8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" листопада 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3015/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Новікової Н.А.
розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу № 922/3015/25
за позовом Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7; код ЄДРПОУ: 04059243),
до відповідача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФРУКТОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "САД" (61121, місто Харків, вулиця Владислава Зубенко, будинок 31, корпус А; код ЄДРПОУ: 42614205),
про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 1365056,24 грн, -
Позивач, Харківська міська рада, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою (вх. № 3015/25 від 29.08.2025) до відповідача, ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФРУКТОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "САД", в якій просить суд стягнути безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 1365056,24 грн за використання земельної ділянки по вул. Румянцівській, 9 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138200:12:009:0004 за період з 10.07.2020 по 28.02.2022.
Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 20 475,84 грн.
01 вересня 2025 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду позовну заяву Харківської міської ради (вх. № 3015/25 від 29.08.2025) та відкрито провадження у справі № 922/3015/25. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження разом із доказами їх надіслання (надання) позивачу згідно зі ст. 250, 251 ГПК України.
Сторони надали наступні заяви по суті справи:
1) відповідачем надано відзив на позовну заяву (вх. № 21491 від 17.09.2025 року);
2) позивачем надано відповідь на відзив (вх. № 22091 від 24.09.2025 року);
Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив, в порядку статті 167 ГПК України, не скористався. Відповідь на відзив була скерована позивачем в електронний кабінет відповідача в системі «Електронний суд», про що свідчить квитанція про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС № 4570365 від 23.09.2025 року.
Ухвалою суду від 01.09.2025 року встановлено відповідачу строк 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень на відповідь на відзив разом із доказами їх надсилання (надання) позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України.
Враховуючи день отримання відповідачем відповіді на відзив, останній мав право подати заперечення в порядку ст. 167 ГПК України до 29.09.2025 року (включно). Однак, відповідач не скористався таким правом, заперечень в порядку ст. 167 ГПК України не надходило.
Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989).
Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач у належний спосіб обізнаний про подання позивачем відповіді на відзив, оскільки відповідь на відзив направлена позивачем до електронного кабінету відповідача в системі «Електронний Суд», а відповідач у строк, встановлений судом, не подав до суду заперечень в порядку стаття 167 ГПК України. При цьому, подання відповідачем заперечень є правом, а не обов'язком учасника справи, а отже його відсутність не може бути підставою для невиправданого затягування судового розгляду справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 42, ч. 1 ст. 43 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, всебічно та повно перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив таке.
Як зазначено у позові, Харківською міською радою на підставі ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України проведено комплекс перевірочних заходів з питань використання та охорони земель територіальної громади міста Харкова, додержання вимог земельного законодавства.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 436997018 від 25.07.2025 зареєстровано за ТОВ «ФВК «САД» право власності на нежитлові будівлі: виробничо-складська будівля літ. «А-1» загальною площею 1103,7 кв.м, склад літ. «Б-1» загальною площею 435,4 кв.м, вагова літ. «В-1» загальною площею 116,2 кв.м, виробничо-складська літ. «Г-1» загальною площею 68,0 кв.м, пожежне депо літ. «Д-1» загальною площею 264,3 кв.м. по вул. Румянцівській, 9 у м. Харкові з 10.07.2020 по теперішній час на підставі договору купівлі-продажу від 10.07.2020 № 1191.
Як стверджує позивач, вищевказані нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 6310138200:12:009:0004, право користування якою відповідачем не оформлено. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 25.07.2025 № НВ-0001499212025 площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:12:009:0004, складає 1,5570 га, сформована земельна ділянка - 11.04.2019. Вищевказана земельна ділянка належить до земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Вид цільового призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об'єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком.
25.07.2025 головним спеціалістом Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради Німець Я.А. у порядку ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України проведено комплекс перевірочних заходів щодо вищезазначеної земельної ділянки по вул. Румянцівській, 9 у м. Харкові. За результатами проведеного обстеження встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310138200:12:009:0004 загальною площею 1,5570 га по вул. Румянцівській, 9 у м. Харкові огороджена, доступ для проведення обстеження не надано. На земельній ділянці розташовані нежитлові будівлі: літ. «А-1», літ. «Б-1», літ. «В-1», літ. «Г-1», літ. «Д-1», право власності на які зареєстровано за ТОВ «ФВК «САД».
Отже, на думку позивача, ТОВ «ФВК «САД» з дати набуття права власності на нерухоме майно - 10.07.2020 по теперішній час використовує земельну ділянку з кадастровим номером 6310138200:12:009:0004 загальною площею 1,5570 га по вул. Румянцівській, 9 у м. Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.
Згідно із листом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 18.07.2025 № 15647/5/20-40-04-07-12 ТОВ «ФВК «САД» у 2020- 2025 роках плату за земельну ділянку з кадастровим номером 6310138200:12:009:0004 загальною площею 1,5570 га по вул. Румянцівській, 9 у м. Харкові не нараховує і не сплачує.
Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що ТОВ «ФВК «САД» у період з 10.07.2020 по 28.02.2022 не сплачувало у встановленому законодавчими актами розмірі плату за користування земельною ділянкою по вул. Румянцівській, 9 у м. Харкові, внаслідок чого зберегло за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати у сумі 1 365 056,24 грн.
17.09.2025 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 21491), у якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач зазначає, що у відповідності до Земельного кодексу України надання земельної ділянки у власність чи користування здійснюється після того, як земельна ділянка сформована відповідно до проекту землеустрою і їй присвоєний кадастровий номер на підставі звернення зацікавленої особи.
Водночас, ТОВ «ФВК «САД» не зверталась до Харківської міської ради про виділення земельної ділянки, яка розташована під житловими будівлями, що знаходяться за адресою: вул. Румянцівська, 9, м. Харків.
Крім того, земельна ділянка з кадастровим номером 6310138200:12:009:0004 була сформована 11 квітня 2019 року, а придбання відповідачем об'єктів нерухомості відбулось 10 липня 2020 року. У зв'язку з чим вбачається, що формування земельної ділянки повинно було здійснюватися за заявою попереднього власника об'єкта нерухомості, з яким у відповідності до приписів Закону України «Про оренду землі» та Земельного кодексу також повинен був укладений договір оренди земельної ділянки.
Відповідач вказує, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. Однак, відповідачем не було надано жодного доказу, який би підтверджував існування зареєстрованого договору оренди земельної ділянки, який було б укладено між попереднім власником будівель, що розташовані по вул. Румянцівській, 9 у м. Харкові, та Харківською міською радою.
Підсумовуючи, відповідач зазначає, що за Законом України «Про оренду землі» визначено, що нарахування та сплата орендної плати відбувається виключно на підставі договору оренди земельної ділянки, який було укладено між власником земельної ділянки та землекористувачем. Однак, між ТОВ «ФВК «САД» та Харківською міською радою не було укладено жодного договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:12:009:0004, що спростовує твердження позивача, що відповідач є землекористувачем даної земельної ділянки, а отже не доведено застосування положень ст. 1212 та ст. 1214 Цивільного кодексу України, а саме права на відшкодування зроблених позивачем необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
24.09.2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 22091). Позивач просить задовольнити позов в повному обсязі.
Позивач зазначає, що принцип платного використання землі передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
У відповіді на відзив зазначено, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України. Із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Тобто, нормами чинного законодавства саме на власника нерухомого майна покладено обов'язок сплати коштів за користування земельною ділянкою комунальної форми власності, на якій воно розміщене.
Законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками. Оскільки, відповідач не є власником та постійним землекористувачемм земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.
Підсумовуючи, позивач зазначає, що положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об'єкт, стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Відсутність договору оренди не вказує на те, що відповідач не зобов'язаний сплачувати кошти за користування земельною ділянкою, адже у зв'язку із набуттям права власності на нежитлові приміщення (нерухоме майно), що розташоване на земельній ділянці, у нього автоматично виник обов'язок належним чином вносити плату за користування цією земельною ділянкою, враховуючи презумпцію оплатності використання земельних ділянок в України.
Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору між сторонами у даній справі, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з такого.
Згідно зі ст. 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Згідно з ч. 1 ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Відповідно до ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.
Відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України (ст.ст. 1212-1215).
Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідків події.
Отже, у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України.
За змістом ч. 1 ст. 93 ЗК України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (ст. 125 ЗК України). Згідно зі ст. 17 Закону «Про оренду землі», об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, за змістом викладених норм, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є автоматичною підставою для виникнення оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику.
Разом з тим, з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України, не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Зазначені правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, на підставі договору купівлі-продажу від 10.07.2020 № 1191 ТОВ «ФВК «САД» з 10.07.2020 та у спірним період є власником нежитлових будівель: виробничо-складська будівля літ. «А-1» загальною площею 1103,7 кв.м, склад літ. «Б-1» загальною площею 435,4 кв.м, вагова літ. «В-1» загальною площею 116,2 кв.м, виробничо-складська літ. «Г-1» загальною площею 68,0 кв.м, пожежне депо літ. «Д-1» загальною площею 264,3 кв.м. по вул. Румянцівській, 9 у м. Харкові, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 436997018 від 25.07.2025 року.
Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, означені нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці площею 1,5570 га з кадастровим номером 6310138200:12:009:0004. Крім того, означений факт підтверджується актом обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Румянцівська, 9 з кадастровим номером 6310138200:12:009:0004, складеним головним спеціалістом Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради Німець Я.А., у відповідності до якого зазначено, що обстеженням на місцевості встановлено, що земельна ділянка (кадастровий номер 6310138200:12:009:0004) площею 1,5570 га за адресою: м. Харків, вул. Румянцівська, 9 огороджена, доступ для проведення обстеження не надано. На земельній ділянці знаходяться нежитлові будівлі літ. «А-1», літ. «Б-1», літ. «В-1», літ. «Г-1», літ. «Д-1» право власності на які зареєстроване за ТОВ «ФВК «САД» (код ЄДРПОУ: 42614205).
Як вбачається із витягу з ДЗК № НВ-0001499212025 від 25.07.2025 року означена земельна ділянка є сформованою з 11.04.2019 року та має кадастровий номер. Водночас, у відповідності до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 448552945 від 21.10.2025 року, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310138200:12:009:0004 не зареєстровано за будь-якою особою. Водночас, судом встановлено з витягу з ДЗК № НВ-0001499212025 від 25.07.2025 року, а також акту обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Румянцівська, 9 з кадастровим номером 6310138200:12:009:0004, що ця земельна ділянка розташована в межах міста Харкова.
Із уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України. Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді.
Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.
Із 01.01.2013 набув чинності Закон №5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу. Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку. Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами. Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного Кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.
Отже, беручи до уваги наведені положення ЗК України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, Харківська міська рада є власником спірної земельної ділянки, оскільки, ця ділянка розташована в межах населеного пункту - м. Харкова та відсутні в ДРРП на нерухоме майно та їх обтяжень відомостей про зареєстроване приватне або державне право власності, а відсутність державної реєстрації речового права позивача не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї. Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI: "державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється в порядку, встановленому законом", що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону. У цій справі право комунальної власності спірної земельної ділянки підтверджено розташуванням спірної земельної ділянки у межах м. Харкова, чого не заперечували та не спростовували сторони справи.
Згідно із листом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області № 15647/5/20-40-04-07-12 від 18.07.2025 ТОВ «ФВК «САД» у 2020- 2025 роках плату за земельну ділянку з кадастровим номером 6310138200:12:009:0004 загальною площею 1,5570 га по вул. Румянцівській, 9 у м. Харкові не нараховує і не сплачує.
Позивачем представлено до матеріалів справи розрахунки суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території м. Харкова з порушенням вимог законодавства щодо земельної ділянки площею 1,5570 га з кадастровим номером 6310138200:12:009:0004 за наступні роки:
- у 2020 році позивачем нараховано розмір безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за період з 10.07.2020 року по 31.12.2020 року у розмірі 395 843,49 грн;
- у 2021 році позивачем нараховано розмір безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року у розмірі 831 942,27 грн;
- у 2022 році позивачем нараховано розмір безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за період з 01.01.2022 року по 28.02.2022 року у розмірі 137 270,48 грн.
Кваліфікація спірних правовідносин як зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст.ст.1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати. Згідно ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У відповідності до ст.1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідача виник обов'язок сплатити позивачу грошові кошти за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310138200:12:009:0004, яка складає 1,5570 га по вул. Румянцівській, 9 у м. Харкові, на якій розташовані об'єкти нерухомості, що належать відповідачу, за період з 10.07.2020 по 28.02.2022 у розмірі 1 365 056,24 грн. Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.
Відносно посилання відповідача на відсутність в нього обов'язку сплати коштів у вигляді орендної плати, суд зазначає наступне.
Збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття останнім права власності на нежитлові будівлі по вул. Румянцівській, 9 у м. Харкові. Це є проявом правової природи нерухомого майна.
Набуті відповідачем будівлі будучи згідно ст.181 ЦК України нерухомим майном (об'єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є органічно і нерозривно пов'язаною з цією земельною ділянкою. Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель узгоджується з правовим висновком, висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18). Тому оформлення відповідачем права власності на будівлі автоматично призвело до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці будівлі.
Відсутність укладеного в період з 10.07.2020 по 28.02.2022 договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.
Отже, незалежно від відсутності укладеного договору оренди земельної ділянки, саме факт набуття відповідачем права власності на розташовані на ній будівлі створив для нього обов'язок здійснювати плату за користування відповідною земельною ділянкою, оскільки використання чужої землі без компенсації суперечить принципу справедливості та положенням статей 206 Земельного кодексу України і 1212 Цивільного кодексу України.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФРУКТОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "САД" (61121, місто Харків, вулиця Владислава Зубенко, будинок 31, корпус А; код ЄДРПОУ: 42614205) на користь Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7; код ЄДРПОУ: 04059243; платіжні реквізити: отримувач - ГУК Харків обл/МТГ Харків, код отримувача: 37874947, рахунок (IBAN) - UA698999980314090611000020649, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету - 24062200) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 1 365 056,24 грн за використання земельної ділянки по вул. Румянцівській, 9 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138200:12:009:0004 за період з 10.07.2020 по 28.02.2022 року.
3. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ФРУКТОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ "САД" (61121, місто Харків, вулиця Владислава Зубенко, будинок 31, корпус А; код ЄДРПОУ: 42614205) на користь Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 7; код ЄДРПОУ: 04059243; платіжні реквізити: р/р UA518201720344240012000032986, банк: ДКСУ м. Київ, МФО 820172, отримувач - Харківська міська рада, код отримувача (ЄДРПОУ) - 04059243) судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 20 475,84 грн.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256,257 ГПК України.
У зв'язку із відпусткою судді повний текст рішення складено і підписано 03.11.2025 року.
Суддя Н.А. Новікова