17 червня 2025 року
м. Київ
справа № 187/1529/24
провадження № 61-6748ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Істамова Ірина Володимирівна, на додаткове рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 5 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання іпотеки припиненою, припинення обтяжень нерухомого майна,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - AT КБ «ПриватБанк»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання іпотеки припиненою, припинення обтяжень нерухомого майна.
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області
від 21 листопада 2024 року позов задоволено.
Визнано припиненою іпотеку нерухомого майна, а саме житлового будинку загальною площею 90,3 кв.м житловою площею 56,8 кв.м, що знаходиться
за адресою:
АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки 36, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,150 га, розташованої за вказаною адресою (реєстраційний номер 010602301819), за Іпотечним договором, укладеним 28 грудня 2006 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк», який посвідчений приватним нотаріусом Окатою Л. Г., зареєстрований за № 2211.
Припинено обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек (реєстраційний номер запису про іпотеку 4315215, обтяження зареєстроване 21 березня 2007 року приватним нотаріусом Крючковою Т. В., а також номер запису про обтяження 4315156, зареєстроване
28 грудня 2006 року приватним нотаріусом Окатою Л. Г. (щодо житлового будинку); номер запису про обтяження 4315192, зареєстроване 28 грудня 2006 року приватним нотаріусом Окатою Л. Г. (щодо земельної ділянки)), із виключенням відповідних записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек.
Стягнено з AT КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір
у розмірі 2 422,40 грн.
Додатковим рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області
від 5 грудня 2024 року заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Ухвалено у справі додаткове рішення, яким стягнено з AT КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року апеляційну скаргу AT КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Петриківського районного
суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2024 року та додаткове рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 5 грудня 2024 року
без змін.
26 травня 2025 року AT КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Істамова І. В., за допомогою підсистеми «Електронний суд» подало касаційну скаргу на додаткове рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 5 грудня
2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року
в частині залишення без змін додаткового рішення суду першої інстанції, повний текст якої складено 24 квітня 2025 року.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Підставою касаційного оскарження додаткового рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 5 грудня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 7 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 8 квітня 2020 року
у справі № 922/2685/19, від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20,
від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник вважає, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 30 000 грн є вочевидь завищеним та неспівмірним зі складністю справи.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень убачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення суду першої інстанції і постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині з огляду на таке.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12
частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У рішеннях ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» «East/West Alliance Limited v. Ukraine», від 26 лютого 2015 року
у справі «Баришевський проти України» «Baryshevsky v. Ukraine» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов'язує надати докази щодо надання правової допомоги, такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року
у справі № 759/7630/20.
Як убачається з оскаржуваних судових рішень, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копію договору про надання правничої допомоги від 12 серпня 2024 року, копію протоколу погодження адвокатського гонорару до зазначеного договору, копію акта приймання-передачі послуг, копію квитанції № 25-11 від 25 листопада 2024 року про оплату адвокату гонорару у розмірі 30 000 грн.
Водночас відповідач, заперечуючи щодо заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн, 4 грудня 2024 року подав клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вважав, що розмір таких витрат неспівмірний зі складністю справи та завищеним.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року
у справі № 755/9215/15-ц викладено правовий висновок, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої
статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу має бути належним чином мотивовано.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про компенсацію позивачу витрат на професійну правничу допомогу
у розмірі 30 000 грн, врахував складність справи, обсяг наданих послуг, тривалість судових засідань, майновий стан сторін, а також критерії реальності адвокатських витрат та розумність їхнього розміру і дійшов висновку про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі, оскільки це відповідатиме критеріям розумності та виваженості.
При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявні у матеріалах справи докази є підставою для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу
у розмірі 30 000 грн, такий розмір відповідає критерію розумної необхідності цих витрат.
Касаційний суд погоджується з такими висновками, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального закону при вирішенні вказаного процесуального питання.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, натомість зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою доказам на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, проте в силу вимог
статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не встановлює нові обставини та не здійснює переоцінку доказів.
Посилання заявника на те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 7 листопада
2019 року у справі № 905/1795/18, від 8 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19,
від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20, від 19 листопада 2020 року
у справі № 734/2313/17, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду
від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, касаційний суд відхиляє, оскільки судами попередніх інстанцій надано належну оцінку доказам, поданим на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, та застосовані критерії співмірності, розумності та реальності таких витрат у цій справі, відтак відсутні підстави вважати, що оскаржувані судові рішення суперечать правовим висновкам Верховного Суду у вказаних справах.
Отже доводи касаційної скарги не свідчать про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Підставою касаційного оскарження заявник вказує також неналежне дослідження судом апеляційної інстанції доказів у справі (пункт 4 частини другої
статті 389 ЦПК України).
Проте такі посилання заявника як на підставу касаційного оскарження судових рішень не приймаються судом касаційної інстанції, оскільки заявлена у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої
статті 389 цього Кодексу, є необґрунтованою (пункт 1 частини третьої
статті 411 ЦПК України).
У пункті 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року
у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» (заява № 48553/99) зазначено, що відповідно до прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 § 1, повинно тлумачитися в контексті преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені у ній доводи не дають підстав вважати додаткове рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 5 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року в оскаржуваній частині незаконними.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при відшкодуванні стороні витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого
1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня
2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув додаткове рішення суду першої інстанції відповідно до таких висновків, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою AT КБ «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Істамова І. В., на додаткове рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 5 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року в оскаржуваній частині
суд відмовляє.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Істамова Ірина Володимирівна, на додаткове рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 5 грудня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2025 року в оскаржуваній частині.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська