Справа № 711/7539/25
Номер провадження 1-кп/711/518/25
09 жовтня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
потерпілого - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Придніпровського районного суду м. Черкаси кримінальне провадження № 12025250310001564 від 02.05.2025 щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Матусів Звенигородського району Черкаської області, громадянина України, українця, пенсіонера, неодруженого, адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,
ОСОБА_6 , 02.03.2025, близько 12:00 години, перебуваючи на сходинковому майданчику третього поверху біля вхідних дверей до квартири АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та можливість настання суспільно-небезпечних наслідків, діючи з умислом, направленим на нанесення тілесних ушкоджень, умисно штовхнув потерпілу долонями обох рук в плечовий та ліктьовий суглоби лівої руки, внаслідок чого ОСОБА_5 втратила рівновагу та впала на підлогу. Після цього, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу на спричинення тілесних ушкоджень потерпілій, ОСОБА_6 , тримаючи в руках відрізок пластикової труби, наніс останній не менше чотирьох ударів в ділянку тулуба зліва, попереку та нижніх кінцівок.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 02-01/497 від 09.07.2025 потерпіла ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження у вигляді переломів бокової та передньої стінок лівої гайморової пазухи, зовнішньої стінки лівої очниці, лівої виличної кістки, що відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я, а також крововиливи м'яких тканин обличчя та шиї, грудної клітки, попереку, сідниць та нижніх кінцівок, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
ДіїОСОБА_6 кваліфіковані зач. 1 ст. 122 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Вина ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, підтверджується наступними доказами, що були судом досліджені, оголошені та перевірені на предмет їх достовірності в судовому засіданні.
Допитана під час судового розгляду потерпіла ОСОБА_5 повідомила, що із обвинуваченим наочно знайома, у період 1987-1990 років вони мешкали в одному гуртожитку від консервного заводу по АДРЕСА_1 , однак між собою не спілкувалися. 02.03.2025 вона перебувала вдома. У кімнаті № 40, поверхом вище над її кімнатою, мешкає падчерка Сокура, ОСОБА_7 з дітьми, які часто створюють багато шуму, чим заважають іншим. Того дня також у квартирі над нею було дуже шумно, ніби хтось бігає. ОСОБА_5 вирішила піти туди і перевірити чому так шумно. Вона заздалегідь взяла у коридорі відрізок пластикової водопровідної труби, який залишився після сусідчиного ремонту, щоб нею постукати по стіні квартири ОСОБА_7 і покликати останню у такий спосіб. Дверного дзвінка у ОСОБА_7 немає і для того, щоб її покликати, часто доводиться довго і гучно стукати у двері, інакше сусідка не чує через особливості планування її квартири. Раніше їй уже доводилося стукати в двері до сусідки дерев'яною палицею, а цього разу замість палиці вона взяла трубу. ОСОБА_5 припустила, що так робила не тільки вона, оскільки раніше бачила в ніші біля стіни квартири ОСОБА_7 інші палиці. Потерпіла, тримаючи трубу, піднялася на третій поверх, щоб зробити мешканцям квартири зауваження. Вона постукала трубою в стіну квартири, що виходить в коридор, двері відчинила ОСОБА_7 , якій потерпіла поскаржилася на шум і сказала, щоб діти поводили себе тихіше, на що сусідка відповіла, що діти не створюють шуму і запросила до квартири поглянути, чим вони займаються. ОСОБА_5 зайшла і побачила, що в кімнаті біля вікна сидів ОСОБА_8 , а біля нього два хлопчики і дівчинка. Із сусідкою вона при цьому не сварилася, нікого з присутніх не ображала, нецензурних слів не вживала. Трубу вона увесь час тримала у руках, проте нікому не погрожувала і не розмахувала. ОСОБА_7 повторила, що у них ніхто не шумить, після чого ОСОБА_5 вийшла з квартири у коридор і пройшла кілька метрів, коли почула, що Сокур щось їй говорить услід. Потерпіла обернулася до нього, потім продовжила йти далі, аж раптом почула позаду кроки. Як виявилося, ОСОБА_6 її наздогнав, штовхнув, від чого вона впала на підлогу, потім вихопив у неї з рук трубу, якою став наносити їй удари по лівій частині тіла, від голови і по руках та тулубу. Від кількох ударів вона втратила свідомість, тому загальної кількості ударів та місця їх нанесення вона не знає. Вона опритомніла у той момент, коли почула як ОСОБА_7 кричала до ОСОБА_6 : «Що ти робиш!». Потім сусідка підбігла до ОСОБА_5 , допомогла підвестися і пропонувала допомогти дійти до квартири з третього поверху на другий, але потерпіла відмовилася і пішла донизу сама. Пластикову трубу вона забрала із собою і залишила в коридорі свого поверху. Вдома вона побачила на обличчі кров з носа і синці. Потім вона зателефонувала до поліції і повідомила про своє побиття. В обласну лікарню близько 17 години того дня її відвезли поліцейські, а близько 19 години вона повернулася додому. Увечері до неї зайшла інша сусідка з її блоку, ОСОБА_9 , і побачивши зовнішній вигляд потерпілої, запитала, що трапилось, після чого ОСОБА_5 розповіла, що її побив ОСОБА_6
ОСОБА_6 тілесних ушкоджень вона не наносила, ні з ним, ні з іншими мешканцями будинку конфліктів не мала, до конфлікту із обвинуваченим жодних тілесних ушкоджень у неї не було. Наслідки побиття та погіршення стану здоров'я вона відчуває до цього часу.
Свідок ОСОБА_10 під час допиту розповіла, що ОСОБА_6 знає, він мешкає в сусідньому будинку. Очевидцем конфлікту між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 вона не була, лише бачила його наслідки. Вони з ОСОБА_5 сусіди, мешкають в одному блоці. Точну дату події вона не пам'ятає. Увечері вона повернулася додому і ОСОБА_5 покликала її до себе допомогти сфотографувати наявні у неї синці. Свідок побачила, що ліва частина тіла ОСОБА_5 , стегно, рука являли собою суцільний синець, тіло було дуже побите, синці також були на обличчі. Сусідка їй розповіла, що піднялася на третій поверх у квартиру АДРЕСА_3 зробити зауваження дітям через створюваний ними шум, і батько сусідки ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , її побив за те, що вона прийшла до них скаржитися. Фото синців ОСОБА_10 зробила телефоном ОСОБА_5 . Свідок не змогла пригадати, чи зверталася на той момент потерпіла до поліції. Два з трьох наявних фотознімка ОСОБА_5 зробила саме ОСОБА_10 . Також сусідка скаржилася їй на біль, погане самопочуття. Свідок зазначила, що потерпіла не має звички скаржитися на інших сусідів безпідставно, а діти з третього поверху над ними дійсно досить часто шумлять. Їй є з чим порівнювати, оскільки сама має 3 дітей. З її речей у коридорі нічого не зберігається, пластикова труба належить не їй. Разом з тим, у них на поверсі два коридори, де зберігається багато сусідських речей, але чи була серед них труба вона не звертала уваги.
Допитана свідок ОСОБА_11 повідомила, що ОСОБА_6 доводиться їй вітчимом, але не офіційно. ОСОБА_5 - це її сусідка з другого поверху, сама вона мешкає на третьому поверсі. Того дня сусідка прийшла з палицею, постукала нею до квартири і коли свідок відчинила, поскаржилася їй на шум від дітей. Батько у цей час сидів у кімнаті за шафою, тому від входу до кімнати його не було помітно, а діти сиділи біля вікна. ОСОБА_5 попросилася подивитися на дітей, свідок її пропустила до квартири. Фізичну силу сусідка до неї не застосовувала, не відштовхувала, без дозволу не заходила, проте, на думку свідка, можна було поговорити і в коридорі. ОСОБА_5 посварилася на дітей палицею, сказала, що прийшла їх повиховувати, скаржилася, що вони бігають, шумлять, заважають їй, а вона перенесла інсульт і потребує тиші. ОСОБА_11 перегородила сусідці вхід, тому до кімнати вона не заходила, стояла біля порогу. ОСОБА_6 відповів, що до 10-ї вечора діти можуть спокійно бігати. Потім ОСОБА_5 вийшла, ОСОБА_6 пішов за нею, а ОСОБА_11 залишилася в квартирі, вважаючи, що батько проведе сусідку і зачинить за нею двері. Однак ОСОБА_6 чомусь довго не повертався, тому вона вийшла за ними в коридор на шум і голоси, що звідти долинали, і побачила, що сусідка чи то сидить чи лежить на підлозі, точно вже не пригадає, а батько стоїть неподалік і поправляє свої окуляри. Свідок одразу підійшла до потерпілої, подала руку і допомогла піднятися, а також витерла кров у неї на обличчі. Синців на обличчі сусідки вона у той момент не бачила. Палиця лежала на підлозі біля потерпілої. До свідомості вона сусідку не приводила. На запитання що сталося, ОСОБА_6 відповів, що сусідка зачепила його палицею, обізвала «поганим мєнтом», пошкодила йому окуляри, а він, захищаючись, поставив руками блок і тією ж палицею, що була у неї, вдарив жінку і дав здачі. Після того, як свідок допомогла ОСОБА_5 піднятися і провела її до східців, остання сказала, що викличе поліцію і швидку допомогу. Також потерпіла говорила, що зачепила ОСОБА_6 , а той ударив її, стару людину. Перед тим у них в квартирі ОСОБА_5 назвала дітей «байстрюками» та говорила, якщо вони не слухають матір, то вона сама їх повиховує, показавши при цьому палицю, однак нею не замахувалася. ОСОБА_11 безпосередньо до кімнати її не впустила, заступивши дорогу. У квартирі сварки між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не було, сусідка розповідала, що мала інсульт і шум дітей їй заважає, а батько натомість доводив, що діти можуть безперешкодно бігати по житлу до 10 вечора. Раніше між сусідкою і батьком конфліктів не виникало. Після цих подій батько не просив вибачення у ОСОБА_12 , матеріальну допомогу їй не надавав, миритись не мав бажання, бо вважав, що сусідка першою прийшла і розпочала конфлікт.
Одночасно з тим, свідок оцінила дії ОСОБА_6 як неправильні, оскільки жінок не можна бити; зазначила, що ОСОБА_6 завжди був конфліктним, мав звичку доводити іншим свою правоту, але її матір ніколи не зачіпав. Батько потім їй говорив, що дав здачі, однак свідок вважала, що це не метод вирішення проблеми, і нікого бити не потрібно було.
Обвинувачений ОСОБА_6 , допитаний під час судового розгляду, вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав, неправомірність своїх дій заперечував і пояснив, що у день події був вдома у дочки, ОСОБА_13 . Він сидів у кімнаті за столом, за двоярусним ліжком, бильце якого його заступало, тому від порога кімнати його не було видно. Сусідка ОСОБА_5 зайшла до них у хату і почала кричати: «Що твої байстрюки кричать!». У руках вона тримала палицю, якою замахнулася і пригрозила: «Ось як влуплю по спині, то й позгинаєтеся». Судячи з цього, вона мала намір побити дітей, однак ОСОБА_7 заступила їй дорогу і не впустила до кімнати. Почувши сусідку, ОСОБА_6 втрутився і запропонував їй викликати комісію з ОСББ для замірів шуму, щоб у всьому розібратися. ОСОБА_5 помітила його аж тоді, коли він встав з-за столу. Він також спокійно їй відповів, що це діти і вони можуть бігати до квартирі до АДРЕСА_4 . Після цього сусідка пішла до виходу з квартири, а він услід, щоб провести і зачинити за нею двері. Однак потерпіла вирішила зігнати злість на ньому, обернулася і сказала йому: «Ах ти ж мєнт поганий», замахнулася на нього палкою і нею нанесла йому удар по голові. Проте він раніше займався карате, знав бойові прийоми, тому швидко заблокував її удар руками, по яких і потрапив удар, від чого зачепило його окуляри і на них розлетілося скло. Потім ОСОБА_6 , не вихоплюючи у жінки з рук палицю, нею ж тричі ударив ОСОБА_5 у відповідь, від чого та упала. Він не помітив чи по обличчю, чи інших частинах тіла прийшлись удари. ОСОБА_6 підійшов до потерпілої, щоб допомогти їй піднятися, проте вона, лежачи, намагалася тричі вдарити його тією ж палицею. У відповідь він знову вхопився за палицю, яку сусідка досі тримала у руках, і ще три рази її ударив цією ж палицею. Синців чи подряпин у нього не залишилося, до лікаря щодо тілесних ушкоджень він не звертався, побої не знімав. Причиною нанесення ударів ОСОБА_5 назвав те, що вона замахнулася на нього палицею.
Обвинувачений наполягав, що в його діях наявне перевищення меж необхідної оборони, що є пом'якшуючою обставиною. Він працював слідчим, дільничним, тому розуміє суть поняття «необхідна оборона». Стверджував, що саме потерпіла на нього замахнулась і напала. Разом з тим, ОСОБА_5 не кричала на нього і не ображала. Обвинувачений був переконаний, що коли вона вперше на нього замахнулася палкою, від чого він прикрився руками, йому загрожувала небезпека, у нього могла тріснути голова від удару, вважав, у цьому випадку мав право їй відповідати ударами. Також зазначив, що мав можливість завдати потерпілій ударів ще в квартирі, однак спокійно їй роз'яснював, щоб викликала комісію по замірюванню рівня шуму. Він тричі їй пояснював одне й те саме, і коли йшов за нею в коридорі також намагався донести до неї своє бачення. На запитання навіщо вийшов за ОСОБА_5 в коридор, чому не зачинив двері за нею одразу і не повернувся до квартири, ОСОБА_6 повторив, що пояснював сусідці, що діти не можуть сидіти спокійно, а вона, за наявності претензій, має викликати відповідну комісію, яка розбереться чи занадто багато діти створюють шуму. Також обвинувачений обурювався навіщо потерпіла прийшла до них і палицею стукала у стіну, якщо могла б як інші люди просто постукати у двері, що було б чути в квартирі. Він завжди коли приходить до дочки легенько стукає у двері і ОСОБА_7 чує стукіт. На його переконання, сусідка прийшла з «орудієм преступлієнія», заздалегідь приготувала палицю і мала намір бити нею дітей і лише його присутність у кімнаті запобігла побиттю ОСОБА_7 і дітей. Перед потерпілою він не вибачався, оскільки того дня більше її не бачив, а наступного дня поїхав у село. До ОСОБА_5 додому він не заходив, не цікавився її станом здоров'я, навпаки побоювався жінки через її агресію, матеріальну допомогу на лікування не надавав. Був переконаний, що його дії становили собою лише оборону і якби потерпіла до них не прийшла, то нічого б не сталося.
Відповідно до витягу від 02.05.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості у кримінальному провадженні № 12025250310001564 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, за заявою ОСОБА_5 про отримання тілесних ушкоджень 02.03.2025 під час конфлікту із сусідами, що відбувся за адресою: АДРЕСА_5 .
За висновком комп'ютерної томографії № 1134 головного мозку та кісток лицевого скелету у ОСОБА_5 під час обстеження 02.03.2025 виявлено змішану гідроцефалію, переломи латеральної, передньої стінок лівої гайморової пазухи, латеральної стінки лівої орбіти, виличної кістки ліворуч, лівобічний гемосинусит.
Наданими ОСОБА_5 фотознімками зафіксовано наявність на її обличчі та лівій боковій частині тулуба обширних синців та гематом.
За запитом слідчого від 24.06.2025 отримано 25.06.2025 від УОАЗОР ГУНП в Черкаській області копію аудіозапису повідомлення ОСОБА_5 02.03.2025 на спеціальну лінію « НОМЕР_1 » про нанесення їй тілесних ушкоджень.
Протоколом огляду від 27.06.2025 зафіксовано проведення слідчої дії - огляду оптичного носія інформації, на якому наявний аудіозапис повідомлення ОСОБА_5 02.03.2025 на спеціальну лінію « НОМЕР_1 » про нанесення їй тілесних ушкоджень сусідом.
Постановою від 27.06.2025 оптичний носій інформації з аудіозаписом повідомлення ОСОБА_5 02.03.2025 на спеціальну лінію « НОМЕР_1 » визнано речовим доказом та долучено до матеріалів провадження.
Ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 01.07.2025 з метою подальшого проведення судово-медичної експертизи надано тимчасовий доступ до медичної документації за 02.03.2025 на ім'я ОСОБА_5 .
Відповідно до протоколу з описом вилучених речей і документів 09.07.2025 слідчим у приміщенні КНП « ІНФОРМАЦІЯ_3 » вилучено консультаційні висновки та опис комп'ютерної томографії на ім'я ОСОБА_5 .
Як встановлено оглядом документів, що зафіксований протоколом від 09.07.2025, згідно з консультаційними висновками спеціалістів та описом комп'ютерної томографії у ОСОБА_5 під час обстеження 02.03.2025 виявлено змішану гідроцефалію, переломи латеральної, передньої стінок лівої гайморової пазухи, латеральної стінки лівої орбіти, виличної кістки ліворуч, лівобічний гемосинусит.
Наведені вище консультаційні висновки спеціалістів та опис комп'ютерної томографії від 02.03.2025 постановою від 09.07.2025 визнано речовими доказами та долучено до матеріалів провадження.
02.07.2025 потерпілою ОСОБА_5 відповідним клопотанням слідчому надано для долучення до матеріалів кримінального провадження шматок пластикової труби, якою їй наніс тілесні ушкодження ОСОБА_6 .
Долучений за клопотанням потерпілої шматок пластикової труби сірого кольору довжиною близько 1 м 28.07.2025 оглянуто та виявлено на ньому сліди речовини бурого кольору, і 28.07.2025 відповідною постановою визнано речовим доказом, який згідно з квитанцією № 8869 поміщено до кімнати зберігання речових доказів ІНФОРМАЦІЯ_4 .
04.07.2025 із потерпілою проведений слідчий експеримент, під час якого ОСОБА_5 із використанням манекена розповіла і відтворила механізм нанесення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_6 з використанням відрізка пластикової труби. Було встановлено, що ОСОБА_6 штовхнув потерпілу руками в плечовий та ліктьовий суглоби, від чого вона впала на правий бік, підняв впущену нею пластикову трубу, якою завдав ОСОБА_5 не менше чотирьох ударів в ділянку голови та обличчя та не менше чотирьох ударів по лівому боці тулуба, попереку та нижніх кінцівках.
Постановою від 07.07.2025 слідчим прийнято рішення про відібрання біологічних зразків у потерпілої ОСОБА_5 для проведення експертизи.
Відповідно до протоколу від 07.07.2025 у ОСОБА_5 у приміщенні КУ « ІНФОРМАЦІЯ_5 » відібрано зразки крові.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи зразка крові № 05-1-09/247 від 08.07.2025, кров потерпілої ОСОБА_5 відноситься до групи 0 (І) з ізогемаглютинінами анти-А та анти-В за ізосерологічною системою АВ0.
Висновком судово-медичної експертизи пластикового предмету (труби) № 05-1-08/203 від 21.07.2025 з урахуванням результатів серологічного дослідження речового доказу та групової належності крові особи, що проходить у справі, встановлено, що у виявлених слідах крові людини на пластиковому предметі домішка крові потерпілої ОСОБА_5 не виключається.
За висновком судово-медичної експертизи № 02-01/497 від 16.07.2025 у ОСОБА_5 мали місце тілесні ушкодження у вигляді переломів бокової та передньої стінок лівої гайморової пазухи, зовнішньої стінки лівої очниці, лівої виличної кістки, що відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я, а також крововиливи м'яких тканин обличчя та шиї, грудної клітки, попереку, сідниць та нижніх кінцівок, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Виявлені тілесні ушкодження не характерні для тих ушкоджень, які виникають внаслідок самоушкоджень, падіння з висоти власного зросту, з положення стоячи з наступним ударом об площину або травмуючий об'єкт. Травмуючими механізмами утворення всіх наявних у ОСОБА_5 ушкоджень є ударні дії тупого предмета. Вказані тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, на які вона вказала в протоколі проведення слідчого експерименту від 04.07.2025.
Відповідно до протоколу від 29.07.2025 проведено слідчий експеримент із застосуванням відеофіксації із свідком ОСОБА_11 , яка з використанням манекена відтворила обстановку та обставини події 02.03.2025; зокрема, свідок показала де і в яких положеннях перебували в коридорі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 у момент, коли свідок вийшла в коридор. На обличчі потерпілої свідок бачила кров. Також у ході слідчого експерименту свідок стверджувала, що ОСОБА_6 схильний до агресії.
31.07.2025 проведено слідчий експеримент із застосуванням відеофіксації за участю підозрюваного ОСОБА_6 , який відтворив обстановку та обставини події 02.03.2025. Так, підозрюваний за допомогою манекена відобразив, що ОСОБА_5 у коридорі стояла навпроти нього, замахнулася трубою, яку тримала у руках і нанесла йому один удар в область голови, який прийшовся по окулярах та пошкодив їх. Після цього ОСОБА_6 вхопив руками трубу, яку тримала потерпіла, і не вихоплюючи її, цією ж трубою завдав ОСОБА_5 два удари в область голови, від чого потерпіла впала. Стоячи у напівзігнутому положенні над потерпілою, підозрюваний знову взявся за трубу у руках ОСОБА_5 , якою наніс останній не менше трьох ударів в область голови та тулуба.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 02-01/579 від 11.08.2025 виявлені у ОСОБА_5 тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, на які вказав ОСОБА_6 в протоколі проведення слідчого експерименту від 31.07.2025, заподіяння ушкоджень пластиковою трубою не виключається.
Особа ОСОБА_6 встановлена відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 11.03.1998, із зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
За інформацією КНП « ІНФОРМАЦІЯ_6 » від 03.07.2025 ОСОБА_6 на обліку у лікаря психіатра не перебуває, за медичною допомогою до лікаря нарколога не звертався.
Відповідно до вимог про судимість ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності раніше не притягувався.
Особа потерпілої ОСОБА_5 встановлена відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого 23.05.2001.
Повноваження прокурора у провадженні встановлені відповідно до постанов від 02.05.2025 та від 31.07.2025 про визначення групи прокурорів та про зміну групи прокурорів; слідчого - відповідно до постанови від 02.05.2025 про призначення слідчого, постанови від 20.05.2025 про призначення слідчої групи у кримінальному провадженні та постанови від 24.06.2025 про зміну слідчої групи.
За клопотанням прокурора у судовому засіданні 03.10.2025 з участю потерпілої ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_11 оглянуто речовий доказ - відрізок пластикової труби. Потерпіла зазначила, що це та сама труба, якою ОСОБА_6 наносив їй тілесні ушкодження, тільки того дня на ній було більше слідів крові. Підозрюваний ОСОБА_6 категорично заперечив, що це та сама труба, наполягав, що труба в руках у потерпілої того дня була значно коротшою. Ця труба того ж кольору, але довша, і її розмір не дозволив би ОСОБА_5 замахуватися нею у квартирі, інакше труба зачепила б стелю.
Свідок ОСОБА_11 відзначила, що за кольором і довжиною ця труба схожа на ту, з якою ОСОБА_5 02.03.2025 приходила до неї додому, однак свідку здалося, що труба 02.03.2025 була товстішою. Разом з тим, свідок визнала, що того дня трубу до рук не брала, розміри її не визначала, тому однозначно стверджувати про це не може. Потерпіла, підвівшись із підлоги, забрала трубу із собою, вони з батьком трубу не залишали собі.
Щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно зі ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 6 статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд, зокрема, повинен вирішити такі питання: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини, ст.62 Конституції України і норм КПК України, кожна людина має право на справедливий розгляд справи, ніхто не може бути підданий кримінальному покаранню поки не буде визнаний винним в законному порядку; обвинувачення не може ґрунтуватися на отриманих незаконним шляхом доказах чи припущеннях, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановлюється лише за умови, якщо під час судового розгляду вина підсудного у скоєнні конкретного злочину повністю доведена.
Оцінюючи в сукупності докази, надані стороною обвинувачення у цьому кримінальному провадженні, суд враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення ЄС від 20.09.2012 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України»).
Отже, всі наведені вище докази суд вважає належними, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимими, оскільки вони отримані у встановленому КПК України порядку, та достовірними, тому що фактичні дані, отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим стороною кримінального провадження.
Заподіяння ОСОБА_6 ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, ступінь їх тяжкості, причинний зв'язок між знаряддям, механізмом і локалізацією нанесення ударів та отриманими потерпілою ушкодженнями беззаперечно підтверджується висновками судово-медичних експертиз, що проведені з урахуванням встановлених обставин події за результатами слідчих експериментів за участю потерпілої та підозрюваного. Крім того, висновком судово-медичної експертизи не виключається наявність на знарядді кримінального правопорушення, пластиковій трубі, слідів крові потерпілої ОСОБА_12 . Використання учасниками події саме того відрізку труби, що визнаний речовим доказом, підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_11 , а також безпосереднім оглядом речового доказу в судовому засіданні, під час якого свідок та потерпіла підтвердили відповідність предмета ознакам знаряддя кримінального правопорушення.
На виникнення у потерпілої тілесних ушкоджень саме після конфлікту із ОСОБА_6 вказують показання свідків та потерпілої у провадженні.
Невизнання обвинуваченим ОСОБА_6 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, суд розцінює як обрану обвинуваченим позицію свого захисту від пред'явленого обвинувачення і спробу уникнути передбаченої законом відповідальності за вчинене.
У своїх показаннях обвинувачений ОСОБА_6 не заперечував факту і механізму нанесення потерпілій тілесних ушкоджень, як і загалом виникнення конфлікту між ними. Як показання самого обвинуваченого, так і показання потерпілої ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_11 підтверджують ту обставину, що ОСОБА_6 конфлікту уникнути не намагався, а навпаки, став ініціатором фізичної агресії відносно жінки, до того ж старшої від себе.
Підстав для сумніву у показаннях потерпілої і свідка або недовіри до них суд не вбачає, оскільки вони є такими, що повністю узгоджуються із сукупністю зібраних у кримінальному провадженні доказів, які суд визнає належними, допустимими та достовірними доказами, а їх сукупність - такою, що з достатністю доводить винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Суд у межах повноважень, визначених ч. 3 ст. 26 КПК України, створив усі необхідні умови та вжив усіх можливих заходів для реалізації стороною захисту її процесуальних прав, в тому числі права обстоювати свою правову позицію та надавати докази на її обґрунтування, а також для повного та об'єктивного з'ясування обставин на підставі наданих сторонами доказів.
Згідно зі ст. 23 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У судовому засіданні обвинуваченим не надано суду жодного доказу у частині його заперечень щодо вчинення ним інкримінованого органом досудового розслідування кримінального правопорушення.
Будь-яких істотних порушень КПК України під час досудового слідства, що суттєво вплинули на кваліфікацію дій обвинуваченого та поставили б під сумнів зібрані у справі докази, суд не встановив.
Доводи обвинуваченого щодо наявності в його діях ознак перевищення меж необхідної оборони, що зумовлене заготовленим потерпілою заздалегідь знаряддям вчинення злочину, її намірами заподіяння побоїв свідку ОСОБА_11 та її дітям, а також ініціативою потерпілої у застосуванні до ОСОБА_6 фізичної сили, суд вважає необґрунтованими і відкидає з огляду на таке.
Відповідно до ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про необхідну оборону» № 1 від 26.04.2002, щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини.
Як зазначає Верховний Суд у постанові від 14.12.2021 у справі № 526/2178/20, стан необхідної оборони виключається у разі обопільного застосування помірного фізичного насильства (висловлювання в образливій формі, вимагання грошей, прояви агресії тощо) як з боку потерпілого, так і з боку обвинуваченого під час конфлікту між ними та за відсутності одностороннього посягання (побиття чи нанесення ударів) з боку потерпілого.
За умови заподіяння шкоди потерпілому після відвернення нападу та встановленого судом бажання особи не відвернути напад, а - спричинити шкоду потерпілому, такі дії за своїми ознаками не можуть становити необхідної оборони.
Свідок ОСОБА_11 під час допиту неодноразово зазначала, що ОСОБА_12 жодних ознак словесної чи фізичної агресії не виявляла, насильно або без дозволу до її квартири не заходила, фізичну силу ні до кого не застосувала, наявною у руках трубою не погрожувала та не замахувалася, не заходила безпосередньо до кімнати, де перебували ОСОБА_6 та діти.
Вказаною обставиною спростовуються доводи обвинуваченого про наявність загрози нападу чи заподіяння тілесних ушкоджень з боку потерпілої. Крім того, його позиція про завчасне приготування ОСОБА_5 труби як знаряддя нападу суперечить як показанням потерпілої, так і наведеним вище показанням свідка ОСОБА_11 .
Зважаючи на те, що ОСОБА_11 пов'язана сімейними відносинами з обвинуваченим ОСОБА_6 і є його падчеркою, що могло б спонукати її надавати показання саме на користь останнього, суд вважає її показання об'єктивними, достовірними та такими, що відповідають дійсним обставинам справи.
Як встановлено з показань потерпілої та свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , ОСОБА_5 не мала раніше конфліктів з мешканцями будинку, в тому числі з ОСОБА_11 , а також безпосередньо із ОСОБА_6 , що вказує на відсутність у неї підстав обмовляти будь-яким чином обвинуваченого. І свідок ОСОБА_11 , і сама потерпіла зазначали, що до конфлікту із ОСОБА_6 ОСОБА_5 не мала видимих синців чи тілесних ушкоджень.
Фізичні дані учасників конфлікту - вік обвинуваченого (71 рік) та потерпілої (72 роки), їхня стать, стан здоров'я, а саме наявність у потерпілої серцево-судинних хвороб, колишня робота ОСОБА_6 в правоохоронних органах, навички і обізнаність обвинуваченого з прийомами боротьби і самооборони свідчать про перевагу в силі на користь обвинуваченого. Окрім показань ОСОБА_6 жодними іншими доказами не підтверджено напад на нього ОСОБА_5 або її наміри застосувати до нього чи його родичів фізичну силу. Крім того, ОСОБА_6 мав реальну і об'єктивну можливість уникнути будь-якого, словесного чи фізичного, конфлікту із потерпілою, залишившись у квартирі і одразу зачинивши двері за відвідувачкою, а натомість пішов за нею у коридор, де продовжував суперечку.
Незважаючи на те, що обвинувачений вважав себе жертвою нападу, суд звертає увагу, що тілесні ушкодження після конфлікту спричинені виключно потерпілій ОСОБА_5 , тоді як ОСОБА_6 не мав і не має жодних ознак фізичного впливу чи застосування до нього фізичної сили (синців, подряпин, забоїв, пошкодження шкірного покриву і т. п.).
З огляду на викладене, суд не вбачає в діях чи поведінці потерпілої - старшої за віком за ОСОБА_6 жінки, яка беззаперечно поступається йому у фізичній силі, ознак будь-якої небезпеки для обвинуваченого, що реально загрожувала б ОСОБА_6 та змусила його вжити засобів для захисту у вигляді нанесення ударів пластиковою трубою.
Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, дослідженими в судовому засіданні, в їхній сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, суд дійшов висновку про те, що винуватість ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення, а саме - умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 цього Кодексу, але такого, що спричинило тривалий розлад здоров'я, знайшла своє повне підтвердження в судовому засіданні, а його дії суд кваліфікує за ч. 1 ст. 122 КК України.
Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості у суспільстві.
За змістом статей 50, 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину. Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, оптимальним орієнтиром якої є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, відомості про особу обвинуваченого, його похилий вік, те, що раніше до кримінальної відповідальності він не притягувався, має постійне місце проживання та реєстрації, на обліку у лікарів психіатра чи нарколога не перебуває, не має на утриманні неповнолітніх дітей чи інших осіб, є пенсіонером за віком, не працює, вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав.
Обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_6 , судом не встановлено.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_6 , відповідно до положень ст. 67 КК України, не встановлено.
Разом з тим, відповідно до приписів ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» № 3721-XII від 16 грудня 1993 року, громадянами похилого віку визнаються особи, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також особи, яким до досягнення зазначеного пенсійного віку залишилося не більш як півтора року.
Проте, як вбачається з обвинувального акту, така обтяжуюча покарання обставина як вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку обвинуваченому не висувалася, незважаючи на встановлений вік потерпілої.
Таким чином, суд не може самостійно виходити за межі пред'явленого обвинувачення в частині можливого погіршення становища обвинуваченого. Отже, дотримуючись позиції державного обвинувачення, суд не встановив передбачених ст. 67 КК України обставин, що обтяжують покарання, оскільки така обтяжуюча обставина як вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку перебуває поза межами висунутого обвинувачення.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 (справа
№ 214/4920/16-к, провадження № 51-2920 км 18).
Санкцією частини 1 статті 122 КК України передбачені покарання у виді виправних робіт, обмеження волі або позбавлення волі.
Разом з тим, відповідно до ст. 57 КК України виправні роботи відбуваються за місцем роботи засудженого, а обмеження волі, як вказано у ст. 61 КК України, не застосовується до осіб, що досягли пенсійного віку,
На підставі викладеного, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи вимоги ст.65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєне кримінальне правопорушення призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а також враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, особу обвинуваченого, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, поведінку обвинуваченого після вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, який не усвідомив свою провину, не зробив належних висновків та не піддав критичній оцінці свої дії, суд вважає за необхідне відповідно до вимог ст. 50 КК України призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ч. 1 ст. 122 КК України, яке буде достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Підстав для застосування ст. 69 КК України чи приписів ст.69-1 КК України до обвинуваченого суд не вбачає у зв'язку з відсутністю передумов, за яких ці правові норми можуть бути застосовані.
Разом з тим, виходячи з принципу гуманізму, суд вважає, що за вказаних вище обставин призначення ОСОБА_6 навіть мінімального покарання у виді позбавлення волі в межах санкції вказаної норми було б явно несправедливим.
Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З урахуванням викладених вище обставин справи, враховуючи відомості про особу обвинуваченого, його похилий вік, те, що він притягується до кримінальної відповідальності вперше, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, шляхом звільнення від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України, а також вважає необхідним покласти на обвинуваченого ОСОБА_6 обов'язки відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Призначення ОСОБА_6 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.
Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією суду та здійснюється на підставі внутрішнього переконання судді і оцінки особистості обвинуваченого з метою досягнення саме мети, визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості і запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Оскільки до обвинуваченого запобіжний захід не застосовувався, суд не вбачає підстав для обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.
Інші заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування не застосовувалися.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Долю речових доказів суд вирішує відповідно до положень ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 373, 374, 375, 376, 381-382 КПК України, суд
Визнати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили - не обирати.
Речові докази у справі:
- оптичний носій інформації з аудіозаписом повідомлення, зареєстрованого в ІПНП 02.03.2025 за № 15902; копії опису до комп'ютерної томографії головного мозку і черепа від 02.03.2025, консультаційного висновку спеціаліста, консультаційного висновку спеціаліста на ім'я ОСОБА_5 , - залишити при матеріалах кримінального провадження;
- пластикова труба, яку поміщено до сейф-пакету № QHY0008290 та № QHY0008291 та передано до кімнати зберігання речових доказів ІНФОРМАЦІЯ_4 - знищити.
Вирок може бути оскаржений до Черкаського апеляційного суду через Придніпровський районний суд м. Черкаси протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання копії вироку.
Вирок набирає законної сили після спливу строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст.395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1