Справа № 420/16262/25
31 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 23.05.2025 року надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у призначенні пенсії № 155350023808 від 16.05.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 період роботи з 06.07.1993 по 03.07.1997 в МДП «Комсервіс» та призначити пенсію за віком з дня виникнення права 02.04.2025.
Ухвалою судді від 28 травня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог в адміністративному позові зазначено, що 09.05.2025 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за призначенням пенсії за віком, проте рішенням управління від 16.05.2025 № 155350023808, було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з не врахуванням до загального стажу періоду роботи з 06.07.1993 по 03.07.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки запис про роботу завірено печаткою неіснуючої на період роботи УРСР. Винесене рішення суперечить діючому законодавству та грубо порушує конституційні права позивача.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області 11.06.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, де представником відповідача зазначено, що Головне управління не погоджується з вимогами, викладеними у позовній заяві. Позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою від 09.05.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» No 1058 від 09.07.2003. За принципом екстериторіальності зазначену заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області. Розглянувши заяву Позивача та документи, наявні в пенсійній справі, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області було встановлено, що страховий стаж Позивача становить 30 років 11 місяців 02 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, внаслідок чого було прийнято рішення No 155350023808 від 16.05.2025 про відмову у призначенні пенсії. В порушення наведених вимог законодавства, запис у трудовій книжці Позивача про звільнення з 03.07.1997 засвідчений печаткою УРСР, тобто республіки, якої станом на дату внесення запису не існувало близько 6 років. Враховуючи те, що записи у трудовій книжці не відповідають встановленим законодавством вимогам - у Головного правління відсутні підстави для зарахування спірного періоду до страхового стажу Позивача лише на підставі трудової книжки.
Ухвалу суду від 28.05.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області отримано в особистому кабінеті в системі “Електронний суд», проте відзив на позов до суду станом на дату прийняття даного рішення не надійшов.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відзивом на позовну заяву, дослідивши обставини, якими обґрунтовано позовні вимоги і заперечення та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 09.05.2025 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком та надала: довідку про призначення ідентифікаційного номеру, паспорт, диплом та трудову книжку, що підтверджено розпискою-повідомленням.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області з урахуванням принципу екстериторіальності розглянуто заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 09.05.2025 року та прийнято рішення від 16.05.2025 № 155350023808 про відмову у призначенні пенсії оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу.
В рішенні від 16.05.2025 № 155350023808 про відмову у призначенні пенсії зазначено, що страховий стаж особи становить 30 років 11 місяців 02 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 06.07.1993 по 03.07.1997 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки запис про роботу завірено печаткою неіснуючої на період роботи УРСР. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів. У разі відсутності, починаючи з 01.01.2018, страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу починаючи з січня 2028 року від 25 до 35 років, та після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу не менше 15 років. Право на пенсійну виплату, згідно підтверджених документів особа матиме з 02.04.2028. У разі повторного звернення з додатковими документами, право на пенсійну виплату буде переглянуто.
Не погодившись з рішенням від 16.05.2025 № 155350023808 позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).
В ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно зі ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1). Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч.2). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4).
Приписами ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст. 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 (далі Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктами 2.2 - 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
В рішенні від 16.05.2025 № 155350023808 зазначено про не зарахування до страхового стажу позивачу періоди роботи за трудовою книжкою з 06.07.1993 по 03.07.1997 оскільки запис завірено печаткою УРСР.
Судом досліджена трудова книжка ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 18.09.1960 року та встановлено, що в записах:
- № 5 від 15.01.1986 зазначено, що на підставі наказу №17 від 06.07.1993 р. зарахована на роботу бухгалтером МДП “Комсервис»;
- № 6 від 03.07.1997 зазначено, що на підставі наказу №8 від 03.07.1997 року звільнена за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.
Вказані записи засвідчені підписом директора та засвідчені печаткою малого державного підприємства “КОМСЕРВИС».
При цьому, з записів про період роботи позивача в МДП “КОМСЕРВИС» у копії трудової книжки позивача не вбачається, що вони завірені “печаткою неіснуючої на період роботи УРСР».
Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу у спірний період і на переконання суду є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.
Натомість, твердження відповідача про те, що спірний період роботи зарахувати до страхового стажу неможливо у зв'язку з тим, що вказаний період роботи завірено печаткою УРСР, не ґрунтуються на жодній нормі законодавства; не впливає на права та законні інтереси позивача й факт припинення статусу УРСР.
Приписами п. 4.1. Інструкції № 58 визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Отже, суд зазначає, що навіть якщо б підприємство не замінило свою печатку новою після припинення УРСР, це не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 Справа № 275/615/17 (К/9901/768/17).
З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області протиправно не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 06.07.1993 по 03.07.1997, тому слід визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії № 155350023808 від 16.05.2025 року.
Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права позивача, суд враховує таке.
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Приписами абз. 1 п. 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви від 09.05.2025 року за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, рішенням якого відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління ПФУ у Львівській області.
Аналогічні висновки щодо визначення органу, який має розглянути заяву викладені у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справа №500/1216/23, від 07 травня 2024 року справа №460/38580/22.
У зв'язку з цим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, оскільки останній не приймав жодних рішень, пов'язаних з розглядом заяви позивача від 09.05.2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання, виплат за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом, Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та статутом Пенсійного фонду.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Приписами ч. 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області при розгляді справи не довело суду правомірність прийнятого рішення № 155350023808 від 16.05.2025 року про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком.
Отже належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 суд з урахуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України, вважає за доцільне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 06.07.1993 по 03.07.1997 в МДП «Комсервис» та призначити ОСОБА_1 пенсії за віком з дня виникнення права на пенсію 02.04.2025.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
У відповідності до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії № 155350023808 від 16.05.2025 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 06.07.1993 по 03.07.1997 в МДП «Комсервис» та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дня виникнення права на пенсію 02.04.2025
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385)
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885).
Суддя O.A. Вовченко