Справа № 711/7088/25
Номер провадження 1-кп/711/503/25
10 жовтня 2025 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
потерпілого - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Придніпровського районного суду м. Черкаси кримінальне провадження № 12025255330000071 від 15.01.2025, стосовно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Санкт-Петербург Російської Федерації, українця, громадянина України, не працевлаштованого, реєстрації місця проживання не має, фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 25.07.2024 за ч. 4 ст. 186 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік 6 місяців,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України,
ОСОБА_5 , засуджений вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 25.07.2024 за ч. 4 ст. 186 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік 6 місяців, у невстановлений в ході досудового розслідування час та місці, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання їх наслідків, в мережі Інтернет на платформі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » виклав оголошення від свого імені про продаж абонементу мережі «СпортЛайф», виданого на ім'я ОСОБА_7 , вказавши в оголошенні свій номер мобільного телефону НОМЕР_1 .
На його оголошення 11.01.2025 відгукнулася ОСОБА_4 , написавши на платформі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » повідомлення з пропозицією про зустріч для придбання абонементу. У свою чергу, ОСОБА_5 , 12.01.2025, при зустрічі, ввівши її в оману щодо своїх дійсних намірів, під приводом продажу та переоформлення абонементу, після оформлення всіх необхідних для цього документів у приміщенні спортивного клубу « ІНФОРМАЦІЯ_3 », переконав останню перерахувати грошові кошти в сумі 13 000 грн на його банківську картку АТ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » № НОМЕР_2 , відкриту на ім'я ОСОБА_5 , що потерпіла і зробила 12.01.2025 о 15:05 годині, перебуваючи у приміщенні спортивного клубу « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за адресою: АДРЕСА_2 , у присутності ОСОБА_5 , який одразу перевірив надходження коштів.
Отримавши вказані грошові кошти, ОСОБА_5 13.01.2025 від переоформлення абонементу відмовився, вартість послуги переоформлення не оплатив, хоча це було обов'язковою умовою процедури, та перестав виходити на зв'язок, заволодівши таким чином грошовими коштами потерпілої, якими розпорядився на власний розсуд, чим завдав ОСОБА_4 матеріальної шкоди на загальну суму 13 000 грн (тринадцять тисяч гривень).
Дії ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч. 2 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно.
Обвинувачений ОСОБА_5 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, не визнав, показання надавати погодився.
Разом з тим, вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, підтверджується наступними доказами, що були судом досліджені, оголошені та перевірені на предмет їх достовірності в судовому засіданні.
Відповідно до витягу від 15.01.2025 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості у кримінальному провадженні № 12025255330000071 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, за заявою ОСОБА_4 про заволодіння 12.01.2025 її грошовими коштами в сумі 13 000 грн під приводом продажу абонементу спорткомлексу « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».
14.01.2025 відповідно до протоколу про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, ОСОБА_4 повідомила органам поліції, що побачила на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_2 » оголошення про продаж абонемента « ІНФОРМАЦІЯ_3 », написала продавцю ОСОБА_8 , домовилася з ним про зустріч 12.01.2025 в приміщенні спортклубу « ІНФОРМАЦІЯ_3 », де вони спільно написали відповідну заяву, після чого вона перерахувала на картку ОСОБА_5 НОМЕР_3 суму 13 000 грн, з яких 10 000 грн вартість абонементу та 3 000 грн вартість послуги переоформлення, однак 13.01.2025 менеджер « ІНФОРМАЦІЯ_3 » їй повідомила, що продавець скасував переоформлення. Після цього ОСОБА_5 на зв'язок з нею більше не виходив.
Відповідно до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 17.01.2025, свідок ОСОБА_9 у присутності понятих на фото № 3 за характерними рисами обличчя і зачіскою впізнала особу, присутню під час переоформлення абонементу; за доданою до протоколу довідкою на знімку № 3 зображено ОСОБА_5 .
Ухвалою слідчого судді Соснівського районного суду м. Черкаси від 21.05.2025 надано дозвіл на тимчасовий доступ до інформації про власника банківської картки АТ « ІНФОРМАЦІЯ_5 » № НОМЕР_3 та відомості про рух коштів по рахунку.
Протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 17.07.2025 з описом речей і документів вилучено оптичний диск з інформацією АТ « ІНФОРМАЦІЯ_5 » про власника рахунку та рух коштів по рахунку ОСОБА_5 .
Оглядом предмета - оптичного диску з інформацією, відповідно до протоколу від 21.07.2025, встановлено, що за заявою ОСОБА_5 відкрито рахунок на його ім'я в АТ « ІНФОРМАЦІЯ_5 », особа ОСОБА_5 підтверджена реєстраційним номером облікової картки платника податків, паспортом громадянина України. При перегляді інформації щодо руху коштів по рахунку ОСОБА_5 виявлено отримання 12.01.2025 о 15:05 переказу коштів з ІНФОРМАЦІЯ_6 на картку НОМЕР_4 в сумі 13000 грн. Також 12.01.2025 на вказану картку надійшов ще один переказ коштів, іншими 5 операціями переказано кошти з рахунку на інші банківські картки. За 13.01.2025 з картки здійснено 6 переказів та отримано на карту 2 перекази коштів. Оглянуто також інформацію про здійснені з карти розрахунки за період 12-13 січня 2025 року (магазини, таксі). 12.01.2025 вхід на рахунок здійснено з ІР-адреси НОМЕР_5 , яку обслуговує ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_7 », м. Черкаси.
ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_8 » у відповідь на запит слідчого листом від 17.01.2025 за № 17-01/25 надано відеозаписи із камер зовнішнього та внутрішнього спостереження фітнес-клубу « ІНФОРМАЦІЯ_9 » АДРЕСА_2 , за 12.01.2025 за період з 12 по 16 годину.
Як встановлено з протоколу огляду предмета від 29.07.2025, а саме наданого ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_8 » оптичного носія інформації (диску), та під час безпосереднього перегляду відеозаписів з камер спостереження фітнес-клубу « ІНФОРМАЦІЯ_9 », 12.01.2025 до службового приміщення робочих місць менеджерів клубу, в якому з правого боку розміщені у ряд три столи, о 14:56 зайшли молодий чоловік худорлявої статури та молода жінка повної тілобудови зі світлим волоссям, відвідувачі були у верхньому одязі. Остання отримала від менеджера, жінки в одязі світлого кольору, аркуш паперу, який почала заповнювати, після чого передала аркуш чоловікові, що сидів позаду за сусіднім столом, той, у свою чергу, також вносив записи до аркушу. Потім аркуш із записами чоловік повернув білявій жінці та продемонстрував менеджеру (жінці у світлому одязі) екран свого мобільного телефону. Аркуш паперу зрештою отримав менеджер, о 15:04 годині усі троє залишають приміщення. Потім вказані особи вийшли в коридор спортивного клубу, молоді чоловік та білява жінка виходять до рецепції спортклубу, де певний час спілкуються між собою, тримаючи в руках в полі зору один одного свої мобільні телефони. Близько 15:05 години чоловік і жінка разом прямують до виходу зі спортивного клубу.
Вказаний вище оптичний диск з відеозаписами постановою від 29.07.2025 визнано речовим доказом і долучено до матеріалів провадження.
Особа ОСОБА_5 встановлена та підтверджена наявною копією паспорта громадянина України (ID-карткою) на його ім'я.
Відповідно до вимоги УІАП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_5 засуджений 25.07.2024 Соснівським районним судом м. Черкаси за ч. 4 ст. 186, ст. 69 КК України до позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік 6 місяців.
За інформацією КНП « ІНФОРМАЦІЯ_10 » від 22.07.2025 та 23.07.205 ОСОБА_5 не перебуває під наглядом лікаря психіатра, за медичною допомогою до лікаря нарколога не звертався.
Згідно з наданою дільничним офіцером поліції ЧРУП ГУНП в Черкаській області характеристикою, ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності у 2025 році не притягувався.
Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_11 від 30.07.2025 до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту до 27.09.2025 включно.
На наданих слідчому потерпілою ОСОБА_4 під час допиту копіях фотозображень знімків екрану мобільного телефону (скріншотах) зображено картку мережі фітнес-клубів ІНФОРМАЦІЯ_12 № НОМЕР_6 строком дії до 20.11.2025, доступ: Черкаси Митниця, зображення отримане від абонента Ilya.
Перерахування потерпілою ОСОБА_4 коштів у сумі 13 000 грн підтверджується наданою нею копією платіжної квитанції № НРНР-А9ЕС-КР48-19ТВ від 12.01.2025, з відомостями про: відправника - ОСОБА_4 , банк - ІНФОРМАЦІЯ_13 , платіжний інструмент НОМЕР_7 , одержувача - платіжний інструмент 4323347396904010, транзакцію - 13 000 грн, переказ 12.01.2025 о 15:05 годині. Час переказу коштів відповідає часу їх отримання ОСОБА_5 , встановленому за результатами тимчасового доступу до відомостей по його рахунку по карті ..4010.
Крім того, у судовому засіданні 09.10.2025 прокурором надані додаткові докази, попередньо відкриті та вручені стороні захисту, що підтверджено захисником ОСОБА_10 та обвинуваченим ОСОБА_5 , а саме: копії фотозображень знімків екрану мобільного телефону (скріншотів) потерпілої ОСОБА_4 щодо здійснених нею 13.01.2025 дзвінків абоненту «Илья спорт лайф» на номер НОМЕР_1 . З них вбачається, що 13.01.2025 потерпіла о 14:52 здійснила один вихідний дзвінок (outgoing call) вказаному абоненту, після чого також дзвонила абоненту «Марина спортлайф». Інші 5 її дзвінків о 16:31, 16:37, 16:57, 16:41, 18:56 були скасовані абонентом « ОСОБА_11 » ( ІНФОРМАЦІЯ_14 ).
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка у січні проходила стажування на посаду менеджера у фітнес-клубі ІНФОРМАЦІЯ_9 , що розміщений за адресою: АДРЕСА_2 , повідомила, що у неділю, 12.01.2025 до неї звернулися клієнти, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , з приводу переоформлення абонемента ОСОБА_14 на ОСОБА_13 . У таких випадках менеджер направляє відповідну заяву до центрального ІТ-відділу, опрацювання якої відбувається лише у робочі дні, тому вона попередила клієнтів, що процедура переоформлення фактично буде виконана після вихідних. Вказані клієнти в її присутності особисто заповнили заяву на переоформлення, де зазначили відомості про себе, а саме номер телефону, паспорті дані та причину переоформлення. Заява має вигляд друкованого бланка, який клієнти заповнили власноруч. Також ОСОБА_12 назвав їй номер телефону, за яким вона знайшла в системі анкету ОСОБА_5 з його особистими даними. Свідок зробила фото паспортів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 для подальшого їх долучення до заяви і потім направила скан-копію заяви з доданими копіями паспортів корпоративною електронною поштою клубу до центрального ІТ-відділу, паперові копії заяв у клубі не зберігають. Клієнти мали дочекатись погодження переоформлення, після чого менеджер мала подзвонити ОСОБА_14 і повідомити, що послугу можна оплачувати.
Наступного дня, у понеділок пообіді з центрального офісу клубу надійшло підтвердження на виконання переоформлення абонемента, у зв'язку з чим ОСОБА_9 кілька разів телефонувала ОСОБА_5 , однак він не відповідав. Послуга залишалася неоплаченою, ці відомості автоматично відображаються в електронній системі клубу. Увечері того ж дня до клубу прийшла ОСОБА_13 щоб дізнатися, як справи з переоформленням. Свідок знову намагалася з різних номерів додзвонитися до ОСОБА_14 , уже в присутності ОСОБА_13 , однак власник абонемента не відповідав. ОСОБА_13 у цей час також йому писала і дзвонила, проте безрезультатно. ОСОБА_13 повідомила ОСОБА_9 , що оплатила ОСОБА_14 вартість абонемента та його переоформлення, однак суму не називала. Про те, що ОСОБА_13 кошти були сплачені, менеджер також відправила ОСОБА_14 повідомлення. Зрештою, ОСОБА_12 відповів на один із дзвінків менеджера, вона повідомила, що переоформлення погоджене, прийшла ОСОБА_13 і чекає на абонемент, однак ОСОБА_12 сказав, що ніякі кошти йому не надходили, тому робити переоформлення вони не будуть. Свідок переказала їхню розмову ОСОБА_13 , та дуже засмутилася, стверджувала, що все оплатила і навіть показувала квитанції на підтвердження. Менеджер без згоди власника абонемента та оплати послуги переоформлення нічим допомогти не могла і порадила ОСОБА_13 звернутися до поліції.
ОСОБА_9 зазначила, що основною умовою переоформлення абонемента є оплата послуги, без чого вона як менеджер не може передати абонемент іншій особі, система просто не дозволить це зробити. При цьому, ніяких додаткових заяв писати не потрібно, відсутність оплати тягне за собою відсутність переоформлення. Як пояснила свідок, у заяві також було вказано, що послуга переоформлення надається на платній основі вартістю 3 000 грн. Вартість власне абонемента вона не пам'ятає, у її присутності клієнти це не обговорювали. Послуга переоформлення мала бути оплачена з акаунту ОСОБА_14 , а хто фактично платитиме ці кошти клієнти домовляються між собою. Сплатити за послугу можна лише через мобільний додаток « ІНФОРМАЦІЯ_3 » або через термінал безпосередньо у приміщенні клубу готівкою чи за допомогою банківської картки, з будь-якого іншого терміналу або у банківському відділенні оплата неможлива. Фактичним підтвердженням оплати є чек терміналу або банківська квитанція, якщо оплата здійснена через додаток. Сам факт оплати також автоматично відображається в електронній системі фітнес-клубу.
Допитана потерпіла ОСОБА_4 розповіла, що 11.01.2025 побачила на « ІНФОРМАЦІЯ_2 » оголошення про продаж абонемента «СпортЛайф» преміум за 10 000 грн + 3 тисячі вартість переоформлення, із фотографією цього абонемента. Їй сподобалася ціна, тому вона 11.01.2025 о 23:19 годині написала на сайті повідомлення продавцю, підписаному англійськими літерами як ОСОБА_12 . Точні дату і час вона вказує, орієнтуючись на збережені нею скріншоти їхньої переписки і подальшого спілкування. Наступного дня продавець їй відповів, вони домовилися про зустріч у приміщенні клубу « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на АДРЕСА_3 , близько 14:30 години. При зустрічі у клубі вони з ОСОБА_15 домовилися про придбання нею абонементу, звернулися до менеджера ОСОБА_16 , якій надали свої паспортні дані, і заповнили по черзі бланк заяви про переоформлення абонемента. Ілля підписав заяву, тобто надав згоду на переоформлення, оскільки це, за словами менеджера, було найважливішим у цій процедурі. Хвилин 30 вони очікували менеджера, сама процедура тривала близько 20 хвилин. За послугу переоформлення потрібно було сплатити 3 тисячі гривень, менеджер повідомила, що оплата має відбутися з особистого акаунту ОСОБА_14 з мобільного телефону або біля їхньої каси. Це була неділя і їм пояснили, що на вихідних переоформлення зробити не можна, лише у робочі дні. Потім вони з ОСОБА_15 вийшли від менеджера і відразу ж, на місці, у приміщенні спортивного клубу, потерпіла перерахувала йому за допомогою онлайн-банкінгу з карти ІНФОРМАЦІЯ_15 на надані ним реквізити карти кошти в сумі 13 000 грн, 10 тисяч особисто ОСОБА_14 за абонемент і 3 тисячі за його переоформлення. Ілля відразу перевірив надходження коштів у себе в додатку та підтвердив, що гроші отримав. Після цього вони домовилися чекати дзвінка від « ОСОБА_17 » про переоформлення, обговорювали можливість зустрічі наступного дня у разі необхідності, однак про конкретний час зустрічі не домовлялися. ОСОБА_4 вирішила для себе, що мало пройти трохи часу для фактичного переоформлення абонемента, а також потрібно було оплатити вартість цієї послуги, та очікувала, що оплату зробить ОСОБА_12 , оскільки вони з ним про це попередньо домовлялися, і вартість послуги була відразу ним врахована у ціні абонемента. Вона також завантажила на телефон мобільний додаток «СпортЛайф», щоб онлайн відслідковувати момент переоформлення. Наступного дня, не побачивши змін у додатку, вона подзвонила до « ОСОБА_17 », але їй повідомили, що кошти за переоформлення абонемента ще не надійшли. Після цього вона телефонувала ОСОБА_14 , який сказав, що оплатив вартість послуги, однак процедура займає певний час, доки кошти надійдуть на рахунок, тому варто трохи зачекати. Згодом вона знову подзвонила до « ОСОБА_17 », але їй сказали, що оплати досі немає. О 16:29 годині їй передзвонили із спортивного клубу і повідомили, що переоформляти абонемент не будуть, тому що отримали звернення від ОСОБА_14 про відмову від переоформлення. Вона відразу почала дзвонити ОСОБА_14 , близько 5 разів набирала його номер, але він не відповідав. Після цього ОСОБА_4 одразу пішла до «СпортЛайф», звернулася до менеджера ОСОБА_16 , яка в її присутності також неодноразово намагалася з різних телефонів додзвонитися до ОСОБА_14 на три його відомі номери телефону, але він не відповідав. Зрештою їй сказали, що через звернення ОСОБА_14 про відмову у переоформленні клуб не може завершити процедуру та обіцяли зв'язатися з цього приводу з їхнім юридичним відділом, а їй порадили звернутися до поліції. Потерпіла також повідомляла менеджеру, що оплатила ОСОБА_14 кошти, і показувала відповідну квитанцію.
Письмових угод вони з ОСОБА_15 не укладали, про все домовлялися на словах. Після невдалого переоформлення ОСОБА_4 з ОСОБА_5 більше не намагалася поспілкуватися. Наступного дня після всього вона звернулася до поліції із заявою про шахрайські дії щодо неї, також писала до служби підтримки ІНФОРМАЦІЯ_15 і ІНФОРМАЦІЯ_16 з приводу ситуації, що склалася, і повернення коштів, у ІНФОРМАЦІЯ_15 їй порадили звернутися до поліції. У заповненому бланку заяви на переоформлення вартість абонемента не зазначалася.
Відповідаючи на запитання захисника, ОСОБА_4 повідомила, що при написанні заяви про переоформлення вони діяли за вказівками менеджера « ОСОБА_17 », якій надавали свої паспортні дані, а менеджер перевіряла їхні дані в системі, чи є клієнтом клубу ОСОБА_12 і чи не є клієнтом потерпіла, що завадило б переоформленню. Копію паспорта ОСОБА_12 їй не надавав, однак при заповненні заявки вона бачила його прізвище - ОСОБА_18 , такі ж відомості про отримувача були зазначені при переказі нею коштів, через співпадіння прізвища та імені вона була впевнена, що це одна і та ж особа. У той день, коли переоформлення не відбулося, ОСОБА_4 просила менеджера сфотографувати бланк заповненої ними з ОСОБА_15 заяви, однак їй не дозволили. Заява від обох містилася на одному бланку. До поліції потерпіла пішла тому, що не знала іншого варіанта вирішення проблеми, і вважала дії ОСОБА_14 шахрайством, адже сплатила йому кошти за послугу, яку їй так і не було надано. Про необхідність укладення договору у письмовому вигляді їй не було відомо. До угоди з ОСОБА_19 вона перевіряла наявність на інших інтернет-платформах подібного оголошення від нього, проте не знайшла, тому була впевнена у дійсності його намірів. 13.01.2025 в другій половині дня вона безпосередньо в телефонній розмові спілкувалася з ОСОБА_15 і він запевнив її, що все зробив та чекає переоформлення, кошти за яке він вже перерахував, тому все в порядку, потрібно трохи зачекати, щоб кошти фактично надійшли на рахунок клубу. Протягом всього тижня після події ОСОБА_4 ще плекала надію, що питання з переоформленням все-ж якось вирішиться, повторно зверталася до « ОСОБА_17 » чи отримано якусь відповідь від їхнього юридичного відділу, однак їй повідомили, що не можуть нічого вдіяти без згоди ОСОБА_14 . Вона вже була готова ще раз заплатити 3000 грн за переоформлення, однак перешкодою стало відсутність погодження власника абонементу і менеджер клубу не могла їй нічим допомогти. Також вона ще два дні намагалася додзвонитися до ОСОБА_14 з різних номерів, але він не брав телефон. Лише значно пізніше, через півроку, влітку під час кримінального провадження, ОСОБА_12 їй подзвонив, просив забрати заяву з поліції, а за це він поверне їй кошти. За її словами, у телефонній розмові, яку вона для власної безпеки частково записала, ОСОБА_12 вибачався, сказав їй, що не планував так робити і, пояснюючи причини свого вчинку, сказав, що «чорт, біс попутав». Фактично гроші в сумі 14 тисяч гривень готівкою їй повернув батько ОСОБА_14 у присутності адвоката аж 16.08.2025, з яких 13 тисяч сплачених нею ОСОБА_14 коштів та одну тисячу гривень як компенсацію. На цей час матеріальних або моральних претензій до ОСОБА_5 потерпіла не має.
Обвинувачений ОСОБА_5 вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, факт шахрайства заперечував, і в ході допиту розповів, що на початку року виклав на « ІНФОРМАЦІЯ_2 » оголошення про продаж абонементу « ІНФОРМАЦІЯ_3 », на яке відгукнулася ОСОБА_13 . Наступного дня вони зустрілися в «СпортЛайф», заповнили відповідну заяву на переоформлення, яке коштувало 3 тисячі грн. Після цього ОСОБА_13 переказала йому на картку 13 000 грн, з яких 10 000 грн вартість абонемента + 3 тисячі за його переоформлення, про що йшла мова одразу і в оголошенні. Порядок здійснення переоформлення і його вартість ОСОБА_5 були відомі і раніше, він і сам так придбавав абонемент. Після цього він поїхав додому, а надвечір йому подзвонив товариш і попрохав позичити до завтрашнього ранку 6000 грн. Наступного дня після 10 ранку, обумовленого ними часу повернення позичених коштів, товариш перестав виходити на зв'язок, тому ОСОБА_5 почав нервувати, знайшов його особисто аж увечері, з приводу неповернення грошей вони посварилися, між ними відбулася бійка, після якої ОСОБА_5 виявив зникнення свого мобільного телефону. Через два дні він відновив втрачену сім-картку, ще пізніше батько купив йому новий телефон. ОСОБА_5 заперечив, що йому того дня дзвонили ОСОБА_13 та менеджер із « ОСОБА_17 ». Через тиждень після цього він сам телефонував на гарячу лінію « ІНФОРМАЦІЯ_3 », де йому повідомили, що переоформлення не відбулося. Наміру присвоїти гроші він не мав, увесь час після втрати телефону очікував дзвінка від « ОСОБА_17 » з інформацією. Через півроку його зупинили працівники поліції, виявилось, що стосовно нього є кримінальне провадження.
Як пояснив ОСОБА_20 у відповідь на запитання прокурора, бланк заяви про переоформлення абонемента вони заповнювали з ОСОБА_13 почергово, вона заповнила частину з даними про себе, він свою частину, заяву він підписував. Гроші потерпіла переказала у приміщенні «СпортЛайф», їхнє надходження він підтвердив. Кошти він позичив товаришу того самого дня шляхом переказу 6-7 тисяч гривень, точну суму не пам'ятає, переказ здійснював двома платежами, один на суму 3 тисячі гривень або й більше, іншої суми не пам'ятає, можливо 1900 грн. З товаришем він зустрівся наступного дня, 13.01.2025, тоді ж загубив свій телефон. Після втрати телефону в побуті він розраховувався по-різному, і за допомогою пластикової картки, і готівкою. Новий телефон батько купив йому дещо пізніше, можливо через тиждень після втрати попереднього. Потерпілій він не писав на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_2 » тому, що не мав доступу до своєї електронної пошти і акаунту на ІНФОРМАЦІЯ_2 , вхід до якого потребує підтвердження користувача за номером телефону. 13.01.2025 потерпіла йому не дзвонила з приводу переоформлення. Він мав з нею лише одну розмову, ОСОБА_13 запитувала як зайти в мобільний додаток «СпортЛайф», що він їй і пояснив. Телефон він втратив близько 17 години, до цього йому не дзвонили ні із « ОСОБА_17 », ні ОСОБА_13 . Слова ОСОБА_4 про те, що саме він повідомляв « ОСОБА_17 » про відмову від переоформлення, ОСОБА_5 заперечив. Як він зрозумів, « ОСОБА_17 » відправляє заяву про переоформлення абонемента на Київ на погодження, після чого потрібно було оплатити вартість послуги. Під час дзвінка на гарячу лінію « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ОСОБА_5 пояснив менеджеру, що втратив зв'язок з особою, на яку потрібно було переоформити абонемент, та попросив її дані, але йому відмовили у наданні персональних даних іншої особи і сказали, що потрібно писати нову заяву на переоформлення. Після відновлення сім-карти у нього в користуванні був той самий номер телефону, що й вказаний в оголошенні на « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Він не 13.01.2025 дзвонив до « ОСОБА_17 » і не відмовлявся від переоформлення. Йому було відомо, що ця послуга платна і відбувалось переоформлення лише після оплати його вартості. Фактично саме він мав сплатити 3000 грн або через особистий кабінет в мобільному додатку, або через термінал в приміщенні «СпортЛайф». Одразу 12.01.2025 кошти він не сплачував, бо мав дочекатися підтвердження процедури і дзвінка від « ІНФОРМАЦІЯ_3 » про необхідність оплати. ОСОБА_5 зазначив, що не пам'ятає чи перевіряв з цього приводу додаток, однак про будь-яку активність в ньому зазвичай користувачу надходять повідомлення. Наступного дня і в подальшому він також послугу не оплачував, очікував дзвінок від спортивного клубу. До « ОСОБА_17 » він особисто не звертався, щоб поцікавитись чи погодили переоформлення його абонемента, фізичних перешкод прийти до клубу, щоб з'ясувати це питання, також не мав, однак був заклопотаний і схвильований через ситуацію з товаришем і позиченими коштами, тому питання переоформлення для нього відійшло на другий план. Після відновлення сім-карти без телефону він провів ще близько тижня. Про втрату телефону до поліції не звертався, вважав це безперспективним. Повідомлені обставини нічим підтвердити не може. Позика товаришу не вплинула на його матеріальну спроможність сплатити 3 000 грн за переоформлення абонемента. Визнав, що не вжив достатньо заходів для усунення наслідків ситуації з ОСОБА_13 та повернення їй коштів, запевняв, що не мав умислу заволодіти грошима, назвав ситуацію непорозумінням між ними.
08.10.2025 у засіданні прокурор заявив клопотання про зміну обвинувачення та подав до суду обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням щодо ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 190 КК України з уточненими фактичними обставинами вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Після оголошеної в порядку ст. 338 КПК України перерви, строк якої був скороченим відповідно до позиції сторони захисту, ОСОБА_5 повідомив, що суть обвинувачення після зміни його обсягу йому зрозуміла, додаткового часу для підготовки захисту від зміненого обвинувачення не потребує.
Щодо доведеності вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно зі ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 6 статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд, зокрема, повинен вирішити такі питання: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини, ст.62 Конституції України і норм КПК України, кожна людина має право на справедливий розгляд справи, ніхто не може бути підданий кримінальному покаранню поки не буде визнаний винним в законному порядку; обвинувачення не може ґрунтуватися на отриманих незаконним шляхом доказах чи припущеннях, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановлюється лише за умови, якщо під час судового розгляду вина підсудного у скоєнні конкретного злочину повністю доведена.
Оцінюючи в сукупності докази, надані стороною обвинувачення у цьому кримінальному провадженні, суд враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення ЄС від 20.09.2012 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України»).
З огляду на це, всі наведені вище докази суд вважає належними, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимими, оскільки вони отримані у встановленому КПК України порядку, та достовірними, тому що фактичні дані, отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.
Невизнання обвинуваченим ОСОБА_5 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, суд розцінює як обрану обвинуваченим позицію свого захисту від пред'явленого обвинувачення і спробу уникнути передбаченої законом відповідальності за вчинене.
У своїх показаннях обвинувачений ОСОБА_5 не зміг надати чіткої і вичерпної відповіді чому протягом тривалого часу не відшукав потерпілу ОСОБА_4 , чому не оплатив вартість послуги переоформлення, чому не звернувся до клубу « ІНФОРМАЦІЯ_3 », в тому числі не прийшов безпосередньо до клубу, з приводу завершення процедури переоформлення, та які об'єктивні причини йому у цьому завадили. Так само ОСОБА_5 не зміг пояснити причини, з яких протягом тривалого часу - півроку до моменту повідомлення йому про підозру, не цікавився чи відбулася процедура переоформлення його абонемента фактично. Суд критично оцінює як такі, що не підтверджені жодними іншими доказами, його показання про сварку з товаришем і втрату телефона, що призвело до втрати контактів з потерпілою, оскільки ці обставини не вплинули на можливість оплати ним послуги переоформлення та завершення відповідної процедури, що не потребувало фізичної присутності потерпілої ОСОБА_4 , адже обвинувачений міг виконати всі необхідні дії через мобільний додаток або в приміщенні спортивного клубу. Окрім того, його показання про відсутність будь-яких дзвінків від ОСОБА_4 та « ОСОБА_17 » беззаперечно спростовуються показаннями свідка ОСОБА_9 та самої потерпілої. Його показання про неможливість відшукання відомостей про потерпілу та пасивне очікування дзвінків від спортивного клубу суд розцінює як намагання уникнути будь-якого подальшого спілкування з ОСОБА_4 .
Натомість показання потерпілої ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_9 є чіткими, логічними, послідовними і підтверджені іншими доказами у справі, в тому числі відомостями про переказ потерпілою коштів, відеозаписами перебування ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у приміщенні клубу « ІНФОРМАЦІЯ_3 », скріншотами з телефону потерпілої щодо здійснення дзвінків ОСОБА_5 , які ним були відхилені.
При цьому підстав у свідка та потерпілої обмовляти обвинуваченого суд не знайшов.
Позицію захисника обвинуваченого ОСОБА_6 про наявність між потерпілою та обвинуваченим виключно цивільно-правових відносин, а не кримінально караного діяння, недотримання потерпілою вимог Цивільного кодексу України щодо письмового укладення правочинів на суму, що перевищує розмір 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і відсутність у ОСОБА_5 будь-якого умислу на заволодіння чужими коштами, суд вважає необґрунтованою та відкидає з огляду на таке.
Шахрайство - це форма заволодіння майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. При цьому шахрайство - це злочин з матеріальним складом, обов'язковою ознакою якого є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяної шкоди, внаслідок заволодіння майном або придбання права на нього у відповідний спосіб.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 06.11.2009 № 10, обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього. Отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання.
При обвинуваченні особи у вчиненні шахрайства під час укладення договорів цивільно-правового характеру необхідно в обов'язковому порядку встановлювати умисел особи на заволодіння майном у момент його отримання; в іншому випадку мова йтиме про відсутність складу злочину «шахрайство» та наявність цивільно-правових відносин між особами. Не виключені випадки, коли особа укладає той чи інший цивільно-правовий договір (кредитний, купівлі-продажу, оренди, комісії тощо) лише для того, щоб приховати справжній характер своїх дій, спрямованих на незаконне безоплатне заволодіння чужим майном. Як наслідок, має місце обман у намірах - обман щодо тих цілей, на які планується використати майно, отримане на підставі цивільно-правового договору. Інакше кажучи, наявність формальних (навіть належним чином оформлених) цивільно-правових відносин, за допомогою яких суб'єкт прагне завуалювати свій злочинний умисел, за наявності підстав не повинна бути перешкодою для оцінки скоєного як злочину, передбаченого ст. 190 КК.
Наявність цивільно-правових відносин між обвинуваченим та потерпілим, що були закріплені у правочині, можуть бути частиною реалізації умислу особи на заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою та не виключають можливості кваліфікації діяння особи як шахрайства за наявності складу цього кримінального правопорушення.
Розмежувальною ознакою між шахрайством та цивільно-правовим деліктом є умисел особи, яка уклала договір про передачу майна, не маючи для цього повноважень. Якщо така особа у момент заволодіння майном мала умисел привласнити таке майно і не виконувати зобов'язання, що виникають з укладеного договору, то її дії містять склад шахрайства.
Така ж позиція неодноразово висловлена Верховним Судом у постановах від 29.10.2020 у справі № 725/6078/14-к, від 29.11.2023 у справі № 127/18013/20, від 25.02.2025 у справі № 230/10892/13-к, від 18.02.2025 у справі № 461/15229/13
Судом встановлено момент фактичного одержання винним майна, оскільки перерахування коштів потерпілою на рахунок обвинуваченого відбулося 12.01.2025 о 15:05 годині, що не підтвердив і сам ОСОБА_5 . Після отримання коштів ОСОБА_5 мав реальну можливість розпорядитися ними, що і зробив, як свідчать здійснені ним 12 та 13 січня 2025 року грошові перекази з його картки. Отримання ОСОБА_5 коштів за продаж ОСОБА_4 абонемента до спортивного клубу в розмірі вартості самого абонемента та додатково послуги з його переоформлення, залежність фактичного здійснення процедури переоформлення від оплати послуги виключно з особистого акаунту ОСОБА_5 та невчинення ним будь-яких дій, спрямованих на оплату 3000 грн за переоформлення, і уникнення подальшого спілкування із потерпілою свідчить про наявність в обвинуваченого умислу на присвоєння коштів ОСОБА_4 та невиконання зобов'язання щодо оплати послуги переоформлення.
Отже, фактичне укладення між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 правочину щодо купівлі-продажу абонементу без наміру обвинуваченого виконати всі необхідні з його боку дії для завершення процедури переоформлення абонементу чи повернути кошти потерпілій, свідчить про вчинення ОСОБА_5 заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою потерпілої ОСОБА_4 .
На відсутність таких намірів обвинуваченого вказують наступні обставини: невчинення будь-яких активних дій, спрямованих на оплату ним послуги переоформлення; відсутність об'єктивних та непереборних обставин, що перешкоджали здійсненню ОСОБА_5 такої оплати; невжиття доступних йому заходів для повідомлення адміністрації клубу та потерпілій про затримку в здійсненні оплати; безпосереднє повідомлення 13.01.2025 менеджеру « ІНФОРМАЦІЯ_3 » про скасування процедури переоформлення через начебто ненадходження йому коштів від ОСОБА_4 , хоча останнє не відповідало дійсності. Навпаки, як вказувала у своїх показаннях потерпіла, ОСОБА_5 13.01.2025 вдень запевняв її, що сплатив 3000 грн за переоформлення і радив зачекати завершення онлайн-платежів, що, за його словами, вимагало певного часу. Свідок ОСОБА_9 натомість зазначила, що ОСОБА_5 у телефонній розмові, яка відбулася вже після прибуття 13.01.2025 ОСОБА_4 до приміщення клубу, їй повідомив про ненадходження коштів від ОСОБА_13 , тому скасував процедуру переоформлення.
Такі дії ОСОБА_5 вказують на наявність в його діях умислу на невиконання ним зобов'язання щодо оплати послуги переоформлення та заволодіння у такий спосіб коштами потерпілої. При цьому, на переконання суду, момент виникнення цього умислу - чи то при розміщенні відповідного оголошення, чи то під час спілкування з ОСОБА_4 , чи то після фактичного отримання обвинуваченим коштів і розпорядження ними, на склад і обставини кримінального правопорушення не впливає.
Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У тих випадках, коли закон не встановлює обов'язковість певної форми, сторони можуть обирати її на власний розсуд, але в межах чинного законодавства. Згідно зі ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Статтею 208 ЦК України визначено правочини, які належить вчиняти у письмовій формі, зокрема: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Натомість домовленість між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 щодо купівлі-продажу абонемента не містить ознак правочину, обов'язковість письмової форми якого встановлена законом.
У зв'язку з цим, доводи сторони захисту щодо неукладення такої угоди у письмовому вигляді і перекладання відповідальності за це на потерпілу є необґрунтованими і не суперечать завданням кримінального провадження, якими є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Підстав для сумніву у показаннях свідка та потерпілого або недовіри до них суд не вбачає, оскільки вони є такими, що повністю узгоджуються із сукупністю зібраних у кримінальному провадженні доказів, які суд визнає належними, допустимими та достовірними доказами, а їх сукупність - такою, що з достатністю доводить винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
Суд у межах повноважень, визначених ч. 3 ст. 26 КПК України, створив усі необхідні умови та вжив усіх можливих заходів для реалізації стороною захисту її процесуальних прав, в тому числі права обстоювати свою правову позицію та надавати докази на її обґрунтування, а також для повного та об'єктивного з'ясування обставин на підставі наданих сторонами доказів.
Згідно зі ст. 23 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У судовому засіданні стороною захисту не надано суду жодного доказу у частині заперечень обвинуваченим факту вчинення інкримінованого органом досудового розслідування кримінального правопорушення, доказів на спростування показань свідка та потерпілого, так само як і доказів того, що невиконання обвинуваченим певного зобов'язання зумовлено іншими факторами, аніж виключно його бездіяльністю.
Будь-яких істотних порушень КПК України під час досудового слідства, які б вплинули на кваліфікацію дій обвинуваченого та поставили б під сумнів зібрані у справі докази, суд не встановив.
Судом встановлено, що в результаті шахрайських дій потерпіла ОСОБА_4 , будучи введеною в оману ОСОБА_5 , добровільно передала грошові кошти обвинуваченому. При шахрайстві потерпіла була переконана у тому, що вона розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така її переконаність є результатом впливу обвинуваченого, а саме введенням потерпілої в оману шляхом запевнень у виконанні його частини зобов'язань з оплати вартості послуги переоформлення абонемента, що викликало у потерпілої враження правомірності передачі нею обвинуваченому ОСОБА_5 грошових коштів, а отже обман, як спосіб вчинення цього злочину об'єктивно відповідає обставинам справи та доводиться належними і допустимими доказами.
Оцінюючи вказані вище докази в їхній сукупності, суд приходить до переконання, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України встановлена згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом» (ст.17 КПК України).
Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення. Іншими словами, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумніву, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим, а саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.
Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, дослідженими в судовому засіданні, в їхній сукупності, й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, суд дійшов висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення, а саме у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненому повторно, знайшла своє повне підтвердження в судовому засіданні, а його дії суд кваліфікує за ч. 2 ст. 190 КК України.
Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості у суспільстві.
За змістом статей 50, 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину. Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, оптимальним орієнтиром якої є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України належить до категорії нетяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше засуджений за вчинення умисного тяжкого злочину проти власності до покарання у виді позбавлення волі, від відбування якого звільнений з іспитовим строком, тобто на шлях виправлення не став, його молодий вік, наявність постійного місця проживання, те, що на обліку у лікарів психіатра чи нарколога він не перебуває, є особою працездатного віку, однак офіційно не працевлаштований, офіційних джерел доходу не має, не має на утриманні неповнолітніх дітей чи інших осіб, вину у вчиненні кримінального правопорушення заперечив.
Відповідно до ст. 66 КК України обставин, які б пом'якшували покарання ОСОБА_5 , суд не вбачає.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до положень ст. 67 КК України, не встановлено.
На підставі викладеного вище, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи вимоги ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєне кримінальне правопорушення призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а також враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідки, особу обвинуваченого, його молодий вік, відсутність обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання, вчинення нового злочину під час іспитового строку за попереднім вироком, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч. 2 ст. 190 КК України.
Підстав для застосування ст. 69, 69-1 КК України чи приписів ст. 75 КК України до обвинуваченого суд не вбачає у зв'язку з відсутністю передумов, за яких ці правові норми можуть бути застосовані.
Призначення ОСОБА_5 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.
Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією суду та здійснюється на підставі внутрішнього переконання судді і оцінки особистості обвинуваченого з метою досягнення саме мети, визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості і запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, покарання у виді позбавлення є винятковим покаранням, яке застосовується щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій, передбачений законом спосіб.
За ч. 3 ст. 78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.
Увипадку вчинення особою кримінального правопорушення під час іспитового строку, покарання, від якого вона була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком. Таким чином, звільнення від покарання з випробуванням не вважається невід'ємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового кримінального правопорушення під час іспитового строку.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», за сукупністю вироків (ст. 71 КК) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.
При застосуванні правил ст. 71 КК України судам належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком.
Аналогічна позиція викладена у постанові Об'єднаної палати ККС ВС від 25.06.2018 (справа № 511/37/16-к), постанові Верховного Суду колегії суддів ІНФОРМАЦІЯ_17 від 24.05.2018 (справа № 310/3080/16-к), постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №128/5484/13-к.
Приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за попереднім вироком, є обов'язком суду, який призначає покарання за сукупністю вироків. У разі вчинення засудженим нового злочину у період іспитового строку при звільненні від відбування покарання з випробуванням невідбутою частиною покарання слід вважати раніше призначене покарання в його повному обсязі, за винятком строку попереднього ув'язнення. Згідно з ч. 3 ст. 78 КК можливість застосування статей 71, 72 КК не залежить від виду кримінального правопорушення (злочин чи кримінальний проступок) та від форми вини (умисел чи з необережність).
Оскільки обвинувачений ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення до повного відбуття покарання за вироком ІНФОРМАЦІЯ_11 від 25.07.2024, яким він був засуджений за ч. 4 ст. 186 КК України до позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік 6 місяців, суд вважає за необхідне призначити йому остаточне покарання за правилами ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного за цим вироком, невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Початок строку відбування покарання обвинуваченому слід слід обчислювати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту фактичного затримання засудженого.
Як установлено, до ОСОБА_5 ухвалою слідчого судді ІНФОРМАЦІЯ_11 від 30.07.2025 застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту до 27.09.2025. У подальшому ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_18 від 25.09.2025 ОСОБА_5 продовжено строк тримання під домашнім арештом на 2 місяці.
Підстав для зміни чи скасування застосованого запобіжного заходу суд не вбачає і вважає за необхідне залишити його до набрання вироком законної сили з метою уникнення ризиків щодо ухилення обвинуваченого від виконання вироку суду.
Відповідно до ч. 7 ст. 72 КК України, домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі, у зв'язку із чим у строк призначеного ОСОБА_5 покарання слід зарахувати строк запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту із розрахунку, що три дні домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Інші заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування не застосовувалися.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Процесуальні витрати у провадженні відсутні.
Долю речових доказів суд вирішує відповідно до положень ст. 100 КПК України.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 368-370, 373-376, 381-382 КПК України, суд
Визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком ІНФОРМАЦІЯ_11 від 25.07.2024, та призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді 5 (п'яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту фактичного затримання засудженого.
До набрання вироком законної сили залишити ОСОБА_5 застосований запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
На підставі ч. 7 ст. 72 КК України, в строк призначеного ОСОБА_5 покарання зарахувати строк запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту за період починаючи з 30.07.2025 із розрахунку, що три дні домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Речові докази у справі: відеозаписи з камер спостереження за адресою: АДРЕСА_2 - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Вирок може бути оскаржений до Черкаського апеляційного суду через Придніпровський районний суд м. Черкаси протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання копії вироку.
Вирок набирає законної сили після спливу строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1