Справа № 302/1412/25
Провадження № 2/302/553/25
(повний текст)
27 жовтня 2025 року селище Міжгір'я
Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді Повідайчика О.І.
за участі:
секретаря судового засідання Куруц В.І.
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань в селищі Міжгір'я Хустського району Закарпатської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим в її інтересах представником - адвокатом Шишола Василем Михайловичем, до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, третя особа без самостійних вимог щодо предмета позову ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно за законом,
ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати за нею право власності на спадкове майно за законом.
03 жовтня 2025 року до Міжгірського районного суду Закарпатської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана в її інтересах представником - адвокатом Шишола Василем Михайловичем, до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, третя особа без самостійних вимог щодо предмета позову: ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно за законом.
В обґрунтування позову посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2 , 1942 р.н. За життя ОСОБА_2 побудував житловий будинок АДРЕСА_1 , який увійшов до складу спадщини. ОСОБА_2 за життя заповіту не складав, а тому спадкування за ним здійснюється за законом. Позивачка належить до спадкоємців І-ої черги за законом та в установлений законом строк прийняла спадщину. Її брат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 спадщину не прийняв і не бажає приймати. Відтак ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину. При зверненні до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину останній їй відмовив, у зв'язку з тим, що право власності на спадкове майно не було зареєстровано, в установленому законом порядку. У зв'язку з цим ОСОБА_1 звернулась із цим позовом до суду й просила визнати за нею в порядку спадкування за законом за ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , як за спадкоємицею І-ої черги право власності на будинок АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2025 року було відкрито провадження в справі й постановлено проводити її розгляд в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 27 жовтня 2025 року.
Позивачка в підготовче засідання не з'явилася.
Представник позивачки - адвокат Шишола В.М. подав суду заяву від 27 жовтня 2025 року, в якій просив розглянути справу без участі позивачки та її представника, позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні.
Відповідач - Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області явку представника в судове засідання не забезпечила, 24.10.2025 подала суду заяву в якій просила розглянути справу без участі представника відповідача. З поданої заяви слідує визнання позову Пилипецькою сільською радою Хустського району Закарпатської області.
Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Відповідно до частини 3 статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Частиною 4 статті 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Оскільки відповідач визнав позов й таке визнання не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи законних інтересів третіх осіб, з врахуванням характеру спірних правовідносин, суб'єктного складу сторін і обставин справи, відповідно до наведених норм процесуального закону суд доходить висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову в підготовчому засіданні.
За наявними доказами суд встановив такі фактичні обставини справи.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який був батьком позивачки, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 5), свідоцтвом про народження повторним серії НОМЕР_2 (а.с. 6) та свідоцтвом про шлюб повторним серії НОМЕР_3 (а.с. 7). Дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , яка була матір'ю позивачки, померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть повторним серії НОМЕР_4 (а.с. 11).
ОСОБА_2 , 1942 р.н. за життя, орієнтовно в 1960-их роках побудував житловий будинок АДРЕСА_1 проте не зареєстрував на нього право власності. Зазначені обставини підтверджуються витягом з по господарської книги від 18.03.2025 № 101 (а.с. 13) та довідкою Комунального підприємства «Міжгірське бюро технічної інвентаризації» від 13.06.2025 № 147 (а.с. 14).
Наявність будинку та його технічні характеристики підтверджуються технічним паспортом від 28 квітня 2025 року (а.с. 15-23).
З довідки, виданої Пилипецькою сільською радою Хустського району Закарпатської області 01.08.2024 № 257 (а.с.12) слідує, що на ІНФОРМАЦІЯ_3 - день смерті ОСОБА_2 , 1942 року народження, який був постійним мешканцем буд. АДРЕСА_1 , разом з ним проживали і були зареєстровані зокрема ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - його дочка. Інші особи першого ступеня родинних зв'язків з ОСОБА_2 , 1942 р.н., за вказаною адресою не проживали й не були зареєстровані.
У зв'язку з смертю ОСОБА_2 за ним відкрилась спадщина за його місцем проживання (ст. 1216, 1220 і 1221 ЦК України).
ОСОБА_2 заповіту за життя не складав, а тому спадкування за ним здійснюється за законом (ст. 1217 та ч. 2 ст. 1223 ЦК України).
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.. 1261 ЦК України).
З врахуванням установлених обставин та правового регулювання право на спадкування за ОСОБА_2 отримала ОСОБА_1 , яка є донькою спадкодавця й належить до першої черги спадкоємців за законом.
Син ОСОБА_2 , 1942 р.н. - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає в буд. АДРЕСА_2 в установлений законом строк за прийняттям спадщини не звертався й не бажає приймати спадщину за померлим батьком. Вказані обставини підтверджуються постановою нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 01 серпня 2025 року (а.с. 10) та особистою заявою ОСОБА_4 , 1971 р.н., поданою до суду 27 жовтня 2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Дунаєва Ю.М. з метою отримання свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок АДРЕСА_1 . Останнім їй було відмовлено в учиненні відповідної нотаріальної дії на підставі підпункту 4.16 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595 (далі - Порядок № 296/5) відповідно до якого видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна - документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії (витяги) з них, необхідні для вчинення нотаріальної дії, обов'язково долучаються до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. У разі коли державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна проведено без видачі документа, що посвідчує таке право, нотаріальна дія щодо такого майна вчиняється на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього. Така інформація долучається до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. Державний нотаріус постановив відмовити у видачі позивачці свідоцтва про право на спадщину позаяк остання не подала оригінали документів (на підтвердження права власності на майно) та через відсутність відповідної інформації про зареєстроване право власності на зазначене нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав про зареєстроване право власності. Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтв про право на спадщину за законом) від 01 серпня 2025 року (а.с.10).
Відповідно до підпункту 4.19 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку № 296/5 якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено - речові права на нерухоме майно, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Правовідносини щодо права власності до 01 січня 2004 року регламентувались розділом ІІ Цивільного кодексу УРСР. Верховним Судом України в постанові від 18.12.2013 у справі № 6-137цс13 було висловлено правову позицію, що право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.
Питання набуття права власності, зокрема й на житловий будинок, у 1972 році регламентувались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки зведення й завершення будівництвом об'єкта.
Відповідно до вказаних нормативних документів громадяни вправі були, зокрема, придбати або побудувати для себе на праві особистої власності житлові будинки. Тобто законодавче регулювання на час будівництва ОСОБА_2 житлового будинку в 1960-их роказ передбачало набуття права особистої власності на житловий будинок внаслідок його будівництва.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час завершення будівництвом житлового будинку регулювалася підзаконними нормативними актами, а саме Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року N 56. Вказаним нормативним актом було передбачено реєстрацію права власності на житло тільки в містах та селищах і не встановлювалась можливість такої в сільських населених пунктах. Відповідно до практики правозастосування діючого законодавства, викладеної в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. N 24-753/0/4-13 «При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 07 грудня 1990 року N 553-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року N 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за N 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року N 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року N 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року N 1/5, та іншими нормативними актами».
Відтак суд доходить висновку, що ОСОБА_2 внаслідок будівництва (створення) житлового будинку АДРЕСА_1 набув на нього право власності. Відтак зазначений об'єкт увійшов до складу спадщини, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_3 за ОСОБА_2 унаслідок його смерті.
Враховуючи наведене суд встановив, що позивачка, як єдиний спадкоємець за законом за померлим ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, набула право на спадкування за ним майна, котре увійшло до складу спадщини, зокрема, житлового будинку АДРЕСА_1 .
Суд не встановив обставин, передбачених статтею 1244 ЦК України, які мали б наслідком усунення позивачки від спадкування за ОСОБА_2 та обставин, які б свідчили, що спадкування позивачкою за ОСОБА_2 порушує права чи законні інтереси третіх осіб.
Відтак суд висновує, що у позивача виникло право на набуття у власність зазначеного об'єкта нерухомого майна в порядку спадкування за заповітом. Водночас суд встановив наявність формальних перешкод для нотаріального оформлення переходу права власності від спадкодавиці до спадкоємця, які не впливають на зміст цього права.
Відповідно до приписів частин 1, 2 і 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). Зміст права власності виявляється у праві: володіння, користування, розпорядження (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України). Суд враховує, як сталу практику правозастосування (елемент правової визначеності) зазначеної норми, позицію викладену в п. 3.1. листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», відповідно до якої визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.
Відповідно до приписів ст. 1268 ЦК спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Враховуючи встановлені обставини та відповідно до вказаних вище норм законодавства суд доходить висновку, що матеріалами справи доводиться наявність законних підстав для набуття ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом та існування підстав для судового захисту такого права в установлений законом спосіб - визнання права.
Відтак суд уважає позовні вимоги обґрунтованими й такими, які належить задовольнити з наведених мотивів і підстав.
Керуючись ст. 12, 13, 133, 137, 141, 258, 263-265, 274, 279, 280-282 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на спадкове майно за законом - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом за померлим батьком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 03.11.2025.
Повне найменування учасників:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_3 ;
Відповідач: Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області; код ЄДРПОУ - 04350843; місцезнаходження: с. Пилипець, буд. 75, Хустський район, Закарпатська область, 90011;
Третя особа без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_4 .
Головуючий суддя О. І. Повідайчик