22 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 759/14735/23
провадження № 61-6030св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року в складі колегії суддів: Голуб С. А., Слюсар Т. А., Таргоній Д. О., до якої включені заперечення на ухвалу Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року в частині поновлення строку на апеляційне оскарження, ухвалу Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну оплату аліментів на утримання дитини.
Позов мотивований тим, що відповідач, який на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 29 квітня 2009 року зобов'язаний щомісячно сплачувати їй аліменти у частці від свого доходу (заробітку) на спільну неповнолітню дочку, належним чином не виконує це зобов'язання. Таким чином, він допустив виникнення заборгованості у розмірі 145 756,72 грн, про що свідчить розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 26 червня 2023 року в виконавчому провадженні № НОМЕР_2.
Тому відповідно до вимог статті 196 СК України вона має право на отримання неустойки (пені), розмір якої за період із червня 2022 року до липня 2023 року за її обрахунками становить 143 812,45 грн. Ця сума складає 100 % боргу по аліментам, розрахованого щодо кожного чергового платежу окремо.
ОСОБА_1 просила:
стягнути з ОСОБА_2 на її користь неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 143 812,45 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на її користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 250,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів на доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 червня 2022 року до 01 червня 2023 року, у розмірі 143 812,45 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 250,00 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1 073,60 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав їх обґрунтованими, а наданий позивачем розрахунок розміру пені - правильним. Тому на підставі статті 196 СК України суд стягнув з відповідача на користь позивача неустойку за прострочення сплати аліментів у заявленому розмірі - 143 812,45 грн.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено, поновлено ОСОБА_2 пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, клопотання ОСОБА_2 про звільнення від сплати судового забору за подання апеляційної скарги залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 грудня 2023 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 грудня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 43 647,75 грн неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з червня 2022 року до липня 2023 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 414.38 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції.
Компенсовано ОСОБА_2 за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 1 342,58 грн сплаченого судового збору.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_2 у простроченні сплати аліментів об'єктивно існує, оскільки він знав про існування як судового рішення про стягнення з нього на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої дочки, так і виконавчого провадження з приводу стягнення з нього аліментів, а також нерегулярно здійснював платежі в рахунок погашення боргу по аліментам.
Апеляційний суд наголосив, що відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти, а це свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. При цьому платник аліментів зобов'язаний вживати всіх необхідних заходів з метою отримання законних джерел для забезпечення гідних умов проживання й розвитку своїх дітей.
Матеріали справи свідчать, що протягом всього спірного періоду з червня 2022 року до липня 2023 року відповідач несвоєчасно та не повному обсязі здійснював сплату аліментів на користь позивача, внаслідок чого утворилася сума боргу по щомісячним платежам.
Жоден із наявних в матеріалах справи розрахунків (контррозрахунків) сторін по пені за прострочення сплати аліментів не узгоджується з нормами законодавства, тому вони не можуть братися до уваги при визначені розміру неустойки в межах вказаного позивачем періоду з червня 2022 року до червня 2023 року.
Водночас суд апеляційної інстанції позбавлений можливості самостійно здійснити розрахунок пені за кожним простроченим місячним платежем по аліментах, адже наявні у справі розрахунки заборгованості зі сплати аліментів державного виконавця Бистрицької Т. В., в тому числі і розрахунок від 01 жовтня 2023 року не містять дат здійснених боржником періодичних платежів в рахунок погашення боргу по аліментах, а наявні лише місячні значення сплачених сум. Більше того, в розрахунках включена заборгованість станом на 01 червня 2023 року (в дійсності - станом на 01 червня 2022 року) у розмірі 92 408,97 грн, але не вказано за який період вона виникла, що вплинуло би на період прострочки та визначення щомісячного розміру неустойки.
У засіданні суду апеляційної інстанції 29 січня 2025 року було оголошено перерву для надання можливості позивачу надати суду довідку про заборгованість по аліментах, в якій був би зазначений період виникнення такої заборгованості та дати внесення платежів відповідачем, що надало би суду можливість розрахувати розмір пені за цей період. Проте такої довідки суду не надано із поясненням, що повної інформації про період виникнення заборгованості і дати її погашення у державного виконавця немає, оскільки їй було передано виконавче провадження вже із визначеним розміром заборгованості. У зв'язку з наведеним, представник позивача наполягав на тому, що заборгованість починаючи з 2014 року до 2022 року в розмірі 92 408,97 грн входить до загального розміру заборгованості за період з 01 червня 2022 року до 01 липня 2023 року і на цю заборгованість також має бути нарахована пеня.
Суд апеляційної інстанції із такою позицією представника позивача не погодився, оскільки пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Однак запропонована позивачем формула розрахунку зводиться лише до того, що розмір пені визначається у розмірі заборгованості, незалежно від інших істотних обставин, зокрема періоду виникнення боргу зі сплати аліментів та здійсненних відповідачем платежів.
За таких обставин суд зробив висновок, що позивач не надала доказів на доведення правильності її розрахунків неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за спірний період, а тому позовні вимоги не могли бути задоволені судом у повному обсязі.
Між тим, апеляційний суд вважав за можливе погодитись із розрахунком пені відповідача, який був наведений ним у відзиві на позовну заяву та в апеляційний скарзі. Оскільки заборгованість відповідача за період з червня 2022 року до липня 2023 року відповідачем визнається у розмірі 43 647,75 грн і він вважав, що позивач може претендувати лише на пеню у розмірі цієї заборгованості зі сплати аліментів, тобто визнав позовні вимоги лише частково, то, врахувавши, що відповідач, будучи зобов'язаним щомісячно сплачувати аліменти на утримання своєї дитини за рішенням суду, допустив невиправдану бездіяльність при виконанні зазначеного батьківського обов'язку, вважав за можливе задовольнити позов частково, стягнувши із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів за період з червня 2022 року до липня 2023 року в розмірі 43 647,75 грн.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року в частині поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 грудня 2023 року, ухвалу Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року про відкриття апеляційного провадження та постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року, а справу направити до апеляційного суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
оскаржені судові рішення є незаконними, необґрунтованими, прийнятими із неправильним застосуванням норм матеріального права і з порушенням норм процесуального права, адже суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, у зв'язку із чим безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону;
суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права щодо поновлення строку на апеляційне оскарження. Так, ухвалою Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено. Проте вказану ухвалу суду, а також ухвалу суд від 07 листопада 2024 року про відкриття апеляційного провадження позивач вважав незаконними, адже суд безпідставно поновив ОСОБА_5 строк апеляційного оскарження через понад п'ять місяців після ухвалення рішення суду першої інстанції. На стадії прийняття апеляційної скарги апеляційний суд не перевірив недостовірність відомостей представника відповідача щодо наявності електронного кабінету у відповідача. ОСОБА_2 має зареєстрований електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» з 30 квітня 2021 року. Тому аргументи представника відповідача про неотримання рішення не відповідають дійсності, а зазначена ним інформація про відсутність електронного кабінету ввела суд в оману. Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до електронного кабінету в розділі «Мої справи» (див. постанову Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 750/3275/21 (провадження № 61-21072св21));
апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження;
в ухвалі суду від 23 жовтня 2024 року, вирішуючи процесуальне питання про поновлення строку на апеляційне оскарження й поновивши його, апеляційний суд не дослідив питання поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не навів мотивів, за яких вважав причини пропуску строку поважними, а обмежився лише констатацією перебування відповідача на військовій службі. Апеляційний суд не дослідив доводи позивача про належне повідомлення відповідача через ЄСІТС і не зазначив, чому визнав перебування на службі поважною причиною. Крім того, представник відповідача у заяві про поновлення строку неправдиво зазначила відсутність електронного кабінету, що є порушенням процесуального закону та спробою маніпуляції. ОСОБА_2 був обізнаний про розгляд справи, оскільки подавав відзив на позов, що свідчить про його здатність моніторити стан справи через ЄСІТС. При цьому невикористання доступу до ЄСІТС не є поважною причиною для поновлення строку, якщо сторона мала зареєстрований електронний кабінет;
стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Апеляційний суд встановив, що вина ОСОБА_2 в простроченні аліментів об'єктивно наявна, адже він знав про існування як судового рішення про стягнення з нього на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої дочки, так і виконавчого провадження з приводу стягнення з нього аліментів, а також нерегулярно здійснював платежі в рахунок погашення боргу по аліментам. Тому суд погодився з розрахунком пені відповідача, який був наведений ним у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі;
оскільки заборгованість відповідача за період з червня 2022 року до липня 2023 року відповідачем визнається в розмірі 43647,75 грн апеляційний суд задовольнив пеню за прострочення сплати аліментів за цей період у зазначеному розмірі, і вважав, що позивачкою не надано доказів на доведення правильності її розрахунків неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за спірний період. Проте такі висновки є помилковими. Зміст апеляційної скарги відповідача свідчить, що він не погодився із розрахунком заборгованості за аліментами державного виконавця Бистрицької Т. В. від 26 червня 2023 року в розмірі 145 756,72 грн, зокрема заперечує проти сукупної заборгованості по аліментам у розмірі 92 408,97 грн, яка виникла ще до червня 2022 року, а також наголошував на врахуванні здійснених ним проплат аліментів у період з жовтня 2022 року до липня 2023 року в розмірі 10 700,00 грн. Водночас наданий позивачем розрахунок суми пені за несвоєчасну сплату аліментів в розмірі 143 812,45 грн зроблений на підставі розрахунку заборгованості зі сплати аліментів державного виконавця у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 від 26 червня 2023 року, який на момент подання позову до суду у встановленому законом порядку відповідач не оспорював. Тому вказаний розрахунок є належним доказом у цій справі та підтверджує суму заборгованості зі сплати аліментів за кожний місяць прострочення;
апеляційний суд не врахував, що сплачені відповідачем кошти в рамках виконавчого провадження повністю зараховувались на покриття попередньої заборгованості, яка виникла до 01 червня 2023 року в розмірі 92 408,97 грн, яка так і не була погашена боржником, що призвело до появи нової заборгованості. Боржник тривалий час ухилявся від сплати аліментів, відомості про реальні доходи не повідомляв і лише після розгляду справи судом першої інстанції з довідки військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони про доходи від 11 січня 2024 року № 78 стало відомо, що ОСОБА_2 проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 та у період з 25 лютого 2022 року до 30 січня 2023 року отримав дохід у розмірі 912 924,78 грн;
наданий відповідачем розрахунок заборгованості пені не є допустимим доказом у справі, адже не містить інформації щодо реальних доходів боржника, отриманих у військовій частині НОМЕР_1 , і розрахована сума аліментів та пені є значно заниженою і неправильною, а тому не міг бути прийнятим апеляційним судом до уваги і врахованим при перегляді справи. При цьому на виконання протокольної ухвали Київського апеляційного суду, на підставі наявних у позивача розрахунків заборгованості зі сплати аліментів, що видавалися державним виконавцем, представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи зведеної таблиці розрахунків заборгованості розміру аліментів та пені у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 від 09 квітня 2025 року, яке було безпідставно та необґрунтовано відхилене апеляційним судом;
мотивувальна частина оскаржуваної постанови апеляційного суду не містить мотивів відмови у прийнятті клопотання про долучення зведених розрахунків заборгованості, наданих позивачем, оцінки довідки про доходи від 11 січня 2024 року № 78 відповідача, отримані у військовій частині НОМЕР_1 , що доводить його свідомий та навмисний умисел на ухилення від сплати аліментів, і повністю спростовує наданий ОСОБА_6 в апеляційній скарзі розрахунок заборгованості по аліментам та пені, який було взято за основу при перегляді рішення суду першої інстанції. Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо недопустимості розрахунку пені, наданого позивачем, який був здійснений на підставі довідки державного виконавця. Суд без належного обґрунтування вважав цей розрахунок таким, що не відповідає правовим висновкам Верховного Суду. У разі виникнення у суду сумнівів щодо точності або повноти поданого розрахунку, суд мав усі процесуальні можливості витребувати відповідні докази, зокрема інформацію про щомісячні платежі та здійснити власний розрахунок пені, проте таких дій судом не вчинено.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судове рішення оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 100 164,70 грн (143 812,45 - 43 647,75), тому в іншій частині не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У червні 2025 року від ОСОБА_2 надійшов відзив, який підписаний представником Стамбуляк Ю. В., в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року, ухвалу Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року - без змін.
Відзив обґрунтований тим, що:
ухвала Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року в частині поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 грудня 2023 року, ухвала Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року про відкриття апеляційного провадження та постанова Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року є законними та обґрунтованими. Касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню;
доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд порушив норми процесуального права щодо поновлення строку на апеляційне оскарження є безпідставними. Суд апеляційної інстанції, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин, тому він піддягає поновленню:
- на момент винесення ухвали Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення в матеріалах справи не було довідки суду першої інстанції про надсилання (доставку) відповідачу електронного листа до електронного кабінету або підтвердження про отримання ним рішення суду першої інстанції. Матеріали справи містили лише супровідний лист від 05 березня 2024 року на ім'я відповідача про те, що суд першої інстанції направив на його адресу копію рішення. При цьому зазначено адресу відповідача: АДРЕСА_1 , але у відзиві на позовну заяву відповідач зазначав адресу свого фактичного проживання: АДРЕСА_2 . Також будь-які докази про отримання оскаржуваного рішення відповідачем до 16 вересня 2024 року в матеріалах справи були відсутні;
лист Святошинського районного суду м. Києва від 20 грудня 2024 року № 01/1643/2024 та довідка АСД КП «Д-3», на які посилається позивач у касаційній скарзі, сформовані лише в грудні 2024 року та січні 2025 року та приєднані представником позивача до додаткових пояснень 23 січня 2025 року, тобто через три місяці після постановлення ухвали Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення;
посилання позивача на те, що військова служба не є абсолютною перешкодою для моніторингу судових справ, особливо за наявності представника, є помилковими. Представник у відповідача з'явився лише 29 серпня 2024 року після укладення між ним і адвокатом договору про надання правової допомоги. На час розгляду справи в суді першої інстанції представника у відповідача не було. ОСОБА_2 з 25 лютого 2022 року є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою;
посилання в касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права щодо стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів» є безпідставним. Апеляційний суд законно та правильно виходив з того, що рішення суду першої інстанції не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, позивачкою не надано доказів правильності її розрахунків неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за спірний період, а тому позовні вимоги не могли бути задоволені судом у повному обсязі;
запропонована позивачем формула розрахунку зводиться лише до того, що розмір пені визначається у розмірі заборгованості, незалежно від інших істотних обставин, зокрема періоду виникнення боргу зі сплати аліментів та здійсненних відповідачем платежів. У розрахунках позивача включена заборгованість станом на 01 червня 2022 року у розмірі 92 408,97 гри, але не вказано за який період вона виникла, що вплинуло би на період прострочки та визначення щомісячного розміру неустойки. За таких обставин апеляційний суд з дотриманням норм матеріального права правомірно встановив, що такий розрахунок не може братися до уваги при визначені розміру неустойки в межах вказаного позивачем періоду з червня 2022 року до червня 2023 року;
оскільки заборгованість за період з червня 2022 року до липня 2023 року відповідачем визнається у розмірі 43 647,75 грн і він вважав, що позивач може претендувати лише на пеню у розмірі цієї заборгованості зі сплати аліментів, тобто визнав позовні вимоги лише частково, то апеляційний суд зробив правильний висновок про часткове задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну оплату аліментів на утримання дитини за період з червня 2022 року до липня 2023 року у розмірі 43 647,75 грн.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 759/14735/23 та витребувано справу із суду першої інстанції. В ухвалі зазначено, що ціна позову у цій справі не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. ОСОБА_1 в касаційній скарзі вказує, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Крім цього, ОСОБА_1 у касаційній скарзі вказує, що справа має виняткове значення для позивача. Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що аргументи ОСОБА_7 щодо касаційного оскарження судових рішень є обґрунтованими і на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у справі підлягають касаційному оскарженню.
У червні 2025 року матеріали справи № 759/14735/23 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 19 травня 2025 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 750/3275/21, від 18 січня 2023 року в справі № 160/6211/21, від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц, від 24 січня 2024 року в справі № 2-7772/10, від 22 жовтня 2024 року в справі № 925/1341/22, від 08 травня 2019 року в справі № 442/37/14, від 13 березня 2019 року в справі № 199/6713/14-ц, від 04 грудня 2024 року в справі № 22/045-10, від 16 квітня 2025 року в справі № 22/045-10, від 26 березня 2024 року в справі № 320/783/23, від 14 червня 2023 року в справі № 308/10650/19, від 14 квітня 2021 року в справі № 759/1727/16, від 14 грудня 2020 року в справі № 661/905/19, від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21, від 07 липня 2021 року в справі № 509/4286/16-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 29 квітня 2009 року стягнуто ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на доньку ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 26 березня 2009 року і до досягнення дитиною повноліття.
На підставі вказаного рішення суду 12 травня 2009 року видано виконавчий лист № 2-2363/09, примусове виконання якого здійснюється Святошинським ВДВС у м. Києві у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2.
Згідно із розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеним державним виконавцем Бистрицькою Т. В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, загальний розмір заборгованості відповідача по сплаті аліментів станом на 26 червня 2023 року становить 145 756,72 грн.
Позиція Верховного Суду
Щодо оскарження постанови Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц (провадження № 61?19815сво19), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
Касаційний суд вже підкреслював, що:
учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів;
невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 181 СК України).
Абзацом першим частини першої статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670 сво 19)).
Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %. При застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред'явлення позову чи на інший момент), то при пред'явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред'явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розміру заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
У справі, що переглядається:
при зверненні з позовом про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну оплату аліментів на утримання дитини ОСОБА_1 зазначала, що відповідач, який на підставі рішення суду зобов'язаний щомісячно сплачувати аліменти у частці від свого доходу (заробітку) на спільну неповнолітню дочку, належним чином не виконує це зобов'язання. Таким чином, він допустив виникнення заборгованості у розмірі 145 756,72 грн, про що свідчить розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 26 червня 2023 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2. Отже, відповідно до вимог статті 196 СК України вона має право на отримання неустойки (пені), розмір якої за період із червня 2022 року до липня 2023 року за її розрахунками становить 143 812,45 грн. Ця сума становить 100 % боргу по аліментам, розрахованого щодо кожного чергового платежу окремо;
суди встановили, що вина ОСОБА_2 у простроченні сплати аліментів об'єктивно існує, оскільки він знав про існування як судового рішення про стягнення з нього на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої дочки, так і виконавчого провадження з приводу стягнення з нього аліментів, а також нерегулярно здійснював платежі в рахунок погашення боргу по аліментам. Вказане є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України;
суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, вважав їх обґрунтованими, а наданий позивачем розрахунок розміру пені - правильним. Тому на підставі статті 196 СК України суд стягнув з відповідача на користь позивача неустойку за прострочення сплати аліментів у заявленому розмірі 143 812,45 грн;
при скасуванні рішення суду першої інстанції та ухваленні нового судового рішення, апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції щодо суми стягненої неустойки за прострочення сплати аліментів у розмірі 143 812,45 грн. При цьому суд виходив з того, що зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму;
апеляційний суд встановив, що:
- протягом всього спірного періоду з червня 2022 року до липня 2023 року відповідач несвоєчасно та не повному обсязі здійснював сплату аліментів на користь позивача, внаслідок чого утворилася сума боргу по щомісячним платежам. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів державного виконавця Бистрицької Т. В. від 26 червня 2023 року загальний розмір заборгованості відповідача по сплаті аліментів на користь позивача станом на 26 червня 2023 року становив 145 756,72 грн. Також в цьому розрахунку зазначено, що згідно довідки-розрахунку від 15 червня 2022 року заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 червня 2023 року становила 92 408,97 грн (а. с. 12);
- 10 жовтня 2023 року державний виконавець Бистрицька Т. В. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 склала ще один розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, в якому на підставі поданих боржником документів про сплату аліментів здійснено перерахунок боргу та визначено, що станом на червень 2023 року ця сума складала 137 256,72 грн. Також в цьому розрахунку вказано, що згідно довідки-розрахунку від 15 червня 2022 року заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 червня 2023 року становила 92 408,97 грн (а. с. 66);
апеляційний суд зробив висновок, що жоден із наявних в матеріалах справи розрахунків (контррозрахунків) сторін по пені за прострочення сплати аліментів не відповідає вимогам законодавства, тому вони не можуть братися до уваги при визначені розміру неустойки в межах вказаного позивачем періоду з червня 2022 року до червня 2023 року. При цьому наголосив, що суд позбавлений можливості самостійно здійснити розрахунок пені за кожним простроченим місячним платежем по аліментах, адже наявні у справі розрахунки заборгованості зі сплати аліментів державного виконавця, в тому числі і розрахунок від 01 жовтня 2023 року, не містять дат здійснених боржником періодичних платежів в рахунок погашення боргу по аліментах, а наявні лише місячні значення сплачених сум. Більше того, в розрахунках включена заборгованість станом на 01 червня 2023 року (в дійсності - станом на 01 червня 2022 року) у розмірі 92 408,97 грн, проте не вказано за який період вона виникла, що впливає на період прострочки та визначення щомісячного розміру неустойки. Тому суд апеляційної інстанції вказав, що у цій категорії справ розмір заборгованості по пені має визначатись відповідно до наданих доказів та вимог закону. При цьому суд не позбавлений права і зобов'язаний при наявності заборгованості по аліментах стягнути ту суму, яка є для суду доведеною, а не взагалі відмовляти у позові. Отже, є підстави для висновку про обґрунтованість розрахунку пені відповідача, який був наведений ним у відзиві на позовну заяву та в апеляційний скарзі. Оскільки заборгованість відповідача за період з червня 2022 року до липня 2023 року відповідачем визнається у розмірі 43 647,75 грн і він фактично визнав позовні вимоги лише частково, то і позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені за прострочення сплати аліментів за період з червня 2022 року до липня 2023 року в розмірі 43 647,75 грн;
колегія суддів зауважує, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок;
у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 29 січня 2025 року було оголошено перерву для подання позивачем до суду довідки про заборгованість відповідача по аліментах, в якій був би зазначений період виникнення такої заборгованості і дати внесення платежів. Саме така інформація забезпечила б суд вихідними даними для розрахунку розміру пені за спірний період. Таких доказів не надано з посиланням на те, що повної інформації про період виникнення заборгованості і дати її погашення у державного виконавця немає;
оскільки пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, з підсумковим розміром нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначенням її загальної суми, то за обставинами цієї конкретної справи суд не був позбавлений можливості вжити самостійних заходів для з'ясування обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, здійснення таких розрахунків, в тому числі й витребування необхідної інформації у державного виконавця або іншої особи, яка володіє такою інформацією, а не відмовляти у задоволенні частини позовних вимог з підстав неможливості надання позивачем даних щодо заборгованості станом на 01 червня 2022 року в розмірі 92 408,97 грн;
крім того, посилання апеляційного суду як на підставу для відмови у задоволенні частини позовних вимог на ту обставину, що розрахунок від 01 жовтня 2023 року не містить дат здійснених боржником періодичних платежів в рахунок погашення боргу по аліментах, а наявні лише місячні значення сплачених сум, є помилковим. Часткова сплата боржником аліментів відображена (врахована) як в розрахунку заборгованості державного виконавця у відповідних місяцях, так і у заявах по суті відповідача (відзиві на позовну заяву, апеляційній скарзі). Тому відповідні доводи апеляційного суду не вливають на можливість суду самостійно визначити суму пені.
За таких обставин суд першої інстанції не з'ясував обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку. Водночас суд апеляційної інстанції зробив передчасний висновок про ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну оплату аліментів на утримання дитини в розмірі 43 647,75 грн.
Щодо оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року в частині поновлення строку на апеляційне оскарження, ухвали Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року про відкриття апеляційного провадження
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Європейський суд з прав людини зауважував, що:
«відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року)»;
«одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами» (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року)»;
«вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року)»;
«складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року)».
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (частина друга статті 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частина третя статті 354 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року в справі № 592/6701/19 (провадження № 61-15286св20) зазначено, що «суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України). Наведені вимоги процесуального закону унеможливлюють відкриття апеляційного провадження та апеляційний перегляд справи до вирішення питання щодо поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження».
Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов'язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості (див., зокрема, пункти 74, 75 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року в справі № 752/8449/20 (провадження № 61-15447св23)).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зазначено, що «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження. Суд апеляційної інстанції не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку та/або погодження з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу та відповідне клопотання, з урахуванням отримання представником ОСОБА_2 копії рішення 20 липня 2020 року, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року в справі № 601/485/23 (провадження № 14-139цс24) зазначено, що «передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судувважала за необхідне відступити від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 травня 2024 року у справі № 914/759/23, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 821/2138/15, від 24 січня 2020 року у справі № 810/1831/16, від 23 грудня 2021 року у справі № 200/12281/19, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 761/37389/17, від 27 травня 2020 року у справі № 569/4688/15, від 11 листопада 2020 року у справі № 1327/4103/12, за змістом яких у апеляційного суду відсутнє право закривати апеляційне провадження як помилково відкрите за наявності ухвал про відкриття апеляційного провадження та поновлення строку на апеляційне оскарження. Ураховуючи мотиви, викладені вище у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні підстави для відступу від висновків, сформульованих у зазначених постановах Верховного Суду, щодо відсутності в апеляційного суду права закривати апеляційне провадження як помилково відкрите за наявності ухвал про відкриття апеляційного провадження та поновлення строку на апеляційне оскарження».
У справі, яка переглядається:
рішення суду першої інстанції ухвалено 28 грудня 2023 року без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а. с. 70-71);
відповідно до супровідного листа Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня 2024 року копію судового рішення направлено ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 73). У матеріалах справи відсутні будь-які докази про отримання поштою оскаржуваного рішення відповідачем чи його представником до 16 вересня 2024 року;
у відзиві на позовну заяву, заяві про продовження процесуального строку, клопотанні про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач зазначав іншу адресу свого фактичного проживання: АДРЕСА_2 (а. с. 28-34, 35-36, 37);
16 вересня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Стамбуляк Ю. В. ознайомилась із матеріалами справи та отримала копію судового рішення в суді (а.с. 74, 77), а 08 жовтня 2024 року подала до апеляційного суду апеляційну скаргу та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження (а.с. 80-88). Це клопотання мотивоване тим, що відповідач з 25 лютого 2022 року і до цього часу проходить військову службу, виконує бойові завдання та бере безпосередню участь у заходах, необхідних для оборони України, перебуваючи на території Харківської області; розгляд справи відбувся за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін; копія судового рішення за адресою його фактичного проживання ( АДРЕСА_2 ) не надсилалась. Про результати розгляду справи відповідачу стало відомо після повернення до м. Біла Церква 29 серпня 2024 року, а копію судового рішення його представником отримано 16 вересня 2024 року;
апеляційний суд, надаючи оцінку вказаним обставинам та причинам пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, зробив обґрунтований висновок про їх поважність;
суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження (станом на час вчинення цієї дії) належним чином мотивував необхідність поновлення строку на апеляційне оскарження.
За таких обставин апеляційний суд правильно вважав, що існують підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержанням норм матеріального і процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; судові рішення в частині позовних вимог про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини в сумі 100 164,70 грн скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Водночас ухвалу суду апеляційної інстанції про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження слід залишити без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо касаційна інстанція, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює судове рішення про скасування судових рішень та ухвалення нового судового рішення або змінює судові рішення повністю або частково (стаття 412 ЦПК України), цей суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (стаття 411 ЦПК України) або постановлено будь яке інше судове рішення, крім передбаченого статтею 412 ЦПК України, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року в частині поновлення строку на апеляційне оскарження, ухвалу Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року про відкриття апеляційного провадження залишити без змін.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини в сумі 100 164,70 грн скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 грудня 2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року в скасованій частині втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко