю, а ОСОБА_6 і ОСОБА_1 - синами ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_3 є сином ОСОБА_6 .
Протягом 1985-1989 років ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 були прописані та проживали разом із ОСОБА_5 у житловому будинку, який належав останньому на праві власності.
Внаслідок смерті ОСОБА_1 відкрилася спадщина на житловий будинок.
ОСОБА_4 як спадкоємець ОСОБА_1 першої черги за законом вступила в управління та володіння спадковим майном.
16 жовтня 1990 року Друга Кам'янець-Подільська державна нотаріальна контора видала ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок. Право власності ОСОБА_4 на житловий будинок було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер об'єкта нерухомого майна 1708198568224, номер запису про право власності 29189284).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 .
На підставі заяви ОСОБА_9 (представниці ОСОБА_3 за довіреністю) 30 листопада 2018 року Друга Кам'янець-Подільська державна нотаріальна контора завела та зареєструвала спадкову справу №223/2018 щодо майна ОСОБА_6 (реєстраційний номер у Спадковому реєстрі 63417614).
Друга Кам'янець-Подільська державна нотаріальна контора листом від 30 листопада 2018 року №1323/02-31 відмовила ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 через відсутність правовстановлюючих документів на житловий будинок.
За договором дарування житлового будинку від 24 січня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Кам'янець-Подільського районного нотаріального округу Хмельницької області Саварчуком В.М. (зареєстровано в реєстрі за №218), ОСОБА_4 відчужила ОСОБА_1 житловий будинок.
Того ж дня приватний нотаріус Саварчук В.М. зареєстрував право власності ОСОБА_1 на житловий будинок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 30011665).
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції
Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Положення цього конституційного принципу кореспондуються з приписами статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з якими акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до частини першої статті 524 Цивільного кодексу Української РСР в редакції Закону від 18 липня 1963 року №1540-VI (далі - ЦК Української РСР), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
За змістом статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженням. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).
В силу статті 549 ЦК Української РСР року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно з пунктом 124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, яка була чинною на час виникнення спірних відносин, доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.
Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може служити наявність у спадкоємців ощадної книжки, квитанції про здані в ломбард речі, технічного паспорту на автомобіль чи мотоцикл або свідоцтва на моточовен та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користуватися яким можливо лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.
Із положень статті 553 ЦК Української РСР слідує, що спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
Як передбачено статтею 560 ЦК Української РСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.
Аналогічні положення містяться у частині першої статті 1296 чинного ЦК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 34 Закону України від 2 вересня 1993 року №3425-ХІІ «Про нотаріат» (далі - Закон №3425-ХІІ) однією з нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, є видача свідоцтв про право на спадщину.
Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій визначені частиною першою статті 49 Закону №3425-ХІІ, за змістом якої нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України або не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.
Статтею 1301 ЦК України встановлено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що спадщиною є сукупність прав та обов'язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Ці права та обов'язки мають належати спадкодавцеві на момент його смерті. Спадкоємці набувають право на спадщину лише за умови, що вони віднесені законом до спадкоємців померлої особи (за законом або за заповітом) та прийняли спадщину в установленому порядку.
Відносини спадкування регулюються тим законом, який був чинним на час відкриття спадщини, зокрема, у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року (дата набрання чинності діючого ЦК України) до відносин спадкування застосовуються відповідні правила ЦК Української РСР, в тому числі щодо порядку прийняття спадщини.
Згідно з цим Кодексом для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, необхідно щоб він фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном або щоб він подав нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Спадкоємець має вчинити ці дії протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Якщо спадкоємець не вчинив таких дій, то він є таким, що відмовився від спадщини.
Спадкоємець, який прийняв спадщину в установленому порядку, вправі одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, то спадкоємець зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на це майно. Таке свідоцтво визнається судом недійсним, якщо воно одержане особою, яка не має права на спадкування.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам.
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому спірні відносини регулюються чинним на той час ЦК Української РСР.
За відсутності заповіту ОСОБА_5 право на спадкування виникло у його спадкоємців за законом. До спадкоємців ОСОБА_5 першої черги за законом були віднесені дружина ОСОБА_4 , матір ОСОБА_7 , сини ОСОБА_6 і ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою Слобідо-Кульчієвецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області (т. 1 а.с. 96) ОСОБА_4 вступила в управління спадковим майном після смерті ОСОБА_5 .
Інші спадкоємці ОСОБА_5 за законом ( ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 ) у встановлений законом строк не подали державній нотаріальній конторі заяви про прийняття спадщини. Водночас у справі відсутні достатні та достовірні докази про фактичний вступ ними в управління чи володіння спадковим майном. Така поведінка ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 свідчить про те, що вони відмовилися від спадщини після смерті ОСОБА_5 .
На факт відмови ОСОБА_6 від спадщини після смерті батька ОСОБА_5 вказує і те, що за життя він не заявляв вимог про право на спадщину та не вимагав оформлення цього права.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що державна нотаріальна контора правомірно видала ОСОБА_4 як єдиній спадкоємиці ОСОБА_5 , що прийняла спадщину, свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок у цілому.
Водночас, встановивши, що за життя ОСОБА_6 не набув права власності на житловий будинок, суд першої інстанції правомірно керувався тим, що таке право не може перейти до ОСОБА_10 у порядку спадкування.
Висновок суду першої інстанції про необґрунтованість первісного позову ОСОБА_10 в частині вимог про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на спадкове майно є правильним.
Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В силу частини першої статті 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Як передбачено частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом указаних правових норм правочином є вольова дія учасників цивільних відносин, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Указані цивільно-правові результати мають бути досягнуті внаслідок правомірних дій суб'єктів цивільного права.
Однією з підстав для визнання правочину недійсним є недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, які встановлені законом.
За своїми правовими ознаками договір дарування є двосторонньою, як реальною, так і консенсуальною угодою. Характерною особливістю договору дарування є його безоплатний характер, тобто відсутній грошовий еквівалент зустрічного зобов'язання. Дарувальником може бути лише власник майна.
Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Зібрані докази вказують на те, що житловий будинок належав ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності, внаслідок чого вона вправі була особисто розпорядитися ним. За договором дарування ОСОБА_4 подарувала житловий будинок своєму сину ОСОБА_1 , водночас у ОСОБА_4 були відсутні перешкоди для укладення такого договору.
ОСОБА_3 не є стороною оспорюваного договору дарування, який не стосується його прав та обов'язків.
Суд першої інстанції правомірно керувався тим, що оспорюваний правочин відповідає вимогам закону та не порушує прав ОСОБА_3 , а тому первісний позов у частині визнання недійсним цього договору не підлягає задоволенню.
Отже висновок суду про необґрунтованість первісного позову в цілому є правильним.
Доводи ОСОБА_3 про наявність підстав для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину на ім'я ОСОБА_4 , визнання частково недійсним укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 договору дарування, визнання за ним у порядку спадкування права власності на частку у житловому будинку не відповідають фактичним обставинам справи та чинним нормам закону.
Відповідно до пункту 2 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595) спадкова справа заводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини, або будь-яким нотаріусом незалежно від місця відкриття спадщини у випадках, встановлених абзацами першим, третім, четвертим пункту 21 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, на підставі поданої (або такої, що надійшла засобами поштового зв'язку або технічними засобами електронних комунікацій) першою заяви (вимоги кредиторів), що свідчить про волевиявлення щодо спадкового та/або спільного майна: про прийняття спадщини; про відмову від прийняття спадщини; про видачу свідоцтва про право на спадщину; спадкоємця на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі); про видачу свідоцтва виконавцю заповіту; про згоду бути виконавцем заповіту; про відмову від заповідального відказу; другого з подружжя (колишнього з подружжя) про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя (колишнього подружжя) у разі смерті одного з подружжя (колишнього з подружжя); про вжиття заходів до охорони спадкового майна; вимоги кредитора спадкодавця до спадкоємців (підпункт 2.1). Заведена спадкова справа підлягає обов'язковій державній реєстрації у Спадковому реєстрі та реєстрації у відповідних книгах, передбачених Правилами (підпункт 2.7).
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Із положень статті 5 ЦПК України слідує, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року (справа №908/976/19), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлений ОСОБА_4 і ОСОБА_1 до ОСОБА_3 зустрічний позов про визнання незаконним заведення спадкової справи та анулювання запису про реєстрацію спадкової справи в спадковому реєстрі не є ефективним способом захисту порушеного права, відтак ці вимоги не підлягають задоволенню.
Частиною першою статті 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону №3425-ХІІ вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).
Нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності (частина перша статті 3 Закону №3425-ХІІ).
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Із положень статті 48 ЦПК України слідує, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що суб'єктами цивільних відносин можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Ці особи вправі захистити свої порушені, невизнані чи оспорювані права, свободи та інтереси, пред'явивши відповідний позов до суду. Відповідачами за таким позовом є особи, які мають безпосередній зв'язок із спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушили, не визнали або оспорили його права, свободи чи інтереси, і тому притягуються до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Цивільний процесуальний закон покладає саме на позивача обов'язок визначати відповідача у справі.
Визначення кола відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц).
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі №642/6181/16-ц).
Спір щодо нотаріальної дії треба розглядати як спір, пов'язаний із порушенням прав позивача іншою особою, на користь якої вчинена нотаріальна дія. Належним відповідачем у такій справі є особа, права якої оспорюються, тобто особа, на чию користь вчинена нотаріальна дія. Участь нотаріуса в якості відповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.
Близьку за змістом правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 14 грудня 2022 року (справа №461/12525/15-ц) і від 1 квітня 2020 року (справа №520/13067/17).
ОСОБА_4 і ОСОБА_1 фактично оскаржують дії Другої Кам'янець-Подільської державної нотаріальної контори про заведення та реєстрацію спадкової справи після смерті ОСОБА_6 за заявою ОСОБА_3 .
Зміст і характер спірних правовідносин свідчать про те, що спір у ОСОБА_4 і ОСОБА_1 виник саме з ОСОБА_3 , який має відповідати за пред'явленими вимогами.
За таких обставин суд першої інстанції правомірно керувався тим, що Друга Кам'янець-Подільська державна нотаріальна контора є неналежним відповідачем за зустрічним позовом, а тому заявлений до неї зустрічний позов не підлягає задоволенню саме з цих підстав.
Посилання ОСОБА_1 на наявність підстав для задоволення зустрічного позову не ґрунтуються на законі.
Суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам і з'ясував усі обставини справи, а його висновки відповідають цим обставинам. Також суд правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційних скарг про порушення судом норм матеріального права є безпідставними.
3. Висновки суду апеляційної інстанції
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційних скарг не вбачається.
Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,
ухвалив:
Апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31 жовтня 2025 року.
Судді: О.І. Ярмолюк
Л.М. Грох
Т.О. Янчук
Головуючий у першій інстанції - Швець О.Д.
Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 39