вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 759/4611/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/16136/2025Головуючий у суді першої інстанції - Горбенко Н.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
30 жовтня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
секретар Цалко Д.М.,
за участю:
відповідачки ОСОБА_1 ,
представника відповідачки Коваленка Р.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Бондарем Антоном Вікторовичем, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, про усунення від права на спадкування за законом,
У березні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Святошинського районного суду міста Києва із позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, у якій просила усунути ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина на 4/15 частин квартири АДРЕСА_1 .
19.03.2019 року Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/15 частину вказаної квартири дочці спадкоємця ОСОБА_2 , на 2/15 частини квартири - дочці ОСОБА_6 , на 1/15 частини квартири - дружині ОСОБА_7 .
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла мати ОСОБА_5 - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на належну їй частину квартири АДРЕСА_1 . Державним нотаріус повідомлено, що спадкоємцями майна померлої ОСОБА_4 є ОСОБА_2 - онука померлої, та ОСОБА_3 - дочка померлої.
Разом з тим, на думку позивачки, відповідачка підлягає усуненню від права на спадкування, оскільки участі в матеріальному забезпеченні матері за її життя не брала, не спілкувалася з нею, не приймала участі у догляді за нею, лікуванні, не відвідувала матір, не утримувала її взагалі.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14.07.2025 у задоволенні позову відмовлено (а.с. 178-180).
Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 29.08.2025 заяву представника відповідача - адвоката Коваленка Р.О. про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5800,00 грн. (а.с. 202-204).
В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недостовірність обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов залишити без розгляду.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що позивачка не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо розгляду справи за її відсутності, оскільки суд повинен був залишити її позовну заяву без розгляду, зважаючи на те, що позивачка не була присутньою на судовому засіданні, або суд мав б відкласти розгляд справи на іншу дату, з огляду на першу неявка позивачки у судове засідання та подане представником позивачки клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 209-213).
Відповідачка та її представник у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.
Представник позивачки повторно не з'явився у судове засідання, двічі подавав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Третя особа у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини своєї неявки суд не сповістила.
Разом з тим, враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення відповідачки та її представника, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 26.08.2018 року відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 13874.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належне йому на праві власності нерухоме майно - 4/15 частини квартири АДРЕСА_1 .
Співвласником квартири АДРЕСА_1 є мати ОСОБА_5 - ОСОБА_4 .
19 березня 2019 року Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/15 частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (дочка), на 2/15 частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_6 (дочка), на 1/15 частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7 (дружина).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 19.11.2024 року Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №19129.
Після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 була відкрита спадкова справа №1266/2024.
З матеріалів спадкової справи вбачається, що 04.09.2018 року ОСОБА_4 склала заповіт на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Фещун Н.І., зареєстровано в реєстрі №6-817.
Вказаним заповітом ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_3 все належне їй на час смерті рухоме та нерухоме майно, де б воно не було та з чого воно б не складалося.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19.02.1999 №1249, ОСОБА_4 належала на праві власності 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_4 успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_8 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з свідоцтвом про право власності на житло від 19.02.1999 № 1249 ОСОБА_3 на праві власності 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_4 до державного нотаріуса Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Звертаючись до суду з позовом, позивачка, як на підставу для задоволення своїх позовних вимог, посилалася на те, що відповідачка підлягає усуненню від права на спадкування, оскільки участі в матеріальному забезпеченні матері за її життя не брала, не спілкувалася з нею, не приймала участі у догляді за нею, лікуванні, не відвідувала матір, не утримувала її взагалі.
Так, згідно з ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1223 ЦК України передбачено право на спадкування, яке відповідно мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ч. 1 ст. 1261 ЦК України).
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ч. 1 ст. 1262 ЦК України).
Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1266 ЦК України).
Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну (ч. 5 ст. 1266 ЦК України).
Підстави усунення від права на спадкування передбачені ст. 1224 ЦК України, зокрема, відповідно до її другої та п'ятої частин: не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині; за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Відповідно до ч. 6 ст. 1224 ЦК України положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Правову позицію щодо застосування ч. 2 ст. 1224 ЦК України викладено, зокрема у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 202/6309/16-ц (провадження № 61-38718св18), за змістом якої: «виходячи з аналізу цієї норми, спадкоємець, маючи корисливий умисел, вчиняє дії, результатом яких є виникнення права на спадкування або збільшення його частки у спадщині. Незважаючи на те, що частина друга цієї статті прямо не вимагає підтвердження вчинення незаконних дій спадкоємця у судовому порядку, лише судове рішення може бути легітимною підставою для встановлення факту їх умисного вчинення і, як наслідок, - про усунення спадкоємця від права на спадкування. Осіб, які усуваються від права на спадкування, називають «негідними спадкоємцями». У статті визначаються підстави та порядок усунення особи права на спадкування після конкретного спадкодавця, а не про позбавлення права бути спадкоємцем взагалі як частини цивільної правоздатності фізичної особи. Іншими словами, прийняття рішення про усунення особи від права на спадкування стосується лише чітко визначеного випадку спадкового правонаступництва і не позбавляє цю особу претендувати на спадщину після смерті інших спадкодавців».
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 750/2766/21: «Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням, передусім, характеру поведінки відповідача.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).
Крім того, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 березня 2020 року в справі № 133/1625/18, від 19 червня 2019 року в справі № 491/1111/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц.
Правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).
При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.
Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 31 січня 2023 року в справі № 467/350/21».
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, у порушення вищенаведених положень законодавства, ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження перебування померлої ОСОБА_4 у безпорадному стані та підтвердження того, що померла за життя не потребувала матеріальної чи фізичної допомоги за станом свого здоров'я, в тому числі, і від відповідачки, докази звернення ОСОБА_4 до відповідача з проханням про допомогу, догляд та утримання.
Крім того, позивачка не надала переконливих та об'єктивних доказів на підтвердження факту ухилення відповідачки від надання допомоги спадкодавцю, а саме доказів, які б підтверджували її винну поведінку, яка б свідчила, що спадкодавець дійсно потребувала додаткової постійної допомоги саме від відповідачки у зв'язку із безпорадним станом, зверталася за допомогою до відповідачки, а остання відмовила у наданні такої допомоги.
Таким чином, встановивши, що позивачка не довела належними та допустимими доказами одночасного настання всіх передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України обставин, які б давали підстави для застосування такого крайнього заходу як усунення ОСОБА_3 від права на спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_4 , ураховуючи наявність складеного у 2018 році померлою на ім'я відповідачки заповіту, який не було скасовано заповідувачем за життя, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого та правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не мав процесуальних підстав для розгляду справи по суті, та, з урахуванням того, що позивачка була відсутня у судовому засіданні, мав би залишити позов без розгляду або відкласти розгляд справи на іншу дату, з огляду на подане представником позивачки клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
Так, як вбачається з матеріалів справи, у судове засідання, призначене на 14.07.2025, представник позивача не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового слухання, та подав до суду клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку із тим, що його залучено до слідчих дій в рамках кримінального провадження, про що він дізнався зранку перед судовим засіданням.
Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, до клопотання про відкладення судового засідання не долучено жодного доказу, який би підтвердив неможливість представника позивача прибути у судове засідання.
У свою чергу, як передбачено ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Таким чином, встановивши, що представником позивача не доведено поважність причини його неявки, а також те, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про можливість розгляду справи по суті.
При цьому, слід наголосити, що позивач, який ініціював судовий процес, повинен добросовісно користуватися процесуальними правами, бути зацікавленим у вирішенні справи в розумні строки і не порушувати права інших учасників справи, що в даному випадку дотримано не було.
Отже, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.
Натомість, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а відтак не впливають на законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Також слід зазначити, що у зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені апелянтом судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану від її імені та в її інтересах адвокатом Бондарем Антоном Вікторовичем, - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 липня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Дванадцята київська державна нотаріальна контора, про усунення від права на спадкування за законом - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 31 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова