Головуючий І інстанції: Н.І. Слободянюк
31 жовтня 2025 р. Справа № 440/14105/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2025, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/14105/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якій просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги у 2024 році як особі з інвалідністю внаслідок війни третьої групи у меншому розмірі, ніж сім мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги як особі з інвалідністю внаслідок війни третьої групи у 2024 році відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-ХІІ в редакції Закону України №367-ХІV у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі, передбаченому Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області не доплачено йому разову грошову виплату у розмірі, передбаченому Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом першої інстанції не повністю з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що у свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що має право на отримання у 2024 році разової грошової допомоги до 24 серпня відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) у розмірі семи мінімальних пенсій за віком станом на 01.01.2024, з огляду на рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018 (3393/18), проте отримав таку виплату лише в сумі 2700,00 грн. Вказує, що відповідачем протиправно не нарахувано та не виплачено щорічну допомогу до Дня Незалежності України у 2024 році у розмірі семи мінімальних пенсій за віком у відповідності до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі по тексту - Закон № 3551-XII), внаслідок незаконного застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 № 369 "Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" у 2024 році" (далі по тексту - Постанова № 369), оскільки з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 виплата такої допомоги з 27.02.2020 повинна здійснюватися за частиною 5 статті 13 Закону № 3551-ХІІ, в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 року № 367-XIV, а не в зменшеному розмірі, встановленому Постановою № 369.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач як отримувач пенсії перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Позивач має статус особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою про виплату разової грошової допомоги до Дня незалежності України позивачу в серпні 2024 року проведено виплату разової грошової допомоги до Дня незалежності України в розмірі 2700,00 грн.
Вважаючи, що розмір разової грошової допомоги до Дня незалежності України має дорівнювати розміру, встановленому Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для виплати позивачу у 202у році щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у розмірі семи мінімальних пенсій за віком відсутні.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни, як особливої окремої категорії громадян, врегульовані приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (в подальшому - Закон № 3551-ХІІ).
Відповідно до ст. 4 Закону № 3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Перелік пільг особам з інвалідністю внаслідок війни передбачений статтею 13 Закону № 3551-XII, зокрема, однією із таких пільг є надання особам з інвалідністю внаслідок війни щорічної грошової допомоги.
Така грошова виплата була запроваджена з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону № 3551-XII Законом від 25.12.1998 № 367-XIV Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту: статтю 13 доповнено абзацом такого змісту: Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Надалі зазначена норма зазнавала неодноразових змін та була предметом конституційного контролю в Конституційному Суді України.
Законом України від 28.12.2007 № 107-VI Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України (в подальшому - Закон № 107-VI) положення статті 13 Закону № 3551-ХІІ щодо грошової допомоги інвалідам війни викладено в такій редакції: Щорічно до 5 травня особам з інвалідністю виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 зазначені положення Закону № 107-VI щодо внесення змін до ст. 13 Закону № 3551-ХІІ визнані неконституційними з тих мотивів, що внесення до законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність, призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина.
Законом України від 28.12.2014 № 79-VIII Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи між бюджетних відносин розділ VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі Закону № 3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, з огляду на наявні фінансові ресурси державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Внаслідок таких змін протягом 2014-2022 років Кабінет Міністрів України ухвалював постанови, якими визначались фіксовані розміри щорічної разової допомоги до 5 травня, яка підлягала виплаті, зокрема, учасникам бойових дій.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 (справа № 1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачала, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Законом України № 2983-IX, який набрав чинності 15.04.2023, частину 5 статті 13 Закону № 3551-XII, викладено в новій редакції такого змісту: Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Запроваджена Законом № 2983-ІХ разова грошова виплата до Дня Незалежності України за своїм змістом та ознаками (щорічна періодичність; разовий характер; обов'язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалася особам з інвалідністю до внесення Законом № 2983-ІХ відповідних змін до частини 5 статті 13 Закону № 3551-ХІІ.
Водночас частина 5 статті 13 Закону № 3551-ХІІ в редакції Закону № 2983-ІХ була змінена, зокрема через заміну дати, до якої приурочена така грошова виплата.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 р. у зразковій справі №440/12216/23 дійшла висновку, що приурочення зазначеної виплати до іншої дати з мотивів проведення декомунізації, про що чітко викладено в пояснювальній записці, не змінює і не може змінювати її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни, оскільки мета виплати такої соціальної допомоги не змінилася - надання матеріальної підтримки особам з інвалідністю внаслідок війни, вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві.
Оскільки фрагмент цієї статті «у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» не є новелою у механізмі правового регулювання застосування згаданої виплати для ветеранів війни, тому є підстави для висновку, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України не є зміненою (за умовами та підставами виплати) щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня. Такий правовий результат досягнуто шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, а не через внесення змін у бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
За правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни чи учасників бойових дій, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб'єктам - особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 р. у зразковій справі №440/12216/23 також зазначила, що Верховна Рада України під час формування соціальної політики держави відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України у законах самостійно визначає, зокрема, основи соціального захисту, та може збільшувати, зменшувати або перерозподіляти соціальні виплати й допомогу з урахуванням принципів пропорційності та соціальної справедливості.
Тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
Також Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зауважила, що передбачена частиною 5 статті 13 Закону №3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.
Зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1- 4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України, як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
Передбачена частиною 5 статті 13 Закону №3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері. Оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.
Верховна Рада України може встановлювати, модернізувати або поновлювати зазначений вид державної допомоги, змінювати її розмір, механізми її нарахування та надання, оскільки така допомога не закріплена в Конституції України, а визначається у законах відповідно до соціальної політики держави.
Невід'ємною складовою здійснення правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення є визначення правового механізму та державних органів, на які покладається обов'язок виконання соціальної політики держави у цій сфері. Одним з таких органів є Кабінет Міністрів України, який згідно з пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» забезпечує проведення державної соціальної політики, соціальний захист громадян та вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення.
Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України.
За змістом Положення про Пенсійний фонд України, бюджет Пенсійного фонду України затверджує уряд України.
Отже, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, зокрема, за рахунок коштів Державного бюджету України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 р. №369 "Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", у 2024 році" встановлено порядок та розміри, категорій осіб, яким здійснюється виплата разової грошової виплати до Дня Незалежності України.
Вказаною постановою встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин в таких розмірах: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень;
Як зазначалося Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 р. у зразковій справі №440/12216/23, шляхом прийняття закону Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати учасникам бойових дій, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
Зміни в правовому регулюванні відбулися в умовах повномасштабного вторгнення, і делегування цих повноважень органу виконавчої влади забезпечує потрібну у цей період гнучкість, беручи до уваги надмірний фінансовий тягар на державу, який виник у зв'язку з необхідністю відсічі зовнішній агресії.
Політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі п. 3 ст. 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України може регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на підставі наданого йому Верховною Радою України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові вказала, що Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах своїх повноважень внесла зміни до спеціального Закону № 3551-ХІІ, законодавчо врегулювавши порядок надання щорічної разової грошової виплати учасникам бойових дій, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме правила статті 13 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону № 2983- ІХ як спеціального закону.
Суд апеляційної інстанції враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, які сформульовані у постанові від 14.05.2025 р. у зразковій справі №440/14216/23, оскільки вони є цілком релевантними до спірних правовідносин.
Судовим розглядом встановлено, що відповідач, виплачуючи позивачу особі з інвалідністю 3 групи, грошову допомогу до Дня Незалежності України у 2024 році у розмірі встановленому Кабінетом Міністрів України, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
Отже, враховуючи наведені норми діючого законодавства та висновки Великої Палати Верховного Суду, які є обов'язковими до врахування судами під час вирішення спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції робить висновок, що дії Головного управління ПФУ в Полтавській області щодо виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 2700 грн., відповідно до положень Постанови № 369 є правомірними, а доводи позовної заяви безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2025 по справі № 440/14105/24 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло