30 жовтня 2025 року м. Київ
Справа № 361/5327/24
Апеляційне провадження №22-ц/824/14128/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Липченко О.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Петришин Н.М. 15 травня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району про позбавлення батьківських прав,
У травні 2024 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що з 2009 року сторони проживали однією сім'єю без укладення шлюбу. Під час спільного життя у них народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За час проживання однією сім'єю відповідач мало цікавилася життям дітей, часто зникала на декілька місяців, потім поверталася, вела неналежний спосіб життя. Діти проживають з позивачем та знаходяться на його утриманні. Відповідач ОСОБА_2 не піклується про дітей, не проявляє зацікавленості щодо їхньої долі, не цікавиться успіхами та здоров'ям дітей, не піклується про їх духовний та фізичний розвиток, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на фізичний розвиток як складової виховання, взагалі не спілкується з дітьми протягом тривалого часу.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району про позбавлення батьківських прав - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що у даному випадку судом не встановлено виключних обставин, які свідчили б про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Не погодився із вищезазначеним судовим рішенням позивач, його представником подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права за неповного з'ясування обставин справи. Представник вказує на те, що суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не зробив належних висновків стосовно того, що батько дітей одноособово займається їх вихованням та благополуччям, мати взагалі не цікавиться освітою та забезпеченням дітей, чим порушує ст. 150 СК України. Із жодних характеристик, які наявні в матеріалах справи відповідач не фігурує.
Судом першої інстанції не надано належної оцінки листу Броварського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області №26220-2025 від 10 лютого 2025 року, відповідно до якого ОСОБА_2 неодноразово притягалась до адміністративної відповідальності за адміністративні правопорушення, зокрема, завідомо неправдивий виклик спеціальних служб, розпивання алкогольних напоїв в громадських місцях, куріння тютюнових виробів у заборонених місцях. Суд першої інстанції також не врахував вказану інформацію надаючи характеристику матері дітей та проігнорував, що саме притягнення до відповідальності відповідача за вказані правопорушення не дають змогу довіряти їй дітей, коли в неї затяжні епізоди зловживання алкоголем і часті зриви, які можуть вплинути на життя і здоров'я малолітніх дітей.
Суд першої інстанції також не повно з'ясував обставини і щодо місця проживання матері дитини та відповідних належних умов їх перебування, коли вони зустрічаються з нею.
Крім того, судом першої інстанції не досліджено і той факт, що відповідач спочатку відмовляється від своїх дітей шляхом підписання нотаріальної заяви про згоду на позбавлення її батьківських прав у присутності нотаріуса, а потім заявляє про те, що їх любить і хоче про них дбати.
Представник позивача звертає увагу на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання дітей, негативно впливає на розвиток дітей та їх стан здоров'я, невизначене місце проживання є неприпустимим для безпечного проживання дітей.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись в порядку визначеному процесуальним законом, а саме засобами поштового зв'язку.
Згідно з ч.ч.2, 4,5,6 ст. 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
В порядку визначеному п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Судові повідомлення направлені на поштові адреси позивача і відповідача повернуті поштовим відділення з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою», що виходячи з наведених норм процесуального закону вважається врученням судового повідомлення.
Орган опіки та піклування виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району, за даними поштового відділення, отримав судове повідомлення 17 жовтня 2025 року, тобто завчасно. Причини неявки представника суду не повідомили.
Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2024 року у справі № 752/8103/13-ц вказав на те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічний висновок був наведений і в постанові Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 520/5386/15-ц.
Тому, враховуючи положення ст. ст. 371,372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність учасників справі, на підставі матеріалів справи.
В порядку ч.ч. 4,5 ст. 269 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з такого.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_3 , батьком якої є ОСОБА_1 , а матір'ю - ОСОБА_2 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 16 січня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області. /а.с.9/
ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_4 , батьком якого є ОСОБА_1 , а матір'ю - ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 13 серпня 2016 року Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області. /а.с.7/
Згідно з Характеристикою учениці Броварського ліцею №7 ОСОБА_3 , ОСОБА_3 має хороший фізичний та розумовий розвиток, вміє аналізувати предмети, узагальнювати, висловлювати власну думку, домашні завдання завжди виконує на належному рівні. Зовнішній вигляд завжди охайний, всіх необхідним шкільним приладдям забезпечена. Вихованням дитини займається тато ОСОБА_1 , який постійно підтримує зв'язок з класним керівником і цікавиться навчанням. /а.с.10/
Відповідно до Характеристики учня 2-Д класу Броварського ліцею №7
ОСОБА_4 , ОСОБА_4 має середній рівень сприйняття учбового матеріалу, працює повільно та відволікається, не завжди виконує завдання до кінця. Фізичний розвиток дитини відповідає віковим нормам. Учень стриманий, скромний, врівноважений, добрий та вихований. Вихованням ОСОБА_4 займається тато ОСОБА_1 , який забезпечує сина всім необхідним шкільним приладдям. ОСОБА_1 завжди на зв'язку, цікавиться досягненнями дитини, створює позитивне середовище для його навчання. /а.с.8/
В заяві від 03 червня 2024 року, ОСОБА_2 вказала, що добровільно надає згоду на позбавлення її батьківських прав відносно її дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В заяві вказано, що ОСОБА_2 відомо про звернення ОСОБА_8 до суду з позовом до неї про позбавлення батьківських прав. Вказана заява посвідчена приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Авраменко Н.А. /а.с.44/
За змістом Висновку, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Броварської міської ради Броварського району Київської області від 06 серпня 2024 року № 840, 18 червня 2024 року спеціалістами Служби здійснено обстеження умов проживання ОСОБА_1 та малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , про що складено акт № 368. Під час обстеження встановлено, що родина проживає в приватному будинку загальною площею 80,0 кв.м., який складається з трьох житлових кімнат. У будинку наявне водо- та електропостачання, газопостачання відсутнє, також наявні туалетна кімната та кімната з душовою кабіною. ОСОБА_1 разом з дітьми проживають у кімнаті площею близько 12,0 кв.м., у якій наявне двоярусне ліжко, окреме ліжко для батька, холодильник, кухонний стіл, тумбочка, комод, шафа з полицями. На ліжках відсутня постільна білизна. Діти забезпечені сезонним одягом, взуттям, шкільним приладдям та продуктами харчування. Помешкання потребує проведення ремонту та прибирання. У коридорі та веранді відсутня підлога. Для проживання та виховання дітей не створені належні умови.
Крім того, згідно з вищевказаним висновком, 09 липня 2024 року спеціалістом служби у справах дітей та сім'ї Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області здійснено обстеження умов проживання відповідача ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , про що складено відповідний акт №186. Під час обстеження встановлено, що ОСОБА_2 проживає в приватному будинку, який складається з трьох житлових кімнат, кухні та веранди та належить її цивільному чоловіку - ОСОБА_9 . У будинку наявне електро-, газо-, водопостачання та водовідведення. Будинок мебльований, помешкання потребує косметичного ремонту. Для дітей наявна кімната зі спальним місцем, зона для ігрової діяльності. Дитячі речі в будинку відсутні. Відповідач ОСОБА_2 наразі заперечує щодо позбавлення її батьківських прав відносно дітей, зазначає, що любить їх, спілкується з ними щодня або через день по телефону, іноді діти гостюють у неї. Зі слів матері, вона дає їм кошти, іноді поповнює мобільний рахунок та купує одяг. Щодо нотаріально посвідченої заяви про те, що остання не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зазначила, що написала її на прохання батька дітей. Повідомила, що має бажання піклуватися про дітей, а також, що у разі необхідності та за бажанням дітей може забрати їх на проживання до себе. Крім того, відповідач зазначила, що діти приїжджають до неї раз чи двічі на місяць, іноді гостюють протягом тижня.
У Висновку вказано, що 24 червня 2024 року спеціалістом Служби проведено бесіду з малолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . ОСОБА_3 підтвердила, що два тижні тому разом з братом тиждень гостювали у матері, проводили час разом та спілкувалися. Мама їм купила футболки, шорти та кеди. Також дівчинка зазначила, що спілкується з матір'ю по телефону, інколи їздить до неї на вихідні. Зазначила, що сумує за нею та хоче, щоб вони всі проживали разом. ОСОБА_4 у спілкуванні зі спеціалістом не згадував про матір, тому з метою уникнення психологічного травмування дитини питання про неї малолітньому не ставилися.
Орган опіки та піклування, враховуючи, що матір спілкується та бачиться з дітьми, виявляє бажання брати участь у їх вихованні, дійшов висновку про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до малолітніх дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . /а.с.24-31/
В листі Броварського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області № 26220-2025 від 10 лютого 2025 року, вказується, що ОСОБА_2 притягувалася до адміністративної відповідальності 09 січня 2024 року, 08 квітня 2024 року, 16 жовтня 2024 року за адміністративні правопорушення, передбачені ст. 183 КУпАП (завідомо неправдивий виклик спеціальних служб); 16 жовтня 2024 року - за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 178 КУпАП (розпивання пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв у заборонених законом місцях або поява у громадських місцях у п'яному вигляді), а також за ч. 1 ст. 175-1 КУпАП (куріння тютюнових виробів у заборонених місцях). /а.с.70/
В силу ч.3 ст.51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами 1,2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч.2 ст.15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
В порядку ч.ч. 4-6 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зав'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Верховний Суд з урахуванням практики ЄСПЛ неодноразово вказував на те, що тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц , у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, у постанові від 12 травня 2021 року у справі № 689/551/20-ц.
Верховний Суд у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі №947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі №726/433/23 наголошував, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
У постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 725/4424/18 Верховний Суд також вказав на те, що правовий аналіз п.2 ч.1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.
У постанові від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18 Верховний Суд наголосив, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.
У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 зазначено, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».
У постанові від 07 червня 2024 року у справі № 740/3478/23 Верховний Суд вказав на те, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У постанові від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21 Верховний Суд зазначив, що необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання одного з батьків до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Аналогічний висновок наведений і в постанові Верховного Суду від 10 грудня 2024 року у справі № 686/2794/24.
А отже судова практика у цій категорії справ є усталеною.
За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
З наведених обставин справи вбачається, що сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом з батьком, який вказує на те, що лише ним здійснюється виховання дітей, а матір'ю не здійснюється належне виховання та утримання дітей, вона фактично самоусунулась від їх виконання. Проте, та обставина, що на час розгляду справи вихованням та розвитком займається батько, не свідчить про те, що мати дитини не бажає брати участь в утриманні та вихованні дітей, тобто свідомо та умисно нехтує своїми батьківськими обов'язками.
У висновку органу опіки та піклування також відображено повну інформацію стосовно умов проживання дітей з батьком, а також умови проживання матері. Органом опіки встановлено, що наразі діти спілкуються з матір'ю, відвідують її, іноді залишаються гостювати у неї.
Наданий органом опіки та піклування висновок у цій справі ґрунтується на повному і всебічному з'ясуванні всіх обставин що стосується дітей, батьками яких є сторони у справі. Органом опіки та піклування не встановлено жодних відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме ухилення відповідача від виконання обов'язків із виховання дітей та її винну поведінку. Внаслідок цього орган опіки та піклування вважав недоцільним позбавити батьківських прав відповідача по відношенню до її малолітніх дітей.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду, та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку.
Суд першої інстанції прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування та вважав аргументи позивача щодо свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків необґрунтованими та вказав, що сам факт окремого проживання матері від дітей, які проживають з батьком, не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав. Даний висновок суду першої інстанції апеляційний суд вважає таким, що в повній мірі відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
В доводах апеляційної скарги сторона позивача вказує на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою обставини неодноразового притягнення відповідача до адміністративної відповідальності. Разом з тим з мотивувальної частини рішення вбачається, що судом першої інстанції надана оцінка цим обставинам. Зокрема, суд першої інстанції вказав на те, що відповідач не притягувалася до відповідальності за ухилення від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей. Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду, оскільки само по собі притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення не пов'язані з вихованням дітей не можуть бути підставами для позбавлення батьківських прав.
Також сторона позивача в апеляційній скарзі наголошує на тому, що відповідачем була здійснена заява про добровільну згоду щодо позбавлення її батьківських прав.
Суд першої інстанції також надав оцінку такій заяві відповідача, вказавши, що така відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дітей. Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22. Тому апеляційний суд вважає вказаний висновок також законним і обґрунтованим, а відповідні доводи апеляційної скарги безпідставними.
Враховуючи вищенаведене апеляційний суд приходить до висновку, що позбавлення батьківських прав за встановлених судом обставин не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті прецедентної практики Європейського суду з прав людини. Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.
З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки матері дітей, апеляційний суд зауважує, що відсутні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав.
Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов'язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.
На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції вірно встановив відсутність подання позивачем належних, допустимих і достатніх доказів, ухилення відповідачем від виховання своїх дітей, її винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов'язками. У зв'язку з цим апеляційний суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, суд першої інстанції достатньо повно та всебічно з'ясував обставини справи, врахував положення чинного законодавства та правові висновки наведені Верховним Судом у постановах, що є релевантними до спірних правовідносин, у зв'язку з чим дав належну правову оцінку спірним правовідносинам, що дає підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, підстави для компенсації позивачеві понесених на стадії апеляційного перегляду справи судових витрат - відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: О.В. Желепа
Н.В. Поліщук